Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №695/1717/26 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1717/26

номер провадження 2/695/2083/26

08 жовтня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді – Ватажок-Сташинської А.В.,

за участі: секретаря судового засідання – Біліченко С.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області – Кувейка С.М.,

представника відповідача СТОВ «НИВА» – адвоката Новікова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Золотоноша у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НИВА», треті особи: виконавчий комітет Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, Головне управління Держгеокадасту у Черкаській області про визнання права власності на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулася ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НИВА» (далі – відповідачі) треті особи: виконавчий комітет Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, Головне управління Держгеокадасту у Черкаській області про визнання права власності на земельну частку (пай).

В обґрунтування позову зазначено, що позивач у період з 1988 року по липень 1996 року працювала та перебувала у членах КСП «Нива» с. Зорівка Золотоніського району Черкаської області. 25 грудня 1995 року Зорівська сільська рада передала у колективну власність КСП «Нива» 2946,5 гектарів землі, про що свідчить Державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР № 5-7 від 25.12.1995. Загальними зборами уповноважених членів КСП «Нива» від 08.02.1997, Протокол №1 ухвалено рішення: «..право на земельну частку мають члени КСП і пенсіонери, які раніше працювали в ньому, залишаються членами колективу і проживають на території с/Ради на день складання списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю. За основу день складання списку затвердити 25 грудня 1995 року». Як зазначено у позові, днем складання списку осіб, що мають право на земельну частку, було затверджено саме дату видачі акта – 25 грудня 1995 року. Сам список до протоколу не додавався. Список осіб, які мають право на середню земельну частку КСП «Нива» затверджено рішенням виконкому Зорівської сільської ради № 6 від 27.02.1997 і цей список додано до Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР № 5-7 від 25.12.1995. Таким чином, особи, які були членами КСП «Нива» на дату 25 грудня 1995 року мають право на свою частку земель, переданих у колективну власність. На вказану дату позивач була членом КСП «Нива», працювала в господарстві, отже, має право на земельну ділянку. Позивач була звільнена з КСП «Нива» та виключена з членів КСП в липні 1996 року, що підтверджується архівною довідкою. У 1997 році особи, що мають право на земельну частку, отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Позивачу сертифікат не видали. 12 Лютого 2026 року для з`ясування обставин передачі земель КСП «Нива» у колективну власність та подальшого розпаювання земель, підтвердження права позивача на земельну ділянку (пай), вона звернулася із запитом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, та 24.02.2026 отримала лист – відповідь про те, що вона відсутня у списку, доданому до Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР № 5-7 від 25.12.1995 і на її ім`я не реєструвався та не видавався сертифікат на земельну частку (пай) розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах із земель КСП «Нива» на території Зорівської сільської ради. До цього листа була додана копія Державного акта на право колективної власності на землю разом із планом зовнішніх меж земель та списком осіб, які мають право на середню земельну частку. Позивач вважає, що КСП «Нива» безпідставно неправомірно не включили її до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Правонаступником прав та обов`язків КСП «Нива» є СТОВ «Нива» (код ЄДРПОУ 03792941).

Ухвалою суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача – Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області 11.05.2026 надала суду відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Представник відповідача вказує, що батько позивача ОСОБА_2 був включений за номером 31 до списку осіб, які мають право на середню земельну частку КСП «Нива», затвердженого рішенням виконкому Зорівської сільської ради від 27.02.1997 № 6, та вказаний список був поданий до суду самою позивачем. Таким чином, позивач, будучи членом КСП «Нива» у період з 1988 року по липень 1996 року, мала знати, що має право на земельну частку пай КСП «Нива», та мала можливість й обов`язок дізнатися та перевірити дату видачі Державного акта про право колективної власності на землю КСП «Нива». Позивач мала можливість та обов`язок дізнатися та перевірити стан своїх прав станом на 27.02.1997. У липні 1996 року позивач, виходячи з членів КСП «Нива», мала право одержати свою частку землі у натурі (на місцевості), але цього не зробила. З огляду на викладене, представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 04.08.2021 у справі №617/537/19.

12 травня 2026 року до суду надійшов відзив від представника відповідача – ТОВ «НИВА», у якому він також заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на ухвалу Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 914/1588/20, у якій суд вказав, що згідно зі статтею 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat – незнання закону не вибачається) означає, що кожен вважається таким, що знає закони. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України. Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Представник відповідача вказав, що батько позивача – ОСОБА_2 був включений за номером 31 до списку осіб які мають право на середню земельну частку КСП «Нива», затвердженого рішенням виконкому Зорівської сільської ради від 27.02.1997 №6, та вказаний список був поданий до суду самою позивачем. Таким чином, позивач будучи членом КСП «Нива» у період з 1988 року по липень 1996 року, мала знати, що має право на земельну частку пай КСП «Нива», мала можливість та обов`язок дізнатися та перевірити дату видачі Державного акта про право колективної власності на землю КСП «Нива». Позивач мала можливість та обов`язок дізнатися та перевірити стан своїх прав станом на 27.02.1997. Таким чином, представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності.

13 травня 2026 року до суду найшли пояснення представника третьої особи – Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, у яких вона вказала, що за даними архіву Головного управління наявний Державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 5-7, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право колективної власності на землю за №6 та виданий колективному сільськогосподарському підприємству «Нива» с.Зорівка Золотоніського району. Окрім того, до складу Державного акта входить список осіб, які мають право на середню земельну частку колективно-дольовому господарстві «Нива» Зорівської сільської ради затвердженого рішенням виконкому від 27.02.1997 Зорівської сільської ради народних депутатів. ОСОБА_1 в зазначених списках – відсутня. Відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), які видаються громадянам з колективної та іншої форми власності та на підставі розпорядження Золотоніської районної державної адміністрації від 20.08.1997 №237 сертифікат на земельну частку (пай) розміром 3,16 га в умовних кадастрових гектарах із земель колективного сільськогосподарського підприємства «Нива» на території Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався. Враховуючи вищевикладене, Головне управління просить суд прийняти письмові пояснення та проводити розгляд справи без участі представника Головного управління, враховуючи надану інформацію.

15 травня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вона вказала, що відповідач наводить приклад постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19, якою застосовано позовну давність в аналогічній справі, але в цій справі, звертаючись до суду із позовом, позивач не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом. Позивач вказує, що вона в позовній заяві детально пояснила, чому вона раніше не зверталася про визнання за нею права на земельну частку (пай). До 2026 року позивачу не було відомо, що вона належала до кола осіб, які мали право на земельну частку (пай). Позивач стверджує, що в липні 1996 року їй не було відомо про те, що КСП «Нива» отримало Державний акт на право колективної власності на землю в 1995 році і, що вона вже має право на частку цієї землі. Факт отримання КСП «Нива» Державного акта на право колективної власності на землю в 1995 році не був доведений до відома позивача, тому позивач вважає, що презумпція знання законодавства на неї не поширюється. Позивач вважає, що відповідач не надав доказів, що в липні 1996 року існувала технічна документація для виділення часток у натурі або що її було повідомлено про таку можливість. На момент звільнення позивача (липень 1996) механізму виділення землі в натурі не існувало. Перші збори з питання паювання в КСП «Нива» відбулися лише у 1997 році, що підтверджено архівним витягом, листом з архівного відділу Золотоніської райдержадміністрації. Позивач вказує, що вона звільнилися у 1996 році, а її батько отримав пай у 1997 році як працівник і як член КСП «Нива», і вона цілком обґрунтовано вважала, що право на пай мають лише ті, хто залишився працювати (були членами КСП) на момент розпаювання. З огляду на наведене позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.06.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

28 липня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі від позивача, у яких вона повністю підтримує позицію, викладену у позовній заяві і відповіді на відзив, та наполягає, що позовна давність нею не пропущена, оскільки перебіг строку згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України розпочався лише 24 лютого 2026 року — з моменту, коли вона фактично та реально дізналася про порушення її права (отримала лист – відповідь з Головного управління Держгеокадасту у Черкаській області) про те, що вона відсутня у списку, доданому до Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР № 5-7 від 25.12.1995 і на її ім`я не реєструвався та не видавався сертифікат на земельну частку (пай) розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах із земель КСП «Нива» на території Зорівської сільської ради). Разом з тим, на випадок, якщо суд дійде іншого висновку та вважатиме строк позовної давності пропущеним, позивач, керуючись частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України, просить визнати причини пропуску позовної давності поважними та захистити її порушене право.

Позивач у судовому засіданні на задоволенні позову наполягала повністю. Також позивач у судовому засіданні ствердила, що їй у 1997 році було достеменно відомо про проведення розпаювання земель КСП «Нива», членом якого вона також була до червня 1996 року. Позивач у судовому засіданні ствердила, що їй було достеменно відомо про отримання її батьком, іншими мешканцями села, зокрема її однокласниками, друзями та знайомими у 1997 році земельних паїв з числа земель КСП «Нива».

Представники відповідачів – Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та СТОВ «НИВА» у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.06.1988, виданої на її ім`я, у період з 01.07.1994 до 28.05.1996 працювала на посаді бухгалтера по рослинництву у Колективному сільськогосподарському підприємстві «НИВА».

Вказане також стверджується архівною довідкою від 04.02.2026 №04-02/1/1, виданою Золотоніською районною Державною адміністрацією Черкаської області.

Згідно із Державним актом на право колективної власності на землю серії ЧР №5-7, відповідно до рішення Зорівської сільської Ради народних депутатів від 25.12.1995 КСП «НИВА» с. Зорівка Золотоніського району Черкаської області передається у колективну власність 2 946,5 га землі для сільськогосподарського використання, в межах згідно з планом.

Вказаний Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №6.

Рішенням виконкому Зорівської сільської ради народних депутатів від 27.02.1997 затверджено список осіб, які мають право на середню земельну частку в колективно-дольовому господарстві «НИВА» Зорівської сільської ради.

ОСОБА_1 у зазначеному списку – відсутня.

Відповідно до довідки №5 від 05.01.2024, виданої СТОВ «НИВА», СТОВ «НИВА» є правонаступником КСП «НИВА», КСП «НИВА» є правонаступником колгоспу «НИВА».

Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області за вих. №А-166/6-200/6-26 від 24.02.2026, ОСОБА_1 у списках громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства (Додаток 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР № 5-7 від 25.12.1995 року № 6) відсутня. Відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), які видаються громадянам з колективної та іншої форм власності та на підставі розпорядження Золотоніської районної державної адміністрації від 20.08.1997 № 237 сертифікат на земельну частку (пай) розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах із земель колективного сільськогосподарського підприємства «Нива» на території Зорівської сільської ради, Золотоніського району Черкаської області на ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався.

23 березня 2026 року позивач звернулась до СТОВ «НИВА» та до Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області з вимогами про визнання права на земельну частку (пай), у зв`язку із неправомірним невключенням до списку.

Виконавчий комітет Зорівської сільської Ради Золотоніського району Черкаської області, розглянув звернення позивача та листом за вих. №271/02-34 від 31.03.2026 повідомив позивача, що громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання, у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною першою ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 374 ЦК України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

На момент виникнення у позивача права на одержання частки земельної ділянки (пай) діяв Земельний кодекс Української РСР, який було введено в дію 15.03.1991.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Земельного кодексу Української РСР, тут і далі – у редакції чинній станом на день виникнення спірних правовідносин, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 статті 6 Земельного кодексу Української РСР, при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Відповідно до частини 7 статті 6 Земельного кодексу Української РСР, загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Частиною восьмою статті 6 Земельного кодексу Української РСР встановлено, що до числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (ч. 2 ст. 23 Земельного кодексу Української РСР).

Згідно з п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Також документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом першим Указу Президента України від 08.08.1995 за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі – Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу № 720/95, право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993) та Указу № 720/95, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах Колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання Колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай).

Як встановлено під час судового розгляду, та визнається сторонами ОСОБА_1 з 01.07.1994 до 28.05.1996 працювала на посаді бухгалтера по рослинництву у Колективному сільськогосподарському підприємстві «НИВА».

Виходячи із зазначеного, суд висновує, що оскільки на час видачі (25.12.1995) КСП «Нива» державного акта на право колективної власності на землю для ведення сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин.

Таким чином, враховуючи що ОСОБА_1 , станом на момент видачі 25.12.1995 КСП «Нива» Державного акта серії ЧР 5-7 була членом КСП, суд приходить до висновку, що не включення її до списку, доданого до вказаного Державного акта, є протиправним.

Вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з наступного.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2026 у справі №530/656/24, Касаційний суд зауважив, що:

безпідставне невключення особи до списків порушує її право на отримання земельної частки (паю) та виділення її в натурі, поряд із тими особами, які були включені до такого списку;

за захистом такого права особа може звернутися до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), заявивши, зокрема, і вимогу про виділ земельної частки (паю) в натурі за рахунок нерозпайованих земель;

позов про визнання права на земельну частку (пай) особи, яка не включена до списку членів КСП, є позовом про захист прав та інтересів у разі їх порушення, на який поширюється позовна давність; позовна давність за такою вимогою починає свій перебіг з моменту, коли така особа дізналася про невключення її до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, або могла дізнатися.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з вимогами ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено під час судового розгляду, право на позов у позивача виникло ще у 1997 році, оскільки список осіб, які мають право на середню земельну частку в колективно-дольовому господарстві «НИВА» Зорівської сільської ради було затверджено рішенням виконкому Зорівської сільської ради народних депутатів від 27.02.1997.

Отже трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року.

З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернулася до суду лише у квітні 2026 року, тобто майже через 30 років після затвердження списку осіб, який додається до державного акта на право колективної власності.

Жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об`єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивача, які унеможливлювали її звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку, вона не надала.

Обґрунтовуючи звернення до суду лише у квітні 2026 року, ОСОБА_1 вказувала, що до січня 2026 року вона не знала, що має право на пай.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи позивач ствердила, що їй було достеменно відомо про отримання її батьком, іншими мешканцями села, зокрема її однокласниками, друзями та знайомими у 1997 році земельних паїв з числа земель КСП «Нива».

Суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про те, що її не було повідомлено про видачу державного акта на право колективної власності на землю у 1995-1997 роках, оскільки під час розпаювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств, що здійснювалося в масштабах держави на виконання Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», проводилися заходи, спрямовані на роз`яснення порядку і мети розпаювання, зокрема, надавалася інформація у засобах масової інформації, у колективних сільськогосподарських підприємствах проводилися загальні збори їх членів щодо питань розпаювання землі, обговорення і затвердження списків членів КСП.

Суд не може визнати зазначені причини пропуску строку на звернення до суду поважними, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналась» та «повинна була дізнатись», що містились в ст. 76 ЦК УРСР, так само, як і термінів «довідався» і «міг довідатись», застосованих у ст. 261 чинного ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулась за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинна також довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло майже 30 років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності нею не наведено.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 147/294/18, провадження № 61-20292св19.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судовий збір на позивача.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 223, 258, 259, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Черкаським апеляційним судом, якщо таке рішення не буде скасовано.

Суддя А.В. Ватажок-Сташинська