Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №759/15179/26 — Київський апеляційний суд

Справа № 759/15179/26 суддя в І-й інстанції Ул`яновська О.В.

Провадження № 33/824/4573/2026 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.

Категорія: ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 жовтня 2026 року м. Київ

Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Леляка Ярослава Олександровича на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 травня 2026 року серії ЕПР1 № 666847, 15 травня 2026 року о 17 год. 14 хв. у місті Київ, проспект Академіка Паладіна, 46А, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 , не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку поліцейський здійснив за допомогою жезла з червоним сигналом, та поїхав далі, чим порушив п. 2.4. ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Крім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 травня 2026 року серії ЕПР1 № 666825, 15 травня 2026 року о 17 год. 14 хв. у місті Київ, проспект Академіка Паладіна, 46А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння а саме: порушення координації рухів, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000.00 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000.00 грн. у дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665,60 грн.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 адвокат Леляк Я.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Леляк Я.О. зазначає, відеозапис з нагрудних камер не містить фіксації руху транспортного засобу «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_2 , моменту подання поліцейським вимоги про зупинку за допомогою жезла з червоним сигналом, зупинки транспортного засобу. На відео не зафіксовано, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом і вийшов з місця водія, а розпочинається тоді, коли ОСОБА_1 вже перебував поза межами транспортного засобу. З перших хвилин відеозапису ОСОБА_1 послідовно заперечував факт керування транспортним засобом і неодноразово вимагав від поліцейських пред`явити докази протилежного. Позиція ОСОБА_1 підтверджується його зверненням на спеціальну лінію «102» безпосередньо під час події, наявність якого підтверджена офіційною відповіддю Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП у м. Києві на адвокатський запит. У оскаржуваній постанові суд не навів мотивів відхилення доводів сторони захисту, допустив спрощений підхід до розгляду справи. У матеріалах справи наявне Направлення на огляд водія транспортного засобу, у якому зазначено час його складення - 17 год 27 хв 15 травня 2026 року, а також запис про те, що «особу у заклад охорони здоров`я доставив поліцейський взв. 1 рот. 6 бат. 1 полк-1 УПП в ДПП сержант поліції Бондаренко Роман Васильович». Проте, ці відомості спростовуються відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, що є в матеріалах справи, адже проміжок часу 17:27 15 травня 2026 року зафіксований на відеозаписі, і жоден з поліцейських направлення не складає, до жодного закладу охорони здоров`я ОСОБА_1 не доставляли, що виключає достовірність відповідного запису. При цьому, стан сп`яніння в установленому порядку не встановлювався взагалі. За твердженням органу поліції, правопорушення вчинене 15 травня 2026 року. Отже, тримісячний строк накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП сплив 15 серпня 2026 року, тобто, до дня розгляду справи судом апеляційної інстанції. Спеціальний однорічний строк, установлений ч. 6 ст. 38 КУпАП, поширюється виключно на правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі адвокат Леляк Я.О. також просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови місцевого суду та вказує, що копію оскаржуваної постанови, супереч вимогам ст. 285 КУпАП, протягом трьох днів ОСОБА_1 не вручено та не надіслано. Загальний доступ до постанови в ЄДРСР забезпечено лише 03 серпня 2026 року. 24 серпня 2026 року копію постанови видано адвокату у відповідь на його заяву від 16 серпня 2026 року.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи захисника ОСОБА_1 адвоката Леляка Я.О. щодо поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 258 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

За приписами ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Зазначених вимог закону місцевий суд не дотримався, копію постанови не вручив ОСОБА_1 та не направив на його адресу протягом трьох днів, як того вимагав закон.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 15 липня 2026 року винесено оскаржувану постанову. Копія оскаржуваної постанови не була отримана ОСОБА_1 протягом встановленого законом строку на апеляційне оскарження.

За таких обставин, право особи на апеляційне оскарження судового рішення має бути забезпечене шляхом поновлення пропущеного з поважних причин строку.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника адвоката Леляка Я.О., перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п. 2.4 Правил дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.

Пунктом 8.9 Правил дорожнього руху України передбачено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою: а) сигнального диска з червоним сигналом чи світлоповертачем або руки, що вказує на відповідний транспортний засіб та подальше місце його зупинки; б) увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу; в) гучномовного пристрою; г) спеціального табло, на якому зазначається вимога про зупинку транспортного засобу. Водій повинен зупинити транспортний засіб у вказаному місці з дотриманням правил зупинки.

Статтею 122-2 КУпАП, серед іншого, передбачено адміністративну відповідальність за невиконання водіями вимог поліцейського про зупинку транспортного засобу, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Згідно з п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов`язана скласти протокол, в якому в обов`язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції статей 122-2, 130 КУпАП та утворюють об`єктивну сторону складу зазначених правопорушень.

Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.

Так, з протоколів про адміністративне правопорушення вбачається, що 15 травня 2026 року о 17 год. 14 хв. у місті Київ, проспект Академіка Паладіна, 46А, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 , не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку поліцейський здійснив за допомогою жезла з червоним сигналом, та поїхав далі.

Крім того, 15 травня 2026 року о 17 год. 14 хв. у місті Київ, проспект Академіка Паладіна, 46А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння а саме: порушення координації рухів, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився

Зі змісту ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що обов`язковою ознакою даних правопорушень є саме керування транспортним засобом особою, щодо якої є обґрунтовані підстави вважати, що вона перебуває в стані сп`яніння, невиконання нею вимог щодо зупинки транспортного засобу, яким вона керує. Тобто дане правопорушення може бути вчинено виключно водієм транспортного засобу.

Зазначене узгоджуються у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2015 року №14, де зазначено, що судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Як вбачається із наданого суду відеозапису, на ньому зафіксовано, рух автомобіля схожого на авто марки «Skoda». Водій даного автомобіля не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку поліцейський здійснив за допомогою жезла з червоним сигналом, та поїхав далі. З даного відео неможливо встановити особу, яка керувала транспортним засобом на момент подачі поліцейським сигналу зупинки. Надалі працівники поліції почали переслідувати даний автомобіль.

Проте, відеозапис не містить ані моменту зупинки транспортного засобу, ані факту керування саме ОСОБА_1 даним автомобілем.

Після переслідування автомобіля, відеозапис продовжується з моменту коли біля автомобіля марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 , який стоїть обабіч дороги, перебуває ОСОБА_1 з боку пасажирського сидіння.

На відео міститься розмова ОСОБА_1 з працівником поліції, який стверджував, що ОСОБА_1 керував автомобілем, не зупинився на сигнал поліцейського. У відповідь ОСОБА_1 з самого початку спілкування з працівниками поліції категорично заперечував факт керування автомобілем, вказував, що був в автомобілі на пасажирському сидінні, і що його сюди привезли. Водій після зупинки покинув автомобіль і пішов.

У п.п. 1 п. 2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Відтак, наявний в матеріалах справи відеозапис не може бути прийнятий судом до уваги, як доказ об`єктивної сторони складу правопорушення, оскільки на ньому не зафіксовано, як сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і будь-які інші обставини, які могли б вказувати на таке керування (вихід з автомобіля з місця водія, не заперечення водієм факту керування, наявність свідків, які прямо вказували на особу, як таку, що керувала транспортним засобом) тощо.

Вказуючи ОСОБА_1 на місці складення протоколу, що факт керування ним транспортним засобом підтверджується відеозаписами, поліцейський таких відеозаписів не до матеріалів справи не долучив.

Отже, усвідомлюючи, що ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом, що жодного доказу зазначеним обставинам матеріали справи не містять, працівник поліції, на виконання вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП, зобов`язаний був вилучити та долучити до справи докази, в тому числі і ті, про які він вказував ОСОБА_1 на місці їх спілкування, а саме, відео, де зафіксовано факт керування автомобілем останнім.

Однак свого обов`язку з збирання доказів поліцейський не виконав, жодного доказу керування автомобілем ОСОБА_1 не зібрав та до матеріалів справи не долучив.

В подальшому, стверджуючи, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, поліцейський запропонував йому пройти огляд на стан сп`яніння, від якого останній відмовився, вказавши, що він не керував транспортним засобом, а відтак не має обов`язку проходити огляд на стан сп`яніння.

З зазначеного вбачається висновок, що відсутність в розпорядженні поліцейського доказів керування водієм транспортним засобом позбавляє працівника поліції права вимагати у особи пройти огляд на стан сп`яніння.

При цьому, відмова особи, щодо якої відсутні докази керування нею транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння, не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, через відсутність суб`єкта та об`єктивної сторони правопорушення.

Отже, апеляційним судом встановлено, що складання протоколів щодо відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння та щодо невиконання ним вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу проведено працівниками поліції за відсутності доказів вчинення даних правопорушень, з порушенням вимог ч. 2 ст. 251, 266 КУпАП Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, в зв`язку з чим такі протоколи не може бути покладений в основу обвинувачення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчинення адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, місцевий суд на зазначене належної уваги не звернув та без будь-яких підстав вказав, що вина ОСОБА_1 є доведеною.

Так, місцевий суд не проаналізував жодного доказу у справі, не вказав на жодну обставину, яка ним встановлена на підставі наявних доказів та яка свідчить про керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Фактично, місцевий суд в своїй постанові перерахував подані докази та вказав, що ними підтверджується вина ОСОБА_1 . Проте, жодних обставин, які ним встановлені на підставі цих доказів та які б давали суду можливість зробити такі висновки оскаржувана постанова не місить.

Зазначене не узгоджується з стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.

У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

З огляду на викладене безпідставним є твердження місцевого суду, що доказів на спростування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, в розумінні ст. 251 КУпАП, особою, що притягується до адміністративної відповідальності суду надано не було.

Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколах про адміністративні правопорушення та постанові суду, апеляційний суд приходить висновку, що наявними у справі доказами не доведено наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 245, п.1 ч.1 ст. 247, ст. 280, 294 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Поновити захиснику ОСОБА_1 адвокату Леляку Ярославу Олександровичу строк на апеляційне оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Леляка Ярослава Олександровича задовольнити.

Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення виготовлене 08 жовтня 2026 року.

Суддя В.О. Фінагеєв