Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №398/1121/24 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1121/24

провадження №: 2/398/75/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"25" вересня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Дубровської Н.М.,

за участю секретаря судового засідання – Тараненко А.Р.,

представника позивача – Кучми Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2024 року адвокат Кучма Л.В. звернулася до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовною заявою до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради Кіровоградської області, в якій просить зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з посади лікаря – анестезіолога на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю та видати йому трудову книжку; зобов`язати нарахувати та виплатити вихідну допомогу, передбачену ст.44 КЗпП України, у розмірі не меншому ніж тримісячний середній заробіток; стягнути судовий збір.

В обґрунтування позову представник позивача адвокат Кучма Л.В. посилається на те, що позивач з грудня 2019 року працював на посаді лікаря-анестезіолога у Комунальному некомерційному підприємстві «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради». Роботодавець досить часто порушував терміни виплати заробітної плати, виплачував її не в повному обсязі, зокрема, за вересень-жовтень 2023 року жодної виплати не було.

31.10.2023 року позивача звільнено з посади лікаря-анестезіолога згідно п.5 ст.36 КЗпП України, по переводу до відповідача, Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської Ради. Позивач звертався неодноразово до відповідача з вимогою виплатити заробітну плату за вересень-жовтень 2023 року та компенсувати кошти за невикористану відпустку, але отримав відмову та рекомендацію звернутися до ліквідаційної комісії. Разом з тим, відповідач повідомляв, що є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради», у зв`язку з чим, вимагає звільнити службову квартиру, після чого буде розглядатись питання про звільнення. Позивач має на утриманні малолітню дитину 2013 року народження. Перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, не отримавши заробітної плати за вересень жовтень 2023 року за попереднім місцем роботи, не отримавши заробітну плату за першу половину листопада 2023 року у строки передбачені чинним законодавством та колективним договором, тобто до 22.11.2023 року, розуміючи, що відповідач має на меті шантажувати, примушуючи позивача до праці, але при цьому навіть не оплачувати таку працю вчасно, позивач остаточно вирішив звільнитися.

27.11.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою та просив звільнити його з посади лікаря-анестезіолога з 01.12.2023 року у зв`язку із неодноразовим порушенням права на вчасне отримання заробітної плати. Заяву зареєстровано за вх. №2852 від 27.11.2023р. 29.11.2023 року відповідач надав під підпис позивачу лист вих. №2260 від 29.11.2023 року, яким відмовив у звільненні. Відповідач наполягав на тому, що не є правонаступником в частині заборгованості по заробітній платі, але вимагає від позивача, як умову звільнення - повернути службову квартиру. Отримавши відмову у звільненні, 01.12.2023 року позивач звернувся до відповідача повторно із заявою про звільнення з 01.12.2023 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за першу половину листопада 2023 року. Позивач вказав, що вважає своїм останнім робочим днем 01.12.2023 року, просив ознайомити його з наказом та видати трудову книжку. Заяву зареєстровано за вх.№2892 від 01.12.2023р. Позивач отримав від відповідача лист вих.№2287 від 04.12.2023 року, яким відмовлено у звільненні з 01.12.2023 року з тих же підстав.

Позивач звернувся до Національної служби здоров`я України, з метою повідомити про незаконне утримування роботодавцем трудової книжки та про фактичне припинення трудових відносин з 01.12.2023 року. Позивач звернувся до Державної служби з питань праці з вимогою провести позапланову перевірку та притягнення до відповідальності посадових осіб роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати. 18.01.2024р. представник позивача, адвокат Кучма Л.В. звернулася до відповідача з адвокатським запитом. Просила, зокрема, надати табелі обліку робочого часу та довідку про заробітну плату, жодної відповіді не отримано. У зв`язку з тим, що станом на 28.02.2024р. позивача не звільнено, його трудова книжка незаконно утримується, інформація про те, як досі обліковується позивач відсутня. Позивач вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Стосовно заборони використання примусової праці в Україні діє Конвенція Міжнародної організації праці № 29 від 28 червня 1930р. ратифікована 10.06.1956 р. «Про примусову чи обов`язкову працю», п. 1 ст. 2 якої передбачено, що «термін примусова, чи обов`язкова праця означає будь – яку роботу чи службу, що її вимагають від будь – якої особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг». Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав відмовляти у звільненні позивачу та утримувати трудову книжку.

Ухвалою судді від 07.07.2024р. відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

28.03.202р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, вважає, що позов задоволенню не підлягає і просить відмовити у задоволенні позову повністю з тих підстав, що ОСОБА_1 з 04 грудня 2018 року працював на посаді лікаря- анестезіолога у КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради». 31.10.2023 року керуючись рішенням сесії Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 377 від 22 грудня 2021 року про реорганізацію закладів охорони здоров`я, рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 613 від 12 жовтня 2023 року про внесення змін до рішення виконавчого комітету № 240 від 26 травня 2022 року, а саме про припинення відтермінування реорганізації та продовження виконання рішення №377 від 22 грудня 2022 року; п.5 ст. 36 КЗпП України був звільнений з роботи по переводу в КП «ЦМЛ м. Олександрії» ОМР згідно наказу № 474 від 31.10.2023 року. 01 листопада 2023 року позивач призначений на роботу лікаря- анестезіолога відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії № 2 по переводу з КНП «Олександрійська ЦРЛ». 27.11.2023 позивач звернувся із заявою про звільнення з 01.12.2023 року у зв`язку з порушенням права на вчасне отримання заробітної плати та проханням виплатити заробітну плату за вересень – жовтень 2023 року, на що отримав письмову відмову з огляду на те, що КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради як правонаступник КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» відповідно до рішення сесії Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 22.12.2021 № 377 не приймало на свій баланс кредиторські та дебіторські заборгованості та не має відношення до виплати заробітної плати за вересень-жовтень 2023 року. З моменту працевлаштування позивача на роботу до КП «ЦМЛ м. Олександрії» Олександрійської міської ради до моменту її заяви на звільнення у зв`язку з порушенням її права на вчасне отримання заробітної плати підприємство не порушувало такого права, оскільки відповідно до розділу 7 «Оплата праці» колективного договору КП «ЦМЛ м. Олександрії» Олександрійської міської ради адміністрація підприємства забезпечує дотримання законодавства про оплату праці та здійснює виплату заробітної плати не рідше 2-х разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів (до 7-го та 22-го числа кожного місяця) та не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Коли позивач звернулася до підприємства повторно із заявою на звільнення, аванс за листопад був виплачений у повному обсязі, а строки виплати заробітної плати (другої частини) ще не настав. Виплата першої частини заробітної плати позивачу за листопад 2023 року (аванс) була здійснена двома банківськими операціями: 1 частина – 24.11.2023, 2 частина – 29.11.2023, що підтверджується витягами з відомостей на перерахування коштів на особові рахунки працівників КП «ЦМЛ м.Олександрії» Олександрійської міської ради (витяги з відомостей № 327 від 24.11.2023 та № 336 від 28.11.2023). Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні; працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Разом з тим, у провадженні суду немає відповідних справ в провадженні, а також немає судового рішення, що набрало законної сили, для визнання такого факту.

Крім того, для розірвання трудового договору між роботодавцем і позивачем має відбутися процедура вивільненя службового майна, яке відповідно до п.32 «Квартира АДРЕСА_1 Переліку майна комунальної власності, що передалось на баланс підприємства за адресою.: АДРЕСА_2 ( 4 сторінка передавального акту, позиція № 32 у таблиці «Будинки та споруди») надалось позивачу на підставах визначених рішенням сесії Олександрійської районної ради Кіровоградської області № 427 від 13 лютого 2029 року, з можливістю приватизації за умови відпрацювання у лікарні не менше 10 років. Разом з тим, незважаючи, що ОСОБА_1 було двічі відмовлено у звільненні у зв`язку з відсутністю підстав порушення підприємством трудового законодавства, та оскільки позивач не з`являвся на роботі без поважних причин, стосовно прогулів, складений акти та доповідна записка про невихід на роботу без поважних причин, у зв`язку з довготривалим періодом відсутності на роботі, у зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення щодо звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважають, що відсутні підстави для проживання позивача у службовій квартирі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.06.2024р. задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

11.12.2024р. ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради Кіровоградської області про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити певні дії.

10.11.2025р. провадження по справі поновлене та справу призначено до судового розгляду.

07.03. 2025р., через «Електронний суд», представником позивача подані додаткові пояснення по справі, відповідно до яких просить розрахована фактична сума, яка підлягає виплаті позивачу в якості вихідної допомоги у разі припинення трудового договору внаслідок порушення роботодавцем (відповідачем) законодавства про працю на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, становить: (95 364, 90 грн. –(95 364,90 грн. х 18%ПДФО) – (95 364, 90 грн. х1,5% ВЗ))= 76768, 75 грн.

Крім того, 07.03. 2025р., через «Електронний суд», представником позивача подана заява про залишення позовної вимоги щодо «Зобов`язання Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради Кіровоградської області звільнити ОСОБА_1 з посади лікаря – анестезіолога на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю» - залишити без розгляду, а саме, решту вимог задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, з урахуванням уточнень та залишення частини без розгляду, з підстав, зазначених в позові та ґрунтуючись на доказах наявних в матеріалах цивільної справи.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Позицію обґрунтувала обставинами, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши обґрунтування представника позивача та заперечення представника відповідача, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з урахуванням їх уточнень та залишення частини без розгляду, такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду лікаря - анестезіолога в Олександрійську центральну районну лікарню, згідно наказу № 120-к від 03 грудня 2018 року, що підтверджується записом у трудовій книжці позивачки (а.с.39-41).

16 серпня 2019 року Олександрійську центральну районну лікарню перетворено у Комунальне некомерційне підприємство «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради» (рішення Олександрійської районної ради № 481 від 05 червня 2019 року), про що здійснено запис у трудову книжку ( зворотна частина а.с.40).

Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №377 від 22 грудня 2021 року «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я» припинено юридичну особу публічного права комунальне некомерційне підприємство «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» шляхом приєднання до комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради (пункт 1). Пунктом 2 визначено, що правонаступником припиненої особи комунального некомерційного підприємства «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» визнано комунальне підприємство «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №240 від 26 травня 2022 року «Про продовження відтермінування реогранізації» продовжено термін виконання рішення Олександрійської міської ради №377 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я» строком не пізніше 23 серпня 2022 року. Пунктом 2 визначено, що у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні, термін виконання рішення Олександрійської міської ради від 22 грудня 2021 року №377 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я» продовжується на строк дії воєнного часу.

Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №613 від 12 жовтня 2023 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26 травня 2022 року №240» припинено дію п.2 рішення виконавчого комітету ОМР від 26 травня 2022 року №240 «Про продовження відтермінування реорганізації» та продовжено виконання рішення Олександрійської міської ради від 22 грудня 2021 року №377 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я».

Рішенням Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 03 листопада 2023 року № 719 «Про затвердження передавального акта» затверджено передавальний акт основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, виробничих запасів КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» до правонаступника КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради. У передавальному акті, який є додатком до зазначеного рішення, зазначено, що члени комісії з припинення КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» (код ЄДРПОУ 01995077) склали цей акт про те, що всі оборотні та необоротні активи, а також активи і пасиви переходять до правонаступника - КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради (код ЄДРПОУ 05493838), при цьому у розділі ІІІ "Поточні зобов`язання" в пасиві балансу код рядка 1630 "Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з оплати праці" стоїть прочерк.

Відповідно до копії колективного договору КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради, укладеного та затвердженого 11 липня 2022 року, у пп. 7.2.1 п. 7.2 розділу 7 зазначено, що адміністрація КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради зобов`язується забезпечити дотримання законодавства про оплату праці; забезпечити виплату заробітної плати не рідше 2-х разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів (до 7-го та 22-го числа кожного місяця), та не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається цим договором та становить не менше 50 % оплати за фактично відпрацьований час.

Згідно записів у трудовій книжці позивача встановлено, що 31 жовтня 2023 року позивача звільнено з посади лікаря – анестезіолога за п. 5 ст. 36 КЗпП України по переводу до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії « Олександрійської міської ради (наказ № 474-к від 31 жовтня 2023 року).

01 листопада 2023 року позивача прийнято лікарем- анестезіологом відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії № 2 по переводу з КНП «Олександрійська ЦРЛ. (наказ № 99-к від 30 липня 2023 року).

Позивач має на утриманні малолітню дитину 2013 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зворотна частина а.с. 9). Перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, не отримавши заробітної плати за вересень жовтень 2023 року за попереднім місцем роботи, не отримавши заробітну плату за першу половину листопада 2023 року у строки передбачені чинним законодавством та колективним договором, тобто до 22.11.2023 року розуміючи, що відповідач має на меті примушувати позивача до праці, через службову квартиру, але при цьому навіть не оплачувати таку працю вчасно, позивач остаточно вирішив звільнитися.

27.11.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до роботодавця КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради із заявою (зареєстровано за вх. № 2822 від 21.11.2023) про звільнення його з посади лікаря-анестезіолога з 01 грудня 2023 року у зв`язку із неодноразовим порушенням права на вчасне отримання заробітної плати. Просив виплатити йому у повному обсязі 01 грудня 2023 року заробітну плату за вересень, жовтень та листопад 2023 року, компенсувати заробітну плату за час невикористаної відпустки та інші належні виплати, ознайомити його з наказом про звільнення та видати належно оформлену трудову книжку.

Листом від 29 листопада 2023 року № 2260 КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради повідомило ОСОБА_1 , що до складу комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради її переведено з 01 листопада 2023 року у зв`язку з приєднанням КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради. Таким чином, до заборгованості з виплати заробітної плати за вересень та жовтень поточного року, що виникла за попереднім місцем роботи позивачки, комунальне підприємство «Центральна міська лікаря м. Олександрії» Олександрійської міської ради не має ніякого відношення, оскільки не є правонаступником в частині заборгованості. Зазначено, про можливість звернення до ліквідаційної комісії КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради».

Крім того, у наведеному вище листі, щодо вимоги позивача про звільнення зазначено, що у його користуванні перебуває службова квартира, яку у разі звільнення він повинен звільнити відповідно до умов договору.

01 грудня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася до роботодавця із заявою (зареєстровано за вх. № 2892 від 01 грудня 2023 року) про звільнення з 01 грудня 2023 року у зв`язку з порушенням його прав як працівника, а саме порушення строків та невиплата заробітної плати за вересень, жовтень та листопад 2023 року, станом на 01 грудня 2023 року належні розрахунки не проведено. При цьому, позивачем зазначено, що 01 грудня 2023 року вона з`явилася для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки, проте отримав відмову, про розгляд заяви про звільнення не повідомлено. Крім того, вказав, що вважає своїм останнім робочим днем 01 грудня 2023 року та просив відповідача в найкоротший термін звільнити його з посади лікаря - анестезіолога відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії № 2 за власним бажанням у зв`язку з порушенням його прав як працівника (порушення термінів виплати та невиплата заробітної плати), ознайомити з наказом про звільнення та видати належним чином завірену копію наказу і належно оформлену трудову книжку, провести належні виплати, в тому числі компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату.

У відповідь на повторну заяву, листом від 04 грудня 2023 року № 2287 КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради, повідомило ОСОБА_1 , що його було переведено до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради з 01 листопада 2023 року у зв`язку з приєднанням КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» до підприємства, заборгованість з виплати заробітної плати за вересень та жовтень 2023 року виникла за попереднім місцем роботи позивача, КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради не є правонаступником в частині заборгованості, запропоновано звернутися до ліквідаційної комісії КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради». Щодо звільнення зазначено про необхідність звільнити службову квартиру.

Згідно з копією листа КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» за № 229 від 15 березня 2024 року, заробітна плата лікаря- анестезіолога ОСОБА_1 за вересень 2023 року була виплачена в розмірі 22 103,89 грн. – 08 грудня 2023 та за жовтень 2023 року була виплачена двома платежами: аванс у розмірі 4 000 грн. – 20 жовтня 2023 та заробітна плата в розмірі 10 790, 96грн. – 21 грудня 2023.(зворотна частина а.с. 45).

Також додана довідка про нарахування, стягнення та виплату заробітної плати ОСОБА_1 та копії витягів з відомостей на перерахування коштів на особові рахунки працівників КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» позивачу виплачено за вересень 2023 р. 22103,89 грн. (витяг з відомості № 250 від 08.12.2023), за жовтень 2023 р. аванс у сумі 4000 грн (витяг з відомості № 240 від 20.10.2023), за жовтень 2023 р. зарплату в сумі 10790, 96 грн. (витяг з відомості № 256 від 21.12.2023) ( а.с. 46-48).

Відповідно до витягу з наказу КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради № 78-к від 22 липня 2024 року, ОСОБА_1 – лікаря- анестезіолога відділення анестезії № 2, 22 липня 2024 звільнено з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації згідно з абз. 5 ст.431 КЗпП України. Підстава: доповідні та акти заступника медичного директора про невихід на роботу.

Згідно статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

За статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України, серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61 -28466св18). Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому, особливістю розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19).

11 липня 2022 року укладено та затверджено колективний договір КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради на 2022-2026 роки.

Розділом 7 вказаного договору визначено умови оплати праці.

Так, пп. 7.2.1 п. 7.2.2 розділу 7 передбачено, що адміністрація КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради зобов`язується забезпечити дотримання законодавства про оплату праці; забезпечити виплату заробітної плати не рідше 2-х разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів (до 7-го та 22-го числа кожного місяця), та не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається цим договором та становить не менше 50 % оплати за фактично відпрацьований час (а.с.44-49).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка зазначив про порушення відповідачем законодавства про працю, в частині порушення строків виплати заробітної плати, що і стало підставою подання ним заяви про звільнення.

Згідно з наявних у матеріалах справи доказів, що були досліджені судом, підтверджується, що 27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до роботодавця КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради із заявою (зареєстровано за вх. № 2852 від 27.11.2023) про звільнення з посади лікаря - анестезіолога з 01 грудня 2023 року у зв`язку із неодноразовим порушенням права на вчасне отримання заробітної плати. Просив виплатити у повному обсязі, 01 грудня 2023 року, заробітну плату за вересень, жовтень та листопад 2023 року, компенсувати заробітну плату за час невикористаної відпустки та інші належні їй виплати, ознайомити її з наказом про звільнення та видати належно оформлену трудову книжку.

Листом від 29 листопада 2023 року № 2260 КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради повідомило ОСОБА_1 , що до складу комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради її переведено з 01 листопада 2023 року у зв`язку з приєднанням КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради. Таким чином, до заборгованості з виплати заробітної плати за вересень та жовтень поточного року, що виникла за попереднім місцем роботи позивачки, комунальне підприємство «Центральна міська лікаря м. Олександрії» Олександрійської міської ради не має ніякого відношення, оскільки не є правонаступником в частині заборгованості. Зазначено, про можливість звернення до ліквідаційної комісії КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» (а.с.12). Крім того, у наведеному вище листі, щодо вимоги позивача про звільнення зазначено, що у його користування перебуває службова квартира, яку у разі звільнення він повинен звільнити відповідно до умов договору.

01 грудня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася до роботодавця із заявою (зареєстровано за вх. № 2892 від 01 грудня 2023 року) про звільнення з 01 грудня 2023 року у зв`язку з порушенням його прав як працівника, а саме порушення строків та невиплата заробітної плати за вересень, жовтень та листопад 2023 року, станом на 01 грудня 2023 року належні розрахунки не проведено. При цьому, позивачем зазначено, що 01 грудня 2023 року вона з`явилася для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки, проте отримав відмову, про розгляд заяви про звільнення не повідомлено. Крім того, вказав, що вважає своїм останнім робочим днем 01 грудня 2023 року та просив відповідача в найкоротший термін звільнити його з посади лікаря - анестезіолога відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії № 2 за власним бажанням у зв`язку з порушенням його прав як працівника (порушення термінів виплати та невиплата заробітної плати), ознайомити з наказом про звільнення та видати належним чином завірену копію наказу і належно оформлену трудову книжку, провести належні виплати, в тому числі компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату (а.с.11).

У відповідь на повторну заяву, листом від 04 грудня 2023 року № 2287 КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради, повідомило ОСОБА_1 , що його було переведено до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради з 01 листопада 2023 року у зв`язку з приєднанням КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» до підприємства, заборгованість з виплати заробітної плати за вересень та жовтень 2023 року виникла за попереднім місцем роботи позивача, КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради не є правонаступником в частині заборгованості, запропоновано звернутися до ліквідаційної комісії КНП «Центральна районна лікарня Олександрійської міської ради». Щодо звільнення зазначено про необхідність звільнити службову квартиру (а.с.12 зворот).

Судом встановлено, що в період роботи ОСОБА_1 відповідачем допускалося невиконання вимог трудового законодавства та порушувались права та законні інтереси позивачки у сфері трудових відносин, не виконувались умови трудового договору.

Зважаючи на порушення умов колективного договору КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради щодо термінів виплати заробітної плати, позивачка правомірно, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, звернулась до роботодавця із заявою про звільнення, визначивши датою звільнення 01 грудня 2023 року.

Разом з тим, у порушення норм законодавства відповідач звільнив позивача 22 липня 2024 року у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації згідно з абз. 5 ст.431 КЗпП України. Підстава: доповідні та акти заступника медичного директора про невихід на роботу.

Відповідно до чинного трудового законодавства, прогулом, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази.

Судом установлено, що 21 жовтня 2024 року позивач звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою до КП «Центральна міська лікарня м.Олександрії» Олександрійської міської ради в якій просить визнати незаконним та скасувати наказ КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради № 78-к від 22.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - анестезіолога у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також просить змінити дату та формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_1 , зазначивши дату звільнення – 01.12.2023, підставу звільнення – «Звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України» та зобов`язати КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради внести зміни до трудової книжки.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач скористався своїм правом на розірвання трудового договору в односторонньому порядку, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, та те, що обставини порушення термінів виплати заробітної плати відповідачем встановлені Державною службою з питань праці, наказ Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради №78-к від 22 липня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - анестезіолога у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, є незаконним, що визнано судовим рішенням від 02.09.2029р., яке набрало законної сили 03.10.2025 року. Так, наведеним вище рішенням суду, позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено та визнаний незаконним, скасований наказ Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради № 78-к від 22.07.2024р. про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Вказаним рішення змінено дату та формулювання причини звільнення з роботи, зазначивши дату звільнення - 01.12.2023 року, підставу звільнення – «Звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України» та зобов`язано відповідача в особі Комунальне підприємство «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради внести зміни до трудової книжки.

Крім того, варто зазначити, що посилання відповідача про неможливість звільнення позивача у зв`язку з дією договору найму службового житла від 11 червня 2019 року на підставі якого житлове приміщення перебуває у користуванні ОСОБА_1 , а його звільнення можливе після звільнення житлового приміщення, не заслуговує на увагу та не може бути підставою для відмови у звільненні позивача, оскільки п.7.4 Договору найму службового житла від 11 червня 2019 року передбачено, що наймодавець може прийняти рішення про ініціювання розірвання цього договору та виселення наймача та членів його сім`ї з службового житлового приміщення без надання іншого житла з підстав розірвання трудових відносин. При цьому, договором не обумовлена підстава звільнення. Таким чином за вказаними умовами договору повинно передувати звільнення (розірвання трудових відносин), а виселення, як наслідок.

Установивши, що позивач не був звільнений у визначеному законом порядку після подачі заяви про звільнення, вбачаються порушення норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення.

Відповідно до п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затверджено Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 (зі змінами та доповненнями) середній заробіток для розрахунку вихідної допомоги обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Довідка за вих.№242 від 20.01.2026р. містить інформацію згідно якої: «Заробітна плата лікаря-анестезіолога ОСОБА_1 за листопад 2023 року була нарахована в розмірі 21192,29 грн. (у грудні 2023р. нараховано про листу тимчасової непрацездатності в сумі 8189 грн. 52 коп., в липні 2024р. нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1004 грн. 94 коп.)

Згідно нарахованої та виплаченої заробітної плати за листопад 2023р. середньоденний заробіток складає 706.41 грн.: 21192 грн.29 коп./30 календарних днів = 706,41грн.)”. Позивач не погоджується з таким розрахунком, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Відповідачем протягом листопада 2023 року. Листопад містить 30 календарних днів. Позивачем долучено до матеріалів справи Довідку від 16.02.2026 року, в якій зазначено, що позивач з 21.11.2023 року по 30.11.2023 року перебував на лікарняному (10 календарних днів). Відповідачем визнається факт перебування позивача на лікарняному та здійснено відповідні нарахування.

Довідка ОК-5 містить інформацію, згідно якої жодних нарахувань та виплат в грудні 2023 року відповідачем не проводилось. Нарахована заробітна плата позивача за відпрацьовані 20 календарних днів склала - 21192,29 грн.; нараховано по листу тимчасової непрацездатності (21.11.2023р.-30.11.2023р.) - 10 календарних днів - 8189,52 грн.

Середньоденний заробіток складає : 21 192,29 грн. / 20 календарних днів = 1059,61 грн. Середня заробітна плата за листопад 2023р. складає: 1059,61 грн. х 30 календарних днів = 31788,30 грн. Отже, фактична сума, що підлягає нарахуванню позивачу в якості вихідної допомоги у разі припинення трудового договору внаслідок порушення роботодавцем (відповідачем) законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, становить: 31788,30 грн. (розрахункова заробітна плата за листопад 2023р.- середня заробітна плата) х 3 міс = 95 364,90 грн.

Фактична сума, що підлягає виплаті позивачу в якості вихідної допомоги у разі припинення трудового договору внаслідок порушення роботодавцем (відповідачем) законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, становить: (95 364,90 грн. – (95 364,90грн. х 18%ПДФО) – (95 364,90грн. х 1,5%ВЗ)) = 76768,75грн.

Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 2, 3, 4 ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги позивача, з урахуванням їх уточнення та залишення частини позовних вимог без розгляду підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 211, 20 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вихідну допомогу внаслідок порушення законодавства про працю, що становить 76768,75грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено 30.09.2026 року.

Суддя Олександрійського

міськрайонного суду

Кіровоградської області Дубровська Н.М.