Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №140/12283/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12283/25 пров. № А/857/24556/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 (головуючий суддя Андрусенко О.О., м.Луцьк) у справі №140/12283/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

23.10.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ГУ ПФУ у Волинській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (ГУ ПФУ в Херсонській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 26.06.2025 № 213050044069, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити позивачу пенсію за вислугу років з 19.06.2025 (дати звернення за призначенням пенсії).

Позов обґрунтовує тим, що 19.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії, яка була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області. За результатами розгляду 26.06.2025 прийнято рішення №213050044069 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з неврахуванням до спеціального стажу періодів роботи, зазначених у довідці від 03.06.2025 №302. Відповідно до Списку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, регулювальники швидкості руху вагонів. Згідно з Довідниками кваліфікаційних характеристик та Класифікаторами професій, посада «старший регулювальник швидкості руху вагонів» є похідною від базової професії та передбачає виконання аналогічних функцій з організації перевезень і забезпечення безпеки руху, що не змінює права на пільгове пенсійне забезпечення. Позивач працював на посадах регулювальника та старшого регулювальника швидкості руху вагонів у періоди з 06.07.1994 по 18.08.1995 (1 рік 1 місяць 13 днів), з 11.01.1999 по 22.12.2000 (1 рік 11 місяців 12 днів), з 23.12.2000 по 31.05.2018 (17 років 5 місяців 9 днів), з 01.09.2020 по 18.05.2025 (4 роки 8 місяців 17 днів), що підтверджується трудовою книжкою та довідками про стаж. Загалом його спеціальний стаж перевищує 28 років, однак відповідачі безпідставно не зарахували понад 22 роки роботи на посаді старшого регулювальника, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.06.2025 №213050044069 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 з 19.06.2025 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи з 01.11.1995 по 19.11.1998 та з 23.12.2000 по 11.10.2017 згідно довідки від 03.06.2025 №302. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) та пункту 2 розділу ХV Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) у зв`язку з відсутністю пільгового стажу. Страховий стаж позивача складає 36 років 7 місяців 14 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 3 роки 0 місяців 25 днів. До спеціального стажу не враховано періоди роботи згідно довідки від 03.06.2025 №302 з 01.11.1995 по 19.11.1998, з 23.12.2000 по 11.10.2017, оскільки вказані в довідці посади не передбачені переліком посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

08.05.2026 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, окрім цього зазначає, що розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області віддало перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

19.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Вказана заява позивача за принципом екстериторіальності надійшла для розгляду до ГУ ПФУ у Волинській області та рішенням якого від 20.06.2025 №213050044069 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, передбаченого пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 36 років 7 місяців 14 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 3 роки 0 місяців 25 днів. До спеціального стажу не враховано періоди роботи згідно довідки від 03.06.2025 №302 з 01.11.1995 по 19.11.1998, з 23.12.2000 по 11.10.2017, оскільки вказані в довідці посади не передбачені переліком посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За правилами статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Відтак, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, загальний стаж на п`ять років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, за приписами пункту «а» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Ухвалюючи рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Конституційний Суд України виснував, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відтак, апеляційний суд наголошує, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015.

З огляду на вищевикладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Згідно пункту 2-1 розділу ХV Закону №1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Однак, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.03.2024 у справі № 500/5342/21, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 03.06.20258 №302, ОСОБА_1 з 01.11.1995 по 19.11.1998 працював черговим по гіркі та виконував роботи, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті (записи №№17-18); з 23.12.2000 по 11.10.2017 на посаді старшого регулювальника швидкості руху вагонів та виконував роботи, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті (записи №№20-21).

Вказані записи трудової книжки в частині спірного періоду оформлені у відповідності до вимог законодавства, містять номери та дати наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення, завірені підписами уповноважених осіб та печатками підприємств.

При тому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості.

Так, розглядаючи подані позивачем документи для призначення пенсії за вислугу років, відповідач не зарахував періоди роботи позивача на посаді чергового по гіркі та старшого регулювальника швидкості до пільгового стажу та дійшов висновку про відсутність у нього пільгового стажу, що стало підставою для відмови у призначенні пенсії.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» від 12.10.1992 №583 затверджений Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років. Відповідно до зазначеного Списку право на пенсію за вислугу років мають машиністи автомотрис і мотовозів, машиністи і помічники машиністів тепловозів, машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів тощо. Тобто, вищезазначеним Списком передбачені посади машиністів автомотрис і мотовозів, проте посади машиністів дрезини не передбачені.

Однак, визначальним для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-XII є безпосереднє здійснення організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та метрополітенах.

Так, професія «регулювальник швидкості руху вагонів» передбачена розділом 66 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 66 Залізничний транспорт і метрополітен), затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17.12.1992 № 601 та погодженого Міністерством праці та соціальної політики України (діяв до 20.05.2016) та розділом 64 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників випуск 66 Залізничний транспорт і метрополітен), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 20.05.2016 №181, в якому визначені завдання та обов`язки, необхідні знання та кваліфікаційні вимоги до професії 2-5 розрядів. В примітці до вказаних розділів визначено, що старший регулювальник швидкості руху вагонів, крім безпосереднього виконання робіт, які передбачені у кваліфікаційній характеристиці, виконує обов`язки керівника бригади регулювальників швидкості руху вагонів і тарифікується на один розряд вище регулювальників.

Класифікатором професій ДК 003-2005 (позиція 8312.2) прийнятим наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 № 375 (діяв до 01.11.2010) та Класифікатором професій ДК 003:2010 (позиція 8312), затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, визначена професійна назва роботи - «регулювальника швидкості руху вагонів», при цьому додаток «старший» є похідним словом до професії, відповідно до додатку В класифікатора «Похідні слова до професій (професійних назв робіт)», яке може застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збереження коду новоутвореної професії.

Таким чином, колегія суддів констатує, що позивач у спірні періоди працював на посадах, які належать до категорії працівників залізничного транспорту, безпосередньо зайнятих в організації перевезень та забезпеченні безпеки руху, а саме — регулювальника швидкості руху вагонів та старшого регулювальника швидкості руху вагонів.

Відтак, працюючи в період з 01.11.1995 по 19.11.1998 та з 23.12.2000 по 11.10.2017, позивач безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті, а тому зазначений стаж повинен бути врахований як стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Отож, доводи апелянта про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за вислугу років не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки за період роботи з 01.11.1995 по 19.11.1998 та з 23.12.2000 по 11.10.2017 позивач набув необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років, який за правилами пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ становить 12 років 6 місяців. Також позивач досяг віку 55 років та має страховий стаж більше 25 років, що в своїй сукупності вказує на наявність правових підстав для призначення йому пенсії на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 26.06.2025 №213050044069, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що апеляційна скарга мотивів та заперечень щодо протиправності стягнення такої суми не містить, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та оцінку рішенню в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не надає.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 у справі № 140/12283/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар