Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №120/732/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 120/732/25

адміністративне провадження № К/990/21539/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року (суддя: Комар П.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року (судді: Капустинський М.М., Сапальова Т.В., Шидловський В.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 04 липня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 04 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2024 року по 03 травня 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 04 липня 2022 року по 03 травня 2024 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 04 липня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути її недоліки шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Судом першої інстанції зазначено, що позивача звільнено з військової служби у квітні 2023 року, однак до суду з позовом щодо виплати належного йому грошового забезпечення він звернувся у грудні 2024 року, тобто з пропуском установленого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України № 2352-IX строку звернення до суду, який становить три місяці. Водночас заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску до позовної заяви не додано.

На виконання вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від позивача до суду першої інстанції надійшла заява, у якій він просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити такий строк. Обґрунтовуючи заяву, позивач зазначив, що спірні правовідносини в частині вимог, які охоплюють період з 04 липня 2022 року по 18 липня 2022 року, виникли до набрання чинності Законом № 2352-IX, коли діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року позивач зазначив, що не отримував від відповідача письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який застосовувався під час визначення розміру його грошового забезпечення, з отриманням якого положення статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX пов`язують початок перебігу строку звернення до суду. Про порушення свого права позивач, за його твердженням, дізнався лише 03 січня 2025 року після отримання відповіді на адвокатський запит.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року повернуто особі, яка її подала.

Судом першої інстанції визнано необґрунтованими доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за вказаний період. Судом зазначено, що після внесення Законом № 2352-IX змін до частини другої статті 233 КЗпП України строк звернення до суду у справах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Водночас суд першої інстанції установив, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 03 травня 2024 року. На думку суду, саме під час ознайомлення з відповідним наказом позивач міг дізнатися про складові розрахунку при виключенні зі списків особового складу та, у разі незгоди з ними, оскаржити їх до суду протягом трьох місяців. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку перебіг тримісячного строку звернення до адміністративного суду слід обчислювати з 03 травня 2024 року - дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Відтак, строк звернення до суду із цим позовом сплив 03 серпня 2024 року. Доводи позивача про те, що перебіг строку звернення до суду має обчислюватися з моменту отримання відповіді на адвокатський запит, суд першої інстанції вважав безпідставними. Суд зазначив, що факт звернення позивача із заявою про нарахування та виплату відповідних сум та отримання відповіді на неї не змінює моменту, з якого починає відлік строк звернення до суду з цим позовом, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії для захисту своїх прав. Водночас небажання особи дізнатися про порушення своїх прав та не вчинення активних дій для їх відновлення не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року та неповажності наведених ним причин для поновлення цього строку, зазначивши, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалив із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач проходив військову службу у військовому званні «солдат» на посаді молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення, яка не пов`язана з фінансовою сферою та не передбачає наявності спеціальних знань у сфері фінансів, бухгалтерського обліку чи законодавства. При цьому грошове забезпечення військовослужбовця має складну структуру, а його нарахування потребує спеціальних знань, якими позивач не володіє. Натомість за правильність його нарахування у відповідача відповідає фінансово-економічна служба. Водночас матеріали справи не містять доказів щомісячного доведення до позивача розрахунків нарахованого грошового забезпечення або інших відомостей, з яких він міг би дізнатися про порушення свого права до 03 січня 2025 року.

Скаржник також вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу строку звернення до суду з дати ознайомлення позивача з наказом про виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки: цей наказ не містить відомостей про розмір грошового забезпечення та його складові, матеріали справи не містять доказів вручення цього наказу позивачу до 03 січня 2025 року, про порушення свого права на оплату праці позивач дізнався 03 січня 2025 року - у день отримання відповіді відповідача від 27 грудня 2024 року № 2766 на адвокатський запит.

Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX перебіг строку звернення до суду пов`язується з днем одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні. Такого повідомлення позивач у день звільнення або до 03 січня 2025 року не отримував. Відповідний юридично значимий факт, з яким пов`язується перебіг строку звернення до суду з відповідними вимогами, на думку скаржника, настав 03 січня 2025 року - з отриманням відповіді від 27 грудня 2024 року № 2766, до якої була долучена довідка від 21 жовтня 2024 року № 542.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 120/732/25.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас, зазначені положення КАС України не містять норм, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Строки у справах про стягнення належної заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 КЗпП України.

Частина перша та друга цієї статті в редакції до 19 липня 2022 року встановлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.

Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.

За частиною першою цієї статті, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Позиція Верховного Суду

За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

У цій справі підставою для повернення позовної заяви в частині вимог про перерахунок належного позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року стали висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суди виходили з того, що відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX такий строк становить три місяці й обчислюється з дня, коли позивач дізнався про розмір сум, виплачених йому при звільненні з військової служби. На думку судів, таким днем є 03 травня 2024 року - дата ознайомлення позивача з наказом про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Водночас із позовом позивач звернувся лише у січні 2025 року.

Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд виходить із такого.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив 19 листопада 2025 року постанову у справі №420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП України).

У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке.

Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно обчислювали строк звернення з цим спором, виходячи з положень статті 233 КЗпП України.

Вирішуючи питання застосування статті 233 КЗпП України до триваючих правовідносин (до вимог про стягнення грошового забезпечення за період, охоплений обома вказаними редакціями статті 233 КЗпП України), Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23) дійшов таких висновків.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Оскільки у частині, яка переглядається, спір стосується перерахунку належного позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2024 року, до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19 липня 2022 року).

Щодо визначення моменту початку перебігу строку звернення до суду Суд зазначає, що стаття 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору:

1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (частина перша статті 233 КЗпП України);

2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (частина друга статті 233 КЗпП України);

3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

У цій справі, в частині вимог, що переглядаються, суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 233 КЗпП України та пов`язали початок перебігу строку звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з датою ознайомлення позивача з наказом про виключення зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, Суд наголошує, що частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні

Основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності / відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не досліджували питання щодо дати ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених йому сум при звільненні (отримання грошового атестата тощо), із якої необхідно обраховувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Отже, суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставини ознайомлення позивача до 03 січня 2025 року (до отримання відповіді відповідача на адвокатський запит) із письмовим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, помилково пов`язавши момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав з датою виключення його зі списків особового складу військової частини.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог щодо перерахунку належного позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 03 травня 2024 року у зв`язку з пропуском строку звернення до суду є передчасними.

Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок суду першої інстанції не виправив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року скасувати, а справу № 120/732/25 в частині позовних вимог ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 03 травня 2023 року направити для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов