Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №545/2441/26 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/2441/26

Провадження № 2/545/2253/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2026 Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді Путрі О.Г.,

при секретарі Литвинову В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25.12.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 11918925. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 3900 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору. Вказує, що відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання. 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 11918925 від 25.12.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ФК «Позика») становить 14430 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3900 грн.; заборгованість за відсотками становить 10530 грн.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 11918925 від 25.12.2021 року в розмірі 14430 грн , а також судові витрати.

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 28.05.2026 року відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду з повідомленням сторін про дату, час і місце судового засідання для розгляду справи по суті.

02.06.2026 року відповідач направила до суду відзив на позовну заяву, в якому прохала відмовити у задоволенні позову. Вказала, що згідно з умовами договору строк повернення кредиту сплив 25.03.2022 року. До суду з даним позовом позивач звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України. Також зазначає, що з наданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти нараховувалися за ставкою 3% на день. Вважає зазначений розмір процентної ставки надмірним та таким, що суперечить принципам добросовісності, справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 ЦК України. Крім того, розмір процентів майже у три рази перевищує суму отриманих коштів, що свідчить про явну неспівмірність заявлених вимог. Відсутній факт належного повідомлення боржника про відступлення права вимоги. У разі задоволення позову прохала суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до розумного та співмірного розміру (а.с. 62-63).

15.06.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факт існування правовідносин з первісним кредитором на підставі договору, який передбачає надання, отримання та повернення кредитних коштів. Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 11918925 від 25.12.2021, а також згідно з п. 1.2. Договору, пропозиція набирає чинності з 25.12.2021 року та діє до 23 годин 59 хвилин 25.03.2022 року, тобто нарахування відсотків здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування. Стверджує, що відповідач не спростував розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами, не надав альтернативного розрахунку заборгованості, а його заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог, без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Звертає увагу на те, що позивачем до позовної заяви були додані докази, які підтверджують відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за кредитним договором № 11918925 від 25.12.2021, а саме: копія договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року разом із затвердженими шаблонами передачі інформації по кредитному портфелю; витяг із додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року (реєстр прав вимоги) в якому міститься інформація виключно щодо заборгованості відповідача; копія доказів оплати за Договором факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року; акт приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року. Договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована. Поряд з цим, при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким позичальник не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України. Також вказує, що за загальним правилом строк позовної давності за кредитним договором № 11918925 від 25.12.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану (а.с. 66-73).

У запереченнях на відповідь на відзив від 15.06.2026 року відповідач вказала, що сам по собі розрахунок, складений позивачем, не є безумовним доказом наявності та розміру заборгованості. Позивач не надав додаткових доказів, які б підтверджували факт підписання договору саме відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 75).

У судове засідання представник позивача не з`явився, прохав розгляд справи провести за його відсутності (а.с. 72-зворот).

Відповідач у судові засідання 25.06.2026 року, 22.07.2026 року, 07.10.2026 року не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України шляхом доставлення судової повістки до її електронного кабінету (а.с. 65,77,90).

29.09.2026 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної 07.10.2026 року, у зв`язку з тим, що перебуває у стані вагітності.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин.

Враховуючи вимоги ст.223 ЦПК України, той факт, що відповідачем не надано суду доказів неможливості приймати участь в судовому засіданні, призначеному 07.10.2026 року, суд вважає, за необхідне розгляд справи провести без участі відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом судом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.12.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №11918925 в електронній формі, який підписаний електронним підписом, шляхом відтворення відповідачем одноразового ідентифікатора 741336(а.с.21-27).

Відповідно до п.3.1 договору ТОВ "ФК "Ірбіс" надав відповідачу кредит у розмірі 3900 грн., з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п.3.2 цього договору, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Пунктом 3.2 договору визначено графік (порядок та умови надання кредиту) та передбачено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п.4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. При цьому, клієнт може скористуватись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п.3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього договору: пільговий період 30 календарних днів з 25.12.2021 по 24.01.2022, пільгова процентна ставка 3%; стандартний період 60 календарних днів з 25.01.2022 по 25.03.2022, стандартна процентна ставка 3%.

Згідно з п.п.4.1,4.2. договору видача (надання) Товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом в особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки. Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 25.03.2022 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Пунктом 11.1 Кредитного договору визначено строк дії договору до 25.03.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

Додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту №11918925 від 25.12.2021 року є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с.26 зворот - 27).

Так, ТОВ ФК «ІРБІС» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало 25.12.2021 року позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3900 грн шляхом перерахування на її банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 24.10.2025 року (а.с.34).

Крім того, як вбачається з повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» за вих.№ 20.1.0.0.0/7-260810/57224-БТ від 17.08.2026 року, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_3 . 25.12.2021 року на вказаний рахунок відповідача були зараховані кошти в розмірі 3900 грн, що підтверджується випискою по рахунку (а.с.94-95).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладений Договір факторингу №01092025/1,відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цих договором (а.с.28-30).

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «ФК «Позика» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №11918925 від 25.12.2021 року в розмірі 14430 грн., з яких: заборгованість зі тілом кредиту 3900 грн., заборгованість за відсотками 10530 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №11918925 від 25.12.2021 року у період з 25.12.2021 року по 25.03.2022 року включно ТОВ «ФК «ІРБІС» відповідачу було нараховано проценти за користування грошовими коштами в розмірі 10530 грн. Відсотки нараховані в межах строку дії договору (а.с.39-40). Окрім того, вказаний розмір відсотків значиться в Додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту №11918925 від 25.12.2021 року - таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит та погоджений позичальником ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, вищезазначений договір, укладений у відповідності до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19.

Щодо доводів відповідача про сплив строків позовної давності, суд приходить до висновку, що вони не є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 256 ЦК України).

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється.

Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 (справа № 437/2726/13-ц), Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 (справа № 712/8916/17).

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ(далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та діє до теперішнього часу.

Пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"від 24лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.

Отже, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, вказаний Закон набрав чинності 04.09.2025 року.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнний стан з 24 лютого 2022 року, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даною заявою до суду 25.05.2026 року та строк дії кредитного договору, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі заявником не пропущено.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення про зміну кредитора.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей1077,1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що: «стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, договір факторингу, укладений між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Позика» у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

У зв`язку з чим, доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими, та такими, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене, оскільки фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №11918925 від 25.12.2021 року в розмірі 14430 грн., з яких: заборгованість зі тілом кредиту 3900 грн., заборгованість за відсотками 10530 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Позика» та ФОП « ОСОБА_2 » укладено договір про надання правничої допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 року, відповідно до умов якого, ФОП ОСОБА_2 (а.с.18-21).

Крім того, підписано додаткову угоду №11918925 до Договору про надання правничої допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 року щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 (а.с.33).

Згідно Акту наданих послуг від 08.05.2026 року, ФОП ОСОБА_2 надано позивачу правових та юридичних послуг стосовно підготовки документів по стягненню заборгованості за кредитним договором з відповідача на загальну суму 5500 грн (а.с.13).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат , пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціну позову та (або) значенню справи.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 690/408/17, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). У разі недотримання вимог співмірності, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За таких обставин, беручи до уваги позицію відповідача, яка вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, не співмірним зі складністю справи, враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг та характер виконаної адвокатом роботи, конкретні обставини справи, виходячи з принципів співмірності судових витрат, розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, згідно ст. 141 ЦПК України .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_4 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 11918925 від 25.12.2021 року у розмірі 14430 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: О. Г. Путря