Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №463/6033/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 463/6033/26 пров. № А/857/50671/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глушка І.В. та Глазька С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – не з`явився;

від відповідачів – не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 07.09.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Берези Романа Мирославовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Управління патрульної поліції у Львівській обл. Департаменту патрульної поліції та Стадника Івана Теодозійовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Яворський С.Й., час та місце ухвалення додаткового рішення суду І інстанції: 07.09.2026р., м.Львів; дата складання повного додаткового рішення суду І інстанції: 07.09.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

25.06.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Береза Р.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7382417 від 16.06.2026р., якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП; стягнути з відповідача Управління патрульної поліції /УПП/ у Львівській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ судові витрати (а.с.1-4, 14 і на звороті).

Згідно ухвали суду від 30.06.2026р. розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін в судове засідання (а.с.17 і на звороті).

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14.08.2026р. заявлений позов задоволено; скасовано постанову серії ЕНА № 7382417 від 16.06.2026р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення стягнення за ч.3 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн., закрито відповідну справу про адміністративне правопорушення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 542 грн. (а.с.42-44).

19.08.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник позивача подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з УПП у Львівській обл. ДПП на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13500 грн. 00 коп., які понесені у зв`язку із розглядом справи (а.с.48-51).

27.08.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» відповідач УПП у Львівській обл. ДПП скерував до суду заперечення на клопотання (заяву) про ухвалення додаткового рішення, в якій просив відмовити в задоволенні такої (а.с.52-57).

Згідно додаткового рішення суду від 07.09.2026р. заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено; ухвалено в справі додаткове судове рішення щодо вирішення питання про судові витрати; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань УПП у Львівській обл. ДПП на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено (а.с.62-63).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням (додатковим), його оскаржив відповідач УПП у Львівській обл. ДПП, який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в цілому призвело до помилкового вирішення питання про розподіл судових витрат, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити (а.с.66-70).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує неспівмірністю стягнутих витрат на правову допомогу, а суму гонорару адвоката вважає значно завищеною. Витрати на правову допомогу в декілька разів перевищують суму спірного штрафу, що порушує принцип пропорційності згідно вимог КАС України.

Вважає, що розглянута справа є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, через що не потребує особливих адвокатських знань та вмінь, а тому заявлений розмір правничої допомоги є несправедливим в порівнянні із предметом спору та доказами, наданими на підтвердження згаданих витрат.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

02.10.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» представник позивача скерував до апеляційного суду зауваження щодо помилкового відкриття апеляційним судом провадження в розглядуваній справі (а.с.90-91).

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Апелянтом УПП у Львівській обл. ДПП оскаржується додаткове рішення суду щодо розподілу судових витрат, зокрема, про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання адвокатом позивачу ОСОБА_1 правничої допомоги в межах розгляду цієї справи. Понесені витрати підлягають стягненню на користь позивача в зменшеному обсязі – в розмірі 4000 грн. – із врахуванням критеріїв співмірності та пропорційності.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката такими, що не у повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката, в загальному розмірі 13500 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом представлено наступні письмові докази:

договір про надання правничої допомоги № 6/26-АФ від 19.06.2026р. (а.с.95-97);

акт № 8/26-ЗВ наданих правових послуг від 17.08.2026р. (а.с.98);

детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Березою Р.М. для ОСОБА_1 у справі № 463/6033/26, складений 18.08.2026р. (а.с.99);

рахунок № 8/26-АФ на оплату правових послуг від 17.08.2026р. (а.с.100);

ордер серії ВО № 1136251 від 22.06.2026р. на ведення справи в Личаківському районному суді м.Львова (а.с.5).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст.252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

На думку колегії суддів, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, не була подана в межах строку, встановленого ч.7 ст.139 КАС України.

Так, відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В ухвалах та постанові від 25.07.2023р. у справі № 340/4492/22, від 08.01.2024р. у справі № 580/3758/19, від 23.01.2024р. у справі № 380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 20.08.2024р. у справі № 280/3862/20 виснував, що зазначення ж у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат з відповідача не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що визначені п.3 ч.1 ст.252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

В розглядуваній справі заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду першої інстанції лише 19.08.2026р. (а.с.48-51), тобто після того, як суд першої інстанції ухвалив рішення по справі від 14.08.2026р. (а.с.42-44).

До цього часу позивач та його представник із заявами такого змісту не зверталися; документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавали, відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання, як і призначати судове засідання для його вирішення.

Зазначення в мотивувальній частині адміністративного позову намірів щодо подачі заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу упродовж розгляду справи (зворот а.с.3), висловлення у прохальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору (без чітких та конкретних вимог) (зворот а.с.14) не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, представлення відповідних документів, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Окрім цього, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, із цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

З представлених документів убачається, що їх частину оформили після того, як суд ухвалив рішення від 14.08.2026р. по справі.

Зокрема, 17.08.2026р. договірними сторонами складено акт № 8/26-ЗВ наданих правових послуг і оформлено рахунок № 8/26-АФ на оплату правових послуг.

При цьому, ряд поданих позивачем доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, існували ще до ухвалення рішення у цій справі, про що свідчать дати таких документів.

За викладеної ситуації суд першої інстанції не міг вирішувати питання про відшкодування на користь позивача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, адже вимоги позивача, заявлені за посередництва його представника, про їх відшкодування побудовані на обставинах, які набули об`єктивної форми після того, як суд розглянув і задовольнив його позов.

Іншими словами, колегія суддів не заперечує того, що позивач, звернувшись із позовом до суду, отримав правничу допомогу адвоката, як і того, що витрати, які він у зв`язку з цим фактично поніс чи міг (або ще має) понести, охоплюються поняттям судових витрат у значенні ст.134 КАС України.

Разом з тим, про ці обставини позивач повідомив суду після ухвалення рішення від 14.08.2026р., тобто, без дотримання вимог ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України.

Викладене в своїй сукупності дає підстави вважати, що позивач не подав заяви, яка б у розумінні положень ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України давала суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення в суду доказів понесених судових витрат на правову допомогу, виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.252 КАС України.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового винесення додаткового судового рішення та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, через що додаткове рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про залишення без розгляду заяви щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

З приводу зауважень представника позивача щодо помилкового відкриття апеляційного провадження через неналежне скерування позивачу апеляційної скарги та інших процесуальних документів колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалений 27.04.2021р. Закон України № 1416-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» (далі - Закон № 1416-IX), який набрав чинності 26.05.2021р., змінив існуючий доти концепт повідомлення учасників справи і вручення їм процесуальних документів суду головно на паперових носіях (засобами поштового зв`язку), змістивши акцент (перевагу) на електронну комунікацію за допомогою функціоналу Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), впровадження якої має здійснюватися поетапно.

На реалізацію положень Закону № 1416-ІХ Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 від 17.08.2021р. затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

У газеті «Голос України» № 168 (7668) від 04.09.2021р. та на вебпорталі судової влади України Вища рада правосуддя опублікувала оголошення, у якому, серед іншого, зазначено, що з початком функціонування підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку: зазнає змін порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами 15.1, 15.5, 15.7, 15.15, 15.17 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Отож після того, як Вища рада правосуддя сповістила про початок функціонування окремих підсистем (модулів) єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи дія пп.15.15 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України обмежена і обмін документами між судом і учасниками судового процесу має здійснюватися головним чином через ЄСІТС.

Початок функціонування окремих підсистем (модулів) єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, як-то передбачає Закон № 1416-ІХ, зобов`язує суди направляти судові рішення на офіційні електронні адреси (тут збережена термінологія КАС України у редакції, викладеній відповідно до Закону № 1416-ІХ) учасників справи і тільки якщо такої адреси учасник справи не має, то тоді можуть використовуватися засоби поштового зв`язку.

Отже, участь сторони в судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, відтак, застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави.

Повертаючись до справи, яка переглядається, колегія суддів, з урахуванням зазначених висновків, зазначає, що копія апеляційної скарги разом з процесуальними документами були скеровані на офіційну електронну адресу адвоката Берези Р.М., що стверджується довідками про доставку електронних листів від 28.09.2026р. (а.с.81, 101).

Отже, у розумінні частин п`ятої, сьомої статті 18 КАС України, належним способом вручення представнику позивача копій апеляційної скарги та ухвал апеляційного суду вважається врученням цих документів також і особі, яку цей представник (адвокат) представляє, тобто позивачу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 08.02.2024р. у справі № 480/8341/22 (провадження № К/990/34473/23).

Окрім цього, копії апеляційної скарги разом з іншими процесуальними документами були скеровані 01.10.2026р. засобами поштового зв`язку на адресу позивача, однак не вручені адресату (невдала спроба вручення – інші причини 05.10.2026р.) (а.с.104).

Також про розгляд справи позивач був повідомлений телефонограмою секретаря судового засідання, текст якої долучений до матеріалів справи (а.с.89).

З огляду на викладене, твердження представника позивача про порушення норм процесуального закону зі сторони апеляційного суду не ґрунтуються на вимогах КАС України і усталеній судовій практиці з викладеного питання.

Натомість, апеляційним судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення позивача та його представника про апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст.139, 143, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.3 ч.1 ст.315, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 07.09.2026р. в адміністративній справі № 463/6033/26 скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву представника адвоката Берези Романа Мирославовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції – залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіІ. В. Глушко

С. М. Глазько

Дата складання повного судового рішення: 08.10.2026р.