Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 05 жовтня 2026 р.
Справа: №140/6781/25
Суддя: Шавель Руслан Миронович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6781/25 пров. № А/857/49059/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Глушка І.В. та Глазька С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,
а також сторін (їх представників):
від позивача – не з`явився;
від відповідача – не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2026р. про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності (суддя суду І інстанції: Андрусенко О.О., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 01.09.2026р., м.Луцьк; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
В С Т А Н О В И В:
Оскаржуваною окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2026р. заяву ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл., вчинену при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2025р. у справі № 140/6781/25, щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в повному розмірі відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано ГУ ПФ України у Волинській обл. вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2025р. у справі № 140/6781/25 в частині здійснення виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у фактично нарахованому розмірі - у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком; встановлено ГУ ПФ України у Волинській обл. строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою – 30 (тридцять) календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили (а.с.121-123).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Волинській обл., який у апеляційній скарзі просить окрему ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України відмовити, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання щодо визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії на виконання рішення суду (а.с.127-130).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час постановлення окремої ухвали суд не врахував вимог бюджетного законодавства, зокрема, приписів Законів України про Державний бюджет на 2025 і 2026 роки, які передбачають норми прямої дії щодо здійснення видатків із бюджету ПФ України на виконання судових рішень.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2025р. у справі № 140/6781/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025р., позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправними дії ГУ ПФ України у Волинській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано ГУ ПФ України у Волинській обл. здійснити ОСОБА_1 з 11.12.2024р. перерахунок та виплату пенсії, передбаченої ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум) (а.с.21-24, 41-46).
11.02.2026р. суд видав стягувачу виконавчий лист № 802/2026 про зобов`язання ГУ ПФ України у Волинській обл. здійснити ОСОБА_1 з 11.12.2024р. перерахунок та виплату пенсії, передбаченої ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).
25.02.2026р. державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі згаданого виконавчого документа відкрив виконавче провадження ВП № 80349223 (а.с.61).
Окремою ухвалою суду від 22.07.2026р. зобов`язано ГУ ПФ України у Волинській обл. вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2025р. у справі № 140/6781/25 в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 основної пенсії за період з 01.01.2026р. відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії (а.с.106-108).
На звернення позивача про стан виконання рішення суду ГУ ПФ України у Волинській обл. листом № 17317-15473/Н-02/8-0300/26 від 09.07.2026р. повідомило про те, що згідно Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затв. постановою КМ України № 821 від 14.07.2025р., позивачу проведено виплату частини заборгованості в сумі 4575 грн. Станом на дату розгляду звернення залишок боргу становить 220691 грн. 77 коп. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026р. у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026р., визнано постанову КМ України № 821 від 14.07.2025р. протиправною та нечинною. На даний час нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання рішень судів, є відсутнім (а.с.115 і на звороті).
Виносячи спірну ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що за фактичних обставин стягувач вжив усіх можливих заходів для примусового виконання рішення суду в цій справі.
На виконання рішення суду основний розмір пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням окремої ухвали суду від 22.07.2026р., становив 25950 грн., що відповідає резолютивній частині рішення суду.
Хоча розрахунок основної пенсії за віком приведений у відповідність до вимог до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте щомісячна виплата ОСОБА_1 пенсії у перерахованому розмірі не проводиться, що збільшує заборгованість. Так, розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 28953 грн. 07 коп., однак фактично позивач отримує пенсію у меншому розмірі, ніж визначено за результатами перерахунку.
Таким чином, позивач не отримує щомісячно присуджений судом розмір пенсії.
Оскільки ГУ ПФ України у Волинській обл. не здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами в повному розмірі, визначеному судовим рішенням у справі № 140/6781/25, тобто, відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, тому суд дійшов висновку про задоволення заяви у спосіб визнання протиправною бездіяльність боржника, вчинену при виконанні рішення суду у цій справі, щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у повному розмірі відповідно до ст.54 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розглядаючи подану апеляційну скаргу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст.383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020р. у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».
Отже, при розгляді заяв в порядку ст.383 КАС України суд повинен з`ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов`язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Зазначені вимоги дотримано судом першої інстанції, що слідує з наступного.
Після звернення позивача із заявою в порядку ст.383 КАС України суд першої інстанції вжив заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин по справі.
При цьому, підтвердженим є факт лише часткового виконання рішення суду в справі № 140/6781/25. Зокрема, на виконання вказаного судового рішення відповідач провів перерахунок пенсії позивача; щомісячна виплата ОСОБА_1 пенсії у перерахованому розмірі не проводиться, що збільшує заборгованість; розмір пенсійної виплати становить 28953 грн. 07 коп., однак фактично позивач отримує пенсію у меншому розмірі, ніж визначено за результатами перерахунку.
Отже, загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного позитивного результату. За таких умов в суду виникла об`єктивна необхідність у застосуванні такого процесуального інституту як визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Погашення заборгованості з пенсійних виплат входить саме до компетенції ПФ України та його територіальних органів.
За наведених умов питання виплати нарахованої суми пенсії пенсійним органом не розкрито; суду в розрізі виконання вимог ст.383 КАС України не представлено доказів вжиття дієвих заходів зі сторони відповідача для повного і своєчасного виконання рішення суду.
Також покликання за наведених обставин на відсутність відповідного фінансового забезпечення відповідача на виконання судового рішення є помилковим, оскільки доказів того, що керівник територіального органу ПФ України вживав належних і достатніх дій для своєчасного надходження коштів з бюджету для виконання рішення суду, що входить в межі його повноважень, не представлено.
Отже, вирішивши у такий спосіб заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції забезпечив належний судовий контроль за виконанням судового рішення, здійснив її належний та всебічний розгляд.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р., заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу ст.ст.3, 8, частин першої та другої ст.55, частин 1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022р. у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі № 611/26/17, від 07.02.2022р. у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023р. у справі № 520/926/21.
Як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
За таких умов суд першої інстанції дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, дотримався норм процесуального права в частині забезпечення належного розгляду заяви в порядку ст.383 КАС України, що призвело до обґрунтованого і послідовного висновку про задоволення розглядуваної заяви ОСОБА_1 .
Оцінюючи в сукупності вищезазначене, судом першої інстанції наведено достатні і вагомі підстави для задоволення заяви позивача щодо визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень, допущеної під час виконання рішення суду в справі, через що оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування окремої ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України у Волинській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2026р. про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення в адміністративній справі № 140/6781/25, залишити без задоволення, а згадану окрему ухвалу суду – без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддяР. М. Шавель
суддіІ. В. Глушко
С. М. Глазько
Дата складання повного судового рішення: 08.10.2026р.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua