Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №607/25794/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 Справа №607/25794/25 Провадження №2/607/2130/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача Алексєєва В.В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» звернулось до Тернопільського міськрайонного суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути із відповідача в його користь грошові кошти в розмірі 57426,34 грн., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 38800,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 4607,04 грн.; пеня в розмірі 12722,21 грн.; три відсотки річних в розмірі 1297,09 грн., а також понесені судові витрати у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 09.02.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Відповідно до Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") від визначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху Відповідачем.

Цивільно-правова відповідальність Відповідача, як водія транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-213864882.

Позивачем було здійснено врегулювання страхового випадку та обчисленого розмір страхового відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV, що підтверджується матеріалами страхової справи. Матеріали страхової справи містять документи щодо порядку обчислення страхового відшкодування, складових та кінцевого результату, ці документи наявні в додатках, які долучені як докази до позовної заяви. Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування Позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-213864882 у зв`язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . За полісом страхування №EP-213864882 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати. Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 77600,00 грн.

Позивач, на виконання полісу страхування №EP-213864882, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 77600,00 грн.

Щодо підстав подання позову, позивач зазначає, що Страхувальник самостійно, без участі представників ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" уклав електронний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-213864882 щодо транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Відповідно до Розпорядження та Постанови, було встановлено коригуючий коефіцієнт залежно типу транспортного засобу (фізичної особи) (К1), який визначається відповідно до документа про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно до полісу №EP-213864882 відносно транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було невірно зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише - К1=1,18.

Однак, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 встановлено що транспортний засіб RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 відноситься до типу "Спеціалізований вантажний фургон", та має повну масу 2700 кг (2.7 т), а масу без навантаження 1752 кг (1.752 т) та має вантажопідйомність 948 кг (0,948 т).

Відповідно до пп. 1 п. 4. розділу І таблиці "Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Розпорядження вантажні автомобілі вантажопідйомністю до 2 тон (включно) мають коригуючий коефіцієнт - К1=2.

Таким чином, полісом №EP-213864882 щодо транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,18, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.38-1 Закону № 1961-IV передбачено відповідальність за порушення умов страхування, зокрема, п. 38-1.1. у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику відшкодування.

Враховуючи винність Відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38-1.1 ст.38-1 Закону № 1961-IV, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до Відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі: 77600,00 грн. - 50% = 38800,00 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу досудову вимогу, яку останній отримав 20.09.2024.

Розрахунок штрафних санкцій проводився з шостого дня від досудової вимоги, а саме з 26.09.2024 по 06.11.2025: Розмір основного боргу 38800,00 грн.; інфляційні втрати 4607,04 грн.; пеня 12722,21 грн.; три відсотки річних 1297,09 грн. Загалом в сумі 57426,34 грн.

За наведених підстав, представник позивача просить суд позов задовольнити.

30.01.2026 Судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий представником відповідача, який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки при оформленні полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхувальником було надано позивачу інформацію, яку страховик мав можливість перевірити, зокрема з`ясувати помилковість інформації про тип транспортного засобу. Зазначає, що твердження позивача про укладення електронного полісу № ЕР-213864882 без участі представників ТДВ «СК «Оберіг»» не відповідає дійсності. 27 березня 2023 року з метою укладання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-213864882, страхувальник звернувся до страхового агента позивача - ОСОБА_3 (м.Тернопіль, тел. НОМЕР_6 ), якому було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія та інші документи, необхідні для укладання договору, після чого сплачено страховий платіж та отримано поліс в електронному вигляді. Позивач при цьому погодився з умовами договору страхування, про що свідчить підписання такого договору, видача полісу, прийняття страхового платежу та внесення інформації про договір до реєстру МТСБУ. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 26 листопада 2019 року об`єм двигуна автомобіля «Renault Trafic» з р.н. НОМЕР_8 становить 1870 куб.см., що узгоджується з даними зазначеними у електронному полісі №213864882, та свідчить про відсутність умисного некоректного надання даних cтрахувальником. При оформленні полісу страхувальником було надано позивачу всю необхідну інформацію, за якою страховик мав можливість перевірити інформацію щодо транспортного засобу. Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану страхувальником інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик не пред`являв до страхувальника ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були ним надані. Права позивача на стадії укладення правочину не були порушені, докази надання неправдивої інформації позивачем не надано, а сам позивач самоусунувся від встановлення обставин, які мали значення для дотримання вимог закону при укладенні договору страхування.

Таким чином, під час укладення договору страхування, обов`язок з правильного внесення відомостей до страхового полісу покладається саме на страховика, відтак ризики неправильного заповнення цього документа, за умови надання страхувальником достовірних відомостей, які документально підтверджені, покладається виключно на страховика.

Звертає увагу на те, що саме страховику належить право встановлювати розмір страхового платежу, а отже застосовування, або не застосовування самим страховиком відповідного (правильного) коефіцієнту для визначення вірного розміру страхового платежу не може бути підставою для покладання на винного у дорожньо-транспортній пригоді водія обов`язку, щодо повернення страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, оскільки страхувальник при укладанні страхового полісу надає лише свідоцтво про реєстрацію ТЗ і водійське посвідчення страховику, та встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу знаходиться поза його волею та компетенцією і є фізично неможливим; встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу відноситься до компетенції страховика.

Відповідач вважає, що позивачем не надано доказів того, що страхувальник, при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, приховав, або не надав будь-які відомості, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та які вимагались страховиком. Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану страхувальником інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте позивач не пред`являв до страхувальника ніяких вимог.

Неправильне зазначення коефіцієнту в даному випадку не залежало від волі страхувальника, не вплинуло на виникнення страхового випадку, а тому процесуальну поведінку страховика, яка об`єктивно спрямована на відмову у виплаті страхового відшкодування, слід вважати недобросовісною, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у п. 6 ч. 1 ст. 2 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафних санкції, зокрема інфляційних втрат у розмірі 4 607,04 грн, пені у розмірі 12 722,21 грн та трьох відсотків річних у розмірі 1 297,09 грн, а також витрат на правову допомогу у сумі 7 300,00 грн, вважає, що вони не підлягають задоволенню у зв`язку з безпідставністю стягнення грошових коштів у сумі 38 800,00 грн у порядку регресу. Однак, відповідач просить звернути увагу також на відсутність правових підстав для стягнення пені у правовідносинах, які виникли між сторонами.

Так, норми Цивільного кодексу України вимагають, щоб розмір пені був визначений договором чи законом. Однак, положення договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності не містять положень про можливість нарахування пені та її розмір. Спеціальне законодавство, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, також не містить положень, що передбачали б пеню та визначали її розмір у разі порушення страхувальником обов`язків перед страховиком щодо регресних виплат.

04.02.2026 Судом зареєстрована відповідь на відзив подана представником позивача, в якій останній щодо порядку укладення договору зазначає, що всі договори згідно Закону України № 1961-IV обов`язково укладаються із застосуванням єдиної Централізованої бази даних МТСБУ, до якої страховик вносить інформацію, надану страхувальником для надання договору страхування. Відтак, ЦБД МТСБУ не містить інформації про те, що саме цей автомобіль за своїм типом являється саме вантажним, а не легковим.

Отже, будь-які недостовірності в полісі є прямим наслідком надання страхувальником недостовірної інформації або її приховування в подальшому, адже нормативні акти однозначно визначають обов`язок страхувальника забезпечити правильність таких даних.

Надання страхувальником завідомо неправдивої інформації при укладенні договору страхування або її приховування в подальшому під час строку дії договору є грубим порушенням його законодавчих обов`язків. Судова практика підтверджує, що подання неправдивих відомостей, які впливають на істотні умови договору страхування, розцінюється судами як надання недостовірної інформації, що істотно вплинула на умови договору страхування.

Тобто, факт укладення договору не робить легітимною неправдиву інформацію і не звільняє страхувальника від відповідальності за надання недостовірних даних або приховування інформації. Навпаки, наявність такого договору лише фіксує дані, на підставі яких страховик погодився надати страхове покриття .

Отже, оскільки договір страхування №EP-213864882 було укладено саме в електронному вигляді, Позивач, керуючись Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.08.2017 року № 3631 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.09.2017 року за № 1197/31065, з інформації, що була надана страхувальником, розрахував страхову премію та запропонував до укладення договір страхування із відповідними даними.

Представник позивача звертає увагу на те, що страховик за жодних обставин не має права відмовити в укладенні договору страхування на етапі запиту про надання страхових послуг, що прямо забороняє п.14.2. ст.14 Закону України № 1961-IV. Страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, жоден страховий агент не залучається до укладання електронного договору. Усі відомості були внесені особисто Відповідачем, а поліс сформовано автоматично системою та зареєстровано у базі МТСБУ.

Відповідач посилається на те, що транспортний засіб начебто не підпадає під умови страхового покриття для вантажних автомобілів через "невідповідність категорії для таких транспортних засобів". Однак, вказав представник відповдіача, така позиція є помилковою та суперечить законодавству України, зокрема положенням про порядок видачі свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів і посвідчень водія.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, наданого Відповідачем на етапі врегулювання страхової події, застрахований транспортний засіб за своєю конструкцією є вантажним.

Таким чином, за своїми технічними характеристиками транспортний засіб відноситься до вантажних автомобілів за типом, однак згідно з категоріями допуску до керування - підпадає під категорію "B".

Тож, зазначення в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу категорії В, свідчить про те, що хоч, транспортний засіб є вантажним за своїм типом, але оскільки його максимальна маса не перевищує 3500 кг, то ним може керувати особа, яка отримала посвідчення водія категорії В. Однак, обов`язок з проходження ОТК кожних 2 роки на нього поширюється, зважаючи саме на його тип - вантажний, у відповідності до ч. 7 ст. 35 Закону України "Про дорожній рух".

Відтак, обов`язок з проходження ОТК забезпеченим вантажним транспортним засобом прямо випливає з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та Закону України "Про дорожній рух".

Отже, експлуатація транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 без проходження технічного контролю забороняється.

Однак, при укладенні полісу Відповідач повідомив неправдиві відомості та керував транспортним засобом, експлуатація якого була прямо заборонена відповідно до чинного законодавства, чим свідомо наражав на небезпеку інших учасників дорожнього руху, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, яке було не допущено до дорожнього руху відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач у своїй позиції посилається лише на категорію "B", але свідомо ігнорує інформацію щодо типу транспортного засобу, який, згідно з офіційною відповіддю Головного сервісного центру МВС, є вантажним. Саме тип транспортного засобу є визначальним при укладенні договору страхування, адже він зазначається у страхових документах і враховується під час розрахунку тарифу та оцінки ризику. Об`єктивно Відповідач не заперечує ключових фактів, які підтверджуються доказами Позивача - ні факту ДТП, ні своєї вини, ні факту виплати страховиком. Його заперечення стосуються переважно правових аспектів (які спростовано вище).

Отже, усі фактичні обставини підтверджені належними доказами, а твердження про їх «неналежність» є голослівними. Аналіз доводів Відповідача, наведених у відзиві, показує, що жоден із них не спростовує законності та обґрунтованості позову страхової організації ТДВ "СГ "Оберіг". Позивач діяв відповідно до вимог закону: забезпечив потерпілій особі відшкодування шкоди, а тепер реалізує своє законне право на часткову компенсацію виплаченого страхового відшкодування, передбачене ст.38-1 Закону №1961-IV.

Вимога про стягнення 50% виплаченої страхової виплати прямо відповідає умовам цього закону і підтверджена належними доказами. Доводи ж Відповідача зводяться до неправильного тлумачення нормативних актів та необґрунтованих тверджень щодо процесуальних витрат і доказів.

На момент укладення договору страхування Позивач об`єктивно не мав належних та достовірних документів на підтвердження типу забезпеченого автомобіля та не мав можливості отримання та перевірки таких відомостей. Відповідний документ у вигляді свідоцтва про реєстрацію ТЗ RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було отримано під час здійснення страхового розслідування вже під час розслідування події, що мала ознаки страхового випадку.

Ухвалою судді від 15.12.2025 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові та відповіді на відзив, просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача, щодо задоволення позовних вимог заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов.

Заслухавши сторони, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , власником транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_4 (а.с.11).

09.02.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Водії транспортних засобів, причетних до події, керуючись п. 2.11 Правил дорожнього руху України та п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) (а.с.9 зворотна сторона).

Відповідно до Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") від 09.02.2024 визначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 .

Цивільно-правова відповідальність Відповідача, як водія транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-213864882.

Згідно матеріалів страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування Позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-213864882 у зв`язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . За полісом страхування №EP-213864882 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати. Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 77600,00 грн.

Позивач, на виконання полісу страхування №EP-213864882, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу TOYOTA Hybrid X, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 77600,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №27134 від 29.03.2024.

На підставі ст. 108 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

В ході розслідування страхового випадку встановлено, що транспортний засіб RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , відноситься до типу «Спеціалізований вантажний фургон», та має повну масу 2700 кг (2.7 т), а масу без навантаження 1752 кг (1.752 т) та має вантажопідйомність 948 кг (0,948 т).

Полісом щодо транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,18, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами.

ТДВ «СГ «Оберіг» 13.09.2024 направлено ОСОБА_2 досудову вимогу про виплату грошових коштів.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За нормами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019 у справі №676/518/17).

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України).

Частиною першою статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України, заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

Слід зазначити, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин) - є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 цього Закону).

Відповідно до ст. 6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 цього Закону).

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого-це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (п.п.1 п.1 ст.28 цього Закону).

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ (п. 36.1 ст. 36 цього Закону).

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 згаданого Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,-МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Уразі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб (п.7.1 ст. 7 згаданого вище Закону).

При укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику (п.17.3 ст. 17 Закону).

Судом встановлено, що під час укладання полісу страхувальником, по транспортному засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , не вірно зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише К1=1,18.

Згідно з п.1 розділу ІІІ таблиці «Коригуючі коефіцієнти та їх розмірі» розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 №566, сфери використання транспортного засобу (КЗ) визначається залежно від сфери використання транспортного засобу легковий автомобіль (крім таксі), який використовується фізичною особою має розмір коригуючого коефіцієнта 2.

В даному випадку, відповідно до наданої страхувальником інформації щодо транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , при укладенні полісу було невірно обраний тип автомобілю, який відповідно до повної маси є «Вантажний», проте застосовано коригуючий коефіцієнт лише К1=1,18, як до легкового автомобіля.

При цьому встановлено, що транспортний засіб RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 відноситься до типу «Спеціалізований вантажний фургон», та має повну масу 2700 кг (2.7 т), а масу без навантаження 1752 кг (1.752 т) та має вантажопідйомність 948 кг (0,948 т).

Таким чином, полісом щодо транспортного засобу RENAULT TRAFIC, державний номер НОМЕР_1 , було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,18 замість К1 =2, тобто значно менший, ніж передбачено чинним законодавством.

Тож, твердження представника відповідача з приводу того, що при оформленні полісу страхувальником було надано позивачу всю необхідну інформацію, а тому страховик мав можливість сам перевірити надану інформацію, зокрема щодо типу автомобіля, Суд оцінює критично, оскільки як встановлено в ході розгляду справи всі договори згідно Закону України № 1961-IV обов`язково укладаються із застосуванням єдиної Централізованої бази даних МТСБУ, до якої страховик вносить інформацію, надану страхувальником для надання договору страхування. Відтак, ЦБД МТСБУ не містить інформації про те, що саме цей автомобіль за своїм типом являється вантажним, а не легковим.

Окрім того, як стверджує представник позивача, жоден страховий агент не залучається до укладання електронного договору. Усі відомості були внесені особисто страхувальником, а поліс сформовано автоматично системою та зареєстровано у базі МТСБУ.

Натомість, доказів зворотного представником відповідача суду не надано.

Твердження представника відповідача про те, що страхувальник звертався до страхового агента позивача - ОСОБА_3 (м. Тернопіль, тел. НОМЕР_6 ), якому було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія та інші документи, необхідні для укладання договору, після чого сплачено страховий платіж та отримано поліс в електронному вигляді і Позивач при цьому погодився з умовами договору страхування, про що свідчить підписання такого договору, видача полісу, прийняття страхового платежу та внесення інформації про договір до реєстру МТСБУ, суд вважає голослівними, оскільки доказів того, що відповідач звертався до страхового агента позивача - ОСОБА_3 з метою сприяння в оформленні договору страхування - стороною відповідача не надано.

Відповідно до п. 38-1.1 ст. 38-1 згаданого вище Закону, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

За викладених обставин, суд вважає, що 50% виплаченого позивачем розміру страхового відшкодування в сумі 38800 грн. (77600,00-50%) повинен відповідач сплатити позивачу, який має право регресу до винної внаслідок ДТП особи, тобто в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено досудову вимогу з вимогою сплати грошових коштів у розмірі 38800 грн., проте вказана вимога залишилася без задоволення.

Посилання представника відповідача на те, що відповідачем було надана інформація, яку позивач мав можливість перевірити та з`ясувати її помилковість щодо типу транспортного засобу та погодився з умовами договору страхування транспортного засобу, а також на те, що обов`язок правильного внесення відомостей до страхового полісу покладається на страховика, а тому ризики неправильного заповнення документів покладаються виключно на страховика, в той час, як позивач не надав доказів, що відповідач приховав або не надав відомостей, які мають значення для оцінки страхових ризиків - не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Отже, наведені представником відповідача заперечення не можуть брати до уваги при вирішенні спору, оскільки положення ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладають на відповідача, як особу відповідальну за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, безумовний обов`язок без жодних виключень, зокрема тих, на які покликається представник відповідача, компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку вбачається, що останнім розмір інфляційних втрат розраховано в сумі 4607,047 грн, нараховано пеню у сумі 12722,21 грн та 3% річних у розмірі 1297,09 грн.

У спростування зазначеного відповідачем будь яких доказів суду не надано.

Наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд вважає вірним.

Твердження представника відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягають до застосування положення ст. 625 ЦК України, оскільки розмір пені повинен бути визначений законом або договором, в той час як положення договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також спеціальне законодавство, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не містять положень про можливість нарахування пені у спірних правовідносинах - не заслуговують на увагу, оскільки обов`язок відповідача сплатити в користь позивача 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, який відповідач відмовляється виконати у добровільному порядку, є грошовим зобов`язанням, яке прострочене стороною відповідача, а тому до спірних правовідносин підлягають до застосування положення ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання у спорах, які виникають з договорів страхування.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суд доходить обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню, у зв`язку з чим із ОСОБА_2 на користь ТДВ «Страхова група «Оберіг» необхідно стягнути кошти в сумі 57426,34 грн., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 38800,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 4607,04 грн.; пеня в розмірі 12722,21 грн.; три відсотки річних в розмірі 1297,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в дохід держави в сумі 2 422,40 грн.

В частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правової допомоги від 16.07.2025 та попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу у розмірі 7300,00 грн.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. (Постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18)

Суд вважає, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням ціни позову, а також розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Таким чином, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу слід зменшити до 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» грошові кошти в розмірі 57426,34 грн., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 38800,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 4607,04 грн.; пеня в розмірі 12722,21 грн.; три відсотки річних в розмірі 1297,09 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» 2422,40 гривень сплаченого позивачем судового збору та 5000 гривень витрат на правничу допомогу.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ», адреса місця знаходження: вул. Васильківська, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39433769.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич