Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №755/1802/26 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 755/1802/26

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11130/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. І. Галаган

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

30 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Галагана В. І., в примішенні Дніпровського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на свою користь матеріальної шкоди у розмірі 114 798,00 грн, завданої внаслідок залиття квартири, 10 000,00 грн моральної шкоди, просив суд також стягнути з відповідачки понесені судові витрати.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Внаслідок залиття зазначеної квартири, яке зафіксовано Актом ЖЕД-401 від 03.09.2025, позивачу було завдано матеріальної шкоди. Актом встановлено, що залиття відбулось з вище розташованої квартири № 92 , яка належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 . Відповідно до Звіту експерта від 20.12.2025 розмір матеріального збитку, завданого позивачу на день дослідження становить 104 798,00 грн, вартість проведення експертного дослідження становить 10 000,00 грн.

Позивач зазначав, що окрім матеріальної шкоди йому було завдано моральну шкоду, яка пов`язана з тим, що внаслідок значного психічного впливу обставин, пов`язаних із залиттям квартири, він зазнав душевних страждань, які полягають у хвилюваннях через збитки, завдані його майну, тому позивач вимушений був витрачати час на проведення обстеження квартири, для з`ясування розміру завданої матеріальної шкоди, звертатись з позовом до суду з приводу захисту його прав та інтересів як власника житла, тому позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, яку просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок залиття, у розмірі 104 798,00 грн, витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 10 000,00 грн, а всього на суму 114 798 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень 00 копійок. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 277 гривень 87 копійок.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про належність, допустимість та достовірність, як доказу, акту про залиття, при цьому визнав його таким, що підтверджує не лише факт події, але й обсяг заподіяної шкоди. Вказано, що акт від 03.09.2025 комісійного обстеження квартири АДРЕСА_1 (місто не зазначене) згідно звернення мешканця, прізвище, ім`я, по батькові якого не зазначено, є недостовірним та недостатнім доказом протиправності дій відповідача з огляду на наступне. Вказаний акт не містить опису події, дати та часу, коли відбулося залиття, наслідки якого зафіксовано у вказаному акті, його причини, висновку комісії щодо встановлення особи та її вини, завданої матеріальної шкоди (обсягів необхідного ремонту приміщень квартири, переліку пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовної вартості). Зазначений акт складено за відсутності відповідача та без обстеження її квартири. Вказане прямо випливає зі змісту цього акту, де комісія вказує на те, що «при неоднократному відвідуванні сантехніка двері ніхто не відчинив». Та обставина, що відповідач не була залучена до складання цього акту унеможливило висунення нею заперечень проти відомостей, зазначених в акті. З огляду на вказане висновок суду про можливість спростування нею обставин під час складання акту є безпідставним. Відповідач вказує, що 3 вересня 2025 року протягом усього дня перебувала вдома, однак ніхто до неї не звертався, що, на її думку, ставить під сумнів факт неоднократних відвідувань її квартири сантехніком. Члени комісії, зазначені у акті, не були допитані судом, що унеможливило встановлення обставин щодо обстеження квартири позивача та встановлення вини власника квартири №92 , яка розташована поверхом вище. Як вбачається з переліку пошкоджень оздоблення квартири позивача, зафіксованих в акті, подія, що призвела до залиття, сталася не в день складання акту від 03.09.2025, оскільки комісією зафіксовано відшарування фарби, сліди затікання, наслідки впливу води, які виявляються після спливу певного періоду часу. Таким чином, вказаний акт зафіксував лише наслідки невстановленої події, причина якої є лише припущенням. Висновок комісії про те, що залиття сталося з вище розташованої квартири (без обстеження цієї квартири та встановлення джерела витоку води) не дає підстав для однозначного та достовірного висновку про встановлення факту залиття квартири позивача внаслідок необережного поводження зі сантехнічним обладнанням у вищерозташованій квартирі № 92 належній відповідачу. З метою встановлення винної у пошкодженні майна позивача особи комісія мала встановити місце витоку води, яка затекла до квартири позивача, однак цього комісією зроблено не було. Вказана обставина, яка має суттєве значення для вирішення спору, була залишена поза увагою суду.

Відповідач зазначає, що у межах квартири як позивача так і відповідача знаходяться стояки внутрішньобудинкової системи водопостачання, які відповідачем не експлуатуються та відповідач не несе відповідальності за їх технічний стан. Крім того, оскільки кілька днів кінця серпня 2025 року були дощовими, а мешканка квартири №96 на п`ятому поверсі, що розташована над квартирою відповідача та позивача, постійно скаржиться на затікання дощових вод з даху, наявність у цій квартирі грибка від періодичного замокання, не виключається вірогідність періодичного затікання дощових вод до квартири позивача по конструкціях будинку, наслідком якого можуть бути пошкодження оздоблення, зафіксовані у акті від 03.09.2025. Межа відповідальності власника квартири у багатоквартирному будинку проходить по точці підключення внутрішньоквартирних мереж до загальнобудинкових мереж. Власник квартири відповідає за стан труб, кранів, проводки та приладів обліку всередині квартири, а обслуговуюча організація - за стояки, що проходять крізь приміщення квартир, та потрапляння води до жилих приміщень внаслідок пошкодження зовнішніх стін та даху. Таким чином, на підставі інформації, яка міститься в акті від 03.09.2025 судом зроблене безпідставне припущення, яке не ґрунтується на достовірних, належних та допустимих доказах та не відповідає стандарту доказування більшої переконливості.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач мала спростувати як відомості, викладені в акті від 03.09.2025 при його складанні, так припущення суду про протиправність її поведінки під час розгляду справи є таким, що суперечить стандартам доказування у цивільному процесі. Зі свого боку відповідач, ознайомившись 07.01.2026 з вказаним актом, що був додатком до позовної заяви, яка стала підставою для відкриття провадження по даній справі (після отримання нею копії позовної заяви з додатками), звернулась до ЖЕД № 401 з заявою про анулювання акту від 03.09.2025, вказуючи на його численні недоліки та зафіксовані у ньому припущення. За чотири місяці після подачі вказаної заяви вона не отримала жодної відповіді на своє звернення. Це спростовує висновок місцевого суду про те, що відповідач акт від 03.09.2025 не оскаржувала.

Суд не встановив подію/події, внаслідок якої сталося залиття, відповідно була відсутня ключова обставина для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між зафіксованими у акті від 03.09.2025 пошкодженнями майна позивача та подією/подіями, пов`язаною з витоком води, час настання якої/яких невідомий. Звіт з визначення вартості збитку було складено 30.12.2025, майже через чотири місяці після фіксації наслідків невстановленої події/подій, яка мала наслідком пошкодження оздоблення квартири позивача. Таким чином, на підставі наявних у справі матеріалів неможливо зробити висновок про наявність причинно-наслідкового зв`язку між подією та зафіксованими наслідками.

Також зазначено, що при розгляді справи місцевим судом не встановлено дійсний розмір збитків, не встановлено в повній мірі характер та обсяг пошкодженого оздоблення квартири позивача, його фіксування в акті від 03.09.2025 лише в частині не може достовірно свідчити про дійсний розмір шкоди, нанесеної внаслідок невідомої події/подій. Види робіт, вартість яких розрахована у Локальному кошторисі, не відповідає обсягу необхідного ремонту, виходячи з відомостей про опорядження квартири позивача, зафіксоване у наявних у справі письмових доказах. Переліки пошкоджень, наведені у акті від 03.09.2025 та дефектному акті, складені у різний час зі значним проміжком часу, мають відмінності, що не дозволяє однозначно встановити те, що пошкодження виникли внаслідок однієї події, дата, час та винна особа якої невідомі.

Судом першої інстанції не встановлено відповідність запропонованого у кошторисі обсягу «необхідного» (на думку особи, яка складала кошторисну документацію) для поновлення становища, яке існувало до порушення, та дійсним розміром матеріального збитку. Таким чином, вартість обсягу відновлювального ремонту, яка наведена у Звіті з визначення вартості збитку від 30.12.2025 № 238/25, складеному оцінювачем ТОВ «Експертна компанія Укравтоекспертиза-Стандарт» не може вважатися такою, що відповідає дійсним обставинам справи, а сам вказаний Звіт не є належним та допустим доказом.

Зокрема звернуто увагу на те, що при розгляді справи також не встановлено вини відповідача, оскільки не встановлено, коли та якою саме подією спричинене пошкодження майна позивача, яким чином таке пошкодження пов`язане з діями або недбалістю відповідача.

Окрім того, висновок суду про грошову оцінку розміру моральної шкоди завданої позивачу, є безпідставним та необґрунтованим, таким, що зроблений на припущеннях. У позовній заяві на обґрунтування моральної шкоди позивач вказував на наявність гострих душевних страждань внаслідок відчуття власної безпорадності та постійної нервової та психологічної напруги, що негативно вплинуло на його морально-психологічний стан та призвело до порушення стану його здоров`я. Проте, на підтвердження цих обставин позивачем не надано жодного доказу. Суд у оскаржуваному рішенні безпідставно вказав на те, що позивач зазнав розлад нормального життя та переживань, пов`язаних з необхідністю проведення відновлювального ремонту, витрат часу на проведення обстеження квартири, звернення до суду, а тому визначив розмір моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн. Судом неправильно витлумачено норму ст. 23 ЦК України, не встановлено складу цивільного правопорушення та не застосовано принцип розумності та справедливості.

Зауважено, що суд не забезпечив право відповідача на захист, ухваливши оскаржуване рішення у останній день встановленого ним строку та не врахувавши норми ч. 5 та 6 ст. 124 ЦПК України. Враховуючи норму ч. 6 ст. 124 ЦПК України, строк на подачу відзиву міг не вважатися пропущеним, оскільки вона 26.03.2026 здала поштове відправлення відділенню 02192 АТ «УКРПОШТА». Через недотримання встановлених судом строків на подачу відзиву відповідач була позбавлена можливості висловити свою позицію по справі, подати необхідні докази та заявити необхідні клопотання.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтрималм апеляційну скаргу, просять задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Позивач ОСОБА_6 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позивач просить залишити без задоволення подану відповідачем апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами четвертою, п`ятою статті 319 ЦК України зазначено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Тобто, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Нормами статей 151, 156, 177 ЖК України визначено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,65 кв.м., на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 19.04.2002.

Відповідно до Акту на предмет залиття квартири АДРЕСА_1 , складеного комісією ЖЕД № 401 від 03.09.2025, встановлено, що квартира залита з вищерозташованої квартири № 92 .

При обстеженні квартири виявлено: коридор - часткове відшарування фарби (емаль) на стелі та стінах; кімната - затікання стелі та стін (водоемульсіонне покриття); ванна кімната - затікання стелі (водоемульсіонне покриття).

Згідно Свідоцтв про право на спадщину від 10.09.2002 та від 01.09.2004, що надані на запит суду КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_2 .

Звітом з визначення вартості збитку від 30.12.2025 № 238/25, складеним оцінювачем ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт», визначено вартість матеріального збитку, завданого власнику внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1 , з врахуванням фізичного зносу, що становить 104 798,16 грн з урахуванням ПДВ.

ОСОБА_1 здійснено оплату послуг експерта ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» на проведення оцінки збитку в сумі 10 000,00 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 238/25 від 30.12.2025 та платіжною інструкцією від 31.12.2025.

Отже, факт залиття квартири позивача сталося внаслідок необережного поводження із сантехнічним обладнанням у вищерозташованій квартирі № 92 , належній відповідачу на праві власності, та зазначені обставини не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами. Сама відповідачка пояснила суду апеляційної інстанції про те, що її квартира залитою не була.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість заявлених позивачем вимог в частині завдання матеріальних збитків внаслідок залиття на загальну суму 114 798 грн та моральної шкоди на суму 5 000,00 грн. При цьому витрати на проведення оцінки у сумі 10 000,00 грн в розрізі даного спору суд відніс до складової матеріальної шкоди позивача та не вважав їх складовою судових витрат, оскільки оцінку проведено позивачем у досудовому порядку.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», яка є релевантною і до норм нового ЦК України, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За обставинами справи цю презумпцію мала б спростувати саме відповідачка, що нею не зроблено.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок недбалого ставлення відповідача до утримання своєї власності - необережного поводження із сантехнічним обладнанням, відбулося залиття квартири позивача.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», яка є релевантною і до норм нового ЦК України, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За обставинами справи цю презумпцію мала б спростувати саме відповідачка, що нею не зроблено.

Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок. Позивач зазначене довела.

Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 554/14547/14-ц наведено такий висновок: відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відповідно до презумпції вини завдавача шкоди не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Отже, у спорі про відшкодування шкоди презумпція вини відповідача може бути ним спростована належними та допустимими доказами, яких у цій справі сторона відповідача, всупереч вимог статті 1166 ЦК України, не навела

Відповідач на підтвердження своїх доводів щодо відсутності її вини у завданні шкоди не надала апеляційному суду жодного доказу. Зокрема, вказуючи на позбавлення її судом першої інстанції права на подання клопотань, не скористалася своїм правом та не надала суду висновок експерта на спростування зазначених позивачем у позові обставин. Зокрема, не заявила суду апеляційної інстанції відповідного клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи з метою спростування залиття квартири позивача з вини відповідача, визначення пошкоджень та наслідків внаслідок залиття, зокрема розміру завданої шкоди внаслідок залиття.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач була позбавлена судом першої інстанції можливості висловити свою позицію по справі, подати необхідні докази та заявити необхідні клопотання спростовуються матеріалами справи.

Так, суд першої інстанції у своїй ухвалі про відкриття провадження у справі зазначив, що відповідач має право у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву у порядку та з дотриманням вимог статті 278 ЦПК України, а у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За правилами частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зі змісту статті 255 ЦК України вбачається, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З наведених у апеляційній скарзі обставин слідує, що перебіг п`ятнадцятиденного строку на подання відзиву на позовну заяву, встановленого частиною першою статті 278 ЦПК України, розпочався для відповідача 11 березня 2026 року та сплив о 24 год 00 хв у середу 25 березня 2026.

Отже, подання відповідачем відзиву на позовну заяву до відділення зв`язку на відправку до суду 26.03.2026, тобто на наступний день після закінчення п`ятнадцятиденного строку його подання, свідчить про недотримання відповідачем вимог частини першої статті 278 ЦПК України та відповідність дій суду першої інстанції щодо ухвалення 30 березня 2026 року рішення у справі, яка розглядається, вимогам ЦПК України.

Окрім того колегія судді взвертає увагу, що до апеляційної скарги не додано жодних доказів чи клопотань по суті спору, подати які відповідачу, на його думку, завадив суд першої інстанції.

Отже, відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги позивача і надані нею докази про те, що пошкодження майна сталося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача (необережного поводження із сантехнічним обладнанням).

Цим самим спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надала доказів, а суд не встановив, якими неправомірними діями та з якої вини відповідач завдала позивачу шкоди.

Твердження відповідача про те, що наданий позивачем Акт не відповідає Правилам, а тому є недопустимим доказом, є помилковими, оскільки наявність шкоди та причинний зв`язок позивач може доводити будь-якими засобами доказування. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для покладення на ОСОБА_2 відповідальність за завдану позивачу шкоду внаслідок залиття квартири.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач довела протиправність дій відповідача, наявність шкоди, її розмір та причинно-наслідковий зв`язок.

Суд також вважав, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження розміру завданої відповідачем шкоди.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин матеріального права, а саме статті 179 ЖК України, оскільки ЖК України втратив чинність з 15 лютого 2026 року - спростовується правилами статті 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі та обставинами цієї справи.

Відповідно до частини першої та третьої статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Спірні правовідносини виникли 03 вересня 2025 року в результаті залиття квартири позивача з вище розташованої квартири, яка належить на праві власності відповідачу, тобто у період чинності застосованих судом першої інстанції норм статті 179 ЖК України та похідних від них норм Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року N 572.

Зі змісту статті 179 ЖК України вбачається, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово- будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Твердження відповідача про те, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на доказах вини відповідача у залитті квартири позивача, спростовується змістом застосованої судом першої інстанції норми частини другої статті 1166 ЦК України, а також практикою її застосування Верховним Судом та обставинами цієї справи.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновки суду відповідають таким обставинам справи та вимогам Закону.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що залиття мало місце без її вини та порушення вимог чинного законодавства при складанні актів про залиття.

ОСОБА_2 не було надано як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції доказів на спростування факту залиття квартири позивача з вини третіх осіб, а також тих доказів, які б вказували на те, що залиття мало місце саме з інших причин, ані ж внаслідок необережного поводження із сантехнічним обладнанням у вищерозташованій квартирі № 92 , належній відповідачу на праві власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що акт про залиття квартири не підтверджує належне фіксування залиття, а тому не може вважатися належним та достовірним доказом у справі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207 передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

В додатку № 4 зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В акті повинно бути відображено: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 753/20314/15-ц вказав, що «аргументи касаційної скарги про те, що його квартира не оглядалася, він Акт не підписував, спростовуються змістом такого Акта, з якого вбачається, що підлога квартири відповідача залита водою, тобто комісія оглядала квартиру останнього, а непідписання Акта відповідачем не впливає на його правильність, оскільки зворотнього останній не довів».

Зазначені Правила не передбачають можливість встановлення вказаних обставин виключно актом, складеним за формою Додатку 4, а в пункті 2.3.6. Правил передбачено лише можливість складення такого акту у разі залиття, аварії квартир.

Наданий позивачем Акт про залиття відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76. Факт залиття квартири та його наслідки зафіксовані актом, який складений та підписаний членами комісії після обстеження квартири, містить усі необхідні дані та відомості, а відтак, вказаний акт є належним та допустимим доказом протиправної поведінки відповідача та її вини у залитті квартири та заподіяння матеріальної шкоди.

Стороною відповідача не спростовано факту залиття та факту пошкодження майна внаслідок залиття.

Наявність шкоди та причинний зв`язок позивач може доводити будь-якими засобами доказування.

Відтак, наданий позивачем Акт про залиття квартири є належним доказом факту залиття та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою.

Отже, самі по собі доводи відповідача щодо порушення порядку складання акту про залиття, зокрема без її присутності та відсутності в акті її підпису, не спростовують наявність підстав для покладення відповідальності за завдану шкоду на ОСОБА_2 як власника квартири, з якої сталося залиття належної позивачу квартири.

Як вже зазначалося, на підтвердження доводів про те, що залиття мало місце без вини відповідача, ОСОБА_2 не надала суду відповідних висновків експертизи, а також не порушувала питання про призначення експертизи в суді першої інстанції, зокрема призначення судової будівельно-технічної експертизи. Крім того, нею не спростовано і розмір майнової шкоди, заподіяної позивачу залиттям його квартири.

Отже, у даній справі, позивачем надано докази, що підтверджують факт залиття, джерело залиття (квартира відповідача), розмір завданої шкоди та причинний зв`язок між ними. Відповідач, у свою чергу, заперечувала свою вину, розмір шкоди, проте, не надала жодних власних належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені вище обставини або доводили відсутність її вини у залитті.

Зазначаючи у апеляційній скарзі про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 114 798,00 грн відповідач жодного обгрунтування саме такому розміру збитків не навела, а тому зазначене колегія суддів не бере до уваги під час перегляду справи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 104 798,00 грн. Також суд дійшов вірного висновку про наявність у відповідача перед позивачем обов`язку по відшкодуванню документально підтверджених витрат, понесених позивачем на проведення дослідження з метою встановлення вартості завданого власнику збитку в сумі 10 000,00 грн., оскільки зазначені витрати він поніс у зв`язку з подачею позову до суду та з метою доведення своїх позовних вимог.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про їх часткове задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Суд першої інстанції при вирішенні даних вимог вірно взяв до уваги, що мало місце залиття квартири позивача з вини відповідача, внаслідок якого було пошкоджено його майно, що спричинило у позивача переживання, певні душевні та психологічні страждання, а також негативні зміни у звичайних умовах його життя, що зумовлено витрачанням часу на документальне оформлення випадку залиття, тривалого захисту свого порушеного права в суді.

З урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи щодо складу цивільного правопорушення, за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, у тому числі й моральної, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість таких вимог позивача, що не було спростовано доводами апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову у повному обсязі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що судом була допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, також слід зазначити, що викладені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та на законність рішення суду не впливають.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна