Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №385/1464/26 — Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Гайворонський районний суд Кіровоградської області

м.Гайворон, вул.Великого Кобзаря, 3 Кіровоградської області, 26300

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 385/1464/26

2/385/778/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Панасюка І.В.,

з участю секретаря судового засідання – Стародуба В.В.,

представників відповідача - адвоката Кожевіної О.В., Маковського А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Гайвороні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», третя особа: Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Гайворонського районного суду Кіровоградської області з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», третя особа: Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування вимог зазначила, що ОСОБА_1 , працівник залізниці з 1988 року, перед звільненням працювала на посаді інженера з нормування трудових процесів 1 категорії відділу оплати праці та мотивації персоналу виробничого структурного підрозділу «Одеська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».

Була звільнена за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за віком 25.05.2026 року за ст.38 Кодексу законів про працю України наказом ВСП «Одеська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» №149/ОС від 25.05.2026 р.

Повний розрахунок до теперішнього часу не отримала. Як зазначено в наказі про звільнення, виплатити: «Одноразову матеріальну допомогу відповідно п.4.16 Колективного договору у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т) Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т).» Про невиплачену їй одноразову щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення, яку вона не отримала в 2022, 2023, 2024 роках, в наказі не йдеться, також як і про те, коли саме вона отримує належні їй гроші, які заборгувало підприємство.

В повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні матеріальна допомога в зв`язку з виходом на пенсію за віком та матеріальна допомога на оздоровлення (щорічна) не зазначені, тобто ці гроші не були їй нараховані, тобто роботодавець всупереч ч.3 ст. 116 Кодексу законів про працю, не сповістив її про свою заборгованість, чим порушив її право на отримання винагороди за працю, яке передбачено ст.43 Конституції України.

Її стаж роботи на залізниці – 37 років 10 місяців 11 днів.

Розмір належної її одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, передбаченої п.4.16 колективного договору, становить 10 середньомісячних заробітків, що зазначено в наказі про звільнення та протоколі комісії по встановленню трудового стажу у залізничній галузі Заробіток за два повних останніх місяця роботи - квітень та березень 2026 року склав 46034 грн. 80 коп., середньомісячний середній заробіток складає 23017,40 грн.

При звільненні вона повинна була отримати матеріальну допомогу у розмірі 230174,00 грн.. Також колективним договором (п.4.15) передбачена щорічна виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менш ніж 50 % тарифної ставки або посадового окладу, як правило, до відпустки.

Заяви про виплату одноразової допомоги на оздоровлення вона надавала щорічно, але за 2022, 2023 та 2024 роки не отримала таку допомогу. Її посадовий оклад в 2022 році був 9279 грн., в 2023 році 10207 грн., в 2024 - 11228 грн. Мінімальна допомога на оздоровлення за ці роки, яку їй повинні були виплатити при звільненні, складає: 2022р. : 50% від 9279 грн. = 4639,50 грн.; 2023р. : 50% від 10207 грн. 5103,50 грн.; 2024 р : 50% від 11228 грн. 5614,00 грн. Усього 15357,00 грн.

Усі виплати, про стягнення яких вона звертається, входять до складу системи оплати праці відповідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці», прирівнюються до заробітної плати, внесені до колективного договору і є обов`язковими для АТ «Укрзалізниця». Ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, тобто вона повинна була отримати повний розрахунок не пізніше 22.12.2025 року, чого роботодавцем зроблено не було. Розрахунок зі звільненим працівником є безумовним обов`язком роботодавця, який приховав заборгованість, щоб уникнути відповідальності за невиплату заробітної плати.

Її середньоденний заробіток на час звільнення складав, за довідкою відповідача, 754,67 грн. Кількість робочих днів з дня звільнення (з 26.05.2026) по день подання позовної заяви, з розрахунку 5-денного робочого тижня, становить: травень - 4 дні, червень - 22 дні; липень - 23 дні; серпень 21 день, усього 70 днів (4+22+23+21=70). При множинні визначеного відповідачем середньоденного заробітку в 754, 67 грн. * 70 днів = 52826,90 грн.

Просить суд, стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі десяти середньомісячних заробітків в сумі 230174,00 грн.; одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки в розмірі 50% посадового окладу в сумі 15357,00 грн.; компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 52826,90 грн.

В судовому засіданні позивачка, позов підтримала та просила суд його задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали наданий відзив, та просили суд відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Надіслав до суду пояснення на позовну заяву та відзив, просив задовольнити позову заяву.

Вислухавши пояснення позивачки, представників відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , працювала на посаді інженера з нормування трудових процесів 1 категорії відділу оплати праці та мотивації персоналу виробничого структурного підрозділу «Одеська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (а.с. 16-18).

ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за віком 25.05.2026 року за ст.38 Кодексу законів про працю України наказом ВСП «Одеська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» згідно наказу №149/ОС від 25.05.2026 р. (а.с. 6).

Повний розрахунок по заборгованості до теперішнього часу позивач не отримала, що не заперечується відповідачем.

Розмір належної позивачці одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, передбаченої п.4.16 колективного договору, становить 10 середньомісячних заробітків, що зазначено в наказі про звільнення та протоколі комісії по встановленню трудового стажу у залізничній галузі (а.с. 6-7).

Також колективним договором передбачена щорічна виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менш ніж 50 % тарифної ставки або посадового окладу, як правило, до відпустки.

Заяви про виплату одноразової допомоги на оздоровлення позивачка надавала щорічно (а.с. 13-15), але за 2022, 2023 та 2024 роки не отримала таку допомогу, що не заперечується відповідачем.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до статті 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка посилалася на те, що при звільненні відповідач не виплатив усі суми, які їй належали при звільненні, а саме основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі десяти середньомісячних заробітків в сумі 230174,00 грн.; одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки в розмірі 50% посадового окладу в сумі 15357,00 грн.; компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 52826,90 грн.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомогу тощо).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що відповідач допустив порушення прав позивачки на отримання належних її при звільненні сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні у строки, зазначені статтею 117 КЗпП України в розмірі зазначеному позивачкою. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, суд не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

У статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Вказані доводи відхиляються судом, оскільки Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року.

У той час як рішення АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли поширюватися на час, коли він ще не набув чинності.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 та від 18 березня 2026 року у справі №333/9082/24.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись: ст.ст. 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», третя особа: Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі десяти середньомісячних заробітків в сумі 230174,00 грн.; одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки в розмірі 50% посадового окладу в сумі 15357,00 грн.; компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 52826,90 грн..

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2983 грн. 58 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ігор ПАНАСЮК

Дата документа 08.10.2026