Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №460/2975/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2975/26 пров. № А/857/34598/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глазька С.М. та Глушка І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Михальчука Миколи Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби, скасування наказу про продовження дії контракту понад встановлені строки, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Щербаков В.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.05.2026р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 14.05.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

18.02.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Михальчук М.І., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, оформлену листом № 08/2741/26-Вн від 09.01.2026р.;

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) № 130-ОС від 22.01.2026р. «По особовому складу» в частині продовження дії контракту понад встановлений строки, з 09.02.2026р. на період дії воєнного стану старшому сержанту ОСОБА_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

вирішити питання про судові витрати.

Також представник позивача просив поновити строк звернення до суду з цією позовною заявою (а.с.1-11, 67-76).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.41-42).

Згідно ухвали суду від 17.04.2026р. поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом (а.с.77-78).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2026р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, оформлену листом № 08/2741/26-Вн від 09.01.2026р.; визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) «По особовому складу» № 130-ОС від 22.01.2026р. в частині продовження дії контракту понад встановлений строки сержанту ОСОБА_1 , з 09.02.2026р. на період дії воєнного стану; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2025р. щодо звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп. (а.с.79-85).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ), який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.89-95).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» виникає після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, тобто, у спірному випадку після закінчення контракту, тобто з моменту припинення воєнного стану. На момент подачі рапорту про звільнення строк дії контракту не закінчився, а був продовжений у порядку, встановленому законом у відповідності до абз.2, 3 п.2 ч.9 ст.23 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому, відповідно до Положення військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту та/або своєчасно не виявляє бажання укласти новий контракт, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт із зазначенням свого волевиявлення з даного приводу.

Однак, позивач звернувся з рапортом про звільнення 08.12.2025р., тобто, не попередив відповідача про небажання продовжувати військову службу за три місяці до закінчення зазначеного строку.

Представник позивача Михальчук М.І. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.119-120).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як з`ясовано під час судового розгляду, старший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника першої групи інспекторів прикордонної служби другого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ).

09.02.2023р. між позивачем та начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в ДПС України на посадах осіб сержантського та старшинського складу (а.с.20-23).

Пунктом 3 вказаного контракту визначено, що контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством за погодженням сторін на три роки з 09.02.2023р. по 08.02.2026р.

ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини із рапортом від 08.12.2025р. про звільнення його з військової служби на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану і за відсутності бажання позивача продовжувати військову службу (а.с.14-15).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 № 08/2741/26-Вн від 09.01.2026р. позивача повідомлено про те, що відповідно до абз.4 ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану. 3 огляду на викладене, у старшого сержанта ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.34-35).

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 130-ОС від 22.01.2026р продовжено дію контракту понад встановлені строки старшому сержанту ОСОБА_1 (а.с.66).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби позивача на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та протиправним рішення про продовження дії контракту понад встановлені строки, представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин належить застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача від 08.12.2025р. Зокрема, пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено у редакції Закону № 3633-ІХ: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Згідно п.1 розділу II Прикінцеві та перехідні вказаного Закону положення останнього набирають чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п`ятої статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Отже, станом на 18.12.2025р. позивач мав право на звільнення зі служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до керівництва відповідача із дотриманням вимог п.70 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009 (надалі – Положення № 1115/2009).

Окрім того, зміни внесені до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом № 3633-ІХ гармонізували між собою положення пп.2 п.8 ст.23 та пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26, а саме: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених п.3 ч.5 ст.26 цього Закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) «По особовому складу» № 130-ОС від 22.01.2026р. в частині продовження дії контракту понад встановлений строки сержанту ОСОБА_1 , з 09.02.2026р. на період дії воєнного стану.

Обираючи правильний спосіб захисту прав позивача за сукупності всіх обставин, суд прийшов до переконання про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2025р. щодо звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно з ст.19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Відповідно до ст.20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Згідно з ч.ч.2, 3 п.2 ч.9 ст.23 Закону № 2232-ХІІ для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Під час дії особливого періоду, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:

3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Згідно з п.2 частини 8 статті 23 № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент звернення із рапортом про звільнення) під час дії особливого періоду:

для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Згідно з пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент звернення із рапортом про звільнення) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Відповідно до п.17 Положення № 1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

З громадянином, який вступає на військову службу, можуть бути укладені такі види контрактів: контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу (додаток 1).

Згідно з пп.1 п.29 Положення № 1115/2009 право на укладення контракту про проходження військової служби та внесення змін до нього надається начальнику органу Держприкордонслужби, який має право видавати накази по особовому складу, - з усіма військовослужбовцями рядового складу, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цьому органі, а також із громадянами, які приймаються на військову службу до цього органу на посади осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу.

Підпунктом 1 п.270 Положення № 1115/2009 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою – шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Відповідно до п.273 Положення № 1115/2009 начальники органів Держприкордонслужби відповідно до наданих їм прав зобов`язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, або тих, що не виявили бажання укладати новий контракт.

Документи на звільнення з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк дії контракту, надсилаються для розгляду посадовим особам, які мають право їх звільняти, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ про звільнення таких військовослужбовців повинен бути виданий не пізніше ніж за місяць до досягнення граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту.

Колегія суддів зазначає, що ключовим правовим питанням у цьому спорі є наявність у позивача законних підстав для звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами на підставі укладеного контракту виникли правовідносини щодо проходження позивачем військової служби, які за своїм характером є тривалими та продовжували існувати на момент викладення пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ у відповідній редакції Закону України № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (надалі – Закон № 3633-ІХ).

Апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2024р. у справі № 120/10413/22, згідно яких новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

При цьому адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент відповідного звернення та прийняття таких рішень.

З огляду на це, до спірних правовідносин належить застосовувати пряму дію норми права у часі, а саме в тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача від 08.12.2025р.

Підпункт пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ викладено у наступній редакції Закону № 3633-ІХ: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Згідно п.1 розділу II Прикінцеві та перехідні вказаного Закону положення останнього набирають чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п`ятої статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на 18.12.2025р. позивач набув законне право на звільнення з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ (як військовослужбовець, який уклав контракт під час дії воєнного стану).

Вказане право було реалізовано позивачем у встановленому законом порядку шляхом звернення до командування відповідача із відповідним рапортом з дотриманням вимог п.270 Положення № 1153/2008.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що зміни, внесені до Закону № 2232-ХІІ Законом України № 3633-ІХ, системно гармонізували між собою норми, які регулюють строки дії контрактів в умовах воєнного стану, а саме: пп.2 п.8 ст. 23 та пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ. Зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених п.3 ч.5 ст.26 цього Закону

Таке застереження прямо унеможливлює автоматичне та безальтернативне продовження дії контракту в разі наявності правової підстави для звільнення, передбаченої вказаним пунктом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за наслідками розгляду рапорту позивача від 18.12.2025р. відповідач листом № 08/2741/26-Вн від 09.01.2026р. фактично відмовив позивачу в звільненні з військової служби на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 № 2232-ХІІ.

Така відмова вмотивована позицією відповідача про неможливість припинення служби у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, що, на переконання колегії суддів, є хибним тлумаченням норм матеріального права та свідчить про протиправність дій суб`єкта владних повноважень

Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом не прийняв відповідного рішення, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено. Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

За таких умов колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови відповідача у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, оформлену листом № 08/2741/26-Вн від 09.01.2026р.; визнання протиправним та скасування наказу відповідача (по особовому складу) № 130-ОС від 22.01.2026р. у частині продовження дії контракту понад встановлені строки сержанту ОСОБА_1 з 09.02.2026р. на період дії воєнного стану; зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.12.2025р. щодо звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2026р. в адміністративній справі № 460/2975/26 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіС. М. Глазько

І. В. Глушко

Дата складання повного судового рішення: 08.10.2026р.