Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/38537/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 420/38537/24

касаційне провадження № К/990/56087/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (головуючий суддя - Дубровна В.А.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Джабурія О.В.; судді: Вербицька Н.В., Кравченко К.В.)

у справі № 420/38537/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтдортех»

до Головного управління ДПС в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Асфальтдортех» (далі - ТОВ «Асфальтдортех», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2024 року № 4188415320709, № 4188215320709, № 4192815320709.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки, які не підтверджені належними та допустимими доказами. На думку товариства, господарські операції з придбання товарів у контрагентів були реальними, підтверджені первинними документами, оплатою, оприбуткуванням та подальшим використанням придбаних матеріалів у власній господарській діяльності. Платник також указував, що контролюючий орган безпідставно ототожнив можливі порушення або ризиковість контрагентів із неправомірністю дій самого товариства, не довів отримання активів від невизначених осіб, використання основних засобів у негосподарській діяльності, капітальний характер ремонтних робіт та наявність підстав для визнання кредиторської заборгованості безнадійною.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 22 вересня 2026 року позов задовольнив.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що контролюючий орган не довів належними та допустимими доказами правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. Суд зазначив, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій ґрунтуються переважно на податковій інформації щодо контрагентів та недоліках окремих документів, однак не спростовують фактичного отримання позивачем товарів, їх оприбуткування, оплати та подальшого використання у господарській діяльності. Також суд виходив з того, що відповідач не довів використання основних засобів у негосподарській діяльності, капітальний характер ремонтних робіт та наявність підстав для віднесення кредиторської заборгованості до безнадійної.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2025 року частково задовольнив апеляційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області. Рішення суду першої інстанції скасував в частині податкового повідомлення-рішення від 30 вересня 2024 року № 4188415320709 та ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: визнав протиправним і скасував це податкове повідомлення-рішення на суму 7 102 809,99 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо епізоду віднесення до витрат суми основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 349 547,00 грн, нарахованої за попереднім податковим повідомленням-рішенням. У цій частині спір вирішено на користь контролюючого органу.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог, ГУ ДПС в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Мотивуючи касаційну скаргу, контролюючий орган зазначає, що суди не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, не дослідили всі зібрані докази, формально сприйняли наявність первинних документів та не оцінили сукупність обставин, які свідчать про нереальність господарських операцій. Зокрема, ГУ ДПС в Одеській області посилається на недоліки товарно-транспортних накладних щодо перевезення бітуму, відсутність у перевізників дозвільних документів за даними листа Укртрансбезпеки від 23 квітня 2025 року № 3704/2.1.1./15-25, відсутність документів спеціального обліку нафтопродуктів за формами № 6-НП і № 7-НП, неналежну оцінку податкової інформації щодо контрагентів, а також неврахування судами принципу превалювання сутності над формою. Також відповідач наполягає, що роботи, виконані Приватним підприємством «Дорстрой» (далі - ПП «Дорсторой»), мали характер капітального ремонту або поліпшення орендованих об`єктів, а основні засоби, які не передавалися в оренду, фактично не використовувалися в господарській діяльності, що було підставою для застосування пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та невизнання амортизації.

Ухвалою від 19 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області.

29 січня 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судових інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Асфальтдортех» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2024 року, валютного законодавства за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2024 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2024 року, іншого законодавства за період з 01 липня 2021 року по 31 березня 2024 року, за результатами якої склав акт від 30 серпня 2024 року № 37435/15-32-07-09-19.

Відповідно до висновків названого акта перевірки, з урахуванням результатів розгляду заперечень платника, контролюючий орган установив порушення ТОВ «Асфальтдортех»:

підпунктів 14.1.13, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпунктів 138.3.1, 138.3.2 пункту 138.3 статті 138, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 ПК України, статті 1, частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» унаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 510 815,00 грн, а також завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток: за 2021 рік - на 6 954 400,00 грн, за 2023 рік - на 497 957,00 грн.

підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1 136 310,00 грн.

Обґрунтовуючи висновки акта перевірки, контролюючий орган посилався на заниження позивачем податку на прибуток, завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та заниження податку на додану вартість у зв`язку з нереальністю окремих господарських операцій, отриманням товарів від невизначених осіб, безпідставним формуванням податкового кредиту, неправомірним віднесенням до витрат вартості ремонтних робіт і матеріалів, нарахуванням амортизації на основні засоби, які, на думку контролюючого органу, не використовувалися у господарській діяльності, а також невключенням до складу доходів кредиторської заборгованості.

30 вересня 2024 року ГУ ДПС в Одеській області на підставі акта перевірки, з урахуванням відповіді на заперечення, були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 4188215320709, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1 555 955,00 грн, з яких 1 510 815,00 грн - за податковим зобов`язанням, 45 140,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 4192815320709, яким платнику збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 249 941,00 грн, з яких 1 136 310,00 грн - за податковим зобов`язанням, 113 631,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 4188415320709, яким позивачу зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 7 102 809,99 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 01 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійною є, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до пункту 14 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Пунктом 15 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, визначено, що витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 29 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» нарахування амортизації проводиться щомісячно. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Аналіз наведених норм свідчить, що для цілей податкового обліку визначальним є не лише формальна наявність первинних документів, а фактичне здійснення господарської операції, яка спричиняє реальні зміни у структурі активів, зобов`язань чи власного капіталу платника. Водночас належно оформлені первинні документи, зареєстровані податкові накладні, дані бухгалтерського обліку, оплата, оприбуткування товарів та їх подальше використання у господарській діяльності в сукупності є підставою для формування відповідних показників податкового обліку, якщо контролюючий орган не доведе протилежного.

Право платника на податковий кредит та формування витрат виникає за умови фактичного придбання товарів, послуг або необоротних активів для використання в межах господарської діяльності та підтвердження сум податку належними документами, визначеними ПК України. Самі собою недоліки окремих супровідних документів або зауваження до діяльності контрагентів не є достатньою підставою для позбавлення платника такого права, якщо вони не спростовують реального руху активів, їх оприбуткування, оплату та використання в оподатковуваних операціях.

Застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України пов`язане не з будь-яким тимчасовим невикористанням товарів, послуг чи необоротних активів, а з їх призначенням для використання або початком фактичного використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Тому для нарахування податкових зобов`язань за цією нормою контролюючий орган має довести саме зміну напряму використання відповідного активу або його фактичне використання поза господарською діяльністю.

Витрати, пов`язані з основними засобами, підлягають оцінці з урахуванням фактичного змісту виконаних робіт та їх економічного результату. Якщо роботи спрямовані на підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод, такі витрати включаються до складу витрат відповідного періоду. Натомість збільшення первісної вартості основного засобу можливе лише тоді, коли виконані роботи призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання такого об`єкта.

Нарахування амортизації основних засобів припиняється лише у випадках, прямо визначених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», зокрема у разі вибуття об`єкта, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання або консервацію. Сам факт тимчасового невикористання основного засобу чи відсутності доходу від його експлуатації не є самостійною підставою для припинення нарахування амортизації.

Кредиторська заборгованість може бути визнана безнадійною за ознакою спливу строку позовної давності лише за умови встановлення факту спливу такого строку. Якщо перебіг або закінчення строку позовної давності змінено законом, зокрема шляхом його продовження, підстави для визнання відповідної заборгованості безнадійною за цією ознакою відсутні.

Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Асфальтдортех» у перевірений період оприбуткувало товари, отримані від контрагентів-постачальників, зокрема бітум, щебінь та інші будівельні матеріали. Відповідні операції підтверджувалися договорами, видатковими та податковими накладними, рахунками, картками рахунку 631, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними та даними бухгалтерського обліку.

Суди також установили подальше використання цих матеріалів у господарській діяльності позивача.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган не довів отримання позивачем активів від невизначених осіб, не спростував фактичний рух товару та не довів нереальність спірних операцій.

Посилання відповідача на недоліки товарно-транспортних накладних, відсутність форм № 6-НП і № 7-НП та лист Укртрансбезпеки не змінюють цього висновку.

Операції з бітумом дійсно підлягають оцінці з урахуванням специфіки такого товару, умов його транспортування, зберігання та обліку. Разом з тим такі обставини оцінюються у сукупності з іншими доказами, а не ізольовано.

Судова практика Верховного Суду, на яку посилається податковий орган, не встановлює правила про те, що окремі дефекти транспортних документів або відомості щодо перевізника автоматично спростовують реальність господарської операції. У таких справах вирішальним є встановлення сукупності обставин, які підтверджують або спростовують фактичний рух активів.

У цій справі суди дослідили не лише первинні документи, а й умови поставки, оплату, оприбуткування та подальше використання товарів.

Крім того, частина операцій, які контролюючий орган об`єднав у цьому блоці, стосувалася не бітуму, а сипучих будівельних матеріалів. Тому доводи про спеціальний режим перевезення нафтопродуктів не можуть автоматично поширюватися на всі спірні операції.

Щодо бітуму суди врахували, що за низкою договорів поставка здійснювалася на умовах DDP - склад покупця. Такі умови не звільняють платника від доведення фактичного отримання товару, однак мають значення для визначення меж контролю покупця за організацією перевезення, вибором перевізника та оформленням відносин між постачальником і перевізником.

Лист Укртрансбезпеки від 23 квітня 2025 року № 3704/2.1.1./15-25 містить інформацію щодо стану дозвільних документів перевізників станом на 21 квітня 2025 року. Сам по собі цей лист не доводить відсутності відповідних документів саме на дату кожного перевезення у спірних податкових періодах і не спростовує встановлених судами обставин щодо фактичного отримання, оприбуткування, оплати та використання товару.

За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування судових рішень у касаційному порядку.

Суди встановили, що ТОВ «Асфальтдортех» використовувало у своїй господарській діяльності орендований комплекс майна, зокрема асфальтозмішувальну установку, склад інертних матеріалів, бітумосховище, мазутосховище, ємкість для пально-мастильних матеріалів, майданчики та проїзди.

Орендодавець надав згоду на проведення ремонтних робіт. На виконання договорів із ПП «Дорстрой» були складені акти виконаних робіт, довідки КБ-3, акти КБ-2в, договірні ціни, відомості ресурсів та акти списання матеріалів.

Контролюючий орган не спростував факт виконання робіт, їх обсягу та вартості. Спір у цій частині стосувався класифікації витрат: як витрат на підтримання об`єктів у робочому стані чи як витрат на поліпшення, що збільшують майбутні економічні вигоди.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши зміст робіт і подані документи, дійшли висновку, що ці роботи були спрямовані на підтримання об`єктів у робочому стані та забезпечення їх подальшого використання у господарській діяльності.

Контролюючий орган не довів, які саме майбутні економічні вигоди понад первісно очікувані виникли внаслідок цих робіт, у чому полягало поліпшення об`єктів та чому відповідні витрати підлягали капіталізації.

Тому висновок судів про правомірність віднесення таких витрат до витрат відповідного періоду є обґрунтованим.

Контролюючий орган уважав, що позивач мав нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість за пунктом 198.5 статті 198 ПК України щодо фрези та редуктора, оскільки ці основні засоби фактично не передавалися в оренду.

Суди встановили, що ці активи були придбані для використання у господарській діяльності шляхом передачі в оренду. Відсутність замовлень на оренду протягом певного періоду не свідчить сама собою про використання активів у негосподарській діяльності.

Для застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України контролюючий орган повинен довести, що необоротні активи призначаються для використання або почали використовуватися в операціях, які не є господарською діяльністю платника, або в інших операціях, визначених цим пунктом.

У цій справі таких обставин не встановлено. Контролюючий орган фактично ототожнив тимчасове невикористання активів з їх негосподарським використанням, що не відповідає змісту пунктів 198.3 і 198.5 статті 198 ПК України.

Щодо амортизації суди правильно виходили з того, що нарахування амортизації припиняється у випадках, визначених пунктом 29 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Обставин вибуття, консервації, переведення спірних активів на реконструкцію, модернізацію, добудову чи дообладнання контролюючий орган не довів.

Отже, висновки судів у цій частині є правильними.

Контролюючий орган уважав, що позивач мав включити до складу інших операційних доходів кредиторську заборгованість у сумі 44 880,00 грн як безнадійну.

Суди встановили, що податковий орган пов`язував безнадійність цієї заборгованості саме зі спливом строку позовної давності.

Разом з тим на час, з яким контролюючий орган пов`язував обов`язок списати таку заборгованість, діяли положення Цивільного кодексу України щодо продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану.

Оскільки строк позовної давності не сплив, така заборгованість не відповідала ознаці безнадійної заборгованості, визначеній підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Отже, підстави для збільшення інших операційних доходів позивача на суму 44 880,00 грн були відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді Р. Ф. Ханова

В. П. Юрченко