Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №260/3646/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3646/26 пров. № А/857/38321/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Затолочного В.С., Калмикової Ю.О.,

за участі секретаря судового засідання Байдали М.Б.,

представник позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 260/3646/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя в 1-й інстанції – Дору Ю.Ю.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), у якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольги Іванівни про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №72443879 від 14.05.2026 р.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що постанова про накладення штрафу від 14.05.2026 року є незаконною та підлягає до скасування виходячи з наступного. Як вбачається з дати винесення постанови про поновлення вчинення виконавчих дій (14.05.2026 р.) та дати постанови про накладення штрафу (14.05.2026 року) то поновлення виконавчих та накладення штрафу відбулось одночасно. Причому для того щоб встановити невиконання рішення суду необхідним є отримання боржником постанови про поновлення виконавчих дій, а виконавець наклав штраф відразу. Даний факт свідчить про неможливіcть накладення штрафу. Крім того, державний виконавець зобов`язаний був ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання, чого він не зробив. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу не було встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 260/3646/26 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольги Іванівни про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №72443879 від 14.05.2026 р.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Валенберга, 31, ЄДРПОУ 34850923) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривнi 96 копійок).

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідно до частини 1 статті 63 та ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення, що зобов`язує боржника ОСОБА_1 , вчинити певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника, тому скаржник зазначає, що зазначена процедура була повністю дотримана. Вказує, що підтвердження невиконання без поважних причин рішення суду є акти державного виконавця, які складені після подання заяви стягувачем ОСОБА_2 . З огляду на зазначене, оскільки позивачем не надано жодних доказів поважності причин невиконання рішення суду, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, на адресу апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги від апелянта.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Частиною 4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що адміністративний позов у справі №303/7051/22 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , згідно з яким надати йому право: побачення та спілкування з дитиною у першу та третю суботу місяця з 15 до 19 години та у другу й четверту неділі місяця з 10 до 15 години без присутності матері; відвідувати сина у разі його стаціонарного лікування у закладі охорони здоров`я без присутності матері.

07.08.2023 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №72443879 та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

14.05.2026 року було винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій в зв`язку з закінченням судового процесу.

14.05.2026 року було винесено постанову про накладення штрафу у сумі 1 700 грн. у зв`язку з невиконання рішення суду та на підставі заяви ОСОБА_2 від 07.05.2026 року та 11.05.2026 року та актами державного виконавця від 07.05.2026 року та 11.05.2026 року.

Судом також досліджено акт державного виконавця від 07.05.2026 року у якому встановлено, що 02.05.2026 року стягувач прийшов для побачення з сином, однак ніхто не відчинив, що зазначено стягувачем у заяві від 07.05.2026 року.

Також, відповідно до акту державного виконавця від 11.05.2026 року , встановлено, що боржник не виконує рішення суду, як зазначено у заяві стягувача від 11.05.2026 року .

Позивач категорично не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає її протиправною, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів невиконання без поважних причин боржником рішення, що є наслідком складання акту та винесенню постанови про накладення штрафу, відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». Суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем не дотримано вимог законодавства та не доведено правомірності його дій, позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольги Іванівни про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №72443879 від 14.05.2026 р.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Положенням п.2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

У ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п.1 ч.3, ч.4 ст.18 Закону №1404-VIII).

Згідно з ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Положеннями ч.1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Відповідно до ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентовано ст.64-1 Закону №1404-VIII.

Згідно з ч.1 указаної статті Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до положень ч.2 ст.64-1 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Положеннями чч.3 та 4 ст.64-1 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Згідно з чч.1,2 ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу наведених норм права суд дійшов висновку, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, яким боржника зобов`язано вчинити певні дії, є формою юридичної відповідальності за невиконання покладеного на нього обов`язку щодо виконання такого рішення.

Відповідальність може наставати лише за умови невиконання судового рішення без поважних причин та у строк, визначений державним виконавцем. Відтак, вирішуючи питання правомірності накладення штрафу за невиконання або повторне невиконання судового рішення, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник мав виконати відповідні дії згідно з виконавчим документом, а також з`ясувати причини невиконання рішення у встановлений строк.

У цьому зв`язку сам по собі факт невиконання судового рішення у визначений строк, без дослідження та оцінки причин такого невиконання, не може бути достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності відповідно до статті 75 Закону України №1404-VIII.

При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався окрім Закону України «Про виконавче провадження» положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Проте нормами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду.

В той же час, приписи статті 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 фактично змінюють положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», дозволяючи при цьому державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.

Відповідно до чч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Колегія суддів зазначає, що у вказаних правовідносинах слід застосовувати положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції №512/5.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №520/6943/19 та від 08.07.2021 у справі №640/11833/19.

Предметом спору у цій справі є законність винесення постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольги Іванівни про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №72443879 від 14.05.2026 р.

Як встановлено із позовної заяви, в якій позивач зазначає, що державний виконавець жодного разу не надав оцінки та не враховував фактичні обставини та її пояснення, що вона забезпечила виконання рішення суду, оскільки не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, при цьому надавала дитину для зустрічі щоразу, однак дитина за власним бажанням відмовилася йти до батька.

Зазначає, що відмова спілкуватися з батьком була за власної волі дитини (а не її волі) і є обставиною, що ускладнює виконання рішення і є поважною в розумінні ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», адже позивач не могла насильно заставити сина спілкуватися з батьком та вплинути на його рішення.

Вказує, що приводить дитину на побачення з ОСОБА_2 та не перешкоджає їх подальшому спілкуванню, тим самим виконуючи рішення суду. На подальші дії дитини щодо небажання контактувати з батьком жодним чином не впливала, про що надала державному виконавцю відеозаписи. Більше того, рішенням суду ухвалено не чинити перешкод в участі у вихованні з сином, а не забезпечити примусове спілкування дитини зі стягувачем.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що під час примусового виконання судового рішення, яким визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, державний виконавець зобов`язаний діяти не формально, а з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Зокрема, при вчиненні виконавчих дій підлягають оцінці поведінка обох батьків, їхні дії або бездіяльність, спрямовані на виконання чи перешкоджання виконанню судового рішення, а також психоемоційний стан дітей, їхній вік, рівень прив`язаності та фактичне сприйняття спілкування з кожним із батьків.

Колегія суддів зазначає, що категорія справ, пов`язаних із виконанням рішень щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, є особливою, оскільки безпосередньо стосується реалізації та захисту прав і свобод дітей. У зв`язку з цим під час виконання таких судових рішень першочергового значення набуває принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, який має превалювати над формальним застосуванням заходів примусового виконання.

Як встановлено судом першої інстанції, 07.05.2026 року до відділу ДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про те, що 02.05.2026 року у першу суботу місяця з 15.00 до 19.00 годину згідно графіка визначеного у рішенні суду побачення з дитиною ОСОБА_3 не відбулося, про що складено Акт державного виконавця від 07.05.2026 року.

11.05.2026 року до відділу ДВС повторно надійшла заява стягувача ОСОБА_2 , що у другу неділю місяця тобто 10.05.2026 року з 10.00 години побачення з сином ОСОБА_3 не відбулося (заява від 11.05.2026 року), про що складено Акт державного виконавця від 11.05.2026 року.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідачем 14 травня 2026 року було накладено штраф на позивача за невиконання рішення суду без встановлення факту перешкоджання боржником у виконанні рішення та проведенні спільного часу з дитиною, що дає підстави для висновку про протиправність постанови державного виконавця про накладення штрафу.

Колегією суддів встановлено, що державним виконавцем при винесенні оскарженої постанови не було враховано бажання дитини, при тому що в оскарженій постанові не було зазначено жодного факту який би міг свідчити про протиправність дій боржника, на підтвердження перешкод у виконанні рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі №640/11079/19 звернув увагу на необхідність врахування доказів узгодження державним виконавцем місця та часу проведення побачень стягувача з дитиною з урахуванням інтересів та стану дитини, що є обов`язком державного виконавця.

За вказаних обставин, проведена державним виконавцем перевірка є формальною та здійснена без урахування всіх обставин справи.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» №2402-ІІІ від 26.04.2001 передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а дійшов висновку про те, що небажання дитини, на виконання рішення суду, спілкуватися зі стягувачем фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Крім того, враховуючи положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, які не суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає, що пунктами 6 та 7 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» встановлено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу має бути обґрунтованою, вмотивованою та містити чіткі посилання на норми закону. Необґрунтоване накладення штрафу за невиконання рішення, без доведення вини боржника та умислу ухилення, є підставою для його скасування в судовому порядку, оскільки виконавець зобов`язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.

Разом з тим, в цій справі державним виконавцем не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду боржником. В акті державного виконавця не міститься жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дитиною.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольги Іванівни про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №72443879 від 14.05.2026 р.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись с. 4 ст. 229, ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 260/3646/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий суддяН. М. Судова-Хомюк

суддіВ. С. Затолочний

Ю. О. Калмикова

Повне судове рішення складено 08.10.26