Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №346/1890/26 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1890/26

Провадження № 2/346/2139/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

представника позивача адвоката Потятинника Ю.Р.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсним і скасування рішень, -

в с т а н о в и в:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що земельна ділянка площею 0,0502 га, кадастровий номер 2610600000170050026 для будівництва та обслуговування житлового будинку (квартири), господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 на підставі відповідного державного акту від 16.11.2006 року, яку він подарував позивачу 28.10.2013 року. На даній земельній ділянці знаходиться квартира АДРЕСА_2 , яка придбана ОСОБА_3 08.04.2003 року. В подальшому ОСОБА_2 розділила вказану земельну ділянку на дві окремі з присвоєнням кадастрових номерів: площею 0,0154 га з кадастровим номером 2610600000:17:005:0072 та площею 0,0348 га - 2610600000:17:005:0073, а 22.11.2023 року зареєструвала право власності на ці дві ділянки.

16.08.2012 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Коломийської міської ради від 18.09.2014 року № 1895-46/2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 136 кв.м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056, право власності на яку він зареєстрував 11.03.2016 року. Передана у 2014 року відповідачу земельна ділянка площею 136 кв.м. межує із земельною ділянкою позивача площею 0,0154 га з кадастровим номером 2610600000:17:005:0072 (від «Д» до «А», що позначено на план-схемі розподілу земельної ділянки позивача площею 0,0502 га).

При цьому, межа цієї земельної ділянки відповідача проходить безпосередньо впритул по фундаменту квартири позивача. Тобто, при передачі спірної земельної ділянки відповідачу впритул із фундаментом квартири позивача грубо порушено норми діючих Державних будівельних норм (ДБН) Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", де передбачено, що мінімальна відстань від житлового будинку до межі земельної ділянки становить три метри. Вимір ведеться не від фундаменту, а від найвиступнішої частини будівлі – еркера, балкона або декоративного елемента. Після отримання у власність земельної ділянки відповідач в безпосередній близькості до стіни квартири позивача без дозвільної документації вздовж її квартири незаконно побудував кам`яну господарську споруду висотою більше 2 м на відстані від 0,6 до 1,2 метра до стіни квартири, з приводу чого Коломийським міськрайонним судом 18.12.2025 року (справа № 346/1683/23) ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зобов`язано останнього усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 своєю власністю, а саме: зобов`язано ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_2 ; привести самочинно споруджені кам`яну огорожу і дощату огорожу на бетонному цоколі у відповідність до попереднього стану шляхом їх демонтажу (знесення) до висоти не більше ніж 2,0 м на межі сусідньої земельної ділянки; зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати (знести) самочинно встановлений у зовнішній стіні на фасаді квартири димохід (вентиляційну трубу) для відведення продуктів згоряння газу та котельню з твердопаливним котлом і димарем, вмонтовану у кам`яну огорожу, що знаходиться перед вікнами квартири ОСОБА_2 ; зобов`язано ОСОБА_1 перебудувати самочинно встановлену господарську споруду (гараж), що розташована за межами ділянки, з дотриманням відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни цієї будівлі до огорожі на межі суміжної земельної ділянки позивача не менше ніж 1,0 м та знести самочинно збудовану піч-камін для барбекю з дерев`яним навісом, яка розташована до огорожі на межі суміжної земельної ділянки.

Згідно з експертним звітом про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 на відповідність протипожежному та санітарному законодавству № 18.12/2020-С за результатами обстеження встановлено порушення протипожежного законодаства при забудові суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_4 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , зокрема: будівництво господарської будівлі (паливна на твердому паливі) здійснене без дозвільної документації; відстань від існуючої квартири АДРЕСА_1 до самочинного будівництва господарської будівлі становить від 0,6 м до 1,2 м при нормативі 10 м; будівництво гаража і мангала здійснене по межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; порушення вимог ДБН В 2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення» щодо інсоляції; рекомендовано відповідачу дотримуватись будівельних правил і норм, привести забудову до вимог ДБН В 2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», ДБН В 1.1- 7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Основні вимоги»», ДСП 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів», ДБН В 2.5- 28-2006 «Природне і штучне освітлення».

При цьому, позивач не погоджувала відповідачу межі земельної ділянки 2610600000:17:005:0056, її підпису чи підпису попереднього власника ОСОБА_3 не має на акті встановлення і узгодження меж землекористування, позивач не повідомлялась про засідання і не була присутня на засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин Коломийської міської ради 27.08.2014 року, яке відбулось без її відома. Про наявність оскаржуваних рішень про передачу у власність та реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку позивач дізналась у травні 2023 року після ознайомлення з ними у вищевказаній справі № 346/1683/23.

Тому позивач просить визнати недійсним і скасувати рішення Коломийської міської ради від № 1895-46/2014 від 18.09.2014 року, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056; скасувати рішення державного реєстратора Управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області Вальти Романа Євгеновича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28705237 від 13.03.2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056.

11.05.2026 року представник відповідача - Коломийської міської ради подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуване рішення прийнято в межах та в спосіб, визначений Земельним кодексом України, на виконання повноважень, якими наділена міська рада Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, 21.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся до міської ради із письмовою заявою про передання йому безоплатно у власність земельної ділянки, надавши розроблену технічну документацію, що містила всі необхідні документи у відповідності до вимог чинного земельного законодавства, відповідно міська рада не могла прийняти іншого рішення, оскільки в такому випадку діяла б всупереч законодавству та, виходячи за межі наданих їй повноважень, що є неприпустимими діями органу місцевого самоврядування. До технічної документації ОСОБА_1 долучено рішення Коломийської міської ради від 05.09.2013 року, яким затверджено протокол засідання комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування від 22.05.2013 року, зокрема п.1.1 погоджено ОСОБА_1 межу земельної ділянки від А до Б по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд згідно кадастрового плану земельної ділянки. При цьому наявна нотаріальна згода двох суміжних користувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про надання згоди ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки.

Оскільки, протокол комісії датований 22.05.2013 року та затверджений рішенням міської ради від 05.09.2013 року, а за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку зареєстровано 28.10.2013 року, то необґрунтованим є твердження сторони позивача, що факт не запрошення ОСОБА_2 на засідання комісії та відсутності її згоди про погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 є порушенням процедури передачі земельної ділянки у власність. Технічна документація містила нотаріальні згоди суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також рішення міської ради, яким погоджено ОСОБА_1 межу земельної ділянки від А до Б, що була на той час у власності ОСОБА_3 , тобто в розумінні ст.198 ЗК України межі земельної ділянки ОСОБА_1 було погоджено з усіма суміжними користувачами.

При цьому, позивач не оскаржує рішення міської ради про погодження межі земельної ділянки, яке є чинним. Представником позивача не обґрунтовано значення долученого експертного звіту від 2023 року, метою обстеження якого було визначення відповідності забудови суміжних земельних ділянок протипожежному та санітарному законодавству, і яким чином його результати, зокрема допущення відповідачем на належній йому земельній ділянці порушення протипожежного законодавства, впливають на законність чи незаконність рішення міської ради про передання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки. Адже питання законності забудови відповідачем є предметом розгляду цивільної справи №346/1683/23. Більше того, з рішення суду у вказаній справі встановлено, що ОСОБА_1 розпочав зводити будівлі у 2022 році, тобто значно пізніше, ніж було прийнято оскаржуване рішення міської ради. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки саме вона на початку квітня 2023 року звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю, за якою ухвалою суду від 07.04.2023 року відкрито провадження у справі №346/1683/23. Саме тоді позивач дізналась чи повинна була дізнатись про порушення її прав і в такому випадку на час звернення позивача до суду в межах справи №346/1890/26 (14.04.2026 року) строк позовної давності вже сплив. Твердження позивача, що вона, надаючи всю інформацію про проведені забудови відповідачем, долучаючи висновок, в межах якого досліджувались забудови між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не знала, що останній є власником земельної ділянки, - є абсолютно неможливим. Тому представник цього відповідача просить в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 72-83).

15.05.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що на час засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин Коломийської міської ради 27.08.2014 року позивач вже була власникм суміжної земельної ділянки із земельною дідянкою відповідача, в результаті чого була позбавлена можливості заперечувати проти погодження меж та надання її у власність відповідачу в існуючому розмірі і конфігурації. Долученим експертним звітом встановлено відстань від існуючої квартири позивача до самочинного будівництва відповідача та здійснене по межі земельної ділянки, що свідчить про порушення вимог законодавства щодо землеустрою при наданні відповідачу у власність вищевказаної земельної ділянки. Безпідставними є доводи представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, оскільки позивач дізналась про існування оскаржуваних рішень у травні 2023 року, після ознайомлення з поданими ОСОБА_1 матеріалами у цивільній справі №346/1683/23, в якій предметом було здійснення ним самочинного будівництва, яке спричинило перешкоди позивачу у користуванні квартирою, а не земельний спір. Тому просить відхилити обгрунтування відзиву на позов, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 107-108).

Позивач в судове засідання не з`явилась, її представник, адвокат Потятинник Ю.Р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, вказаних у позовній заяві, просить ці вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 з`явився в судове засідання, однак, після відмови в задоволенні його заяви про відвід представника позивача покинув зал судового засідання до надання йому вступного слова.

Представник Коломийської міської ради Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, про його час і місце повідомлявся належним чином, скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 08.10.2026 року з дня закінчення розгляду справи – 29.09.2026 року.

Суд, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 08.04.2003 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № Д-228, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_5 (а.с. 22).

Згідно з даними копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2006 року серії ЯД №871890, виданого на підставі рішення сесії Коломийської міської ради №1976 від 25.10.2005 року та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі №010629700783, ОСОБА_3 належала земельна ділянка, площею 0,0502 га, призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 17 ).

Відповідно до копій договорів дарування, посвідчених 28.10.2013 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Обідняк І.В. та зареєстрованих в реєстрі за №929 та №928, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0502 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також квартиру АДРЕСА_5 . Вказані договори як підстава виникнення права власності вказані у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11731354 від 28.10.2013 року та у витязі з Державного реєстру речових прав №326442211 від 21.03.2023 року ( а.с. 12, 15, 18-21).

Згідно з даними копій витягів з Державного реєстру речових прав №355935631 та №355934600 від 27.11.2023 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься актуальна інформація про: земельну ділянку площею 0,0154 га кадастровий номер 2610600000:17:005:0072 та площею 0,0348 га кадастровий номер 2610600000:17:005:0073, право приватної власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 13, 14 ).

Відповідно до копії експертного звіту про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_6 на відповідність протипожежному та санітарному законодавству, складеного ФОП ОСОБА_6 , встановлено порушення протипожежного законодавства при забудові суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , зокрема: будівництво господарської будівлі (паливна на твердому паливі) здійснене без дозвільної документації: відстань від існуючої квартири АДРЕСА_1 до самочинного будівництва господарської будівлі по АДРЕСА_4 , становить від 0,6 м до 1,2 м при нормативі 10 м; будівництво гаража і мангала здійснене по межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; порушення вимог ДБН В 2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення» щодо інсоляції; рекомендовано власнику землеволодіння по АДРЕСА_4 привести у відповідність забудову землеволодіння по АДРЕСА_4 , ( тобто самочинну збудовану господарську будівлю) щодо землеволодіння по АДРЕСА_1 до вимог ДБН В 2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», ДБН В 1.1-7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Основні вимоги»», ДСП 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів», ДБН В 2.5- 28-2006 «Природне і штучне освітлення» ( а.с. 23-30).

Судом також встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.08.2012 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Обідняк І.В. та зареєстрованого в реєстрі за №770, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_3 . Вказаний договір як підстава виникнення права власності зазначений у витязі про державну реєстрацію прав №35434605 від 10.09.2012 року ( а.с. 97 зворот,-98 ).

21.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови І. Слюзара із заявою про передачу йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 136 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в переліку додатків до якої вказано технічна документація по приватизації земельної ділянки та видачі Державного акту про право власності на землю ( а.с. 34, 88 ).

На замовлення ОСОБА_1 ТОВ “ Геоземкадсервіс ” (договір №2160 від 04.03.2013 року) виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,0136 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_4 ( а.с. 88 зворот,-100 ).

Згідно з даними копій заяв, справжність підпису на яких посвідчено відповідно 27.10.2012 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. та 14.05.2013 року приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Трачуком В.Є. та зареєстрованих в реєстрі за №2385, №419, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як власники квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 , надали згоду власнику квартири АДРЕСА_8 ОСОБА_1 на приватизацію ним земельної ділянки площею 0,0136 га, що надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та розташована в АДРЕСА_9 ( а.с. 96 зворот,-97 ).

У відповідності до копії схеми розподілу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( масштаб 1:500 ), яка знаходиться в АДРЕСА_9 , виготовленої ТОВ “Геоземкадсервіс”, вказано площу земельної ділянки навпроти прізвища ОСОБА_1 0,0136 га, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 – 0,0190 га, територія спільного користування – 0,0100 га (а.с. 96 ).

Рішенням 31-ї сесії шостого демократичного скликання Коломийської міської ради №1589-31/2013 від 05.09.2013 року затверджено протокол засідання комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування від 22.05.2013 року та погоджено ОСОБА_1 межу земельної ділянки від А до Б по АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд згідно кадастрового плану земельної ділянки ( а.с. 94 зворот,-95 ).

Рішенням 46-ї сесії шостого демократичного скликання Коломийської міської ради №1895-46/2014 від 18.09.2014 року передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 136,0 кв.м. що за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 2610600000:17:005:0056, яка перебуває у користуванні, - ОСОБА_1 ( а.с. 31, 86 ).

Згідно з рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 року в справі №346/1683/23 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, усунено перешкоди у користуванні ОСОБА_2 своєю власністю, а саме зобов`язано ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_2 ; привести самочинно споруджені кам`яну огорожу і дощату огорожу на бетонному цоколі за адресою: АДРЕСА_4 , у відповідність до попереднього стану шляхом їх демонтажу (знесення) до висоти не більше ніж 2,0 м. на межі сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати (знести) самочинно встановлений у зовнішній стіні на фасаді квартири димохід (вентиляційну трубу) для відведення продуктів згоряння газу та котельню з твердопаливним котлом і димарем, вмонтовану у кам`яну огорожу, що знаходиться перед вікнами квартири ОСОБА_2 ; зобов`язано ОСОБА_1 перебудувати самочинно встановлену господарську споруду (гараж), що розташована за межами ділянки по АДРЕСА_4 , з дотриманням відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни цієї будівлі до огорожі на межі суміжної земельної ділянки ро АДРЕСА_1 не менше ніж 1,0 м. та знести самочинно збудовану піч-камін для барбекю з дерев`яним навісом, яка розташована до огорожі на межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ( а.с. 135-138 ).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04.06.2026 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_1 перебудувати самочинно встановлену господарську споруду ( гараж ), що розташована за межами ділянки по АДРЕСА_4 , з дотриманням відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни цієї будівлі до огорожі на межі суміжної ділянки по АДРЕСА_1 не менше ніж 1,0 м в цих позовних вимогах відмовлено; в решті рішення залишено без змін (а.с. 139-145 ).

До матеріалів справи представником Коломийської міської ради долучено копію ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.04.2023 року про відкриття провадження у справі №346/1683/23, яка є знеособленою, що унеможливлює дослідження її змісту (а.с. 85).

Стороною позивача на підтвердження заявлених позовних вимог до матеріалів справи також долучено фототаблиці, на яких зображено частину житлового будинку та входу до нього, без зазначення адреси; копія титульної сторінки технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , з кадастровими номерами 2610600000:17:005:0072 та 2610600000:17:005:0073, а також копія протоколу №187 засідання комісії постійної комісії з питань екології, використання земельних ділянок та регулювання земельних відносин від 27.08.2014 року, зміст якого зводиться до переліку прізвищ осіб та кількості голосів, без зазначення (деталізації) конкретно прийнятих рішень, та не свідчить про вирішення питання про погодження меж земельної ділянки відповідачу (а.с. 32, 33, 47-50 ).

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України ««Про місце самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 316-319, 328 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч.1, 3-5 ст.79-1 вказаного Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Нормами ч.1 ст. 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)

Згідно з ч.1-3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений положеннями ст. 118 ЗК України. Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Частинами першою статті 122 вказаного Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою.

Статтею 28 вищевказаного Закону передбачено, що розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою

визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості).

Згідно зі ст. 198 ЗК України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року в справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року в справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року в справі № 924/949/20.

Згідно зі ст. 125 чинного ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 зазначеного Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ч.10 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до абзацу 5 ч. 10 ст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

В постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року в справі №808/5496/14 зазначено, що відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Відповідно до статей 193, 195, 202, 203 ЗК України Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (далі – Порядок № 1051).

Відповідно до п.107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

У постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року в справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) дійшов висновку, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.

Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІУ (далі – Закон №1952-ІУ).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 цього Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц), постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019 року (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019 року (справа № 902/761/18), від 04.12.2019 року (справа № 917/2101/17).

Звертаючись до суду із цим позовом, сторона позивача посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради № 1895-46/2014 від 18.09.2014 року відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, межа якої проходить безпосередньо впритул до фундаменту квартири позивача, чим грубо порушено норми діючих Державних будівельних норм, на підтвердження чого посилається на експертний звіт про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок на відповідність протипожежному та санітарному законодавству. При цьому, позивач не погоджувала межі земельної ділянки відповідачу, її підпису немає в акті встановлення і узгодження меж землекористування, не повідомлялась про засідання і не була присутня на ньому.

Досліджені судом докази достатньо та об`єктивно вказують на те, що земельна ділянка площею 136 кв.м., що в АДРЕСА_4 , перебувала в користуванні відповідача ОСОБА_1 , який 21.05.2014 року звернувся до міського голови із заявою про передачу йому її безоплатно у власність, до якої долучив виготовлену ТОВ “ Геоземкадсервіс ” технічну документацію із землеустрою, яка (земельна ділянка) на підставі оскаржуваного рішення міської ради передана йому у власність.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва таі обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідача розроблялася на підставі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Посилання сторони позивача на те, що приватизація вказаної земельної ділянки не була погоджена позивачем не заслуговує увагу, оскільки в акті встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування в натурі та передачі межових знаків на зберігання від 17.10.2012 року наявні підписи власників (користувачів) суміжних земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Більше того, в матеріалах справи наявні їх нотаріально посвідчені заяви, в яких вони не заперечують щодо приватизації ОСОБА_1 даної земельної ділянки. Слід також вказати, що право власності на земельну ділянку позивача зареєстровано за нею 28.10.2013 року, а протокол комісії земельних спорів з приводу суміжного землекористування датований 22.05.2013 року і затверджений рішенням міської ради від 05.09.2013 року, тобто погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 передувало моменту, з якого позивач стала власником земельної ділянки. Крім того, не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Стосовно посилань у позовній заяві на порушення норм ДБН Б.2.2-12:2019 та експертний звіт про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок на відповідність протипожежному та санітарному законодавству, в якому власнику землеволодіння по АДРЕСА_4 рекомендовано дотримуватись будівельних правил і норм, привести забудову до вимог ДБН, суд зазначає наступне.

Зокрема, ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» регламентує процес планування, проєктування, забудови та благоустрою територій міських і сільських населених пунктів, а також міжселенних територій в Україні на державному, регіональному та місцевому рівнях, а ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги» - загальні вимоги пожежної безпеки під час проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення будинків, будівель і споруд будь-якого призначення.

Однак, вказані державні будівельні норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Отже, у разі наявності порушення вказаних будівельних норм (недотримання при зведення будівлі вимог щодо відстані між будівлями та межею земельної ділянки) можуть свідчити тільки про наявність порушень при проектуванні та будівництві будинків та споруд, а не про порушення меж земельної ділянки чи порядку виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою.

Ухвалюючи рішення від 1895-46/2014 від 18.09.2014 року про передачу відповідачу у власність земельної ділянки Коломийська міська рада виходила виключно із змісту наданої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку було розроблено суб`єктами господарювання, які є виконавцями (розробниками) робіт із землеустрою згідно із Законом України «Про землеустрій» (ст. 26 Закону), а тому діяла виключно у спосіб та у межах, визначених Конституцією та Законами України.

В судовому засіданні стороною позивача не доведено, що технічна документація з землеустрою розроблялася поза тими межами, які існували фактично, тобто відповідно до фактичного використання земельної ділянки, та межі земельної ділянки порушують межі земельної ділянки позивача.

Позивачем не доведено порушення її прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою за вищевказаною адресою внаслідок прийняття міською радою оспорюваного рішення від 18.09.2014 року, з урахуванням вимог частини другої статті 152 ЗК України, за змістом якої захисту підлягають лише порушені права власника земельної ділянки або землекористувача, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання цього рішення міської ради слід відмовити. Відсутні підстави й для задоволення іншої заявленої вимоги - про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки вона є похідною від вирішення питання про скасування рішення міської ради як основної вимоги.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, а також доказів, які б свідчили про порушення відповідачами її законних прав та інтересів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити із вказаних підстав.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Оскільки судом не встановлено та позивачем не доведено наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог, підстави для вирішення питання про застосування позовної давності відсутні.

На підставі наведеного, та, керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову відмовити повністю.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсним і скасування рішення Коломийської міської ради від 18.09.2014 року №1895-46/2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056, та скасування рішення державного реєстратора Управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області Вальти Романа Євгеновича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28705237 від 13.03.2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 136 кв.м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , уродженка смт. Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області, жителька АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Коломийська міська рада, 78203, м.Коломия, пр. М. Грушевського, 1, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04054334.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Суддя:Яремин М. П.