Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №440/14544/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 440/14544/23

адміністративне провадження № К/990/30969/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 (головуючий суддя Головко А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 (головуючий суддя Чалий І.С., судді: Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі № 440/14544/23 за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава (далі - КЕВ м. Полтава), в якому просив:

визнати протиправними дії КЕВ м. Полтава щодо невизнання права на постійне проживання та приватизацію житла, а також щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім`ї у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації їх права на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати КЕВ м. Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру за формою № 2-б(д) ; копію технічного паспорту на квартиру; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; копію ордеру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо квартири АДРЕСА_1 та осіб, які в ній постійно проживають, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/14544/23 за позовом ОСОБА_1 до КЕВ м. Полтава про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; залучено Військову частину НОМЕР_1 до участі у справі в якості другого відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Міністерство оборони України (далі - Міноборони).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

21.07.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025, ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 440/14544/23 за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, Військової частини НОМЕР_1 , Міноборони про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та витребувано справу з Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06.10.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позов обґрунтований тим, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у зв`язку з мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що житлове приміщення, яке було йому надано, упродовж 1997 - 2013 років мало статус кімнати у гуртожитку, а після реконструкції будівлі у 2013 році отримало статус квартири. Зміна статусу житла відбулася без волевиявлення та виселення позивача. Так, у 1997 році позивачу на підставі ордеру було надане житлове приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , якому у 2008 році присвоєно іншу поштову адресу - АДРЕСА_4 . Позивача та членів його сім`ї відповідачем зареєстровано за вказаною адресою, про що свідчать копії паспортів позивача та членів його сім`ї.

У подальшому у зв`язку з реконструкцією (переобладнанням) вказаного гуртожитку у житловий будинок відповідно до спеціального ордеру, виданого відповідачем, позивача та членів його сім`ї у 2014 році зареєстровано у цьому ж житловому приміщенні, але змінено його нумерацію на квартиру АДРЕСА_1 . Вказане підтверджено копіями паспортів позивача та його дружини, матеріалами його житлової справи, зокрема довідками про перевірку житлових умов та довідками про місце проживання та склад сім`ї, складеними відповідачем, що наявні в матеріалах справи.

Таким чином позивач вважає, що ним правомірно отримано житлове приміщення, та відмова відповідача у початку процедури приватизації пов`язана із зміною «статусу» житла, що не залежало від волі позивача. Зазначає, що позивач та його родина на сьогодні продовжують правомірно проживати у квартирі та підстав для їх виселення немає.

27.10.2023 до суду надійшов відзив КЕВ м. Полтава, у якому відповідач зазначив, що позивачу не надавалось право користування квартирою АДРЕСА_1 на умовах житлового найму, що в свою чергу породжує відсутність права на безоплатну приватизацію державного майна. Доказів про законність вселення (ордер на вселення, рішення командира військової частини) у квартиру АДРЕСА_1 , позивачем до Полтавського окружного адміністративного суду не надано, а також дані відомості у КЕВ м. Полтава відсутні, про що було повідомлено позивача листом за вих. № 542/983 від 25.05.2023. Єдиною законною підставою для вселення в жиле приміщення згідно із абзацом 1 статті 58 Житлового кодексу України є рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду; і на його підставі виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Оскільки відповідно до абзацу 2 статті 58 Житлового кодексу України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, позивачу ордер на вселення не видавався, то останній з порушенням норм чинного на той час законодавства, без будь-яких підстав вселився у жиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 . Тому підстави для видачі ордеру на приміщення, яке вже зайняте у КЕВ м. Полтава, відсутні.

Позивач перебуває в загальній черзі квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 в 2007 році під № 40, а в 2015 році - під № 22. Тому у громадянина ОСОБА_1 ще не виникло право на передачу житлового приміщення як у постійне користування, так і для передачі у власність.

Поряд з цим КЕВ м. Полтава формує пакет документів щодо проведення реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 за Міноборони. З цього випливає, що на даний час статус будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , не визначений на праві власності за Міноборони, а лише обліковується на балансі КЕВ м. Полтава.

08.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначав про те, що позивач та члени його сім`ї з 1997 року користуються житловим приміщенням саме на підставі договору найму, оскільки сплачують КЕВ м. Полтава кошти за користування житлом та компенсують надані комунальні послуги. Указаний договір наявний у відповідача. Вказане підтверджується довідкою КЕВ м. Полтава від 11.05.2023 № 1830, згідно якої на позивача відкрито особовий рахунок № 6-50/22-38 та ним сплачуються комунальні послуги. Позивач та члени його сім`ї згідно статей 98, 99 Житлового кодексу УРСР не є тимчасовими мешканцями.

Дійсно позивачу не надавався ордер на вселення у квартиру НОМЕР_5 , оскільки він був вселений у 1997 (2007) році у кімнату гуртожитку НОМЕР_6, а тому був заселений у гуртожиток на підставі спеціального ордеру, який був наданий відповідачу адміністрацією військової частини. Саме на підставі цього документу та інших документів, наданих відповідачем, позивача та членів його сім`ї 4 рази (10.09.1997, 12.10.2007, 30.01.2008 та 11.01.2014) було зареєстровано та перереєстровано його місце проживання. З 1997 по даний час відповідачі здійснювали перевірку житлових умов позивача та вказували його місце проживання за цією адресою.

У подальшому, у 2013 році за замовленням відповідача проведено реконструкцію (переобладнання) вказаного гуртожитку у житловий будинок без виселення його мешканців, відповідно до спеціального ордеру, виданого відповідачем, позивача та членів його сім`ї у 2014 році зареєстровано у цьому ж житловому приміщенні, але змінено його нумерацію з кімнати НОМЕР_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Водночас відповідач не надає доказів та не пояснює суду, яким чином та на підставі яких саме документів позивача та членів його сім`ї було зареєстровано в указаному житлі у 2007 та 2014 роках, на підставі яких документів позивач щомісячно сплачує плату за користування житлом та компенсує надані комунальні послуги. Тим більше на даний час позивач з членами його сім`ї перебуває першим на черзі осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки зарахований у чергу 16.09.1992.

Таким чином, позивач який понад тридцять років знаходиться на черзі для отримання житла та понад п`ятнадцять років проживає у житлі, наданому йому як військовослужбовцю, має право на приватизацію наявного житла.

Також, представник позивача просив суд врахувати висновки, викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 463/2626/21.

05.01.2024 до суду надійшли пояснення представника позивача, у яких останній просив суд врахувати правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 296/8558/21.

26.04.2024 до суду надійшли пояснення представника позивача, у яких останній також просив суд врахувати правовий висновок, вкладений у постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 344/12427/21.

12.06.2024 до суду надійшов відзив Міноборони, у якому цей відповідач зазначив, що рішення заступника Міноборони та Комісії є обов`язковим для виконання для КЕВ м. Полтава, що стосується його діяльності та виконання функціональних обов`язків. КЕВ м. Полтави виконав всі обов`язки, які на нього покладені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція № 380). Дії, які позивач вважає протиправними, відповідач, КЕВ м. Полтави, не здійснював, тому позивач обрав неналежний спосіб захисту та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Зауважив, що передача нерухомого майна від Збройних Сил здійснюється відповідно до Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282 (далі - Порядок № 1282). КЕВ м. Полтави не має повноважень щодо прийняття рішення про вивільнення в процесі реформування Збройних Сил спірного нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 , а отже і не є суб`єктом, який здійснює передачу у комунальну власність відповідного житла.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1282 вилучення і передача військового майна Збройних Сил органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2-1 цього Порядку; 2) Міноборони - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 2-1 цього Порядку.

У відзиві також наголошено, що будь-яких рішень щодо передачі спірного нерухомого майна у комунальну власність уповноваженими на те органами не приймалося. Також у позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено та якими саме діями / бездіяльністю / рішеннями Міноборони, а отже останнє не може бути належним відповідачем у даній справі, позовні вимоги до Міноборони є на даний час передчасними.

17.06.2024 до суду надійшла відповідь на відзив Міноборони, у якій представник позивача зазначив, що згідно з підпунктом 4 пункту 2-1 та пунктом 4 Порядку № 1282, передача житлового фонду (окремих квартир) у комунальну власність проводиться за рішенням Міністра оборони України. До цього за документами, поданими КЕВ м. Полтава, Полтавська міська рада повинна прийняти рішення про надання попередньої згоди на прийняття до комунальної власності квартири, в якій проживає позивач. Такий механізм передбачений Урядом у вказаному вище Порядку та застосовується до квартир будинку АДРЕСА_6 . Позов вимог до Міноброни на даний час не містить. Така передача у будинку, в якому проживає позивач, наразі уже здійснюється за рішенням Міністра оборони України та погодженням Полтавської міської ради. Наразі у комунальну власність з метою подальшої приватизації уже передано більше шести квартир.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є колишнім військовослужбовцем, що учасниками справи не заперечується.

20.01.1996 позивачем було подано рапорт Голові житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 з проханням поставити його на квартирний облік на покращення житлових умов при Військовій частині НОМЕР_1 з сім`єю, що складається з нього самого, дружини ОСОБА_2 , 1975 року народження, доньки ОСОБА_4 , 1996 року народження.

Згідно з випискою з протоколу № 1 виборної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 20.01.1996 ОСОБА_1 разом із родиною (сім`я 3 особи) поставлено на квартирний облік.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та прописку) ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_4 проживають постійно за адресою: АДРЕСА_4 та займають житлову площу 35,2 кв.м. однієї кімнати на 1 поверсі в будинку, що належить КЕВ м. Полтава (гуртожиток Військової частини НОМЕР_1 ), в даному будинку з 1997 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї позивача народилася донька ОСОБА_3 .

За змістом Списку військовослужбовців Полтавського гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку станом на 01.01.2007 під № 172 в гарнізоні та № 40 у військовій частині в черзі значиться ОСОБА_1 з сім`єю.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та прописку) ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 , доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають постійно за адресою: АДРЕСА_4 та займають житлову площу 35,2 кв.м. однієї кімнати на 1 поверсі в будинку, що належить КЕВ м. Полтава (гуртожиток Військової частини НОМЕР_1 ), в даному будинку з 2008 року.

У 2010 році комісією у складі підполковника ОСОБА_5 , майора ОСОБА_6 , капітана ОСОБА_7 перевірено житлові умови майора ОСОБА_1 та членів його сім`ї, що мешкають у АДРЕСА_4 , та встановлено, що сім`я ОСОБА_1 потребує поліпшення житлових умов та має право перебувати на квартирній черзі для отримання житла, про що складено довідку про перевірку житлових умов від липня 2010 року.

Згідно з витягом із списку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в Полтавському гарнізоні станом на 01.07.2015 (по військовій частині), під № 22 в черзі значиться ОСОБА_1 з сім`єю.

За змістом листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від січня 2015 року у період 2007-2009 років за рішенням керівництва та житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) військовослужбовцям Полтавського гарнізону було виділено вивільнені нежитлові приміщення учбових аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_4 по АДРЕСА_6 для переобладнання власними силами для подальшого проживання.

У 2012 році будівлю № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_4 по АДРЕСА_6 було включено до Переліку житлових об`єктів, які передбачалось фінансувати у 2012 році за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.03.2012 № 155, для реконструкції під житловий будинок.

Відповідно до Декларації від 27.06.2012 № ПТ 14312107436 вищезазначену будівлю по АДРЕСА_6 введено в експлуатацію як житловий будинок. Ремонтні роботи у зазначеній будівлі проводились без виселення мешканців, які після завершення робіт залишились у ній проживати.

Таким чином, з метою приведення до належного стану проживання військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби Полтавського гарнізону та створення фонду службового житла Міністерства оборони України, відповідно до пункту 1.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (далі - Інструкція № 737), Головне Квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України у листі від 06.01.2015 № 303/4/16/28 просило Міністра оборони України підтримати клопотання посадових осіб щодо розподілу 27 квартир (№№ 2, 3, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 16, 17, 22, 23, 28, 29, 30, 36, 39, 41, 43, 46, 47, 50, 53, 56, 57, 61, 62) у житловому будинку по АДРЕСА_6 під службові жилі приміщення, а решту 38 квартир розподілити для постійного проживання.

Згідно з довідкою КЕВ м. Полтави від 17.01.2017 № 6 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 , доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 займають одну кімнату (кв. НОМЕР_5 ) на 1 поверсі в будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

Також, згідно з довідкою КЕВ м. Полтава від 02.11.2017 № 54 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 , доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 займають одну кімнату (кв. НОМЕР_5 ) на 1 поверсі в будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідно до довідки про місце проживання та склад сім`ї від 27.11.2018 № 281 ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають і їх місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 , яка складається з однієї кімнати, розташованої на 1 поверсі 3-х поверхового будинку державної власності, що перебуває на балансі КЕВ м. Полтава.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2018 № 329 (по стройовій частині) під № 20 зараховано ОСОБА_1 та його сім`ю до Списку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують першочергового поліпшення житлових умов.

Позивач звернувся до КЕВ м. Полтава із заявою від 15.05.2023, в якій просив вжити заходів щодо підготовки та оформлення документів з метою реалізації права на безоплатну приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та членами його родини або ж передачі житла Міністерством оборони України територіальній громаді міста для його подальшої приватизації в уповноваженому органі Полтавської міської ради, посилаючись на те, що відповідно до рішень житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 та КЕВ м. Полтава ОСОБА_1 зі своєю сім`єю упродовж останніх п`ятнадцяти років проживає у житловому приміщенні АДРЕСА_1 , яке не є службовим, і наразі, ОСОБА_1 та члени його родини (дружина та дочка) не використали своє право на безкоштовну приватизацію державного житлового фонду, а тому мають право на приватизацію наявного житла.

Листом від 25.05.2023 № 542/983 КЕВ м. Полтава розглянуто звернення ОСОБА_1 та проінформовано останнього про те, що був направлений запит до Військової частини НОМЕР_1 щодо підтвердження (або перевірки) факту наявності рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про надання квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання офіцеру ОСОБА_1 та членам його сім`ї.

24.05.2023 (вх. № 1344) до КЕВ м. Полтава з Військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь від 23.05.2023 № 601/1210 на запит та узагальнюючі зібрані відомості, згідно з якими фактів підтвердження законного отримання ОСОБА_1 та членами його родини квартири НОМЕР_5 немає. Рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 щодо надання квартири НОМЕР_5 для постійного проживання офіцеру ОСОБА_1 та його членам сім`ї з виконанням статті 43 Житлового кодексу України в порядку черговості відсутнє. В загальній черзі квартирного обліку Військової частини НОМЕР_1 вони перебували в 2007 році під № 40, а в 2015 році - під № 22. В КЕВ м. Полтава рішення щодо надання офіцеру ОСОБА_1 та членам його сім`ї квартири НОМЕР_5 відсутнє. В рішеннях Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями за 2015 рік, які оформлені протоколами, розподіл квартири НОМЕР_5 відсутній. Зареєстровані ОСОБА_1 із сім`єю були в кімнаті АДРЕСА_8 , якої зараз не існує. Згодом в гуртожитку по АДРЕСА_6 змінено статус на «житловий будинок». Оскільки не було виконано пункт 34 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі - Порядок № 1081), а саме рішення про надання зазначеного житлового приміщення ОСОБА_1 та його сім`ї відсутнє, тому не було підстав видавати їм ордер на жиле приміщення, а отже не має підстав заселятися їм в квартиру НОМЕР_5 .

Вважаючи протиправними дії КЕВ м. Полтава щодо невизнання права на постійне проживання та приватизацію житла, а також щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім`ї у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації їх права на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 , позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

В доводах апеляційної скарги позивач також вказував, що у 1997 році йому на підставі ордеру було надане житлове приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , якому у 2008 році присвоєно іншу поштову адресу - АДРЕСА_4 , позивача та членів його сім`ї відповідачем зареєстровано за вказаною адресою, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії паспортів позивача та членів його сім`ї. Також посилався на те, що у подальшому, у зв`язку з реконструкцією (переобладнанням) вказаного гуртожитку у житловий будинок відповідно до спеціального ордеру, виданого відповідачем, позивача та членів його сім`ї у 2014 році зареєстровано у цьому ж житловому приміщенні, але змінено його нумерацію на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 витребувано у КЕВ м. Полтава письмові пояснення про те, чи видавалися ОСОБА_1 ордери (у 1997 та у 2014 роках) на житлове приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , якому у 2008 році присвоєно іншу поштову адресу - АДРЕСА_4 та якому у зв`язку з реконструкцією (переобладнанням) вказаного гуртожитку у житловий будинок змінено його нумерацію на квартиру НОМЕР_5 та надати до суду копії таких ордерів (за наявності).

Також цією ухвалою запропоновано ОСОБА_1 (в інтересах якого діє адвокат Бондарець Д.І.) надати письмові пояснення щодо того, чи видавалися ОСОБА_1 ордери (у 1997 та у 2014 роках) на житлове приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , якому у 2008 році присвоєно іншу поштову адресу - АДРЕСА_4 та якому у зв`язку з реконструкцією (переобладнанням) вказаного гуртожитку у житловий будинок змінено його нумерацію на квартиру НОМЕР_5 та надати до суду копії таких ордерів (за наявності).

18.06.2025 від представника позивача до суду надійшли пояснення, в яких він зазначив, що у 1997 році згідно вимог статей 128, 129 Житлового кодексу України спеціальний ордер видавався Військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки на той час будівля гуртожитку перебувала на балансі та в управлінні саме військової частини. Вказує, що ордер був зданий до квартирно-експлуатаційної служби Військової частини НОМЕР_1 та його копія у позивача не залишилась, але на підставі цього ордеру позивач та члени його сім`ї були заселені та зареєстровані у житловому приміщенні у гуртожитку. Вказує, що у подальшому у 2007 році змінилась поштова адреса гуртожитку, а тому на підставі цього рішення було змінено місце реєстрації позивача та членів його сім`ї. У подальшому у 2012 році будівлю гуртожитку було передано на баланс КЕВ м. Полтава, у 2012-2013 роках проведено її реконструкцію та переобладнано у житловий будинок без виселення мешканців.

Також зазначає, що після цього, КЕВ м. Полтава у 2014 році було видано «спеціальний ордер» як на житло у військовому містечку для реєстрації позивача та членів його сім`ї у цьому ж житловому приміщенні як квартирі НОМЕР_5 . Однак, оригінал чи копію указаного ордеру позивачу не надано, за повідомленням КЕВ м. Полтава цей ордер надано до відділу державної міграційної служби для проведення реєстрації місця проживання.

На підставі наведеного вказує, що незважаючи на відсутність копій ордерів, вважає що указані обставини підтверджуються наявними у позивача та приєднаними до матеріалів справи наступними доказами: паспортами позивача та членів його сім`ї з відмітками про реєстрацію його місця проживання у житлі спочатку як у гуртожитку, а потім у кімнаті гуртожитку; довідками (виписками з домової книги про склад сім`ї та прописку) позивача, виданими відповідачем у 2009, 2010, 2017, 2018 роках; довідками про реєстрацію місця проживання позивача та членів його сім`ї від 30.10.2019 за адресою АДРЕСА_5 ; довідкою про перевірку житлових умов від 2010 року.

Вважає, що вказані документи та дійсність 28-річного проживання доводять факт законності заселення та проживання позивача у житловому приміщенні на підставі належних документів.

19.06.2025 від КЕВ м. Полтава до суду надійшли пояснення, в яких відповідач вказує, що відповідно до наявної інформації ОСОБА_1 та члени його сім`ї були заселені 10.09.1997 до житлового приміщення гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , якому у 2008 році присвоєно іншу поштову адресу - АДРЕСА_4 , на підставі належних документів. Однак, на час їх заселення будівля гуртожитку перебувала на балансі Військової частини НОМЕР_1 , а тому відповідно до вимог статей 128, 129 Житлового кодексу України спеціальний ордер на вселення мав надаватися Військовою частиною НОМЕР_1 як адміністрацією установи, в управлінні якої перебував гуртожиток. У зв`язку з цим КЕВ м. Полтава не може надати відповідні документи.

Також зазначив, що в 2011 році без виселення військовослужбовців, була розпочата робота по реконструкції гуртожитку № 50/22 під житловий будинок та згодом, на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 27.06.2012 за № ПТ14312107436, гуртожитку № 50/22 змінено статус на «житловий будинок». Рішенням Міністра оборони України від 12.01.2015 № 328/з був здійснений розподіл квартир будинку АДРЕСА_6 на службові та для постійного поживання - квартира НОМЕР_5 (в минулому кімната НОМЕР_6 ) зазначеним рішенням визнана для постійного проживання.

У зв`язку із цим військовослужбовцям, у яких житлові умови та норми відповідали законним підставам для отримання жилого приміщення, в якому вони мешкали, документи були погоджені Протоколами засідань Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю). Особам, у яких для отримання жилого приміщення була невідповідність вимогам нормативно-правових актів, було відмовлено в направлені документів на розгляд Комісії з контролю.

Щодо спеціального ордеру від 2014 року у зв`язку з реконструкцією (переобладнанням) та присвоєнням нової адреси житловому приміщенню, то КЕВ м. Полтава спеціальний ордер на кв. АДРЕСА_1 не видавався. Відповідно, у КЕВ м. Полтава відсутні: 1. Рішення житлової комісії військової частини щодо надання громадянину ОСОБА_1 та членам його сім`ї квартири НОМЕР_5 ; 2. Рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщенням від 2015 року щодо розподілу кв. НОМЕР_5 , що оформлюється протоколом.

Враховуючи вищезазначене відповідач вказує, що у КЕВ м. Полтава відсутні підстави для видачі ордеру на вселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї до кв. 38 за адресою АДРЕСА_6 .

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач під час судового розгляду не довів наявності у нього права на приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком останнього про те, що із наявних в матеріалах справи документів хоч і вбачається, що позивач та члени його родини зареєстровані та постійно проживають за адресою АДРЕСА_5 , однак ці документи самі по собі не підтверджують фактичної передачі зазначеної квартири у постійне користування позивача та членів його родини з дотриманням відповідної процедури та оформленням необхідних документів, як це передбачено пунктами 3-8 розділу VIІ Інструкції № 380. При цьому в матеріалах справи також відсутні докази звернення позивача до суду про встановлення факту користування житлом на законних підставах.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Обґрунтовуючи підстави звернення з даною касаційною скаргою скаржник посилається на приписи пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки їх застосовано без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 202/21075/23, від 26.02.2024 у справі № 344/12427/21, від 15.02.2021 у справі № 203/3072/18, від 30.09.2020 у справі № 754/6918/18, від 08.06.2022 у справі № 202/3820/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 200/18858/16, відповідно до яких тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Мотивує касаційну скаргу тим, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним, до яких належать: відсутність у особи права на приватизацію; заборона приватизувати конкретне приміщення.

Зазначає, що відповідно до матеріалів справи право позивача на отримання житла для постійного проживання ним реалізовано у 1997 та 2014 роках, а тому вимоги Інструкції № 380, яка прийнята у 2018 році, до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, як такі що прийняті пізніше.

Не можуть бути застосовані судами у цій справі також вимоги розділу ІV Інструкції № 737 (як і розділу VІІ Інструкції № 380), оскільки вони стосуються розподілу виключно вільного житла. Житло не може бути розподілено у 2014 році чи пізніше (не може бути рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та Комісії з контролю щодо надання квартири НОМЕР_5 ), оскільки позивач проживає в ній з 1997 року безперервно як у кімнаті гуртожитку.

Міноборони подано відзив на касаційну скаргу, мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно дослідивши матеріали справи, дійшли правильного висновку, що право на приватизацію державного житлового фонду є похідним від права на користування житлом на умовах постійного найму.

Для того, щоб військовослужбовець міг реалізувати своє право на приватизацію, він повинен спершу набути право на постійне користування житлом у чітко встановленому законом порядку.

Ключовою проблемою у правовій позиції скаржника, яку вірно ідентифікували суди, є відсутність первинного правовстановлюючого документа, що засвідчував би надання йому спірного житлового приміщення саме для постійного проживання. Аналіз доказів, наданих сторонами, включно з поясненнями самого скаржника в апеляційному суді, підтверджує відсутність ордера на постійне жиле приміщення або належним чином оформленого та затвердженого рішення житлової комісії про надання йому квартири НОМЕР_5 для постійного проживання.

Суди обґрунтовано відхилили аргументи скаржника про те, що тривале проживання (з 1997 року), реєстрація місця проживання та сплата комунальних послуг автоматично не створюють право на постійне житло та його подальшу приватизацію. Ці факти є лише наслідком фактичного користування приміщенням, яке первісно було надане як кімната у гуртожитку, тобто як тимчасове житло на час проходження служби. Вони не можуть підмінити собою встановлену законом процедуру та створити самостійну правову підставу для виникнення права користування житлом на умовах постійного найму.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися, хоча про відкриття касаційного провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується документально.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022 № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) адміністративним органом є орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.

Розглядаючи звернення ОСОБА_1 з питань обліку житлового фонду, що перебуває у власності держави в особі Міноборони (пункт 22 розділу VI Інструкції № 380), організації роботи органів приватизації (пункт 1 розділу Х Інструкції № 380) та підготовки документів для вирішення питань, пов`язаних із житловим фондом, КЕВ м. Полтава здійснював функції публічної адміністрації, а отже діяв як адміністративний орган у розумінні Закону № 2073-IX та як суб`єкт владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

Спірні правовідносини виникли не у зв`язку з проходженням військової служби чи застосуванням законодавства про національну безпеку і оборону, а під час розгляду заяви особи, звільненої з військової служби, щодо державного житлового фонду. Тому винятки, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 1 Закону № 2073-IX, на ці правовідносини не поширюються.

При цьому оскаржувана відповідь заявникові (лист КЕВ м. Полтава від 25.05.2023 № 542/983) за своїм змістом є адміністративним актом, прийнятим за результатами розгляду заяви, який породжує правові наслідки для ОСОБА_1 , а тому таке рішення може бути переглянуто в порядку адміністративного судочинства.

На відміну від справи № 200/18858/16-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду у якій посилається заявник касаційної скарги, у справі, що розглядається, позивач не просить безпосередньо передати квартиру у його власність. Предметом спору є виконання КЕВ м. Полтава публічно-процедурних обов`язків щодо розгляду заяви, підготовки документів, визначення компетентного органу та направлення заяви за належністю.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 12 Закону № 2011-XII визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими нормативно-правовими актами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (пункт 1).

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали особами з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду (пункт 8).

Аналогічні за змістом положення містить Інструкція № 380, яка визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).

Згідно із пунктом 3 розділу І Інструкції № 380 військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства. У разі відсутності службових житлових приміщень військовослужбовці та члени їх сімей розміщуються у гуртожитках, сімейних гуртожитках, а неодружені військовослужбовці - у спеціально пристосованих казармах або військова частина орендує їм житло чи за їх бажанням виплачується грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції № 380 військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Згідно з пунктом 2 розділу I Інструкції № 380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок:

новозбудованого, вивільненого або придбаного житла;

надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця);

переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами).

Надання житлових приміщень для постійного проживання визначено розділом VІІ Інструкції № 380.

Згідно з пунктами 3-8 розділу VIІ Інструкції № 380 для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:

погодження надання постійного житла;

відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.

ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Ордер на постійну житлову площу в закритих військових містечках оформлюється та видається відповідним начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів.

Для вселення в надане житлове приміщення військовослужбовець здає ордер на постійну житлову площу до житлово-експлуатаційної організації, за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації, що здійснює обслуговування цього житлового приміщення, або до будинкоуправління відповідного КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.

Ордер на постійну житлову площу може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому законодавством.

КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району інформує військовослужбовців та членів їх сімей про готовність ордера не пізніше одного місяця з дня затвердження Списку надання постійного житла у Збройних Силах України.

Про видачу (вручення) ордера КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом трьох робочих днів повідомляє житлову комісію військової частини (об`єднану житлову комісію), яка на найближчому засіданні приймає рішення про зняття військовослужбовця з обліку.

Ордер та рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) про зняття з обліку є підставами для видання наказу командира військової частини про забезпечення житловими приміщенням для постійного проживання та зняття з обліку.

Порядок передання квартир (будинків) у власність громадян визначений розділом Х Інструкції № 380.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу Х Інструкції № 380 підготовка, оформлення документів та передання у власність громадян квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах здійснюються уповноваженими на це органами приватизації, створеними при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Передання квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону № 2482-XII оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 5 розділу Х Інструкції № 380 передання квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Частина перша статті 1 Закону № 2482-XII визначає, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закону № 2482-XII).

Тобто, суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду.

Відповідно до пункту першого статті 2 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Водночас з огляду на пункт 2 статті 2 Закону № 2482-XII не підлягають приватизації, зокрема квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень; квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (пункти 4 та 5 статті 5 Закону № 2482-XII).

Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може, відповідно до пункту 4 статті 8 Закону № 2482-XII, бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Таким чином, приватизація житлового фонду можлива за сукупності таких умов:

- житлове приміщення (квартира, будинок) має належати до державного житлового фонду в розумінні частини другої статті 1 Закону № 2482-XII та бути об`єктом приватизації відповідно до пункту 1 статті 2 цього Закону - квартирою (будинком), яка використовується громадянином на умовах найму;

- щодо житлового приміщення (квартири, будинку) має бути відсутньою будь-яка з обставин, які відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2482-XII виключають приватизацію, зокрема розташування його на території закритого військового поселення або віднесення у встановленому порядку до числа службових;

- громадянин має постійно проживати у цьому житловому приміщенні (квартирі, будинку) та не використати раніше право на безоплатну приватизацію житла.

Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що займана позивачем квартира перебуває в оперативному управлінні Міноборони та обліковується на балансі КЕВ. Отже, квартира належить до державного житлового фонду в розумінні частини другої статті 1 Закону № 2482-XII.

Водночас висновок про те, чи є вона об`єктом приватизації відповідно до пункту 1 статті 2 цього Закону, залежить, зокрема, від встановлення правових підстав користування квартирою, наявності відносин найму та відсутності передбачених законом обмежень щодо її приватизації.

Відповідно до пункту 9 статті 8 Закону № 2482-XII державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Тобто, зазначена норма визначає порядок передачі житлового фонду в комунальну власність територіальної громади з наступним вирішенням питання приватизації органом приватизації, утвореним відповідною радою.

Цей механізм є відмінним від приватизації державного житла органом приватизації, створеним при КЕВ.

Як зазначено вище, підготовка, оформлення документів та передання у власність громадян квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах, відповідно до пункту 1 розділу Х Інструкції № 380, здійснюються уповноваженими на це органами приватизації, створеними при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом № 2482-XII.

Тобто, у випадку стосовно квартири (будинку), що перебуває в оперативному управлінні Міноборони та обліковується на балансі КЕВ, органом, уповноваженим здійснювати підготовку, оформлення документів та передання її у власність громадян, є орган приватизації, створений при відповідному квартирно-експлуатаційному органі (КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району).

Нестворення органу приватизації при квартирно-експлуатаційному органі не звільняє КЕВ м. Полтава від обов`язку належно розглянути заяву, встановити компетентний орган, підготувати наявні документи в межах своїх повноважень, а якщо вирішення порушених питань належить до повноважень Міноборони або іншого адміністративного органу, надіслати заяву за належністю та повідомити про це заявника.

Отже, у цій справі належало, зокрема, встановити, чи може квартира бути приватизована органом приватизації при КЕВ без її попередньої передачі у комунальну власність.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Полтава із заявою щодо підготовки та передачі документів до Полтавської міської ради для подальшої приватизації займаної ним квартири АДРЕСА_1 .

Процедуру передачі майна Збройних Сил України в комунальну власність регулює Порядок № 1282.

Згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 2-1 цього Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом передачі є нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно) та житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Порядку № 1282 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальну власність територіальних громад можуть передаватися, зокрема житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями).

Передача такого військового майна з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах проводиться за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди відповідно районних або обласних рад (абзац 9 пункту 3 Порядку № 1282).

Рішення про передачу об`єктів, визначених підпунктом 4 пункту 2-1, приймає Міноборони (підпункт 2 пункту 4 Порядку № 1282).

Ініціювати передачу військового майна можуть Міноборони, органи, уповноважені управляти державним майном, самоврядні установи і організації, органи місцевого самоврядування (пункт 6 Порядку № 1282).

Пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Міноборони після отримання його згоди погоджуються ініціатором передачі з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або відповідними органами місцевого самоврядування, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом і подаються Міноборони (пункт 8 Порядку № 1282).

З огляду на пункти 11- 14 Порядку № 1282 фактична передача проводиться комісією з питань передачі військового майна, до складу якої входять представники органу місцевого самоврядування, якому передається майно, та Міноборони, з оформленням акта приймання-передачі, до якого додаються виписки з книги (картки) обліку про кількість, якісний (технічний) стан, облікові номери та вартість майна.

Право власності територіальної громади на передане майно настає з дня затвердження акта приймання-передачі (пункт 15 Порядку № 1282).

Після переходу права власності питання приватизації вирішує орган приватизації, утворений відповідною радою, за правилами пункту першого статті 8 Закону № 2482-XII. При цьому органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (пункт 10 статті 8 Закону № 2482-XII).

КЕВ як адміністративний орган, в оперативному управлінні якого перебуває житловий фонд і який відповідно до пункту 22 розділу VI Інструкції № 380 веде його облік, у тому числі картки обліку житлових приміщень, наданих військовослужбовцям, з огляду на покладені на нього облікові функції може володіти обліковою, технічною та балансовою документацією на квартиру (будинок), без якої неможливо формування пропозицій щодо передачі житлового приміщення територіальній громаді. Також до акта приймання-передачі військового майна, відповідно до пункту 14 Порядку № 1282, додаються виписки з книг (карток) обліку з даними про кількісні і вартісні характеристики майна.

Отже, КЕВ м. Полтава зобов`язаний був перевірити, які із запитаних документів перебувають у його володінні та можуть бути підготовлені ним у межах компетенції, який орган уповноважений приймати рішення щодо передачі житлового фонду, а також чи підлягає заява або її відповідна частина направленню за належністю.

Верховний Суд наголошує, що слова «за їх бажанням», що використані у пункті 9 статті 8 Закону № 2482-XII, свідчать про дискреційний характер рішення щодо ініціювання передачі державного житлового фонду в комунальну власність. Водночас наявність такої дискреції не звільняє адміністративний орган від обов`язку повно і мотивовано розглянути заяву, визначити власну компетенцію та перевірити передбачені законом способи вирішення порушеного заявником питання.

Такий підхід узгоджується з принципом «належного урядування», сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункти 70- 71) ЄСПЛ зазначив, що державні органи у питаннях, які зачіпають майнові права особи, повинні діяти вчасно, належно та якомога послідовніше; на державні органи покладається обов`язок запровадити внутрішні процедури, які мінімізують ризик помилок і сприяють юридичній визначеності; ризик помилки державного органу має покладатися на саму державу, а не на особу, якої така помилка стосується.

Цей підхід узгоджується також із Рекомендацією CM/Rec(2007)7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про належне адміністрування» (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), додатком до якої є «Кодекс належного адміністрування» (Code of good administration). Стаття 6 цього Кодексу закріплює принцип правової визначеності, а пункт 3 статті 13 передбачає, що в разі подання заяви органові, який не має відповідної компетенції, цей орган за можливості передає її компетентному органові та повідомляє про це заявника.

Правовий стан, за якого орган приватизації при КЕВ м. Полтава, передбачений пунктом 1 розділу Х Інструкції № 380, не створено (не визначений), а від вчинення дій, спрямованих на передачу будинку в комунальну власність, відповідач може ухилятися, залишає гарантоване статтею 8 Закону № 2482-XII право позивача на належний, повний і мотивований розгляд заяви щодо можливості приватизації житла без реалізації на невизначений строк. При цьому негативні наслідки організаційних недоліків публічної адміністрації покладаються на заявника, що несумісне з наведеними принципами та частиною другою статті 19 Конституції України.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи і враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

Відповідно до статті 14 Закону № 2073-IX адміністративний орган організовує розгляд та вирішення справ, що належать до його компетенції, з найменшими витратами коштів та інших ресурсів, у простий та ефективний спосіб. Адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.

З огляду на статтю 16 цього Закону адміністративний орган:

- зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи;

- не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом;

- не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

У справі, що розглядається, встановлено, що листом від 25.05.2023 № 542/983 КЕВ м. Полтава фактично відмовив ОСОБА_1 у підготовці та передачі документів, необхідних для приватизації займаного ним житла, з підстав, що той у порядку, передбаченому пунктами 3-5 розділу VII Інструкції № 380, не забезпечувався житловим приміщенням для постійного проживання, а отже займане ним житло не може бути передане у власність.

Суди попередніх інстанцій не встановили, чи створено при КЕВ м. Полтава орган приватизації, які повноваження він має та який орган уповноважений розглядати заяву позивача у разі відсутності такого органу.

Тому предметом дослідження судів повинна бути правомірність відмови КЕВ м. Полтава, зокрема повнота з`ясування обставин, правильність визначення компетентного органу, наявність у КЕВ повноважень щодо підготовки окремих документів і виконання обов`язку направити заяву за належністю в межах дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX.

У цьому контексті не могли бути самостійною і достатньою підставою для відмови посилання відповідача та Міноборони на черговість квартирного обліку. Черговість надання житла стосується механізму розподілу житлових приміщень особам, які перебувають на квартирному обліку (розділ VII Інструкції № 380), тоді як предметом звернення ОСОБА_1 була підготовка КЕВ м. Полтава документів для передачі в комунальну власність житла, в якому він уже проживає. Крім того законодавство не визначає залежність процедури, передбаченої статтею 8 Закону № 2482-XII та Порядком № 1282, від черговості квартирного обліку.

Водночас черговість може мати значення для встановлення підстав надання квартири, її правового режиму та можливого впливу рішення на права інших військовослужбовців.

У справі, що розглядається, встановлено, що вселення позивача у спірне приміщення відбулося у 1997 році, тобто до затвердження Інструкції № 380 наказом Міноборони від 31.07.2018. Тому під час оцінки правомірності користування позивачем житлом та причин відсутності ордера судам першої та апеляційної інстанцій належало б враховувати принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закріплений частиною першою статті 58 Конституції України, та не застосовувати вимоги розділу VII Інструкції № 380 для оцінки правомірності вселення, яке відбулося раніше. Водночас ця Інструкція застосовується для визначення компетенції КЕВ та порядку розгляду ним заяви у 2023 році.

При з`ясуванні підстав користування позивачем спірним приміщенням судам попередніх інстанцій слід було зважати й на практику ЄСПЛ щодо статті 8 Конвенції, на яку посилається скаржник. Відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03, пункт 40), «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia, заява № 58255/00, пункт 36), в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах незалежно від того, чи було проживання в ньому формально оформлене відповідно до національного законодавства, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на повагу до житла.

Водночас визнання приміщення «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції саме собою не породжує права на його приватизацію.

Суди попередніх інстанцій, обмежившись оцінкою відмови крізь призму пунктів 3- 5 розділу VII Інструкції № 380, які прямо не регулюють спірних правовідносин, не перевірили правовий режим спірного житлового приміщення, зокрема, балансову належність будинку (закріплення за КЕВ м. Полтава); наявність або відсутність рішення виконавчого органу відповідної ради про включення квартири до числа службових, прийнятого в порядку пункту 8 Порядку № 1081; розташування будинку, в якому розміщується спірна квартира, поза межами закритого військового поселення (містечка); наявність чи відсутність інших обставин, які відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2482-XII виключають приватизацію.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 2 частини другої статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України) передбачає активну роль суду в адміністративному процесі, що відрізняє його від суто змагальної моделі судочинства. Суд самостійно визначає коло обставин, які підлягають встановленню для правильного вирішення спору, не лише досліджує надані сторонами докази, а й оцінює їхню достовірність (стаття 75 КАС України) та достатність (стаття 76 КАС України). У разі потреби суд має право витребовувати додаткові докази, звертати увагу учасників процесу на прогалини в доказовій базі та пропонувати їм надати уточнені або нові матеріали.

З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили у взаємозв`язку наявні у справі документи щодо вселення позивача, реконструкції будинку, реєстрації місця проживання позивача, квартирного обліку та правового статусу квартири. Крім того суди, реалізуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин, мали вирішити питання про витребування у КЕВ м. Полтава відповідної облікової, технічної та балансової документації.

Суди попередніх інстанцій також не з`ясували обставини розгляду Міноборони листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.01.2015 № 303/4/16/28 на рахунок прийняття за його результатами рішення щодо розподілу решти 38 квартир для постійного проживання, та чи належала до них квартира НОМЕР_5 , та які правові наслідки відповідне рішення мало для правового статусу цієї квартири і користування нею позивачем.

Зазначені обставини мають істотне значення як для визначення правового статусу спірної квартири, так і для оцінки доводів позивача про те, що житло вже розподілене йому для постійного проживання.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували підстави вселення позивача у спірну квартиру у 1997 році та користування нею дотепер, зокрема на підставі якого рішення (якого органу) відбулося вселення, причини невидачі ордера, зміст правовідносин найму, що фактично склалися, з урахуванням укладеного позивачем з відповідачем договору від 30.01.2020 НОМЕР_5 про надання послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території і відшкодування витрат за надані комунальні послуги, а також чи використав позивач право на безоплатну приватизацію житла (пункт п`ятий статті 5 Закону № 2482-XII).

Згідно зі статтею 15 Закону № 2073-IX дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.

При цьому суди мали враховувати, що відсутність ордера, якщо вона спричинена незавершеністю процедур, які перебувають у сфері відповідальності квартирно-експлуатаційних органів, не може сама по собі тлумачитися на шкоду позивачеві (бути достатньою підставою для висновку про неправомірність користування позивачем житлом) з огляду на презумпцію правомірності дій та вимог особи відповідно до статті 15 Закону № 2073-IX.

Суди також не встановили, чи ініціювалася будь-ким передача житлового будинку на АДРЕСА_6 або частини його квартир в комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в порядку, визначеному Порядком № 1282, на якій стадії перебуває відповідна процедура (підготовка пропозицій, згода Міноборони, погодження з Полтавською міською радою та іншими суб`єктами владних повноважень, визначеними пунктом 8 Порядку № 1282, рішення Міноборони), та чи існують визначені законодавством перешкоди для включення квартири НОМЕР_5 до об`єктів передачі, передбачених підпунктом 4 пункту 2-1 цього Порядку.

Також суди попередніх інстанцій не надали оцінку діям КЕВ м. Полтава за наслідками розгляду звернення позивача в межах дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX, зокрема чи виконав відповідач обов`язки щодо повного з`ясування обставин справи та збирання доказів з власної ініціативи (статті 8, 16 Закону № 2073-IX); чи відповідає відмова відповідача, викладена в листі від 25.05.2023 № 542/983, вимогам до мотивування адміністративного акта (частина третя статті 8, частина друга статті 72 Закону № 2073-IX); чи вчинив КЕВ м. Полтава дії, віднесені до його компетенції в межах процедури, визначеної пунктом 9 статті 8 Закону № 2482-XII та Порядком № 1282, або, за належності окремих питань до відання Міноборони, чи надіслав заяву за належністю відповідно до статті 44 Закону № 2073-IX.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 440/6814/24.

Частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»); з огляду на положення статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07.02.1995 (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті «g» статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

З огляду на частину другу статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили та не надали оцінки обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить встановити обставини, зазначені в цій постанові, щодо правового режиму спірного житлового приміщення, результатів розгляду листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.01.2015 № 303/4/16/28, підстав вселення позивача та користування ним спірною квартирою, стану процедури передачі житлового будинку чи квартири в комунальну власність згідно з Порядком № 1282, а також надати оцінку діям КЕВ м. Полтава на предмет дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX. У разі встановлення протиправності рішення КЕВ м. Полтава, слід вирішити питання про належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, зважаючи на те, що прийняття рішення про передачу житлового фонду в комунальну власність належить до повноважень Міноборони за згодою Полтавської міської ради, а вирішення питання приватизації після переходу права власності - до повноважень органу приватизації територіальної громади.

Верховний Суд підкреслює, що суд першої інстанції не вправі перебирати на себе дискреційні повноваження цих суб`єктів, водночас спосіб захисту не може зводитися до формального визнання відмови протиправною без визначення обов`язків відповідача щодо повторного розгляду звернення з урахуванням висновків суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 440/14544/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

О.П. Стародуб