Окрема думка від 07 жовтня 2026 р. у справі №990/69/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

08 жовтня 2026 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Загороднюка А.Г. та Желєзного І.В.

щодо ухвали Верховного Суду від 01 жовтня 2026 року у справі №990/69/25

(провадження №П/990/69/25) за позовом ОСОБА_1 до

Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними

дій та скасування рішення

Історія справи

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія). Позивач просив визнати протиправними дії Комісії під час кваліфікаційного оцінювання, скасувати рішення ВККС від 23.01.2025 №9/ко-25 та зобов`язати Комісію завершити оцінювання в частині критеріїв і показників, які оцінюються поза результатами іспиту.

Рішенням ВККС від 23.01.2025 №9/ко-25 визначено результат оцінювання позивача - 635,75 бала, визнано його таким, що не відповідає займаній посаді судді Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, та вирішено внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення з посади.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на неналежне мотивування окремих оцінок, недотримання методології оцінювання, помилкове врахування податкових обставин і відомостей про скасовані судові рішення. Комісія заперечувала проти позову та наполягала на правомірності своїх дій.

Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №990/69/25 відкрито провадження. Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2025 у цій самій справі відмовлено в задоволенні клопотання ВККС про закриття провадження. При цьому суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.02.2025 у справі №990/62/24, та продовжив розгляд.

У судовому засіданні 05.02.2026 суд з власної ініціативи повторно поставив на обговорення питання про закриття провадження, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №990/51/25.

Короткий зміст ухвали КАС ВС

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2026 у справі №990/69/25 закрито провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Більшість суддів виходила з того, що оцінювання у ВККС та розгляд подання у ВРП є стадіями єдиного провадження. За цим підходом рішення Комісії має рекомендаційний характер, не спричиняє самостійних правових наслідків і може бути оскаржене лише разом із рішенням ВРП. Попередній судовий розгляд, на думку більшості суддів, дублював би повноваження ВРП, а очікування її рішення не порушує права на доступ до суду.

Водночас у пункті 61 ухвали Верховного Суду від 01.10.2026 у справі №990/69/25 зазначено, що причиною закриття провадження є передчасність звернення, а не порушення правил предметної підсудності. Суд визнав, що цей спір підсудний адміністративному суду.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, висловлюємо незгоду з ухвалою Верховного Суду від 01.10.2026 у справі №990/69/25. Вважаємо, що наведені більшістю суддів мотиви не давали достатніх підстав для закриття провадження.

Питання, яке належало вирішити на цій стадії, полягає в тому, чи підлягають заявлені вимоги розгляду Судом. Висновок про необхідність продовження розгляду не означає визнання рішення ВККС від 23.01.2025 №9/ко-25 протиправним. Законність цього рішення, процедура його ухвалення та обґрунтованість доводів сторін мають бути встановлені за результатами дослідження доказів.

Насамперед не можемо погодитися із застосуванням пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Ця норма передбачає закриття провадження, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У цій справі позивач оспорює рішення та дії органу влади щодо його кваліфікаційного оцінювання. Частина друга статті 88 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) прямо передбачає оскарження такого рішення в порядку, визначеному КАС України.

У пункті 61 ухвали Верховного Суду від 01.10.2026 у справі №990/69/25 суд визнав спір підсудним адміністративному суду, однак водночас закрив провадження на підставі норми, застосування якої пов`язане з неможливістю розгляду справи за правилами адміністративного судочинства. Ухвала не містить достатнього обґрунтування цієї суперечності. Передчасність звернення (встановлення наявності порушеного права) та неможливість розгляду спору за правилами адміністративного судочинства є різними питаннями.

Більшість суддів визнала, що після ухвалення рішення ВРП відповідний спір може бути розглянутим тим самим адміністративним судом. За таких обставин, належало обґрунтувати, чому тимчасова перешкода для розгляду заявлених вимог, на яку послався Суд, має наслідком саме закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, при тому, що КАС України таких застережень не визначає.

Необхідно зазначити, що частина друга статті 239 КАС України забороняє повторний позов між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тому Суд мав пояснити, які вимоги позивач зможе заявити в подальшому і яким чином закриття цього провадження впливатиме на можливість ефективність судового захисту його прав.

Не менш важливим є розмежування рішення за результатами оцінювання та рішення щодо надання рекомендації. Частина друга статті 88 Закону №1402-VIII передбачає право судді оскаржити рішення щодо його кваліфікаційного оцінювання. Частина третя визначає підстави його оскарження та скасування, серед яких - відсутність посилання на визначені законом підстави або мотивів висновків Комісії. Частина сьома статті 101 цього Закону передбачає оскарження рішень ВККС з установлених законом підстав, а частина восьма встановлює спільне оскарження рішень щодо надання рекомендацій із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Закон розрізняє рекомендації щодо призначення або переведення, рішення за результатами оцінювання та подання про звільнення. Самого факту, що після ухвалення рішення ВККС має діяти інший орган, з іншою компетенцією, недостатньо для поширення на рішення Комісії правила про спільне оскарження.

Рішення ВККС від 23.01.2025 №9/ко-25 містить три пов`язані між собою висновки: визначення судді кількості балів, встановлення його невідповідності займаній посаді та внесення подання про його звільнення. Їх виклад в одному документі не звільняє Суд від необхідності з`ясування правового значення кожного з них.

Відмінність між термінами «подання» і «рекомендація» саме по собі не вирішує питання про можливість судового оскарження відповідного рішення. Визначальними є зміст рішення, його правова природа, повноваження органу та передбачені Законом наслідки.

Вважаємо за необхідне зазначити, що позивач оскаржував не лише рішення, а й дії відповідача під час оцінювання та просив визнати такі дії протиправними. Суд мав визначити, чи є ці вимоги самостійними, чи вони лише доповнюють вимогу про скасування рішення.

Погоджуємося з тим, що ВККС не наділена повноваженнями звільняти суддю, а рішення про звільнення ухвалює ВРП. Однак із цього не випливає, що до ухвалення ВРП відповідного рішення результати оцінювання не можуть мати жодного правового значення або бути предметом судового контролю.

Посилання на те, що оцінювання є загальною процедурою щодо певної категорії суддів і не має на меті завдати шкоди репутації конкретної особи, не спростовує можливості порушення прав судді під час проведення такої процедури та ухвалення відповідного рішення.

При цьому Суд наділений повноваженнями перевірити законність рішення Комісії в межах спеціальних підстав статті 88 Закону №1402-VIII та з урахуванням критеріїв частини другої статті 2 КАС України. Такий судовий контроль не означає проведення нового оцінювання чи виставлення судді власної кількості балів. Так само Суд не вирішує замість ВРП питання про звільнення судді.

Повноваження ВРП щодо перевірки обґрунтованості подання, оцінки істотності допущених порушень не замінюють судового розгляду правового спору щодо законності рішення ВККС. Розгляд ВРП відповідного подання і судовий розгляд позову не стають однаковими процедурами лише тому, що в них досліджуються ті самі обставини або оцінюється те саме рішення ВККС.

Законодавець може встановити послідовність відповідних процедур, щоб забезпечити їх узгодженість.

Суд, встановлюючи передумови звернення до суду, має навести обґрунтування, що вони випливають із Закону.

Міркування щодо процесуальної зручності або уникнення кількох судових проваджень не можуть бути самостійною підставою для обмеження доступу до суду, якщо це прямо не передбачено Законом.

Такий підхід відповідає статтям 6, 8, 19, 55 і 75 Конституції України, пункту 14 частини першої статті 92 та статті 124 Конституції України.

Суд тлумачить та застосовує Закон, а порядок судочинства визначає законодавець. Обмеження судового захисту має ґрунтуватися на Законі та відповідати Конституції України.

У Рішенні від 09.09.2026 №10-р(ІІ)/2026 у справі №3-148/2025(288/25) Конституційний Суд України розмежував тлумачення Закону та створення Судом правила, якого Закон не передбачає.

У пунктах 2, 8.2 і 9 цього Рішення йдеться про межі судового тлумачення положень щодо судового збору у справах про адміністративні правопорушення. Конституційний Суд визнав оспорені положення конституційними, водночас констатувавши вихід Великої Палати Верховного Суду за межі повноважень при визначенні обов`язку сплати збору та його ставки.

Рішення Конституційного Суду України від 09.09.2026 №10-р(ІІ)/2026 не визначає порядку оскарження актів ВККС та не скасовує постанов Великої Палати Верховного Суду в таких спорах.

Водночас його висновок щодо меж судового тлумачення, на наш погляд, можна було врахувати й у цій справі.

Відтак, ключове питання полягає в тому, чи застосував Суд обмеження, передбачене Законом, чи поширив його на іншу категорію рішень без достатньої законодавчої підстави.

Обов`язок враховувати висновки Верховного Суду, передбачений частиною п`ятою статті 242 КАС України, не звільняє Суд від необхідності встановити обставини конкретної справи, визначити правову природу спірного рішення та обґрунтувати застосування відповідного процесуального обмеження. Також він не усуває необхідності тлумачити Закон відповідно до Конституції України.

З огляду на викладене вважаємо, що провадження у справі №990/69/25 закрито передчасно. Розгляд належало продовжити та перевірити заявлені вимоги в межах установлених законом повноважень Суду, не підміняючи повноваження ВККС щодо оцінювання та ВРП щодо вирішення питання про звільнення судді.

Судді : А.Г. Загороднюк

І.В. Желєзний