Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №990/597/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/597/25

адміністративне провадження № П/990/597/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л.В.,

суддів: Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Шарапи В.М., Чиркіна С.М.,

розглянув у письмовому провадженні справу № 990/597/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.12.2025 ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ВККС у складі тимчасової комісії від 13.11.2025 № 560/ас-25 "Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)" в частині пункту 2 та пункту 3;

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії у пленарному складі від 01.12.2025 в частині пункту 3, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді та відмовлено у задоволенні відводів та заяв про самовідвід членів ВККС;

зобов`язати ВККС у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами):

поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 №94/зп-23 (зі змінами);

повторно розглянути питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди, визначення результатів кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами).

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2025 відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

24.02.2026 до Верховного Суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2026 заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною восьмою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

10.03.2026 до Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну підстав позову, у якій заявник, не змінюючи позовних вимог, навів додаткові мотиви на підтвердження обґрунтованості своєї позиції.

11.03.2026 до Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, у якій позивач уточнив вимоги в частині реквізитів рішень ВККС України від 01.12.2025 (пункт 2 прохальної частини позову) та просить:

визнати протиправним та скасувати:

1) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України "Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)" від 01.12.2025 №599/ас-25;

2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4" від 01.12.2025 № 208/зп-25;

3) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2" від 01.12.2025 № 209/зп-25 ;

4) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_3" від 01.12.2025 № 210/зп-25;

5) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.12.2025 про відмову в задоволенні заяви членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про самовідвід.

Інші позовні вимоги залишити без змін.

Заяву про зміну підстав позову від 10.03.2026 та уточнену позовну заяву від 11.03.2026 Суд долучив до матеріалів справи.

Водночас, ОСОБА_1 подана апеляційна скарга на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.02.2026 про повернення заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову від 24.02.2026.

Ухвалою від 17.03.2026 Верховний Суд зупинив провадження у справі №990/597/25 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.02.2026 в порядку апеляційного провадження.

Велика Палата Верховного Суду 11.06.2026 ухвалила постанову, якою ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.02.2026 скасована, а справа № 990/597/25 направлена для продовження розгляду до цього ж суду.

Ухвалою 20.07.2026 поновлено провадження у справі № 990/597/25 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 07.09.2026.

Надалі, 02.09.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну та доповнення підстав позову.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 заявлені наступні вимоги:

Визнати протиправним та скасувати рішення ВККС у складі тимчасової комісії від 13.11.2025 № 560/ас-25 "Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)" в частині пункту 2 та пункту 3.

Визнати протиправним та скасувати:

1) рішення ВККС "Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)" від 01.12.2025 №599/ас-25;

2) рішення ВККС "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4" від 01.12.2025 № 208/зп-25;

3) рішення ВККС "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2" від 01.12.2025 №209/зп-25 ;

4) рішення ВККС "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_3" від 01.12.2025 № 210/зп-25;

5) рішення ВККС від 01.12.2025 про відмову в задоволенні заяви членів ВККС ОСОБА_4, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про самовідвід.

Зобов`язати ВККС у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами):

1) поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 №94/зп-23 (зі змінами);

2) повторно розглянути питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди, визначення результатів кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами).

На обґрунтування позовних вимог, з урахуванням поданих заяв про зміну та доповнення підстав позову від 24.02.2026, 10.03.2026 та 02.09.2026, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані рішення не відповідають вимогам статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, статей 83- 88, 100, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положенню про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженому рішенням Комісії від 22.01.2025 № 20/зп-25, а також Регламенту ВККС.

На переконання позивача, оскаржувані рішення ухвалені без належного з`ясування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, необґрунтовано, непослідовно, непропорційно, без дотримання принципів безсторонності, добросовісності, розсудливості, рівності та правової визначеності.

Щодо рішення від 13.11.2025 № 560/ас-25 позивач посилається передусім на неналежне мотивування визначення балів за критеріями особистої та соціальної компетентностей.

За твердженням позивача, Комісія визначила за окремими показниками меншу за максимально можливу кількість балів, однак не зазначила, які конкретно відповіді кандидата, його поведінка під час співбесіди, відомості досьє чи інші встановлені факти стали підставою для такої оцінки.

Позивач наголошує, що внутрішнє переконання члена Комісії не може бути необмеженою дискрецією та має формуватися на підставі встановлених Положенням джерел інформації і результатів їх об`єктивного дослідження.

На його думку, якщо кандидат отримує менше максимальної кількості балів, із рішення має бути зрозуміло, які саме обставини свідчать про неповну відповідність такому показнику.

Окремо ОСОБА_1 наводить доводи, відповідно до яких заперечує щодо висновку Громадської ради доброчесності (далі- ГРД).

Так, позивач зазначав, що у його досьє відсутній належно оформлений висновок ГРД від 06.10.2025, підписаний п`ятьма членами відповідної колегії ГРД власноруч або із застосуванням кваліфікованих електронних підписів.

На його переконання, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від імені ГРД діє саме її колегія, належне волевиявлення колегії щодо прийняття висновку має бути підтверджене її членами.

Позивач не погоджується з тим, що протокол електронного голосування може сам по собі замінити висновок ГРД. Зазначає, що такий протокол не є самим висновком та, на його думку, не дозволяє належним чином підтвердити, що саме текст документа, який міститься в досьє, був прийнятий визначеним законом складом колегії.

Такі ж заперечення позивач висловлює щодо висновку ГРД у новій редакції, який, за даними відповідача, надійшов до Комісії 26.11.2025.

Позивач вважає, що закон не передбачає прийняття щодо одного кандидата декількох висновків ГРД або викладення вже після проведення співбесіди попереднього висновку в «новій редакції».

Позивач стверджує про відсутність, передбаченої абзацом 2 частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передумови для передання питання щодо нього на розгляд ВККС у пленарному складі.

Позивач також не погоджувався з порядком пленарного розгляду.

На переконання ОСОБА_1 , Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено два етапи кваліфікаційного оцінювання: складання кваліфікаційного іспиту та дослідження досьє і проведення співбесіди.

Тому повторне заслуховування кандидата пленарним складом, постановлення нових запитань та оцінювання відповідей фактично становило повторну співбесіду, яка окремо законом не передбачена.

Щодо рішення від 01.12.2025 № 599/ас-25 та оцінювання позивача відповідності критеріям професійної етики і доброчесності.

Позивач зазначав, що поняття «обґрунтований сумнів» не може ототожнюватися з припущенням або суб`єктивним відчуттям членів Комісії.

На його думку, негативний висновок повинен мати об`єктивну фактичну основу, а в рішенні має бути встановлено логічний зв`язок між конкретними діями чи поведінкою кандидата та відповідним показником професійної етики чи доброчесності.

Зокрема, з приводу будівництва житлового будинку загальною площею 319,3 кв.м.

Позивач вказує, що будинок споруджувався протягом тривалого часу спільно ним і його батьками, частина матеріалів придбавалася ще до початку активної фази будівництва, а джерелами фінансування були його власні доходи від професійної діяльності та доходи і заощадження батьків.

За твердженням позивача, Комісія не встановила фактичної або хоча б приблизної вартості будівництва, не визначила розміру витрат кожного із співвласників, не визначила обсягу фінансування саме позивачем та не порівняла сукупні витрати із законними доходами сім`ї.

Позивач вважає, що без установлення хоча б орієнтовного розміру витрат неможливо зробити логічний висновок про недостатність законних доходів для будівництва.

Позивач також наводить детальні відомості щодо власних доходів та доходів батьків.

Зокрема, він зазначив про одержання доходів у 2009 році - 81 648,89 грн, у 2010 році - 126 438 грн, у 2011 році - 126 785 грн, у 2016 році - 148 296,94 грн, у 2017 році - 447 048,89 грн, у 2018 році - 415 166,61 грн, а також у наступних роках. Також ОСОБА_1 послався на доходи і пенсійні виплати батьків.

Позивач додатково зазначав, що у 2009- 2011 роках здійснював значний обсяг адвокатської діяльності, та навів перелік конкретних судових справ і суб`єктів господарювання, інтереси яких представляв, зокрема комунальні підприємства та приватні товариства.

Відсутність договорів із клієнтами та первинної документації щодо окремих робіт позивач пояснював значним спливом часу.

Водночас, як вказує ОСОБА_1 , до співбесід ВККС не повідомляла його про необхідність підготувати договори та документи за подіями 2009- 2011 років, а законодавством не встановлено обов`язку безстрокового зберігання таких документів.

ОСОБА_1 вважає, що ненадання документів більш ніж десятирічної давності саме по собі не могло бути підставою для висновку про непрозорість джерел фінансування.

Позивач також не погоджується із висновками Комісії про суперечливість його пояснень щодо того, хто саме фінансував будівництво.

За його твердженням, пояснення про спільне сімейне фінансування не суперечить тому, що його власний внесок міг становити основну частину витрат.

Позивач зазначає, що тимчасова колегія і пленарний склад ВККС фактично сформували різні за змістом сумніви: колегія акцентувала увагу на відсутності первинних документів щодо отримання коштів від конкретних клієнтів, тоді як пленарний склад поставив під сумнів достатність законних коштів для будівництва в цілому.

Позивач також заперечує негативне значення невведення будинку в експлуатацію протягом тривалого часу.

Так, ОСОБА_1 звертає увагу, що він не був одноосібним власником будинку, а введення об`єкта в експлуатацію залежало також від інших співвласників та виконання організаційних і технічних процедур.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що ВККС не зазначила конкретної норми права, яку він порушив у зв`язку з часом введення об`єкта в експлуатацію.

З приводу обставини військової служби.

Позивач зазначав, що був звільнений з військової служби на передбаченій законом сімейній підставі у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю.

Його брат, за поясненнями позивача, був звільнений з військової служби у зв`язку з необхідністю догляду за батьком.

Позивач наголошує, що ВККС не встановила підроблення документів, надання ним завідомо недостовірної інформації, незаконності наказу про звільнення або іншої конкретної неправомірної поведінки.

Тому висновок про можливе ухилення від виконання військового обов`язку він вважає припущенням.

Так само припущенням, на його думку, є міркування ВККС про те, що у випадку перемоги в конкурсі та переїзду разом із матір`ю до Запоріжжя він у майбутньому не зможе належним чином здійснювати догляд за нею.

Щодо дисциплінарного епізоду у професійній діяльності адвоката позивач зазначав, що дисциплінарне провадження було закрито у зв`язку зі спливом строку притягнення до відповідальності.

Позивач також заперечує правильність встановлених дисциплінарним органом фактичних обставин та посилається на технічний запис відповідного судового засідання.

Крім того, позивач вважає, що навіть установлений у минулому дисциплінарний проступок не може автоматично означати невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності через значний проміжок часу без оцінки характеру події, її тяжкості, наслідків, суб`єктивної сторони, давності та подальшої поведінки особи.

Позивач також посилається на рішення ВККС щодо інших кандидатів і стверджує, що в подібних ситуаціях Комісія приймала пояснення щодо походження коштів, фінансової допомоги родичів та давності первинних документів за менш суворого стандарту підтвердження.

На цій підставі позивач указує на непослідовність практики ВККС, порушення принципу рівності та ознаки упередженого ставлення.

У подальших заявах про зміну підстав позову позивач додатково звертає увагу Суду на відмінність результатів рішень від 13.11.2025 № 560/ас-25 і від 01.12.2025 № 599/ас-25.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що рішенням від 13.11.2025 тимчасова колегія не констатувала його невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, тоді як пленарний склад, досліджуючи переважно той самий масив інформації, дійшов протилежного висновку.

На його думку, у такому випадку в остаточному рішенні має бути аргументовано, які нові чи відмінні обставини стали підставою для зміни попередньої оцінки.

Позивач вважає, що прийняття щодо одного кандидата послідовно двох протилежних за результатом рішень без встановлення істотних нових обставин та належного пояснення причин відступу від попередньої оцінки свідчить про відсутність належного мотивування остаточного рішення.

Окремою додатковою підставою позову позивач визначив порушення вимоги безсторонності складу ВККС.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що члени Комісії ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 раніше брали участь у оцінюванні його в іншій конкурсній процедурі та вже висловлювали негативну оцінку окремих аспектів доброчесності і професійної етики позивача.

У зв`язку із цим 01.12.2025 ОСОБА_1 заявив зазначеним членам Комісії відводи.

Рішеннями ВККС від 01.12.2025 № 208/зп-25, № 209/зп-25 та № 210/зп-25 у задоволенні заяв про відводи відмовлено.

Після цього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявили самовідводи, які пленарний склад ВККС також не задовольнив.

Позивач доповнив позов окремими вимогами про скасування зазначених рішень щодо відводів та самовідводів.

Водночас обставини ухвалення цих рішень ОСОБА_1 визначив також підставою протиправності кінцевого рішення Комісії за № 599/ас-25, покликаючись на те, що повторна участь членів ВККС, які вже висловлювали негативну позицію щодо його доброчесності, створювала об`єктивно обґрунтований сумнів у безсторонності цього складу.

Позивач також посилався на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначає, що негативна оцінка його професійної етики і доброчесності та припинення участі у конкурсі впливають на його професійну репутацію та можливість доступу до професії судді.

Відзив Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

08.01.2026 від ВККС до Суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у його задоволенні повністю.

Комісія зазначає, що рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 зі змінами оголошено конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про участь у конкурсі як особа, що має передбачений законом стаж професійної діяльності адвоката, та рішенням від 04.03.2024 № 84/ас-24 був допущений до кваліфікаційного оцінювання і участі у конкурсі.

За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання позивач отримав 349,80 бала та був допущений до другого етапу - дослідження досьє і проведення співбесіди.

ВККС зазначила, що 06.10.2025 ГРД затвердила висновок про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, а 26.11.2025 до Комісії надійшов цей висновок у новій редакції.

13.11.2025 Комісією у складі тимчасової колегії проведено співбесіду, досліджено досьє, висновок ГРД, письмові та усні пояснення позивача, загальновідому та загальнодоступну інформацію та інші матеріали.

Рішенням № 560/ас-25 встановлено загальний результат кваліфікаційного оцінювання позивача - 679,80 бала.

ВККС не погоджується з доводами позивача щодо необґрунтованого визначення балів за особисту і соціальну компетентності.

Так, у відзиві на позов йдеться про те, що визначення відповідності кандидата окремим показникам здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів, установлених Положенням. Суд не наділений повноваженнями встановлювати замість членів ВККС інший бал або визначати, якою кількістю балів повинна бути оцінена конкретна відповідь кандидата.

За твердженням ВККС, позивач отримав по 37,50 бала із 50 можливих за особисту та соціальну компетентність і був визнаний таким, що підтвердив відповідність кожному з цих критеріїв.

Стосовно професійної етики та доброчесності ВККС зазначила, що у зв`язку з наявністю висновку ГРД питання про остаточне підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя повинно було вирішуватися пленарним складом Комісії.

Відповідач послався на абзац 2 частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого за наявності негативного висновку ГРД позитивне рішення про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя може бути ухвалене лише визначеною законом кваліфікованою більшістю голосів членів Комісії.

01.12.2025 за підтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя проголосували чотири члени Комісії, проти - одинадцять.

ВККС заперечує доводи позивача щодо незаконності пленарного розгляду та зазначає, що пленарний склад не здійснює нового кваліфікаційного оцінювання у розумінні повторного проходження передбачених законом етапів, а вирішує спеціальне питання, прямо віднесене законом до його компетенції.

Щодо фінансування будинку відповідач зазначив, що дослідив податкові відомості, звітність, пояснення кандидата, відомості про доходи його батьків та інші матеріали.

ВККС звертає увагу, що у податкових звітах за 2009- 2011 роки зазначено обсяг виручки від реалізації товарів, робіт і послуг, який не може без додаткових пояснень прирівнюватися до чистого доходу особи.

Відповідач також зазначив, що позивач не надав відомостей про конкретні договори, замовників, на підставі яких у відповідні роки отримував значні доходи, та документів, що підтверджували б безпосередньо витрати на будівництво й облаштування будинку.

Також Комісія вважала недостатньо переконливими пояснення щодо значного збільшення доходів у 2009- 2011 роках та їх подальшого зменшення.

ВККС наголошувала, що кваліфікаційне оцінювання не передбачає встановлення незаконності кожного майнового правочину або детального аналізу фінансових операцій за стандартами судового провадження.

Відповідність кандидата критеріям доброчесності оцінюється за стандартом обґрунтованого сумніву, який формується з урахуванням усієї сукупності матеріалів, пояснень та поведінки кандидата.

Щодо військового обов`язку ВККС зазначила, що позивача було звільнено у запас за сімейними обставинами приблизно через два місяці після призову, а його брат також був звільнений за сімейною підставою щодо іншого з батьків.

На думку відповідача, ці обставини у сукупності зі строками проходження підготовки та поясненнями кандидата викликають сумнів у належному виконанні ОСОБА_1 обов`язків військовозобов`язаного.

Стосовно дисциплінарного епізоду ВККС зазначила, що закриття дисциплінарної справи через сплив строку притягнення до відповідальності не спростовує самих фактичних обставин професійної поведінки.

Відповідач наголосив, що оцінювання професійної етики не є повторним дисциплінарним провадженням.

Комісія також зазначила, що відповідно до частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання може бути скасоване лише з установлених цією нормою підстав.

До них віднесено неповноважність складу Комісії, відсутність підпису члена відповідного складу, неналежне повідомлення у передбаченому законом випадку та відсутність у рішенні визначених законом підстав або мотивів його ухвалення.

ВККС вважає, що оскаржувані рішення містять фактичні обставини, правові підстави та мотиви їх ухвалення, а доводи позивача фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та спроби спонукати суд провести повторне кваліфікаційне оцінювання.

Комісія також посилається на дискреційний характер своїх повноважень, зазначивши, що суд не вправі перебирати на себе повноваження ВККС щодо визначення відповідності кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Відповідь позивача на відзив

12.01.2026 до Суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, у якому ОСОБА_1 висловив незгоду із запереченнями ВККС.

ОСОБА_1 зазначив, що відзив, на його думку, значною мірою повторює зміст оскаржуваних рішень та не містить належної відповіді на конкретні фактичні й правові підстави позову.

Посилаючись на статті 9, 77 та 162 КАС України, позивач наголосив, що обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

На його переконання, цей обов`язок не може бути виконаний лише загальним посиланням на дискреційні повноваження ВККС.

У відповіді на відзив позивач повторно зазначив, що в досьє відсутній висновок ГРД від 06.10.2025 із підписами п`яти членів колегії та що окремий член чи координатор ГРД не може одноосібно діяти від імені колегії, яка відповідно до закону діє від імені Ради.

Щодо майнових обставин позивач додатково вказує, що ВККС ні у рішенні, ні у відзиві не назвала фактичної або приблизної вартості будинку та не встановила конкретного розміру дефіциту законних коштів.

Вважає необґрунтованим висновок про недостатність коштів без визначення величини витрат, з якою ці кошти порівнювалися.

Позивач додатково навів інформацію про професійну діяльність, судові справи, клієнтів та свої доходи у відповідний період як підтвердження реальності надходжень, зазначених у податковій звітності.

Щодо ненадання первинної документації позивач повторно послався на давність подій та відсутність попередньої вимоги Комісії надати конкретні документи.

Позивач заперечив і проти позиції ВККС щодо військового обов`язку.

На його переконання, відповідач фактично визнав законність формальних підстав звільнення, але водночас припустив можливе ухилення, не встановивши жодної конкретної неправомірної дії.

Позивач вважав, що такий підхід суперечить самому змісту поняття «обґрунтований сумнів».

У відповіді на відзив позивач додатково послався на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 260/6813/25, яким, за наведеними ним відомостями, визнано протиправними окремі дії і рішення органів комплектування щодо його призову та анулювання відстрочки. Позивач зазначив, що вступну та резолютивну частини цього рішення надав Комісії перед засіданням 01.12.2025.

Також позивач не погодився з посиланням ВККС на попередню судову практику щодо внутрішнього переконання членів Комісії.

Він наголосив, що Положення № 20/зп-25 передбачає презумпцію відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, встановлює порядок зниження балів та необхідність урахування характеру, тяжкості, наслідків, суб`єктивної сторони, давності й інших характеристик виявленої поведінки.

На думку позивача, дискреція Комісії не скасовує обов`язку діяти раціонально, послідовно та на підставі встановлених фактів.

У відповіді на відзив позивач повторно зазначив, що в досьє відсутній висновок ГРД від 06.10.2025 із підписами п`яти членів колегії та що окремий член чи координатор ГРД не може одноосібно діяти від імені колегії, яка відповідно до закону діє від імені Ради.

В судовому засіданні, призначеному на 06.10.2026, позивач взяв участь у режимі відеоконференції, позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні також взяв участь у режимі відеоконференції, позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, думку позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, враховуючи відсутність заперечень позивача та представника відповідача, постановив подальший розгляд проводити у порядку письмового провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 зі змінами оголошено конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про участь у конкурсі як особа, яка має передбачений законом стаж професійної діяльності адвоката.

Рішенням ВККС від 04.03.2024 № 84/ас-24 позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі у конкурсі.

За результатами кваліфікаційного іспиту позивач отримав 349,80 бала, зокрема 44,30 бала за тестування когнітивних здібностей, 40 балів за знання історії української державності, 150 балів за знання у сфері права та зі спеціалізації суду, 115,50 бала за практичне застосування знань у сфері права. Після цього його було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - дослідження досьє та проведення співбесіди.

06.10.2025 щодо позивача був сформований висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.

Належність оформлення цього висновку та юридичне значення способу його прийняття є спірними між сторонами.

13.11.2025 ВККС у складі тимчасової колегії провела співбесіду з ОСОБА_1 , дослідила матеріали досьє, висновок ГРД, письмові та усні пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію та інші матеріали.

За результатами розгляду прийнято рішення від 13.11.2025 № 560/ас-25.

Цим рішенням установлено, що під час спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді, та визначено загальний результат кваліфікаційного оцінювання - 679,80 бала.

Позивач отримав результати за особисту та соціальну компетентність, які перевищували встановлений мінімальний рівень.

Також визначений тимчасовою колегією результат за професійну етику та доброчесність сам по собі був нижчим від установленого нормативного порогу.

У зв`язку з наявністю негативного висновку ГРД питання про підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя передано на розгляд ВККС у пленарному складі.

26.11.2025 до ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції.

До пленарного розгляду позивач надавав Комісії додаткові пояснення та документи.

01.12.2025 ВККС у пленарному складі розглянула питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

До розгляду питання по суті позивач заявив відводи членам ВККС ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Рішенням від 01.12.2025 № 208/зп-25 Комісія відмовила у задоволенні заяви позивача про відвід ОСОБА_4 .

За прийняття рішення про відмову у відводі проголосували дванадцять членів ВККС, проти - два.

Рішенням від 01.12.2025 № 209/зп-25 відмовлено у відводі ОСОБА_2 . Співвідношення голосів також становило дванадцять голосів за рішення про відмову та два голоси проти.

Рішенням від 01.12.2025 № 210/зп-25 відмовлено у задоволенні заяви про відвід ОСОБА_3 ; за рішення про відмову проголосували дванадцять членів Комісії, проти - два.

Відповідні результати голосування узгоджуються з даними витягу з протоколу № 416.

Після розгляду заявлених позивачем відводів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявили самовідводи.

Самовідвід ОСОБА_4. підтримали два члени Комісії, дванадцять проголосували проти; самовідвід ОСОБА_2. - два члени за, дванадцять проти; самовідвід ОСОБА_3. - один член за, тринадцять проти.

Після відмови у задоволенні самовідводів зазначені члени ВККС продовжили участь у розгляді питання щодо позивача.

За результатами пленарного розгляду за підтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя проголосували чотири члени Комісії - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Луганський В.І. та Шевчук Г.М.

Одинадцять членів Комісії проголосували проти позитивного рішення, серед них ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У зв`язку з неотриманням установленої абзацом 2 частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кількості голосів, рішенням від 01.12.2025 № 599/ас-25 позивача визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Як видно з оскаржуваних рішень, під час оцінювання професійної етики та доброчесності Комісія досліджувала, зокрема, обставини будівництва житлового будинку площею 319,3 кв. м, джерела його фінансування, доходи позивача і його батьків, податкову звітність, відсутність частини первинних документів, строк введення будинку в експлуатацію, дисциплінарний епізод у професійній діяльності позивача як адвоката, а також обставини його військової служби.

Стосовно будинку позивач надавав ВККС відомості податкових органів, звіти платника єдиного податку та пояснення про спільне фінансування будівництва ним і батьками.

При цьому частина первинних документів, зокрема договорів з окремими клієнтами та документів щодо витрат на будівництво, Комісії надана не була.

Щодо військової служби встановлено, що позивач був звільнений зі служби за сімейними обставинами.

ВККС не встановила факту підроблення позивачем документів або скасування відповідного наказу як незаконного, однак урахувала час перебування позивача на військовій службі, обставини його звільнення, звільнення його брата та пояснення кандидата щодо подальшого здійснення догляду за матір`ю.

Сторони також не заперечують існування дисциплінарного провадження щодо позивача як адвоката, однак по-різному оцінюють фактичні обставини відповідної події та допустимість її врахування під час кваліфікаційного оцінювання.

Повний текст рішення від 13.11.2025 № 560/ас-25 направлено позивачу 02.12.2025 у відповідь на його заяву від 21.11.2025.

15.12.2025 позивач звернувся до Верховного Суду з цим позовом.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

За змістом частини першої статті 28 Закону № 1402-VIII суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1 - 3 цієї частини, щонайменше сім років.

Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

Статтею 79-2 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад, зокрема, суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 79-3 Закону № 1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (для вищого спеціалізованого суду) цього Закону.

Згідно із частиною четвертою статті 79-3 Закону № 1402-VIII ВККС:

1) на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;

2) проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;

3) проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання;

4) за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

Законом України від 09.12.2023 № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 3511-IX) та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», який набрав чинності 30.12.2023, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57 - 61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».

За змістом пункту 57, який згідно із Законом України від 20.11.2024 № 4072-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо особливостей складання кваліфікаційного іспиту» (далі - Закон № 4072-IX) змінений на пункт 57-1, ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX.

ВККС проводить кваліфікаційний іспит в межах конкурсу, передбаченого цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 4072-IX.

Статтею 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

Відповідно до статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Рішенням від 22.01.2025 № 20/зп-25 ВККС України затвердила Положення № 20/зп-25

За пунктами 1.1 ? 1.6 Положення № 20/зп-25 завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ? це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Пунктами 6.21 - 6.24 Положення № 20/зп-25 визначено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Співбесіда проходить в засіданні Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

У розділі 2 Положення № 20/зп-25 закріплені показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.5 Положення № 20/зп-25 передбачено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям соціальної та особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен із цих критеріїв за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Згідно з пунктами 5.8 - 5.10, 5.12 Положення № 20/зп-25 критерії доброчесності та професійної етики оцінюються в 300 балів. Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з`ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді) припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення (одне суттєве або декілька менш суттєвих) правил та/або норм. Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, якщо остаточна кількість набраних ним балів є меншою 225.

Статтею 88 Закону № 1402-VIII встановлено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, за Законом № 1402-VІІІ призначення на посаду судді, зокрема вакантної посади судді апеляційного суду, здійснюється за конкурсом, який уповноважена проводити ВККС.

Конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду Комісія проводить на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Одним з етапів кваліфікаційного оцінювання є дослідження досьє та проведення співбесіди.

Саме на етапі співбесіди Комісія перевіряє відповідність судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. При цьому у Положенні № 20/зп-25 Комісія роз`яснила як зміст критеріїв, так і їх складові, передбачивши низку показників. Останні також розтлумачені з точки зору конкретних якостей, які оцінюються в межах кожного з них.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

За своєю правовою природою діяльність Комісії полягає в обов`язку держави перед суспільством сформувати такий суддівський корпус, представники якого за їхніми якостями не викликали б недовіри у громадян України. Зважаючи, що надані суддям повноваження тісно пов`язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм, й зазначені цінності є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя, ВККС зобов`язана перевірити компетентність, професійну етику та доброчесність судді.

Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді / кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006 (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики.

Основоположні принципи впроваджені у національну систему правил і норм, що формують моральний аспект поведінки суддів, та викладені, зокрема, у Кодексі суддівської етики, затвердженому у новій редакції рішенням ХХ (чергового) з`їзду суддів України від 18.09.2024.

Відповідно до цього Кодексу суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Крім того, суддя повинен проявляти стриманість, виваженість, обачність та поміркованість у висловленні своїх поглядів і думок за будь-яких обставин. Суддя не може робити публічних заяв та / або коментарів, які компрометують звання судді або підривають авторитет правосуддя. Суддя має уникати публічних заяв і коментарів щодо справ, які перебувають у його / її провадженні та інших суддів, не піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

За загальними правилами Кодексу суддівської етики судді зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку із чим беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Отже, установлення відповідності кандидата відповідним критеріям належить до спеціальної компетенції ВККС.

Суд не наділений повноваженнями проводити замість Комісії кваліфікаційне оцінювання, самостійно визначати професійні, особисті, соціальні чи морально-етичні характеристики кандидата або встановлювати іншу кількість балів.

Водночас дискреційний характер повноважень Комісії не виключає судового контролю.

Рішення ВККС повинно відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України та спеціальним вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 990/329/25, від 11.06.2026 у справі № 990/458/25 та від 16.07.2026 у справі № 990/224/25 послідовно проведено розмежування між зовнішнім судовим контролем за законністю реалізації дискреційних повноважень ВККС та недопустимою підміною судом професійної оцінки Комісії.

Суд має перевірити, чи прийняте рішення уповноваженим та безстороннім складом, чи дотримано процедуру, чи має рішення фактичну основу та чи дозволяє його мотивування та підстави остаточного висновку.

Водночас суд не повинен вимагати від ВККС такого рівня доказування і мотивування, який перетворює кваліфікаційне оцінювання на судовий процес щодо встановлення юридичної відповідальності кандидата.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 13.11.2025 № 560/ас-25 у частині пунктів 2, 3, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 13.11.2025 № 560/ас-25 у частині пунктів 2 та 3.

Пунктом 2 цього рішення ВККС визначила результат кваліфікаційного оцінювання позивача - 679,80 бала, а пунктом 3 внесла на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Пунктом 2 рішення № 560/ас-25 визначено конкретний результат кваліфікаційного оцінювання позивача - 679,80 бала.

Такий результат є складовою кваліфікаційного оцінювання та має юридичне значення для визначення результатів участі кандидата у конкурсі.

Так, установлюючи відповідність позивача критерію особистої компетентності, Комісія оцінювала такі показники, як «рішучість і відповідальність», а також «безперервний розвиток».

За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за цим критерієм, становить 37,50 бала із 50 можливих, що дорівнює 75% (37,5 бала), тому Комісія виснувала, що кандидат підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Установлюючи відповідність позивача критерію критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія оцінила такі показники, як «незалежність», «чесність», «неупередженість», «сумлінність», «непідкупність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата на посаду судді його статусу».

Оцінюючи вказаний критерій, Комісією, крім дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом та інформації, наданої державними органами на запити Комісії стосовно ОСОБА_1 , ураховано висновок ГРД, який надійшов до ВККС 07.10.2025.

Так, у пункті 1 висновку ГРД зазначено, що кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «чесність», оскільки в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік (далі - майнова декларація) у порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII) кандидат не надав достовірної та відомої йому інформацію в майновій декларації, про яку має бути обізнаний.

Йдеться про те, що на запитання «Чи належите Ви до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» розділу 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» майнової декларації за 2024 рік кандидат обрав позначку «Ні».

У рішенні Комісії відображено, що ОСОБА_1 пояснив, що обрав позначку «Ні» з огляду на те, що подавав майнову декларацію за 2024 рік як кандидат на посаду, а тому помилково вважав, що таке питання стосується його адвокатської діяльності, яку він здійснює наразі, а не майбутньої посади судді, на яку він кандидує.

З цього приводу Комісія виснувала, що декларація кандидата на посаду - декларація, яка подається відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1700-VII та охоплює звітний період з 01 січня до 31 грудня включно, що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади, якщо інше не передбачено законодавством, та за загальним правилом містить інформацію станом на 31 грудня звітного року, відповідно, кандидат мав обов`язок повідомляти відомості з урахуванням статусу посади, на яку він претендував.

Згідно з пунктом 24 Роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Роз`яснення НАЗК) щодо фінансової доброчесності: застосування окремих положень Закону № 1700-VII стосовно заходів фінансового контролю (подання декларації, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, повідомлення про відкриття валютного рахунку) станом на 28.01.2025 посада судді апеляційного суду належала до посад Національних публічних діячів - фізичних осіб, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції.

У рішенні Комісії від 13.11.2025 також йдеться про те, що кандидатом також надані інші пояснення щодо відображення відомостей у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» майнової декларації, які враховано.

У підсумку, ВККС дійшла висновку, що ця обставина, зокрема з огляду на те, що кандидат не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, і не має обов`язку систематично декларувати власні статки, не може впливати на оцінку за показниками «чесність та доброчесності».

Крім того, у пункті 2 Висновку ГРД зазначено, що кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав».

Набуте кандидатом та членами його сім`ї право власності на об`єкти цивільних прав безоплатно або від пов`язаної ним та членами його сім`ї особи, імовірно, не було набуте власником із законних джерел за ринковою вартістю. Право на об`єкт цивільних прав за сплатним договором, набуте кандидатом, істотно відрізняється від ринкової вартості.

Так, згідно з поданою майновою декларацією за 2022 рік батьки кандидата 28.07.2022 набули у власність земельну ділянку загальною площею 496 кв. м у с. Великі Лази за ціною 4 000,00 гривень, що, на думку ГРД, є нижчою середньої ринкової вартості землі у Закарпатській області.

Кандидат пояснив, що у Висновку ГРД допущено помилковий обрахунок щодо вартості земельної ділянки з урахуванням площі.

ВККС врахувала пояснення ОСОБА_1 , про що йдеться у рішенні Комісії від 13.11.2025, водночас відзначила, що батьки кандидата придбали у межах однієї територіальної громади дві земельні ділянки з різницею в часі близько одного року, але суттєвою різницею у перерахунку вартості 1 кв. м. площі.

Так, ділянку загальною площею 1206 кв.м. придбано 30.06.2021 за 151 000,00 грн, а ділянку загальною площею 496 кв.м. - 28.07.2022 за 4 000,00 грн.

Як зазначено у рішенні Комісії та підтверджується записом співбесіди, позивач пояснив, що вказані земельні ділянки мають різну віддаленість до населених пунктів.

Так, земельна ділянка загальною площею 1 206 кв.м. розташована в межах житлової забудови с. Ярок Ужгородського району, а земельна ділянка загальною площею 496 кв.м - неподалік лісу в урочищі «Качанівка» Великолазівської сільської ради Ужгородської сільської ради.

Відповідач у рішенні від 13.11.2025 за № 560/ас-25 зазначив, що Комісія сприймає доводи кандидата щодо впливу місця розташування земельної ділянки на її вартість, а також правомірність презумпції правочину, однак виснує, що є непропорційність у вартості придбаних об`єктів нерухомості, зокрема із урахуванням і того критерію, що обидві ділянки розташовані у чи поблизу населених пунктів, які належать до Баранинської сільської територіальної громади, тобто розташовані порівняно недалеко одна від одної.

Водночас Комісія оцінила, як непереконливі пояснення позивача з приводу того, що у придбанні земельних ділянок були зацікавлені та планували їх використовувати саме батьки ОСОБА_1 , а не сам позивач, з огляду на те, що вони вже раніше придбавали об`єкти нерухомого майна, зокрема земельні ділянки, та стан їх здоров`я.

Крім того, Комісія також звернула увагу на те, що згідно з майновою декларацією за 2024 рік кандидат набув право спільної власності на житловий будинок загальною площею 319,3 кв.м., що з 01.01.2014 був об`єктом незавершеного будівництва.

У висновку ГРД йдеться й про те, що ОСОБА_1 під час співбесіди 14.03.2024, яка проводилася в межах іншого конкурсу - на посаду судді місцевого суду, підтверджував проживання в цьому житловому будинку.

ГРД вказує, що у стороннього спостерігача виникає обґрунтований сумнів з приводу наявності фінансової спроможності кандидата та його батьків побудувати такий об`єкт нерухомості за рахунок офіційно отриманих доходів.

Так, як зазначено у висновку ГРД, згідно з відомостями податкових органів кандидат у 2013 році не отримував офіційних доходів, у наступні роки їх розмір не перевищував 7 000 доларів США на рік (наприклад, у 2014 році - 8 234,41 грн, у 2016 році - 147 347,00 грн, у 2023 році - 130 000,00 грн, у 2024 році - 278 494,00 грн), що з огляду на необхідні витрати на проживання, навіть за умови врахування доходів інших членів сім`ї кандидата (батьків-пенсіонерів), викликає сумнів щодо можливості будівництва житлового будинку такого рівня.

Крім того, у майнових деклараціях за 2016, 2017, 2022 та 2023 роки кандидат вказував різні відомості щодо місця розташування та назви населеного пункту, де розташовувався вказаний житловий будинок (як об`єкт незавершеного будівництва).

З огляду на викладене, ГРД виснувала, що у кандидата не було достатніх фінансових ресурсів із законних джерел для будівництва житлового будинку такого розміру та типу, що своєю чергою може мати ознаки наявності інших джерел фінансування, що суперечить принципам прозорості походження майна та є підставою для висновку про недоброчесність кандидата.

Під час співбесіди ОСОБА_7 зазначив, що переважно будівництво вказаного житлового будинку здійснювалося з 2010 до 2014 року, з того часу він придатний до проживання (зокрема, перший поверх споруди), однак введений в експлуатацію лише у 2025 році, відповідно, кандидат є власником 1/3 частки вказаного об`єкта нерухомості.

Кандидат вказав, що будівництво будинку здійснювалося за його кошти та кошти його батьків, водночас його фінансовий внесок був значніший порівняно з іншими співвласниками.

За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи (далі - відомості ДРФОПП), мати кандидата з 1998 до 2016 року отримала дохід у розмірі 227 424,30 грн (близько 37 269,00 дол. США за курсами Національного банку України (далі - НБУ) станом на кінець кожного зазначеного календарного року. Батько кандидата отримав дохід за вказаний період у розмірі 277 828,72 грн (або 32 300,51 дол. США за курсом НБУ).

Тобто сумарний дохід батьків кандидата з 1998 до 2016 року становив близько 69 569,51 дол. США.

Інших документально підтверджених відомостей щодо отриманих батьками доходів кандидат не надав.

За інформацією ДРФОПП ОСОБА_1 з 1998 до 2016 року отримав доходи у розмірі 1 685 907,65 грн (близько 107 158,87 дол. США за курсом НБУ).

Комісією враховано, що позивач надавав інші відомості щодо розмірів отриманих доходів, вказавши, що у 2009 році він отримав дохід у розмірі 472 600,00 грн (59 075,00 дол. США); у 2010 році - 445 490,00 грн (55 686,25 дол. США); у 2011 році - 386 610,00 грн (48 326,25 дол. США), що разом становить 163 087,50 дол. США. На підтвердження отриманих доходів кандидат надав копії звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку (далі - податкові звіти) за вказані роки.

Однак, враховано, що суми, які кандидат вказує як розмір доходу в податковій звітності, внесено до розділу 4 податкових звітів «Обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал (IV квартал) наростаючим підсумком з початку терміну дії Свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році», що очевидно не можна вважати чистим доходом, отриманим кандидатом.

У рішенні Комісії також відображено, що під час співбесіди, на запитання представника ГРД та члена Комісії Духа Я.М. позивач не надав інформації та копій підтвердних документів про основних замовників своїх послуг, які сплачували йому кошти у значних розмірах та включалися ним до податкової звітності.

ВККС, спираючись на те, що критерій доброчесності є запорукою довіри до суду, передбачає не лише чесність у прийнятті рішень, але й прозорість у фінансових питаннях, що виключає сумніви щодо майна, дійшла висновку про те, що тягар спростування обставин, які можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, покладається на кандидата, що претендує на зайняття посади судді.

Своєю чергою, відповідач виснував, що факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади, і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.

З огляду на викладене Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не спростував обґрунтованого сумніву щодо законності джерел походження майна та не продемонстрував прозорості у фінансових питаннях щодо будівництва житлового будинку.

Також ознакою недоброчесної поведінки є той факт, що кандидат визнав, що житловий будинок був придатним до проживання фактично з 2014 року, а введення в експлуатацію відбулося лише у 2025 році.

Комісія критично оцінила і доводи ОСОБА_1 про те, що він не мав права власності на вказаний об`єкт нерухомості до 2025 року, а отже, не міг впливати на прийняття рішень щодо нього, у тому числі щодо введення в експлуатацію, та водночас урахувала, що ОСОБА_1 не заперечував, що саме він здійснював фінансування будинку і проживав у ньому.

Наслідком наведеного, як відображено у спірному рішенні, стало зниження балів за показником «Законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» на 15 балів.

У пункті 2 висновку ГРД йшлося також про помилки, допущені ОСОБА_1 в частині відображення місця розташування житлового будинку (як об`єкта незавершеного будівництва), які було спростовано з урахуванням пояснень кандидата.

У пункті 3 висновку ГРД зазначено, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» з огляду на те, що, перебуваючи в статусі адвоката, ОСОБА_1 не діяв відповідно до правил професійної етики та інших етичних норм, вчинив дії, що завдали шкоди авторитету адвокатури України.

На висновок ГРД у за цим критерієм мало вплив те, що дисциплінарною палатою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі - рішення КДКА) розглянуто дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 .

За результатами її розгляду Дисциплінарною палатою 10.01.2020 ухвалено рішення, в якому зазначено, що згідно зі скаргою адвокат ОСОБА_1 , діючи непрофесійно, не вивчивши всіх обставин справи, ввів суд в оману, оскільки його твердження не відповідали дійсності. Скаржниця зазначила, що адвокат ОСОБА_1 звинуватив її в наданні суду завідомо неправдивих показань проти його підзахисного, чим порушив вимоги Правил адвокатської етики, та просила притягнути його до дисциплінарної відповідальності.

Як вказано у рішенні Дисциплінарної палати, технічним записом судового засідання підтверджено оголошення адвокатом ОСОБА_1 заяви про надання неправомірних показань у кримінальному провадженні. У зв`язку з цим Дисциплінарна палата визнала, що факт оголошення адвокатом ОСОБА_1 такої заяви в судовому засіданні Апеляційного суду Закарпатської області підтверджено належними доказами, не прийняла до уваги заперечення адвоката, що він такої заяви не робив.

Дисциплінарна палата також визнала, що перед тим як оголосити заяву адвокат ОСОБА_1 , який отримав інформацію від свого підзахисного, не переконався в її достовірності шляхом спонукання свого клієнта надати належні, достатні та достовірні докази на підтвердження такої інформації. Оголосивши таку заяву в судовому засіданні, адвокат припустився висловлювань, що принижують честь і гідність учасника процесу.

ГРД вказувала, що кандидат порушив низку статей Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Факт вчинення дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_1 зафіксовано в рішенні КДКА, а дисциплінарну справу було закрито у зв`язку зі спливом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката.

У рішенні ВККС від 13.11.2025 відображено, що ОСОБА_1 пояснив, що цьому факту Комісія вже давала оцінку в рішенні від 14.03.2024 № 342/дс-24 під час проведення іншого конкурсу - на посаду судді першої інстанції. Водночас, кандидат щодо інших обставин неодноразово наголошував, що вказане рішення Комісії не має преюдиційного значення.

Під час проведення співбесіди, що відображено у рішенні Комісії та встановлено із запису співбесіди, ОСОБА_1 пояснив, що, дійсно, дисциплінарну справу стосовно нього закрито за спливом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, що не вважається притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, зазначив, що, на його думку, один єдиний факт вчинення дисциплінарного проступку не може бути підставою для висновку про його невідповідність критерію доброчесності та професійної етики.

Комісія, з урахуванням викладених у висновку ГРД обставин, пояснень, наданих ОСОБА_1 , дійшла висновку по те, що факт встановлення дисциплінарного проступку в діяльності адвоката свідчить про небездоганне виконання кандидатом принципу «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», що має наслідком зниження балів за цим показником на 15 балів.

Під час співбесіди з позивачем також обговорювалось питання виконання ним конституційного обов`язку, пов`язаного із захистом суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України.

Так, у рішенні ВККС від 13.11.2025 йдеться про те, що Комісія не дає оцінку фактам звільнення з військової служби та отримання відстрочки кандидатом, а також його близькою особою (рідним братом), однак констатує, що встановлені обставини, які дали право на отримання відстрочки вже після запровадження режиму військового стану в Україні. Окрім того, комісією враховано період перебування ОСОБА_1 на військовій службі (близько 2 місяців), що у сукупності, за висновками відповідача, створює обґрунтований сумнів у належному виконанні кандидатом обов`язків військовозобов`язаного.

Так, у рішенні відображено про встановлення Комісією, що відповідно до наказу кандидата ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до підпункту «г» (через сімейні обставини) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач у поясненнях, наданих Комісії та у адміністративному позові, зазначив, що звільнення пов`язано із необхідністю здійснення постійного догляду за батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, потребують постійного догляду.

При цьому, як вказує у рішенні Комісія, брат позивача - ОСОБА_8 був звільнений з військової служби, за даними Державної податкової служби України 12.06.2023, за аналогічних підстав.

Оцінюючи вказані обставини, ВККС у рішенні послалась на абзац 13 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка передбачає необхідну умову для застосування цієї норми - якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Комісія враховує пояснення кандидата озвучені під час співбесіди, з яких випливають ознаки формального виконання передбаченої Законом умови щодо відсутності інших осіб, які могли б здійснювати постійний догляд за батьками, без урахування тієї обставини, що брат кандидата вже реалізував своє право на звільнення від військової служби та отримав відстрочку від неї.

У підсумку відповідач зазначив у рішенні, що кожна з наведених обставин не суперечить вимогам закону, однак у їх сукупності вказують на можливе ухилення кандидата від виконання конституційного обов`язку захисту суверенітету і територіальної цілісності України, що в свою чергу може вплинути на авторитет судової влади.

Викладені обставини комісія не оцінила як істотну невідповідність показнику «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» однак, наслідком встановлених обставин стало зниження оцінки на 15 балів.

З огляду на викладене, Комісія розцінила викладені обставини як суттєве порушення і одноголосно вирішила зменшити бали кандидата за критерієм професійної етики та доброчесності на 30 балів за показником «дотримання етичних норм та бездоганна поведінка» та на 15 балів за показником «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».

У підсумку, Комісія вирішила, що досліджені матеріали досьє, співбесіда з кандидатом ОСОБА_1 , а також надані ним пояснення дали підстави Комісії оцінити відповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності у 255 балів.

Всього за результатами дослідження досьє та проведеної співбесіди кандидат ОСОБА_1 набрав 679,80 бала.

Рішенням від 13.11.2025 ВККС ухвалила:

1. Встановити, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді.

2. Визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 679,80 бала.

3. Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Дослідивши пункт 2 рішення ВККС від 13.11.2025 за № 560/ас-25, заслухавши пояснення учасників справи, надані ними докази та викладені аргументи у процесуальних заявах, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Комісії у частині оскарження пункту 2 в повній мірі відповідає критерію вмотивованості, містить аргументи прийняття одних доказів та відхилення інших, а також оцінки доводів, викладених у висновку ГРД та наведених позивачем.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірному рішенню, також виходить із того, що судовий контролю обмежується як підставами, якими керувалась Комісія, так і доказами, які були надані до ВККС.

Закон не покладає на Комісію обов`язку самостійно з`ясовувати додаткові обґрунтування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання. Під час оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність таким критеріям, як особиста і соціальна компетентності, презумпція відповідності таким критеріям відсутня.

Крім того, фіксація / відображення у будь-якій формі міркувань / висновків членів Комісії, які встановлюють відповідність кандидата на посаду судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за внутрішнім переконанням, щодо окремих показників / критеріїв, яким не відповідає позивач, не передбачено положеннями чинного законодавства, якими встановлено як порядок кваліфікаційного оцінювання, так і його методологію. Відповідно, ступінь мотивації рішення ВККС у цій справі не може перевірятися з точки зору наявності в ньому мотивів, якими керувався той чи інший член Комісії під час виставлення бала, який виявився не максимальним.

У пункті 5.7 Положення № 20/зп-25 закріплено, що у разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання, без урахування однієї найвищої та однієї найнижчої оцінки.

Отже, результат оцінювання кожного з показників фіксується у виді середнього арифметичного бала, обчисленого за встановленою формулою.

Зазначене забезпечує об`єктивність підсумкового бала за кожним з показників, адже фактично «вирівнює» різність внутрішнього переконання кожного з членів Комісії щодо встановлених обставин, наданих суддею (кандидатом на посаду судді) документів, а також його відповідей під час послідовного обговорення кожного з показників.

Такий підхід узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 990/329/25.

За таких обставин відсутні підстави для скасування рішення № 560/ас-25 у частині оцінювання особистої та соціальної компетентностей позивача (пункт 2).

Не знаходить Суд і підстав погодитися з твердженням позивача про юридичну відсутність висновку ГРД виключно через відсутність на одному примірнику документа п`яти власноручних або кваліфікованих електронних підписів.

Відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради, при цьому колегія ГРД діє від імені Ради.

Пунктом 3 частини шостої цієї статті до повноважень ГРД віднесено надання ВККС, за наявності відповідних підстав, висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.

Тобто, Закон № 1402-VIII установлює колегіальний характер діяльності ГРД, проте не визначає єдиним допустимим доказом колегіального волевиявлення п`ять підписів на одному матеріальному або електронному примірнику документа.

За наявності матеріалів, що дозволяють установити склад колегії, предмет голосування, результат голосування та зміст ухваленого висновку, сам указаний позивачем недолік оформлення не є достатнім для висновку про відсутність рішення ГРД як юридичного факту.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС від 13.11.2025 № 560/ас-25 слід відмовити.

Щодо пункту 3 рішення ВККС від 13.11.2025 № 560/ас-25.

Цим пунктом Комісія внесла на розгляд ВККС у пленарному складі питання про підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, позитивне рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя може бути ухвалене лише за умови підтримання такого рішення кваліфікованою більшістю членів Комісії, визначеною цією нормою».

Отже, за наявності негативного висновку ГРД закон установлює спеціальний порядок ухвалення ВККС остаточного позитивного рішення щодо кандидата.

Можливість кандидата надати додаткові пояснення щодо відомостей, які можуть мати вирішальне значення для остаточного результату конкурсу, є засобом реалізації його права бути почутим, а не самостійним новим кваліфікаційним іспитом.

Оцінюючи доводи щодо рішення № 599/ас-25, Суд виходить із того, що доброчесність є оціночною морально-етичною категорією, яка не зводиться виключно до відсутності встановленого правопорушення.

Водночас негативний висновок не може бути свавільним та повинен мати раціональну фактичну основу.

Щодо фінансування будинку Суд враховує, що Комісія не встановила точної вартості будівництва та не визначила математично суму дефіциту коштів.

Разом із тим, ВККС не обмежилася загальною констатацією недостатності доходів.

Так, як видно з рішення, Комісія дослідила податкові відомості, звітність за 2009- 2011 роки, доходи батьків, пояснення кандидата щодо джерел коштів, періоду будівництва, характеру професійної діяльності та причин відсутності первинної документації.

ВККС мотивувала критичне ставлення до податкової звітності тим, що зазначені в ній суми становили виручку від реалізації робіт та послуг і не могли автоматично вважатися чистим доходом.

Також Комісія врахувала відсутність документів щодо окремих значних надходжень і будівельних витрат та непослідовність у поясненнях кандидата щодо фінансування.

Суд погоджується із доводами позивача, що сама відсутність первинних документів за подіями значної давності, не є доказом недоброчесності.

Проте, з рішення не встановлено також, що ВККС надала цій обставині саме таке самостійне значення, як недоброчесність позивача.

Навпаки, із змісту оскаржуваного рішення та запису засідання встановлено, що Комісія оцінювала ненадання кандидатом первинних документів у сукупності з іншими відомостями при визначенні переконливості пояснень кандидата.

Крім того, за фактичних обставин цієї справи, Судом встановлено, що Комісія дослідила вказані позивачем джерела доходів та обґрунтувала у рішенні причини, з яких такі докази не усунули сумнів більшості членів ВККС.

Своєю чергою, визначення Судом замість Комісії та переоцінка чистого доходу позивача за 2009- 2011 роки, ринкової вартості будинку та достатності доходів сім`ї означало б фактичне повторне кваліфікаційне оцінювання кандидата.

Щодо епізоду невведення будинку в експлуатацію, Суд погоджується з доводами позивача, що рішення не встановлює конкретного правопорушення ОСОБА_1 у зв`язку з цією обставиною.

Водночас, така обставина була врахована Комісією не як самостійна юридична підстава негативного рішення, а як один із елементів загальної оцінки прозорості створення, використання та правового оформлення майна.

Щодо військового обов`язку Суд зазначає, що Комісією не встановлено факту фальсифікації документів, незаконності наказу про звільнення з військової служби чи конкретної неправомірної поведінки позивача.

Формулювання про можливе ухилення від виконання військового обов`язку та прогноз щодо майбутнього здійснення догляду за матір`ю значною мірою мають характер припущення.

Водночас зазначений епізод не був єдиною і самостійною підставою рішення № 599/ас-25, тому не впливає на висновки ВККС по суті прийнятого рішення.

Недоліки мотивування одного з елементів сукупної оцінки не є безумовною підставою для скасування остаточного рішення, якщо інші мотиви мають самостійну фактичну основу і дозволяють зрозуміти причини, з яких кандидат не отримав передбаченої законом кількості голосів.

Щодо дисциплінарного епізоду Суд зазначає, що закриття дисциплінарної справи через сплив строку притягнення до відповідальності не позбавляє ВККС права оцінити фактичні обставини професійної поведінки кандидата.

Кваліфікаційне оцінювання не є повторним дисциплінарним провадженням, тому сама можливість урахування такого епізоду не суперечить закону.

ОСОБА_1 посилався також на те, що вже після проведення співбесіди колегіальним складом Комісії, 26.11.2025 до ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції, тоді як Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає можливості подання ГРД більше одного висновку або його викладення у новій редакції. Крім того, позивач стверджує, що цей документ має ті самі недоліки оформлення, які він наводив щодо первісного висновку, та вважає, що за таких обставин ВККС не мала правових підстав враховувати його під час пленарного розгляду.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що факт викладення ГРД раніше затвердженого висновку у новій редакції до завершення процедури конкурсу не свідчить про відсутність такого висновку або про неможливість його врахування ВККС.

Як встановлено Судом, висновок ГРД від 25.11.2025 у новій редакції, не містив нових істотних обставин порівняно з висновком від 06.10.2025, які б досліджувались та були враховані пленарним складом Комісії, а оформлений, зокрема, з урахуванням пояснень кандидата та уточненням раніше викладених обставин.

Тому для оцінки законності рішення ВККС визначальним є не сам факт складання висновку у новій редакції після 13.11.2025, а те, чи містив він нові (інші) обставини та чи була позивачу забезпечена реальна можливість надати щодо нього пояснення до прийняття пленарного рішення від 01.12.2025

Як убачається з рішення ВККС від 01.12.2025 № 599/ас-25, висновок ГРД у новій редакції було затверджено 25.11.2025 та отримано Комісією 26.11.2025. На спростування висновку ГРД ОСОБА_1 надав пояснення, а 01.12.2025 взяв участь у співбесіді з Комісією у пленарному складі, під час якої надавав пояснення щодо обставин, викладених у цьому висновку. Комісія під час ухвалення остаточного рішення дослідила висновок ГРД, письмові пояснення позивача та пояснення, надані ним під час пленарної співбесіди.

Отже, матеріали процедури не дають підстав для висновку, що подання висновку ГРД у новій редакції після співбесіди 13.11.2025 позбавило позивача можливості висловити свою позицію, надати пояснення чи спростувати наведені ГРД обставини до ухвалення Комісією остаточного рішення від 01.12.2025 № 599/ас-25.

Щодо доводів про дискримінаційне та нерівне ставлення.

Суд відхиляє доводи позивача про порушення ВККС принципів рівності та недискримінації, які він обґрунтовує посиланням на рішення Комісії щодо інших кандидатів, стосовно яких, за твердженням позивача, ВККС за подібних майнових обставин приймала пояснення щодо джерел походження коштів, фінансової допомоги батьків, відсутності первинних документів або інших обставин без застосування такого самого рівня вимог до їх документального підтвердження.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди, перевіряючи рішення суб`єктів владних повноважень, з`ясовують, зокрема, чи прийняті вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Водночас, дотримання принципу рівності не означає обов`язку суб`єкта владних повноважень приймати однакові рішення щодо різних осіб лише з огляду на зовнішню подібність окремих фактичних обставин.

Для встановлення неоднакового ставлення необхідно насамперед з`ясувати, чи перебували особи, на яких посилається позивач, у порівнюваних за юридично значущими ознаками ситуаціях, та чи було застосовано до них відмінний підхід без об`єктивного і розумного обґрунтування.

Такий підхід має особливе значення під час оцінювання критеріїв професійної етики та доброчесності, оскільки відповідна оцінка за своєю природою є індивідуалізованою та здійснюється з урахуванням усієї сукупності відомостей щодо конкретного кандидата, характеру встановлених обставин, їх давності, істотності, наданих кандидатом пояснень та документів, а також того, наскільки такі пояснення усувають сумніви, які виникли під час кваліфікаційного оцінювання.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.07.2026 у справі № 990/224/25, де Суд наголосив, що правила конкурсної процедури, які мають універсальний характер і застосовуються до всіх її учасників, самі по собі не свідчать про нерівне ставлення, а саме на особі, яка стверджує про порушення принципів рівності та недискримінації, лежить необхідність довести, що стосовно неї фактично був застосований відмінний підхід. У тій справі Велика Палата констатувала, що позивач такого порушення не довів.

При цьому Велика Палата звернула увагу і на те, що судове коригування вже проведеної конкурсної процедури для одного кандидата за відсутності ознак очевидної свавільності чи протиправності рішення Комісії може, навпаки, порушити рівність стосовно інших учасників, які проходили конкурс за однаковими правилами.

Саме посилання позивача на рішення ВККС щодо інших кандидатів не доводить дискримінаційного характеру рішення, прийнятого щодо нього. Для такого висновку недостатньо встановити, що в іншого кандидата також існувало майно, джерелом набуття якого вказувалась допомога батьків, або що інший кандидат також не мав окремих первинних документів.

Необхідним було б порівняння усієї сукупності юридично значущих обставин: характеру і вартості відповідного майна, періоду його набуття чи створення, розміру та підтвердження доходів, характеру пояснень кандидата, наявності чи відсутності суперечностей у таких поясненнях, обсягу документального підтвердження, а також інших відомостей досьє, які оцінювалися Комісією.

У цій справі позивач такої тотожності або істотної подібності обставин не довів.

Наведені ОСОБА_1 рішення ВККС щодо інших кандидатів засвідчують лише те, що Комісія в інших процедурах оцінювала пояснення, докази інших осіб щодо їхнього майнового стану та джерел походження коштів. Однак із самого факту прийняття пояснень інших кандидатів не випливає обов`язок Комісії надати аналогічну оцінку поясненням позивача незалежно від конкретного змісту його досьє та сукупності встановлених щодо нього обставин і наданих доказів.

До того ж, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВККС обґрунтувала свої сумніви не одним фактом відсутності документа, а, виходячи із сукупності обставин, серед яких характер відображених у податковій звітності за 2009- 2011 роки сум, відсутність відомостей щодо окремих договорів і замовників, відсутність документів щодо витрат на будівництво та облаштування будинку, а також оцінена Комісією непослідовність пояснень кандидата щодо джерел його фінансування.

Тому наведені позивачем приклади оцінювання інших кандидатів не свідчать про протиправність рішення № 599/ас-25.

Щодо позовних вимог про скасування рішень з питань відводів та самовідводів

Позивач, серед іншого, просить визнати протиправними та скасувати рішення ВККС від 01.12.2025 № 208/зп-25, № 209/зп-25, № 210/зп-25 про відмову в задоволенні заявлених ним відводів членам Комісії, а також рішення про відмову в задоволенні заяв про самовідвід відповідних членів Комісії.

Вирішуючи питання щодо можливості самостійного судового оскарження цих рішень, Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Водночас не кожне рішення суб`єкта владних повноважень, прийняте в межах певної адміністративної процедури, може бути самостійним предметом судового оскарження. Для цього таке рішення повинно мати самостійне юридичне значення та безпосередньо впливати на права, свободи чи законні інтереси особи.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої поняття спору, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, охоплює також вимоги, які взагалі не підлягають самостійному судовому розгляду. При цьому процедурні порушення, допущені під час прийняття акта, що безпосередньо породжує юридичні наслідки для особи, можуть бути перевірені судом під час оскарження такого остаточного акта.

Зокрема, такий підхід відображений у практиці Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості самостійного оскарження проміжних рішень та необхідності оцінювання допущених під час відповідної процедури порушень при перевірці остаточного рішення.

Колегія суддів враховує, що процедурне рішення, після прийняття якого відповідне адміністративне провадження продовжується та яке не створює самостійних перешкод для його здійснення, не може бути і самостійним предметом судового оскарження; відповідні заперечення можуть бути предметом судового контролю після прийняття остаточного адміністративного акта.

Питання про відвід (самовідвід) члена ВККС вирішується в межах розгляду Комісією конкретного питання. За своєю правовою природою рішення з цього питання спрямоване на визначення належного складу Комісії, який продовжуватиме відповідний розгляд, і саме по собі не впливає на права чи обов`язки кандидата та не визначає результату його кваліфікаційного оцінювання.

У спірних правовідносинах рішення про відмову в задоволенні заявлених позивачем відводів та самовідводів відповідних членів Комісії не завершували процедуру кваліфікаційного оцінювання, не визначали відповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності та самі по собі не спричинили припинення його участі у конкурсі. Їх наслідком було лише продовження розгляду питання тим складом Комісії, який надалі ухвалив остаточне рішення.

Безпосередні юридичні наслідки для позивача настали внаслідок прийняття ВККС рішень від 13.11.2025 № 560/ас-25 та від 01.12.2025 № 599/ас-25.

Отже, рішення з питань відводів та самовідводів мають щодо рішення № 599/ас-25 проміжний процедурний характер і не становлять самостійного предмета судового оскарження.

Водночас такий висновок не означає, що обставини їх прийняття перебувають поза межами судового контролю.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень безсторонньо (неупереджено).

Тому заявлення позивачем відводів, підстави таких заяв, порядок їх розгляду, подальше заявлення членами Комісії самовідводів, результати їх розгляду та подальша участь цих членів Комісії у пленарному розгляді підлягають оцінці Судом як обставини дотримання вимог щодо безсторонності складу ВККС під час прийняття остаточного рішення № 599/ас-25.

Таким чином, судовий захист позивача щодо наведених обставин забезпечується шляхом перевірки їх впливу на законність остаточного рішення ВККС, а не шляхом окремого оскарження кожного проміжного процедурного рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд виходить із широкого розуміння цієї підстави, яка охоплює також вимоги, що за своєю правовою природою взагалі не можуть бути предметом самостійного судового розгляду.

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень ВККС від 01.12.2025 № 208/зп-25, № 209/зп-25, № 210/зп-25, а також рішень про відмову в задоволенні заяв про самовідвід відповідних членів Комісії підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки ці рішення мають проміжний процедурний характер, не породжують для позивача самостійних юридично значущих наслідків та не підлягають окремому судовому оскарженню.

При цьому Суд наголошує, що зазначені вимоги не належать до юрисдикції іншого суду, а не підлягають самостійному судовому розгляду. Тому підстави для роз`яснення позивачеві права на звернення з такими вимогами до суду іншої юрисдикції відсутні.

Правомірність процедури вирішення відводів і самовідводів та подальша участь відповідних членів Комісії підлягають оцінці Судом при вирішенні по суті вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 01.12.2025 № 599/ас-25.

Так, Суд установив, що фактичні результати голосування щодо відводів відповідають змісту рішень № 208/зп-25, № 209/зп-25 та № 210/зп-25.

Твердження позивача про те, що дванадцять членів Комісії проголосували за задоволення відводів, матеріалами справи не підтверджується.

Навпаки, дванадцять членів Комісії у кожному випадку голосували за рішення про відмову у задоволенні відповідного відводу.

Так, з рішень ВККС від 01.12.2025: № 208/зп-25, № 209/зп-25 та № 210/зп-25, а також витягу з протоколу засідання ВККС № 416, встановлено наступне:

-у рішенні № 208/зп-25 щодо відводу ОСОБА_4 зазначено, що Комісія «ДВАНАДЦЯТЬМА голосами "ЗА" та ДВОМА голосами "ПРОТИ" вирішила: відмовити у задоволенні заяви ... про відвід»;

-у рішенні № 209/зп-25 щодо відводу ОСОБА_2 - 12 голосів «за», 2 - «проти», після чого постановлено відмовити у відводі;

-у рішенні № 210/зп-25 щодо відводу ОСОБА_3 - 12 голосів «за», 2 - «проти» рішення про відмову у відводі.

Змістом витягу з протоколу засідання № 416 підтверджується, що питання було сформульоване про прийняття рішення «відмовити у задоволенні заяви ... про відвід», після чого зазначено результат 12 - «ЗА», 2 - «ПРОТИ».

Тобто, 12 голосів «ЗА» - це не 12 голосів за відвід члена Комісії, а 12 голосів за рішення про відмову в задоволенні відводу.

Наведене також відповідає положенню частини третьої статті 100 Закону № 1402-VIII, якою передбачено, що рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю голосів членів ВККС, які беруть участь у засіданні, а голосування проводиться за відсутності члена Комісії, щодо якого вирішується питання.

Після цього члені ВККС: ОСОБА_4., ОСОБА_2 та ОСОБА_3. заявили самовідводи, однак більшість членів Комісії їх не підтримала.

Сам факт заявлення самовідводу не означає автоматичної наявності обставин, які безумовно виключали участь відповідного члена Комісії.

Крім того, варто зазначити, що попередня участь члена ВККС в оцінюванні тієї самої особи та висловлення професійної оцінки самі по собі також не свідчать про особисту заінтересованість у конкретному результаті наступної конкурсної процедури.

Інших об`єктивних фактів особистої заінтересованості ОСОБА_4 , ОСОБА_2 або ОСОБА_3. у негативному результаті конкурсу Судом не встановлено, тому відсутні підстави для визнання складу Комісії неповноважним.

Щодо доводів позивача про порушення статті 8 Конвенції Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини професійні спори не виключаються per se зі сфери «приватного життя».

Водночас зі статті 8 Конвенції не випливає загального права на працевлаштування, доступ до державної служби чи вибір певної професії.

Як зазначила Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 25.09.2018 у справі «Денісов проти України» (Denisov v. Ukraine), заява № 76639/11, питання щодо приватного життя у професійних спорах може виникати або з огляду на причини застосування оскаржуваного заходу, або з огляду на його наслідки для приватного життя особи. У разі застосування підходу, заснованого на наслідках, такі наслідки мають бути дуже серйозними та впливати на приватне життя особи значною мірою, а обов`язок довести досягнення такого рівня тяжкості покладається на заявника.

Участь позивача у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду не породжувала безумовного права на призначення на таку посаду, а залежала від успішного проходження визначеної законом конкурсної процедури та підтвердження відповідності встановленим законом критеріям.

У цій справі позивач не довів, що наслідки оскаржуваного рішення ВККС для його приватного життя досягли рівня достатнього для застосування статті 8 Конвенції за критерієм наслідків.

Водночас, оцінювання ВККС обставин його професійної діяльності, майнового стану та інших відомостей здійснювалося в межах установленої законом процедури перевірки відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

За таких обставин доводи позивача щодо статті 8 Конвенції не дають підстав для висновку про протиправність оскаржуваного рішення ВККС.

Враховуючи викладене вище, Суд приходить до висновку, що рішення Комісії № 599/ас-25 дозволяє встановити фактичні обставини, які більшість членів Комісії вважала істотними, та причини, з яких пояснення та докази кандидата не були прийняті як достатні для усунення сформованих сумнівів.

Незгода позивача з тим, що Комісія надала певним доказам і поясненням, сама по собі не свідчить про відсутність мотивів.

Переоцінка ж судом тих самих доказів, визначення іншого ступеня переконливості пояснень та формування власного висновку про доброчесність означала б вихід за межі судового контролю та перебирання дискреційних повноважень ВККС.

Тому, передбачених частиною третьою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстав для скасування рішень від 13.11.2025 № 560/ас-25 та від 01.12.2025 № 599/ас-25 Суд не встановив.

Оскільки вимоги про поновлення участі у конкурсі та повторний розгляд питання ВККС є похідними від вимог про скасування зазначених рішень, підстави для їх задоволення також відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на результат розгляду справи, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ВККС.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:

від 01.12.2025 № 208/зп-25 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4";

від 01.12.2025 №209/зп-25 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2";

від 01.12.2025 № 210/зп-25рішення ВККС "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_3";

від 01.12.2025 про відмову в задоволенні заяви членів ВККС ОСОБА_4, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про самовідвід.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в іншій частині - відмовити.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.10.2026

Головуючий Л. В. Тацій

Судді: А. А. Єзеров

С. Г. Стеценко

В. М. Шарапа

С. М. Чиркін