Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №752/2117/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/2117/26 Головуючий у суді І інстанції: Данілова Т.М.

провадження №22-ц/824/13134/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Ратнікової В.М., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальних послуг,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося в суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго». Відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість.

За таких підстав, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості у розмірі 79 219,08 грн, а також 3028,00 грн судового збору.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 242,36 грн, інфляційні збитки у розмірі 41,69 грн та три проценти річних у розмірі 12,11 грн, за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35 644,93 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 5 180,67 грн, три відсотка річних у розмірі 1 538,76 грн, пеня у розмірі 1 872,16 грн, за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року у розмірі 26 141,57 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 3 117,38 грн, три відсотка річних у розмірі 918,55 грн та пеня у розмірі 1 117,57 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 639,35 грн та з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 751,98 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3028,00 грн в рівних частинах.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, 05 червня 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надіслали до Київського апеляційного суду за допомогою поштового сервісу апеляційні скарги, в яких відповідачі просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційних скарг відповідачів обгрунтовувані тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності заборгованості за послуги з постачання гарячої води не відповідають фактичним обставинам справи. Так, у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , встановлені та введені в експлуатацію індивідуальні лічильники обліку гарячої води, що дає можливість здійснювати облік фактично спожитих комунальних послуг та виключає можливість нарахування платежів виходячи з нормативів споживання.

Відповідачі зазначали, що вони фактично не користуються послугами централізованого постачання гарячої води, оскільки для забезпечення власних побутових потреб у квартирі встановлено та використовується бойлер, за допомогою якого здійснюється нагрів води.

Таким чином, гаряча вода від виконавця комунальних послуг відповідачами не споживається, а відтак відсутні правові підстави для нарахування плати за послуги, які фактично не надавалися та не споживалися.

Зазначені обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема документами щодо встановлення лічильників гарячої води, показниками обліку споживання, а також документами, що підтверджують наявність та використання бойлера у квартирі.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи та ухвалення необгрунтованого рішення в цій частині.

Крім того, відповідачі вважають, що нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат за період дії воєнного стану є незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

З моменту запровадження воєнного стану на території України законодавцем було встановлено додаткові гарантії захисту прав громадян та обмеження щодо застосування фінансових санкцій за невиконання або несвоєчасне виконання окремих зобов`язань.

Нарахування штрафних санкцій у період воєнного стану не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки значна кількість громадян об`єктивно втратила можливість своєчасно виконувати свої зобов`язання через бойові дії, вимушене переселення, втрату роботи, погіршення матеріального становища та інші наслідки збройної агресії проти України.

При цьому нарахування 3% річних та інфляційних втрат фактично є додатковою мірою майнової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання. Тому їх стягнення повинно здійснюватися з урахуванням спеціальних норм законодавства, прийнятих на період дії воєнного стану.

Суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та безпідставно погодився з розрахунком позивача, який включає нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період дії воєнного стану.

Відзиви на апеляційні скарги відповідачів у встановлений апеляційним судом строк від позивача не надходили.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачі є споживачами послуг та повинні були здійснювати оплату таких послуг на рахунок ПАТ «Київтеплоенерго», однак, вчасно та регулярно платежі на оплату послуг не вносили, що призвело до утворення заборгованості. Відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин - у період нарахованої заборгованості).

Вказаний Закон України «Про житлово-комунальні послуги» містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до статті Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, пунктів 18, 20, 30 Правил, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

З 01 травня 2019 року набула чинності нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Тарифи на комунальні послуги, які надаються позивачем, формуються відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 291 від 03 квітня 2019 року).

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Правовідносини з постачання фізичним особами централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено Договір про відступлення права вимоги № 602-18, відповідно до якого ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право грошової вимоги до споживачів теплової енергії, комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в частині їх зобов`язання перед кредитором оплати неустойки (пеня та/або штраф), 3% річних, інфляційних нарахувань, судових та інших витрат, витрат на адвокатські послуги, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-яких інших без виключень та обмежень, що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладання цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачами обов`язків з оплати спожитої теплової енергії та/або комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та є предметом судового розгляду або підтверджені судовими рішеннями, як такі, що підлягають стягненню із споживачів (а.с. 21).

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».

З наданих позивачем копій корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення, вбачається, що для будинку за адресою: АДРЕСА_1 , надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання (а.с. 15-18).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази передання показників лічильника гарячого водопостачання відповідачами.

Відповідно до розрахунків заборгованості долучених позивачем до позовної заяви, сума заборгованості відповідачів становить:

- за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 242,36 грн, інфляційні збитки у розмірі 41,69 грн та три проценти річних у розмірі 12,11 грн,

- за спожиті з 01.11.2021 року по 31.10.2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35 644,93 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 5180,67 грн, три відсотка річних у розмірі 1538,76 грн, пеня у розмірі 1872,16 грн,

- за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року по 31.10.2025 року у розмірі 26141,57 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 3117,38 грн, три відсотка річних у розмірі 918,55 грн та пеня у розмірі 1 117,57 грн,

- з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1639,35 грн,

- з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1751,98 грн (а.с. 5-14).

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольняючи позовні вимоги, оскільки споживши надані позивачем послуги, у порушення вимог законодавства, відповідачі не здійснили своєчасну оплату вказаних послуг.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідачів 3% річних, пені та інфляційних втрат від суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки такі нараховані правильно з урахуванням вимог постанови КМУ від 05.03.2022 № 206.

Доводи апеляційних скарг про те, що відповідачі фактично не користуються послугами централізованого постачання гарячої води, оскільки у квартирі відповідачів встановлено індивідуальний електричний водонагрівач (бойлер), суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки наявність у квартирі бойлеру не виключає можливості використання центрального гарячого постачання. Даних про те, що відповідачі від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку відмовлялися матеріали справи не містять.

Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , встановлені та введені в експлуатацію індивідуальні лічильники обліку гарячої води, що дає можливість здійснювати облік фактично спожитих комунальних послуг та виключає можливість нарахування платежів виходячи з нормативів споживання, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачами не надано доказів того, що ними, як споживачами, здійснювалося регулярне передавання показників квартирного засобу обліку гарячої води виконавцю, відтак нарахування плати за централізоване постачання гарячої води у відповідний розрахунковий період за відсутності показань правомірно проводилося позивачем на підставі нормативів (норм).

Доводи апеляційних скарг про те, що нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати за період дії воєнного стану не підлягають стягненню та мають бути виключені з загального розрахунку заявленої заборгованості, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року (пункту 2 постанови).

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції. Основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з не оплатою їх стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.

Місто Київ входило до переліку територій де велися активні бойові дії з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нараховано інфляційні витрати, 3 % річних та пеню за період з 01 лютого 2024 року по 31 жовтня 2025 року (а.с. 14), тобто за період в якому не діяли законодавчі обмеження для такого нарахування у зв`язку з військовим станом.

Таким чином, інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані на заборгованість, яка виникла за період з 01.05.2018 по 31.10.2025 зменшенню не підлягають, оскільки нараховані у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206.

Інші доводи апеляційних скарг відповідачів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача були порушені відповідачами.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідачів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «07» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова