Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/56041/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 320/56041/25

адміністративне провадження № К/990/37655/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 320/56041/25

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романюк Іван Миколайович,

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року (колегія суддів у складі: суддя-доповідач: Ключкович В.Ю., судді - Бужак Н.П., Грибан І.О.)

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (далі - відповідач, ТУ БЕБ у м. Києві), в якій просив:

1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення позивачу без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн, у 2024 році у розмірі 3028 грн, у 2025 році у розмірі 3028 грн;

1.2. зобов`язати відповідача, нарахувати та виплатити на користь позивача за період 27.04.2023 по 14.08.2025 грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710- IX у розмірі 2684 грн, у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн;

1.3. зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2025 по 14.02.2026.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 адміністративний позов задоволено частково:

2.1. визнано протиправними дії ТУ БЕБ у м. Києві щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 27.04.2023 по 14.08.2025 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710- IX у розмірі 2684 грн, у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн;

2.2. зобов`язано ТУ БЕБ у м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 27.04.2023 по 14.08.2025 у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710- IX у розмірі 2684 грн, у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум.

2.3. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026 та від 08.05.2026 відкриті апеляційні провадження у справі № 320/56041/25 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026.

5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 провадження у справі № 320/56041/25 зупинено на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26.

5.1. Зупиняючи провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26, суд апеляційної інстанції зазначив, що у вказаній справі на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано питання, пов`язане з неоднаковим застосуванням судовими палатами Верховного Суду положень статей 7 та 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в частині застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481) для обрахунку розміру грошового забезпечення.

5.2. За оцінкою суду апеляційної інстанції, постанова Верховного Суду у справі №240/401/26 матиме істотне значення для вирішення цієї справи та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому наявні підстави для зупинення провадження у справі, що розглядається, до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26.

Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції та позиція інших учасників справи.

6. Не погодившись з ухвалою апеляційного суду про зупинення провадження у справі, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романюк І.М., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі № 320/56041/25 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №240/401/26 та направити справу для продовження розгляду судом апеляційної інстанції.

6.1. Касатор наголосив на тому, що зупинення провадження повністю припиняє вчинення процесуальних дій, а тому є істотним процесуальним обмеженням, водночас пункт 5 частини другої статті 236 КАС України не встановлює автоматичного обов`язку суду зупиняти провадження у кожному випадку передачі іншої справи на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду. Використане законодавцем формулювання «суд має право» означає, що відповідне повноваження є дискреційним, однак його реалізація потребує встановлення сукупності обставин, зокрема таких як перебування на розгляді палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду справи у подібних правовідносинах, а правовий висновок за наслідками розгляду іншої справи матиме безпосереднє, а не абстрактне значення для вирішення справи, провадження в якій зупиняється.

6.2. У зв`язку з цим скаржник підкреслив, що на день зупинення провадження у справі № 320/56041/25, по-перше, справу № 240/401/26 не було прийнято до провадження об`єднаної палати Верховного Суду, тобто, з його погляду, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України перегляду судового рішення не здійснювалося, по-друге, правовідносини у справах № 320/56041/25 та № 240/401/26 не є подібними; по-третє, оскаржувана ухвала не містить порівняння правовідносин у двох справах і не відповідає вимогам вмотивованості та пропорційності.

6.3. За доводами касаційної скарги, апеляційний суд неправильно застосував пункт 5 частини другої статті 236 КАС України та, обмежившись констатацією факту передачі справи № 240/401/26 на розгляд об`єднаної палати, не встановив необхідних умов для застосування цієї норми, а саме: не порівняв правовідносини у двох справах; не застосував змістового критерію подібності як основного і не врахував суб`єктних та об`єктних відмінностей, на які вказала Велика Палата Верховного Суду; не врахував різної юридичної сили та змісту нормативно-правових актів, які регулюють відповідні відносини, і різних моделей нормативної конкуренції; не встановив, який саме висновок у справі № 240/401/26 матиме визначальне значення для цієї справи, тоді як після його ухвалення апеляційний суд однаково буде зобов`язаний самостійно вирішити всі спірні питання; не врахував, що значна частина доводів обох апеляційних скарг не пов`язана зі справою № 240/401/26; не обґрунтував необхідності та пропорційності зупинення всього провадження і не врахував сталої практики Верховного Суду щодо неприпустимості невиправданого зупинення провадження у справах, що виникають з відносин публічної служби.

6.4. Касатор наполягав на тому, що справи № 320/56041/25 та № 240/401/26 не є подібними.

1) За змістовим критерієм:

- у справі № 240/401/26 спір виник з правовідносин щодо проходження військової служби: позивачем є військовослужбовець органів Державної прикордонної служби України, а спір стосується застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а спірною є встановлена підзаконним нормативно-правовим актом фіксована розрахункова величина 1762 грн;

- у справі № 320/56041/25 постанова Кабінету Міністрів України № 481 не застосовується і не є джерелом спірного регулювання, а спір виник із застосування частини третьої статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», пункту 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068, а також статей 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки.

2) За суб`єктним складом, який у цьому випадку не є формальним, оскільки безпосередньо визначає застосовне матеріально-правове регулювання:

- у справі № 240/401/26 воно залежить від статусу військовослужбовця та ґрунтується на Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постанові Кабінету Міністрів України № 704;

- у справі № 320/56041/25 розмір грошового забезпечення залежить від спеціального статусу працівника Бюро економічної безпеки України, наявності в нього спеціального звання та положень статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України».

3) За об`єктом спірних правовідносин:

- у справі № 240/401/26 ним є грошове забезпечення військовослужбовця, обчислене за фіксованою розрахунковою величиною, встановленою підзаконним нормативно-правовим актом, та правові наслідки застосування Постанови № 481 до моменту визнання її положень нечинними;

- у справі № 320/56041/25 об`єктом є посадовий оклад і грошове забезпечення працівника Бюро економічної безпеки України зі спеціальним званням, похідні від показника прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України, а також остаточний розрахунок при звільненні.

6.5. Підкресливши, що в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд не навів змістовного порівняння спірних правовідносин; не назвав спільної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню в обох справах; не визначив конкретного правового питання, без вирішення якого неможливий апеляційний розгляд; не пояснив, чому не може самостійно витлумачити статтю 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та відповідні положення бюджетних законів; не оцінив впливу зупинення на тривалість провадження, касатор доводив, що таке зупинення заблокувало розгляд обох апеляційних скарг, унаслідок чого рішення суду першої інстанції, яким позов частково задоволено, не набирає законної сили і не виконується.

7. Ухвалою Суду від 31.08.2026 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

8. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ - касаційна скарга від 11.08.2026 доставлено в електронний кабінет ТУ БЕБ у м. Києві 11.08.2026 о 12 год 14 хв, а ухвала про відкриття касаційного провадження від 31.08.2026 - цього ж дня доставлено в електроні кабінети ОСОБА_1., Романюка І.М. та ТУ БЕБ у м. Києві о 20 год 44 хв, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

9. Ухвалою Суду від 09.09.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Романюк І.М., про виправлення описки в ухвалі Суду від 31.08.2026 у справі № 320/56041/25.

10. Ухвалою Суду від 09.09.2026 витребувано з Шостого апеляційного адміністративного суду справу № 320/56041/25.

11. 10.09.2026 до Суду надійшов відзив ТУ БЕБ у м. Києві на касаційну скаргу, за змістом якого відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

12. 11.09.2026 до Суду надійшла заява ТУ БЕБ у м. Києві про відкликання відзиву на касаційну скаргу. У поданій заяві відповідач зазначив, що 10.09.2026 ним було подано до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, та просив відкликати цей відзив і залишити його без розгляду.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29.09.2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позиція Верховного Суду. Оцінка висновків суду, рішення якого є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

14. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

15. Верховний Суд у постанові від 27.02.2023 у справі № 380/7845/21 визначив, що зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

16. Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

17. Вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі, який розширеному тлумаченню не підлягає, визначений статтею 236 КАС України, аналіз якої дає підстави для висновку, що нормами вказаної статті процесуального закону розмежовано підстави, за яких суд має право зупинити провадження (частина друга), а також, з настанням яких суд зобов`язаний вчинити дану процесуальну дію (частина перша).

18. Так, відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

19. Аналіз процитованої норми свідчить про те, що суд вправі зупинити провадження у справі з такої підстави, як перегляд в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі), лише у випадку розгляду такої справи саме палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

20. Наведена підстава для зупинення провадження не є обов`язковою, а тому вирішується судом у кожній конкретній справі на власний розсуд.

21. Щодо вирішення питання подібності правовідносин у тих чи інших справах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 в справі № 233/2021/19 зауважувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, із приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Отже, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

22. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

23. Зупиняючи провадження у справі № 320/56041/25, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Суду від 22.05.2026 справу № 240/401/26 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 7 та 265 КАС України в частині застосування положень Постанови № 481 для обрахунку розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

24. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що постанова Верховного Суду у справі № 240/401/26 матиме істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

25. У цьому контексті Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі № 320/56041/25 на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, не перевірив, чи є правовідносини у справі № 240/401/26, переданій на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

26. Оскаржувана ухвала не містить порівняльного аналізу предмета спору, підстав позову, змісту спірних правовідносин, установлених судами фактичних обставин та їх матеріально-правового регулювання у справах № 320/56041/25 і № 240/401/26.

27. Суд апеляційної інстанції також не конкретизував, яке саме питання права, що підлягає вирішенню об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26, має суттєве значення для здійснення апеляційного перегляду рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі № 320/56041/25, та не зазначив, яким чином правовий висновок, сформований за результатами касаційного розгляду справи № 240/401/26, може вплинути на вирішення спору у цій справі.

28. Так, у справі № 320/56041/25 спірним є питання визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму, яка підлягає застосуванню для обчислення посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, з урахуванням положень Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», постанови Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068 та законів України про Державний бюджет України на 2023- 2025 роки.

29. Натомість у справі № 240/401/26 спірне питання пов`язане із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця, наслідками внесення до цієї норми змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а також застосуванням положень статей 7 та 265 КАС України у контексті чинності та правових наслідків визнання нормативно-правового акта нечинним.

30. Отже, попри те, що в обох справах прожитковий мінімум використовується як складова механізму визначення відповідних виплат, предмет правової оцінки та нормативне регулювання спірних правовідносин у цих справах є різними.

31. Самого лише посилання на те, що в обох справах вирішується питання, пов`язане з використанням прожиткового мінімуму при визначенні розміру грошового забезпечення, недостатньо для висновку про подібність правовідносин у розумінні пункту 5 частини другої статті 236 КАС України.

32. Формально посилаючись на передачу справи № 240/401/26 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначаючи, що майбутня постанова у цій справі матиме істотне значення для вирішення справи № 320/56041/25, суд апеляційної інстанції не навів мотивів, на підставі яких дійшов висновку про подібність правовідносин у цих справах, та не обґрунтував необхідності очікування результату касаційного перегляду справи №240/401/26 для здійснення апеляційного перегляду у цій справі.

33. Саме по собі перебування іншої справи на розгляді об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не звільняє суд, який вирішує питання про зупинення провадження, від обов`язку перевірити подібність правовідносин у цих справах та навести у відповідному судовому рішенні мотиви, з яких результат такого касаційного перегляду має значення для вирішення конкретного спору.

34. Наведене узгоджується із змістом пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, відповідно до якого перегляд справи палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду є необхідною, однак не єдиною умовою зупинення провадження, оскільки такий перегляд повинен здійснюватися саме у подібних правовідносинах.

35. За наведеного правового регулювання й обставин справи Суд констатує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права і дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі за пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

36. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

37. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

38. З огляду на результат касаційного оскарження судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романюк Івана Миколайович на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року - скасувати, а справу № 320/56041/25 направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов