Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/9489/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 520/9489/24

адміністративне провадження № К/990/47311/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/9489/24

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі,

провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (суддя Заічко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (судді: Катунов В.В., Подобайло З.Г., Чалий І.С.),

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач, ГУНП в Харківській області), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу ГУНП в Харківській області від 26 березня 2024 року №276 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» у частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;

визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області від 03 квітня 2024 року №144 о/с у частині звільнення його зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

поновити його на службі в поліції на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що службове розслідування, за наслідками якого прийнято оскаржувані накази, проведене неповно та необ`єктивно, без належного встановлення фактичних обставин події 07 березня 2024 року та без забезпечення позивачу можливості повною мірою реалізувати право на захист.

Позивач указував, що 18 березня 2024 року прибув для участі у службовому розслідуванні разом із представником. Скориставшись правом, гарантованим статтею 63 Конституції України, він відмовився від надання пояснень, однак його представник подав клопотання про надання додаткового часу для підготовки та подання матеріалів, які стосувалися предмета службового розслідування.

Серед таких матеріалів позивач посилався на виписку №173 від 08 березня 2024 року із медичної документації КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна наркологічна лікарня», відповідно до якої під час обстеження ознак алкогольного сп`яніння у нього не виявлено.

На переконання позивача, дисциплінарна комісія завершила службове розслідування, не надавши реальної можливості подати цей та інші докази, які могли мати істотне значення для оцінки обставин події.

Позивач також заперечував належність складеного 18 березня 2024 року акта про відмову від надання пояснень, указуючи, зокрема, на обставини його складення, відсутність у ньому відомостей про участь представника та на те, що частина зазначених в акті питань, за його твердженням, фактично йому не ставилася.

Окремо позивач зазначав, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності ґрунтувалося на обставинах, пов`язаних із складенням щодо нього адміністративних матеріалів за частиною першою статті 130 КУпАП, хоча факт перебування у стані алкогольного сп`яніння він заперечував.

Позивач також посилався на порушення гарантій, пов`язаних із його тимчасовою непрацездатністю, та стверджував про незаконність реалізації дисциплінарного стягнення у період перебування на лікарняному.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із правомірності проведеного службового розслідування та дійшов висновку, що зібраними дисциплінарною комісією матеріалами підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Суд зазначив, що дисциплінарна відповідальність поліцейського є самостійним видом юридичної відповідальності, а тому результат розгляду справи про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для висновку про відсутність дисциплінарного проступку.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Водночас апеляційний суд установив порушення при визначенні дати реалізації дисциплінарного стягнення у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції змінено шляхом зобов`язання ГУНП в Харківській області внести зміни до наказу від 03 квітня 2024 року №144 о/с та наказу від 08 травня 2024 року №197 о/с «По особовому складу», змінивши дату звільнення ОСОБА_1 з 13 квітня 2024 року на 20 квітня 2024 року.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Уточнена касаційна скарга обґрунтована, зокрема, підставою, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник указує на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №200/11250/19-а та від 30 вересня 2020 року у справі №200/142/20-а щодо застосування статей 1, 14, 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, та положень Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893.

На переконання скаржника, суди не врахували, що обов`язковою передумовою правомірного притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є повне та об`єктивне встановлення конкретних обставин дисциплінарного проступку із забезпеченням поліцейському передбаченого законом права на захист.

Скаржник наголошує, що відмова від надання пояснень на підставі статті 63 Конституції України не означала його відмови від права подавати докази та заявляти клопотання.

Представник позивача 18 березня 2024 року заявив клопотання про надання додаткового часу для подання документів, однак дисциплінарна комісія завершила службове розслідування без їх отримання та дослідження.

Скаржник також указує на неврахування доказів, які, на його думку, спростовують ключові фактичні обставини дисциплінарного обвинувачення, зокрема виписки №173 від 08 березня 2024 року.

Крім того, скаржник посилається на постанову Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2024 року у справі №635/3127/24, якою провадження щодо нього за частиною першою статті 130 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У частині дати звільнення касаційна скарга обґрунтована неврахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16-ц та від 23 січня 2020 року у справі №820/3647/17.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, самостійно визначивши 20 квітня 2024 року датою звільнення, не врахував усі докази його тимчасової непрацездатності та не встановив момент, з якого дисциплінарне стягнення могло бути реалізоване відповідно до спеціального законодавства.

Просить скасувати судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.

Разом із цим, у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу ГУНП в Харківській області заперечувало проти вимог позивача та доводів його апеляційної скарги, наполягаючи на правомірності проведеного службового розслідування і застосованого дисциплінарного стягнення.

Відповідач указував, що ОСОБА_1 була забезпечена можливість реалізувати право на захист: він був обізнаний із предметом службового розслідування, 18 березня 2024 року прибув разом із представником, однак відмовився від надання пояснень, пославшись на статтю 63 Конституції України.

ГУНП в Харківській області водночас не заперечувало факт подання представником позивача 18 березня 2024 року клопотання про надання додаткового часу, але зазначало, що дисциплінарна комісія не взяла його до уваги через відсутність, на думку відповідача, належної конкретизації документів, які мали бути подані, та обставин, які перешкоджали їх своєчасному поданню.

Щодо виписки №173 від 08 березня 2024 року відповідач заперечував її належність та достатність для спростування встановлених службовим розслідуванням обставин.

Зокрема, ГУНП в Харківській області посилалося на те, що виписка з медичної карти не є передбаченим спеціальною процедурою висновком медичного огляду на стан сп`яніння.

Крім того, відповідач посилався на відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників патрульної поліції, які, за його твердженням, не узгоджуються із зазначеним у виписці часом проходження позивачем медичного обстеження.

ГУНП в Харківській області також наголошувало, що дисциплінарне обвинувачення не обмежувалося виключно твердженнями про алкогольне сп`яніння чи відмову від проходження огляду.

Дисциплінарною комісією враховано також обставини керування транспортним засобом без використання паска безпеки, перебування позивача поза місцем проживання під час дії комендантської години, складення постанови серії ЕНА №1611149 за частиною п`ятою статті 121 КУпАП та інші обставини його поведінки.

На думку відповідача, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не спростовує самостійного дисциплінарного проступку, оскільки дисциплінарна та адміністративна відповідальність мають різні правові підстави.

Рух касаційної скарги

Первісно подану ОСОБА_1 касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року повернуто особі, яка її подала.

09 грудня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків.

28 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний Суд визнав обґрунтованим посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України з огляду на виняткове значення справи для позивача.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, для перевірки доводів щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №200/11250/19-а, від 30 вересня 2020 року у справі №200/142/20-а, від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16-ц та від 23 січня 2020 року у справі №820/3647/17.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області.

07 березня 2024 року приблизно о 23 годині на 19 км автомобільної дороги Харків - Сімферополь - Алушта - Ялта в смт Високий Харківського району працівниками патрульної поліції зупинено автомобіль «CHEVROLET LACETTI», яким керував ОСОБА_1 .

За результатами цієї події працівниками патрульної поліції складено стосовно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП та винесено постанову серії ЕНА №1611149 за частиною п`ятою статті 121 КУпАП.

Наказом ГУНП в Харківській області від 08 березня 2024 року №627 призначено службове розслідування у формі письмового провадження за обставинами зазначеної події.

18 березня 2024 року ОСОБА_1 разом із представником прибув для участі у службовому розслідуванні.

Позивач відмовився від надання пояснень, посилаючись на статтю 63 Конституції України, про що складено відповідний акт.

Представником позивача цього ж дня подано клопотання про надання додаткового часу для подання документів і матеріалів.

За результатами службового розслідування дисциплінарною комісією складено висновок, у якому зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Наказом ГУНП в Харківській області від 26 березня 2024 року №276 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Харківській області від 03 квітня 2024 року №144 о/с дисциплінарне стягнення реалізовано шляхом звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 06 квітня 2024 року.

У подальшому наказом ГУНП в Харківській області від 08 травня 2024 року №197 о/с «По особовому складу» внесено зміни до наказу від 03 квітня 2024 року №144 о/с та змінено дату звільнення на 13 квітня 2024 року.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2024 року у справі №635/3127/24 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито за пунктом 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Під час розгляду цієї справи суд досліджував відеозаписи події та медичні документи.

У матеріалах адміністративної справи міститься копія виписки №173 від 08 березня 2024 року, відповідно до якої під час проведеного медичного обстеження ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 не виявлено.

Матеріали справи також містять докази тимчасової непрацездатності позивача, які стали підставою для зміни відповідачем, а надалі судом апеляційної інстанції дати реалізації дисциплінарного стягнення.

Джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачено припинення служби в поліції та звільнення поліцейського у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає у порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За статтею 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування є діяльністю із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Метою службового розслідування є своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин вчинення дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку та інших обставин, необхідних для прийняття законного рішення.

Стаття 18 Дисциплінарного статуту гарантує поліцейському право на захист під час проведення службового розслідування.

Реалізація цього права включає не лише можливість надання пояснень, а й право подавати документи та інші матеріали, заявляти клопотання про отримання та залучення нових документів, отримання додаткових пояснень, ознайомлюватися з матеріалами службового розслідування та користуватися правничою допомогою.

Поліцейський має право відмовитися від надання пояснень.

Статтею 19 Дисциплінарного статуту визначено вимоги до змісту висновку службового розслідування та критерії, які мають враховуватися при визначенні виду дисциплінарного стягнення, зокрема характер проступку, обставини його вчинення, особу порушника, ступінь вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського та його ставлення до служби.

Частина третя статті 21 Дисциплінарного статуту передбачає, що перебування поліцейського на лікарняному чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої статті 22 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному.

Дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції реалізується шляхом видання наказу по особовому складу.

У разі перебування поліцейського, до якого застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, у відпустці чи на лікарняному таке стягнення реалізується після його прибуття до місця проходження служби.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893 (далі - Порядок №893).

За частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність доказу, перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах підстави, з якої відкрито касаційне провадження, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП не звільняє безумовно поліцейського від можливості бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарна та адміністративна відповідальність мають різні підстави, завдання та процедури, а тому відсутність складу адміністративного правопорушення сама по собі не виключає можливості встановлення в поведінці поліцейського дисциплінарного проступку.

Однак юридична самостійність дисциплінарної відповідальності не означає автономності фактичних обставин від доказів, якими вони мають бути підтверджені.

У постанові від 30 вересня 2020 року у справі №200/142/20-а Верховний Суд виходив із необхідності встановлення того, які конкретно фактичні дії поліцейського підтверджені матеріалами службового розслідування та становлять дисциплінарний проступок незалежно від їхньої кваліфікації в іншому провадженні.

Отже, суди у цій справі повинні були перевірити не саме існування адміністративного протоколу, а те, які фактичні обставини події 07 березня 2024 року були самостійно встановлені дисциплінарною комісією та якими належними доказами вони підтверджені.

Перевіряючи доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на дотримання права ОСОБА_1 на захист під час службового розслідування.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі №200/11250/19-а, аналізуючи положення статті 18 Дисциплінарного статуту та Порядку №893, виходив із того, що право поліцейського на захист може реалізовуватися шляхом надання пояснень, документів, матеріалів та заявлення клопотань щодо отримання або залучення доказів.

У тій справі Верховний Суд не встановив порушення права на захист, оскільки поліцейському було запропоновано надати пояснення, його права були роз`яснені, а після відмови від надання пояснень він не заявляв клопотань про отримання чи залучення додаткових доказів.

Обставини цієї справи в означеній частині є істотно відмінними.

ГУНП в Харківській області не заперечує, що 18 березня 2024 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про надання додаткового часу для подання документів та матеріалів.

Більше того, з позиції самого відповідача вбачається, що це клопотання дисциплінарна комісія свідомо не взяла до уваги, вважаючи його недостатньо конкретизованим.

Судами встановлено, що позивач, реалізував гарантоване законом право відмовитися від надання пояснень, проте одночасно, через свого представника, вчинив процесуальну дію, спрямовану на реалізацію іншої складової права на захист - права подати матеріали та докази.

Відмова від надання пояснень не може тлумачитися як відмова від усіх інших гарантій, передбачених статтею 18 Дисциплінарного статуту.

За таких обставин суди повинні були встановити зміст клопотання від 18 березня 2024 року, момент його отримання, конкретні матеріали, для подання яких просився додатковий час, причини неможливості їх негайного подання, порядок розгляду цього клопотання дисциплінарною комісією та те, чи була забезпечена позивачу реальна можливість подати відповідні матеріали до завершення службового розслідування.

Це має істотне значення з огляду на виписку №173 від 08 березня 2024 року, яка безпосередньо стосувалася вагомої фактичної обставини службового розслідування.

Водночас Верховний Суд не може погодитися з підходом, за якого сама наявність виписки №173 автоматично спростовує висновок дисциплінарної комісії.

ГУНП в Харківській області поставило під сумнів доказове значення цього документа, посилаючись як на його форму, так і на невідповідність зазначеного у ньому часу медичного обстеження часовим показникам відеозаписів.

Отже, між доказами та позиціями сторін існує істотна фактична суперечність.

Додаткового значення ця суперечність набуває з урахуванням постанови Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2024 року у справі №635/3127/24.

Під час розгляду тієї справи суд досліджував первинні докази, які стосувалися тієї самої події, та звернув увагу на неповноту відеофіксації: записи не були безперервними, а відеозапис з одного із зазначених у протоколі нагрудних реєстраторів у матеріалах був відсутній.

Той же суд дослідив оригінал виписки №173, відповідно до якої під час медичного обстеження ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 не виявлено.

Ці обставини не створюють автоматичної преюдиції щодо відсутності дисциплінарного проступку.

Проте суди не могли обмежитися загальним твердженням про незалежність дисциплінарної відповідальності від адміністративної, не надавши порівняльну оцінку доказам, які були спільними для обох проваджень.

Інакше самостійність дисциплінарної відповідальності фактично перетворюється на звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести фактичні підстави свого рішення, що суперечить як статтям 14, 18 Дисциплінарного статуту, так і частині другій статті 77 КАС України.

Водночас Верховний Суд ураховує, що службове розслідування щодо ОСОБА_1 не обмежувалося виключно епізодом можливого алкогольного сп`яніння або відмови від огляду.

Матеріали службового розслідування містять також посилання на керування транспортним засобом без використання паска безпеки, перебування під час комендантської години, постанову серії ЕНА №1611149 за частиною п`ятою статті 121 КУпАП та інші аспекти поведінки позивача.

Тому навіть недоведеність окремих обставин, пов`язаних зі станом алкогольного сп`яніння чи процедурою огляду, не дозволяє Верховному Суду зробити висновок про повну відсутність дисциплінарного проступку.

Разом із цим для перевірки правомірності застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення необхідно встановити, які саме складові дисциплінарного обвинувачення були доведені, які з них мали визначальне значення для рішення про звільнення та чи зберігається належне обґрунтування такого виду стягнення у випадку недоведеності частини протиправних, на думку відповідача, діянь.

Стаття 19 Дисциплінарного статуту вимагає індивідуалізації дисциплінарної відповідальності.

Тому суд не вправі самостійно виключити частину інкримінованих порушень, залишити інші та замість дисциплінарного органу вирішити, що решти порушень достатньо для застосування звільнення.

Такий підхід означав би підміну судом дискреційного повноваження дисциплінарного органу.

Водночас суд зобов`язаний перевірити, чи здійснене це дискреційне повноваження на підставі правильно встановленого фактичного складу проступку та з дотриманням критеріїв, установлених законом.

Окремої оцінки потребує питання реалізації дисциплінарного стягнення під час тимчасової непрацездатності позивача.

Законодавець розмежував застосування дисциплінарного стягнення та його реалізацію.

Перебування поліцейського на лікарняному не перешкоджає прийняттю рішення про застосування дисциплінарного стягнення.

Тому тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не може бути підставою для визнання протиправним наказу ГУНП в Харківській області від 26 березня 2024 року №276.

Однак звільнення зі служби реалізується наказом по особовому складу, а щодо поліцейського, який перебуває на лікарняному, - після його прибуття до місця проходження служби.

Первісно наказом ГУНП в Харківській області від 03 квітня 2024 року №144 о/с ОСОБА_1 звільнено з 06 квітня 2024 року.

Наказом ГУНП в Харківській області від 08 травня 2024 року №197 о/с датою звільнення визначено 13 квітня 2024 року.

Апеляційний суд визначив належною датою звільнення 20 квітня 2024 року.

Спосіб усунення порушення шляхом зміни дати звільнення не суперечить підходу Верховного Суду, відповідно до якого порушення заборони реалізовувати звільнення під час тимчасової непрацездатності за умови законності матеріально-правової підстави звільнення не в усіх випадках тягне поновлення особи на службі.

Проте в цій справі діє спеціальне регулювання статті 22 Дисциплінарного статуту, яке пов`язує реалізацію звільнення з прибуттям поліцейського до місця проходження служби.

В апеляційній скарзі позивач посилався на електронний листок непрацездатності №11754683-2022308951-1 за період із 13 до 19 квітня 2024 року, а також на консультативний висновок спеціаліста від 03 травня 2024 року, за яким, як стверджував позивач, його тимчасова непрацездатність тривала до 10 травня 2024 року.

За таких обставин апеляційний суд не міг визначити 20 квітня 2024 року належною датою звільнення без встановлення точного періоду тимчасової непрацездатності та обставин прибуття позивача до місця проходження служби.

Якщо подані докази підтверджують тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 після 19 квітня 2024 року, визначена апеляційним судом дата 20 квітня 2024 року не усуває порушення спеціальної гарантії статті 22 Дисциплінарного статуту.

Водночас Верховний Суд, в силу меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, не може самостійно встановити відповідний період непрацездатності, визначити достовірність та допустимість конкретних медичних документів або встановити дату фактичного прибуття позивача до місця служби.

Не є переконливим і довід про неможливість подальшої реалізації дисциплінарного стягнення через закінчення одного календарного місяця з дня його застосування.

Стаття 22 Дисциплінарного статуту прямо передбачає неврахування при обчисленні цього строку часу перебування поліцейського на лікарняному, у відпустці або відрядженні.

Отже, такий строк не може обчислюватися як один безперервний календарний місяць від 26 березня 2024 року без установлення та виключення відповідних періодів.

У сукупності наведене свідчить, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшли остаточного висновку про правомірність застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Водночас установлені недоліки не дають Верховному Суду підстав для ухвалення нового рішення про задоволення позову або про залишення судових рішень без змін.

Для правильного вирішення спору необхідно дослідити клопотання представника від 18 березня 2024 року та обставини його розгляду; встановити, чи було забезпечено реальну можливість подати докази; надати оцінку виписці №173 у взаємозв`язку з відеозаписами та іншими доказами; врахувати доказові обставини, досліджені у справі №635/3127/24, встановити конкретний фактичний склад дисциплінарного проступку; після цього перевірити індивідуалізацію і пропорційність звільнення; установити точні періоди тимчасової непрацездатності та момент, з якого дисциплінарне стягнення могло бути реалізовано відповідно до статті 22 Дисциплінарного статуту.

Таке дослідження передбачає встановлення обставин, оцінку доказів та вирішення суперечностей між ними, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги щодо неврахування судами правових висновків Верховного Суду, на підставі яких відкрито касаційне провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, частково підтвердилися.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Оскільки такі недоліки допущені судом першої інстанції, а апеляційний суд їх не усунув, рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить урахувати викладені у цій постанові висновки Верховного Суду, дослідити всі докази в їх сукупності, усунути встановлені суперечності, перевірити дотримання права позивача на захист під час службового розслідування, установити конкретний фактичний склад дисциплінарного проступку, надати оцінку пропорційності застосованого дисциплінарного стягнення та встановити точні обставини тимчасової непрацездатності позивача для правильного застосування статті 22 Дисциплінарного статуту.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень.

Викладені Верховним Судом висновки не містять наперед установленої оцінки доказів та не вирішують питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку або остаточну правомірність застосованого до нього дисциплінарного стягнення.

Такі питання мають бути вирішені судом першої інстанції після повного, всебічного та безпосереднього дослідження доказів.

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №520/9489/24 скасувати.

Справу №520/9489/24 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов