Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №440/13818/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №440/13818/25

адміністративне провадження №К/990/27881/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів: Чалого І.С., Семененко М.О.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст обставин справи і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 11 грудня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум та висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 10 травня 2026 року подала до Другого апеляційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

4. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 18 травня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовив. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року залишив без руху та надав ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом направлення до суду клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження з вказанням поважних причин пропуску строку та доказів у підтвердження протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.

5. 19 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до Другого апеляційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

6. Ухвалою від 03 червня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скаржник зазначила, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та неправильному застосуванні норм матеріального права.

ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення їй пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, вказує на їх передчасність та необґрунтованість, оскільки вважає, що наведені нею обставини та подані докази свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

ОСОБА_1 зазначила про введений в Україні воєнний стан і що вона проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , де виконує обов`язки військової служби та спеціальні завдання, спрямовані на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, що підтверджується військовим квитком позивача та довідкою військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року №54, які були надані до суду апеляційної інстанції. Стверджує, що саме захист України від збройної агресії російської федерації, виконання обов`язків військової служби та спеціальних завдань, спрямованих на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії стали причиною пропуску строку звернення до апеляційного суду позивачем, оскільки в цей період для неї пріоритетними завданнями були та є виконання обов`язків і заходів, які безпосередньо стосуються посилення оборони, боєздатності та захисту України.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 листопада 2024 року в справі №120/359/24, від 28 січня 2025 року в справі №580/4384/22, від 29 вересня 2022 року в справі №500/1912/22, від 22 лютого 2021 року в справі №457/789/19, ОСОБА_1 указала, що проходження військової служби у Збройних Силах України та виконання обов`язків військової служби, спрямованих на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, а без відкриття апеляційного провадження у цій справі вона ризикує залишитися без захисту своїх прав, що зробить неможливим відновлення справедливості та повернення належних соціальних гарантій. Ураховуючи, що всі інші шляхи для захисту прав і свобод позивача вичерпані, єдиним варіантом залишається звернення до апеляційного суду, який має всі можливості для виправлення ситуації та забезпечення справедливості у цій справі.

IІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Жука А.В., Соколова В.М. ухвалою від 02 липня 2026 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

9. Військовою частиною НОМЕР_1 відзиву на касаційну скаргу не подано.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 07 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами з 08 жовтня 2026 року.

ІV. Джерела права й акти їхнього застосування

11. Приписами частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

12. Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

13. Згідно із частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

14. Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).

V. Позиція Верховного Суду

15. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №440/13818/25 стало оскарження судового рішення, зазначеного у частині третій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

16. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

17. Право на апеляційне оскарження судового рішення кореспондується із обов`язком учасників справи дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

18. Учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

19. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

20. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

21. За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

22. Приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС України закріплюють дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, а саме: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

23. Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними під час вирішення питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі. При цьому доведення поважності причин пропущення строку звернення до суду покладається саме на особу, яка звертається з апеляційною скаргою та заявою/клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

24. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити, зокрема, з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

25. Тож, під час вирішення питання щодо поновлення строку суд, у межах кожної конкретної справи, надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які вона (сторона) вчиняла, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду, та оцінювати їх у сукупності.

26. Матеріалами справи №440/13818/25 встановлено, що копію рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 12 грудня 2025 року о 08:24 год, що підтверджується довідкою відповідального працівника Полтавського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа, а 10 травня 2026 року нею подано до Другого апеляційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

27. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 18 травня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовив. Апеляційну скаргу залишив без руху та надав ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом направлення до суду клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження з вказанням поважних причин пропуску строку та доказів у підтвердження протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.

28. 19 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до Другого апеляційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначала про введений в Україні воєнний стан і що вона проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , де виконує обов`язки військової служби та спеціальні завдання, спрямовані на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, що підтверджується військовим квитком позивача та довідкою військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року №54. Стверджувала, що саме захист України від збройної агресії російської федерації, виконання обов`язків військової служби та спеціальних завдань, спрямованих на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії стали причиною пропуску строку звернення до апеляційного суду позивачем, оскільки в цей період для неї пріоритетними завданнями були та є виконання обов`язків і заходів, які безпосередньо стосуються посилення оборони, боєздатності та захисту України. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 листопада 2024 року в справі №120/359/24, від 28 січня 2025 року в справі №580/4384/22, від 29 вересня 2022 року в справі №500/1912/22, від 22 лютого 2021 року в справі №457/789/19, скаржник указувала, що без відкриття апеляційного провадження у цій справі вона ризикує залишитися без захисту своїх прав, що зробить неможливим відновлення справедливості та повернення належних соціальних гарантій. Ураховуючи, що всі інші шляхи для захисту прав і свобод позивача вичерпані, єдиним варіантом залишається звернення до апеляційного суду, який має всі можливості для виправлення ситуації та забезпечення справедливості у цій справі.

29. Ухвалою від 03 червня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

30. Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуване рішення суду ухвалено 11 грудня 2025 року та отримано ОСОБА_1 12 грудня 2025 року о 08:24 год, а апеляційну скаргу нею подано 10 травня 2026 року, тобто після закінчення процесуального строку на апеляційне оскарження. Пославшись на положення КАС України, висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, апеляційний суд наголосив, зокрема, на тому, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто в установлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги.

Щодо посилання ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження на те, що вона проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , де виконує обов`язки військової служби, суд апеляційної інстанції зауважив, що вказане не може бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним з поважних причин. Для того, щоб установити наявність поважних причин пропуску строку недостатньо зазначити загальні формулювання та факти, скаржник повинен обґрунтувати, яким чином проходження військової служби чи наявність в Україні воєнного стану завадило оскаржити судове рішення в строк, передбачений КАС України. Проходження військової служби, зокрема в умовах воєнного стану, за певних обставин може бути враховане судом при вирішенні питання про поновлення процесуального строку. Водночас сама собою ця обставина не зумовлює автоматичного поновлення строку, оскільки в кожному конкретному випадку суд має встановити, які саме умови проходження служби, у який період та яким чином вплинули на можливість особи своєчасно реалізувати своє процесуальне право. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року в справі №500/1912/22, відповідно до якої сам по собі факт запровадження воєнного стану без належного обґрунтування неможливості звернення до суду саме цією особою в установлений строк не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Разом із цим, проходження військової служби може бути враховане як істотна обставина, але лише за умови її належної конкретизації та підтвердження реального впливу на можливість особи вчинити процесуальну дію вчасно. Апеляційний суд констатував, що скаржником до апеляційної скарги не додано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду в зв`язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення і пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого строку з 11 грудня 2025 року (дата ухвалення оскаржуваного рішення) до 12 січня 2026 року (останній день на апеляційне оскарження рішення в межах 30-тиденного строку), як-то, факт перебування позивача в зонах ведення бойових дій та безпосереднє залучення її до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно із довідкою військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року №54 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 14 лютого 2024 року по теперішній час й він не заперечує, що вказані обставини могли ускладнити дотримання строку на апеляційне оскарження. Однак урахуванню підлягає також і тривалість пропущеного строку, а саме майже 5 місяців з дня ухвалення оскаржуваного рішення, тобто у скаржника було більш ніж достатньо часу реалізувати своє право на апеляційне оскарження. Апеляційний суд зауважив, що за відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього і прямого причинного зв`язку між пропуском скаржником строку на апеляційне оскарження та несенням військової служби, вказана скаржником причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку на апеляційне оскарження.

Суд апеляційної інстанції констатував, що проходження особою військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби, а саме: 1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, у тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду; 4) повага до особливого статусу військовослужбовців: ураховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку. Таким чином, лише факт проходження військової служби особою не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження без достатніх доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду у зв`язку з проходженням військової служби. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2025 року в справі №990/98/25, та Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 квітня 2026 року в справі №240/4039/25.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховує доводи скаржника, а також надані нею копію військового квитка та довідку військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року №54, однак не вбачає достатніх підстав для висновку, що ці документи самі по собі підтверджують поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Вказані документи не містять даних, які дозволяли б оцінити обставини, що об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню апеляційної скарги. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку, скаржник посилалася на виконання обов`язків військової служби та спеціальних завдань, спрямованих на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, однак сама по собі обставина проходження військової служби не дає підстав для висновку про поважність причин пропуску строку без належної конкретизації того, які саме обставини виникли, коли вони мали місце, як довго тривали та яким чином впливали на можливість своєчасного звернення до суду. За відсутності таких відомостей наявні матеріали не дають достатніх підстав пов`язати пропуск строку саме з умовами проходження служби.

Також апеляційний суд зауважив, що підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження, вказаним позивачем у заяві про поновлення строку, вже була надана правова оцінка в ухвалі від 18 травня 2026 року й ці підстави були визнані неповажними. Водночас жодних інших доводів поважності пропуску строку заява про поновлення строку не містить. Таким чином, оцінивши доводи заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження, оскільки зазначені нею обставини не є об`єктивними, не пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного вчинення особою процесуальних дій в конкретній справі.

31. Приписами статті 44 КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їхню реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок і зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, установлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

32. Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, і, після закінчення таких строків, якщо ніхто не звернувся зі скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їхнього дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

33. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

34. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропущення з причин, пов`язаних із запровадженим воєнним станом в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві/клопотанні про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

35. Перебування на військовій службі/проходження військової служби може бути підставою для поновлення військовослужбовцю пропущеного строку звернення до суду, але лише тоді, коли це об`єктивно унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Тобто сам по собі факт перебування на військовій службі/проходження військової служби не є автоматичною та безумовною підставою для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

36. Наведені ОСОБА_1 обставини, пов`язані з воєнним станом в Україні та проходженням нею військової служби, могли утруднити дотримання установленого законом строку на апеляційне оскарження судового рішення. Водночас у цьому питанні також необхідно враховувати надані скаржником докази та тривалість пропущеного строку.

37. Суд апеляційної інстанції правильно врахував тривалість пропущеного ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, копію якого доставлено до електронного кабінету позивача 12 грудня 2025 року (08:24 год), а з апеляційною скаргою вона звернулася аж 10 травня 2026 року, тобто майже через п`ять місяців.

38. Апеляційний суд слушно вважав, що ОСОБА_1 мала довести не просто факт її перебування на військовій службі, а те, що відповідні обставини завадили їй вчасно подати апеляційну скаргу, тобто довести прямий причинно-наслідковий зв`язок між службою та неможливістю вчасно подати апеляційну скаргу. Оцінивши надані ОСОБА_1 копію її військового квитка та довідку військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року №54, згідно із якою ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 14 лютого 2024 року по теперішній час, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ці документи не містять даних, які б свідчили про такі обставини, які об`єктивно унеможливлювали подання скаржником апеляційної скарги аж до 10 травня 2026 року.

39. Сам по собі факт перебування особи на військовій службі/проходження нею військової служби не означає, що звернення з апеляційною скаргою можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, установлених процесуальним законом, оскільки в такому випадку порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

40. ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження того, що пропуск строку на апеляційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року був зумовлений саме фактом перебування її на військовій службі/проходженням військової служби, не довела, як саме ці обставини завадили їй вчасно подати апеляційну скаргу. ОСОБА_1 посилалася на виконання обов`язків військової служби та спеціальних завдань, спрямованих на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, однак суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що сама по собі обставина проходження військової служби не дає підстав для висновку про поважність причин пропуску строку без належної конкретизації того, які саме обставини виникли, коли вони мали місце, як довго тривали та яким чином впливали на можливість своєчасного звернення до суду.

41. Також апеляційний суд слушно звернув увагу на те, що підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження, наведеним ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку, поданій на виконання ухвали від 18 травня 2026 року, вже була надана правова оцінка й ці підстави були визнані судом апеляційної інстанції неповажними. Водночас жодних інших доводів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, поданій на виконання ухвали від 18 травня 2026 року, не навела.

42. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд уважає, що Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 червня 2026 року обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки скаржник не навела достатніх обґрунтувань та не надала допустимих і переконливих доказів, які б доводили підстави для поновлення їй строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

43. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним судом з порушенням норм процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у відкритті апеляційного провадження.

44. Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду необхідно зазначити, що правові висновки Верховного Суду формуються виходячи із конкретних обставин справи, такі висновки не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним і таке вирішення покладається на розсуд суду індивідуально у кожній справі, з урахуванням її обставин, наведених скаржником аргументів і наданих доказів.

45. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

46. З огляду на наведене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваної ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року в справі №440/13818/25 - без змін.

VІ. Судові витрати

47. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року в справі №440/13818/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: А. В. Жук

В. М. Соколов