Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №602/590/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/590/26

Провадження № 2/602/459/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2026 р. м. Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А., за участі:

секретаря с/з Майхрук Н.М.,

представника позивача адвоката Матвійчука В.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Матвійчука В.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 31.05.2024 шлюб між сторонами було розірвано. Судовим наказом Лановецького районного суду Тернопільської області від 03.05.2024 по справі № 602/379/24 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочка ОСОБА_4 у розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини, починаючи стягнення з 12.04.2024.

15 травня 2026 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 . Для спільного проживання сім`єю позивачем був укладений договір оренди квартири від 01.11.2025 з ОСОБА_6 , що за адресою: АДРЕСА_1 . Орендна плата за квартиру становить 7500,00 грн щомісячно. Окрім того, у позовній заяві стверджується про те, що наразі позивач проходить службу у лавах ЗСУ, де фінансування відбувається частково та в незначному розмірі. У певних випадках позивач витрачає власні кошти на потреби військової частини, закуповуючи техніку, медичні засоби, тощо. На дату звернення з позовом позивач знаходиться на лікуванні. Витрати на лікування частково покриваються бюджетним фінансуванням, частково самостійно. Відсутність фінансової можливості сплачувати присуджені рішенням суду аліменти зумовлює необхідність у зверненні до суду позивача з позовом про зменшення їх розміру.

Позивач просить зменшити розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , визначивши їх у твердій грошовій сумі - 4000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Ухвалою суду від 24.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 14 липня 2026 року.

14 липня 2026 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач повідомила про зміну її прізвища із ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , у зв`язку з одруженням. Проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує. Зазначає, що право обирати форму та спосіб стягнення аліментів має право виключно той, з ким проживає дитина, а не платник аліментів. Позивач є особою працездатного віку і ним не надано доказів зміни обставин, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст. 192 СК України, що дають підстави для зменшення аліментів, зокрема його матеріального стану, стану здоров`я, внаслідок чого позивач не може сплачувати аліменти у визначеному розмірі. Вважає, що для належного утримання дитини слід стягувати аліменти у розмірі однієї чверті зі всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що не суперечить чинному законодавству. Просить у позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 14.07.2026 підготовче засідання за заявою представника позивача відкладено на 24.07.2026.

Ухвалою суду від 24.07.2026 підготовче засідання за клопотанням представника позивача відкладено на 04.09.2026.

Ухвалою суду від 04.09.2026 долучено до матеріалів справи письмові докази щодо додаткових поточних витрат позивача за клопотанням представника позивача, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 жовтня 2026 року.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, хоча про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Представник позивача, адвокат Матвійчук В.В., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши та оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи та надані у судовому засіданні, встановив фактичні обставини і відповідні спірні правовідносини, та дійшов наступних висновків.

Встановлено, що судовим наказом Лановецького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2024 року у справі №602/379/24 стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 (однієї чверті) частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.6).

15 травня 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 уклали шлюб, який був зареєстрований Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про що 15.05.2026 був складений відповідний актовий запис № 359, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про шлюб (а.с. 5).

30 травня 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_10 уклали шлюб, який був зареєстрований Лановецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про що 30.05.2026 був складений відповідний актовий запис № 11, після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини « ОСОБА_8 », що підтверджується відповідною копією свідоцтва про шлюб (а.с. 40).

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення без номера та дати, виданої ОСОБА_2 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 , позивач проходить військову службу у вказаній військовій частині на посаді командира автомобільного відділення і його грошове забезпечення з січня по травень 2026 року включно склало суму в розмірі 108 339,73 грн. Також у квітні 2026 року позивач отримав одноразову виплату в сумі 21329,25 грн. Всього за вказаний період позивачу нараховано 129 668,98 грн (а.с. 50).

Як вбачається із копії договору оренди, укладеного від 01.11.2025 в м. Тернопіль між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , останній орендує однокімнатну квартиру на АДРЕСА_1 , вартість орендної плати становить 6000,00 грн плюс комунальні послуги (а.с. 10).

Згідно наданих стороною позивача копій розписок від 26.05.2026, від 27.07.2026 та від 20.08.2026, ОСОБА_2 з квітня місяця 2026 року платить орендну плату за вказану вище квартиру у сумі 7500,00 грн щомісячно (а.с. 11, 61, 62).

Також позивачем надані копії квитанцій оплати за комунальні послуги за квартирою, що за адресою АДРЕСА_1 , згідно з якими загальна сума оплачених комунальних послуг у серпні 2026 року становить 1427,58 грн, у липні - 1550,17 грн – платник ОСОБА_12 (а.с. 63-72).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу утримання дитини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України (далі – СК України).

При вирішенні цього спору суд застосовує наступні норми права.

У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частин першої та другої статті 27 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до частин першої - третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Викладене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19, та інших.

Отже, згідно з наведеною вище правовою позицією платник аліментів може ініціювати зміну (зменшення) розміру аліментів, визначених рішенням суду, у т.ч. шляхом зміни способу їх присудження.

Разом з тим, зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

В обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру аліментів позивач посилається на те, що у нього змінився сімейний стан – він вдруге одружився. А також, що у нього погіршився матеріальний стан. Він є військовослужбовцем, однак дохід отримує невеликий та витрачає значну його частину на комунальні платежі та оренду квартири, а також те що він наразі проходить лікування.

Стосовно зміни сімейного стану суд зауважує, що хоча ця обставина сама по собі не може бути безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Для того, щоб слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, зміна сімейного стану платника аліментів, на думку суду, має бути такою, що зумовлює неможливість сплати аліментів у встановленому розмірі, тобто призводити до значного погіршення матеріального становища платника аліментів.

Згідно з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку зі зміною сімейного стану.

На переконання суду, позивач, укладаючи шлюб та створюючи нову сім`ю, повинен був усвідомлювати, що на ньому також лежить обов`язок матеріально утримувати свою неповнолітню дитину від попереднього шлюбу, дбати про забезпечення її найкращих інтересів та потреб.

До того ж, покликаючись на необхідність оплачувати орендну плату та комунальні послуги за квартиру, у якій він спільно проживає з дружиною, яка є працездатного віку, позивач не надав суду доказів того, що його дружина є непрацездатною та перебуває на його утриманні, не отримує жодних доходів і не вносить свій фінансовий внесок у їх спільний з позивачем сімейний бюджет.

Також при вирішенні цієї справи суд ураховує ту обставину, що платник аліментів є військовослужбовцем, отримує стабільний дохід у вигляді грошового забезпечення, середньомісячний розмір якого становить близько 22 тис. грн. Окрім того, як військовослужбовець позивач отримує відповідне речове та продовольче забезпечення.

Тих обставин, які наведені у позовній заяві, що позивач витрачає власні кошти на потреби військової частини та фронту, закуповуючи техніку, медичні засоби, паливо для транспортних засобів, тощо, зокрема, про обсяги таких витрат та їх необхідність стороною позивача детально не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами.

Стосовно перебування позивача на лікуванні, про що зазначено у позовній заяві, то доказів, які б підтверджували цю обставину, матеріали справи також не містять.

Відповідно до статей 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про достатність доказів для встановлення обставин у цій справі, з якими закон пов`язує можливість зміни (зменшення) розміру аліментів, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що внаслідок зміни обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення розміру аліментів, він не спроможний надавати матеріальне утримання своїй неповнолітній дитині у встановленому судом розмірі.

Таким чином, суд вважає, що встановлений розмір аліментів відповідає положенням сімейного законодавства, не є завищеним, а його зменшення у зв`язку з самим лише фактом укладення іншого шлюбу, без доведення погіршення майнового становища платника аліментів, не буде відповідати принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що достатніх та законних підстав для зменшення розміру аліментів у цій справі немає, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного вище, керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 161, 170, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: В. НАУМЧУК