Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №758/9475/25 — Київський апеляційний суд

справа № 758/9475/25

провадження № 22-ц/824/12839/2026

головуючий у суді І інстанції Петров Д.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Журби С.О., Приходька К.П.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року у справі за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Самофалової Оксани Юріївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Білан Євген Георгійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поповченко Юлія Вікторівна, про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування частки будинку недійсним, скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва із вищезазначеною позовною заявою.

У травні 2026 від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Самофалової О.Ю. на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Самофалової Оксани Юріївни про забезпечення позову у цивільній справі № 758/9475/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Білан Євген Георгійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поповченко Юлія Вікторівна, про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування частки будинку недійсним, скасування державної реєстрації права власності - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - Самофалова Оксана Юріївна звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 07.11.2024 року ОСОБА_1 дізналась, що її син - відповідач ОСОБА_3 та його цивільна дружина - відповідач ОСОБА_5 на підставі довіреності переоформили будинок та земельну ділянку, яка належала ОСОБА_1 з 1995 року та була єдиним її житлом в Україні. Виявилось, що замість надання повноважень сину ОСОБА_3 на управління та догляд за будинком у відсутності ОСОБА_1 та її другого сина з сім`єю, які до повномасштабного вторгнення постійно проживали у вказаному будинку, позивач доручила невістці ОСОБА_5 подарувати або продати будинок і земельну ділянку сину ОСОБА_3 .

Вказує, що 24.06.2026 року, вважаючи, що видала довіреність під впливом помилки та відсутності наміру відчужувати єдине нерухоме майно, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду, в якому просила визнати недійсною довіреність, видану, на ім`я представника ОСОБА_5 та визнати недійсним договір дарування, укладений на підставі вказаної довіреності.

Зазначає, що на підтвердження переоформлення належного ОСОБА_1 будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, до позову було додано Інформаційну довідку № 419037410 від 21.03.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка підтвердила факт дарування будинку і земельної ділянки на користь відповідача ОСОБА_3 .

Посилається також на те, що задовго після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 стало відомо, що її син відповідач ОСОБА_3 відчужив спірний житловий будинок та земельну ділянку. Власником зазначеного нерухомого майна на підставі договорів дарування від 09.05.2025 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поповченко Ю.В. та зареєстрованих в реєстрі за № 439, № 440 стала відповідач ОСОБА_5 .

Водночас, на переконання апелянта, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок та земельну ділянку, яка їй раніше належала, Подільський районний суд м. Києва виходив з того, що спірне майно було відчужено відповідачем ОСОБА_3 ще до подання позовної заяви, тобто до відкриття провадження у справі та виникнення судового спору між сторонами.

Разом з тим, вважає, що Подільський районний суд м. Києва не звернув увагу, що після відкриття провадження у справі, ні відповідач ОСОБА_3 , ні відповідач ОСОБА_5 у своїх відзивах не повідомили, що право власності на спірний будинок і земельну ділянку було ними переоформлено вдруге.

До того ж, вказує, що спір між сторонами виник до звернення ОСОБА_1 із позовом до суду, на підтвердження чого до позовної заяви було додано зображення переписки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 у месенджері Viber, з якого вбачається, що він приховав від матері факт подальшого відчуження (дарування) спірного будинку і земельної ділянки.

Окрім того, звертає увагу, що у своїх відзивах відповідачі, які заперечують проти задоволення позову ОСОБА_1 , стверджують, що вона вирішила подарувати належний їй будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 , оскільки він є її єдиною надією, єдиний з родичів, хто залишився в Україні, єдиний хто може і буде доглядати за будинком.

Відзив до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні 29 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - Самофалова Оксана Юріївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання 29 вересня 2026 року не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, про причини неявки не повідомили.

Відповідно до положень статей 223, 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її апеляційному розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її скасування.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов, зокрема, може бути забезпечено накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.

При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати не лише формальну відповідність заявленого заходу вимогам процесуального закону, а й обґрунтованість доводів заявника щодо існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, співмірність такого заходу із заявленими вимогами, а також необхідність забезпечення балансу прав та інтересів учасників спору.

Метою забезпечення позову є запобігання можливому порушенню прав позивача та гарантування реального виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому суд повинен оцінювати не лише обставини, які існували на момент пред`явлення позову, а й обставини, що виникли у процесі розгляду справи та свідчать про наявність реального ризику подальшого утруднення або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову ОСОБА_1 є, зокрема, визнання недійсною довіреності від 16 листопада 2023 року, визнання недійсним договору дарування 1/2 частки житлового будинку (літера А) із земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:85:218:0041 площею 0,0332 га, укладеного 16 грудня 2023 року, а також скасування державної реєстрації права власності.

Отже, спір безпосередньо стосується правового статусу конкретного об`єкта нерухомого майна, а заявлений позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту безпосередньо пов`язаний із предметом спору.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що спірне майно було відчужене до звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.

Проте з таким висновком колегія суддів погодитися не може.

Сам по собі факт того, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову право власності на спірне нерухоме майно вже було переоформлено, не свідчить про відсутність підстав для забезпечення позову. Навпаки, з огляду на предмет заявленого позову, суб`єктний склад сторін та фактичні обставини справи така обставина є додатковим підтвердженням необхідності вжиття відповідного заходу.

З матеріалів справи вбачається, що первісно спірне майно було відчужене ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 16 грудня 2023 року, укладеного представником позивача за оспорюваною довіреністю.

У подальшому, вже після відкриття провадження у цій справі, право власності на спірне нерухоме майно було повторно переоформлено на підставі договорів дарування від 09 травня 2025 року та зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5 .

Таким чином, спірне майно вже зазнало неодноразового відчуження, у тому числі після виникнення спору та відкриття провадження у справі.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про існування реального, а не абстрактного ризику подальшого відчуження спірного майна.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідачами не повідомлялося суду першої інстанції про повторне відчуження спірного майна, а відомості про таке відчуження стали відомі позивачу лише в ході розгляду справи. Зазначені обставини в сукупності з попереднім відчуженням майна та повторною зміною його власника свідчать про об`єктивну можливість подальшого розпорядження ним.

Водночас у разі подальшого відчуження спірного нерухомого майна на користь інших осіб виконання можливого рішення суду у цій справі може бути істотно ускладнене, оскільки для поновлення порушеного права позивачу може бути необхідно встановлювати правові наслідки кожного наступного правочину та залучати до участі у справі нових набувачів майна.

За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову не відповідає меті інституту забезпечення позову та може призвести до істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача.

Колегія суддів також бере до уваги, що позивач оспорює не лише правочин, яким майно було первісно відчужене, а й просить скасувати державну реєстрацію права власності. Отже, існує безпосередній правовий та фактичний зв`язок між предметом позову та спірним нерухомим майном, а тому накладення арешту на це майно є заходом, спрямованим на збереження існуючого стану речей до вирішення спору по суті.

При цьому накладення арешту на спірне майно не означає вирішення питання про належність права власності на нього та не свідчить про попереднє визнання обґрунтованості позовних вимог. Питання дійсності довіреності, договору дарування та правомірності державної реєстрації права власності підлягають вирішенню судом при розгляді справи по суті.

Колегія суддів також враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

У даному випадку накладення арешту стосується виключно спірного нерухомого майна, правовий статус якого є предметом судового розгляду, не поширюється на інше майно відповідачів та не позбавляє їх права користування майном, а лише тимчасово обмежує можливість його відчуження та іншого розпорядження ним до вирішення спору по суті.

Отже, такий захід не є надмірним та відповідає характеру заявлених позовних вимог.

При цьому колегія суддів бере до уваги необхідність забезпечення балансу інтересів усіх учасників справи. Накладення арешту на спірне майно не встановлює остаточних обмежень щодо права власності та не позбавляє його власника можливості користуватися майном, а лише забезпечує збереження об`єкта спору до остаточного вирішення питання про правомірність його набуття.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що наявні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити заяву про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, оскільки саме цей захід є достатнім для досягнення мети забезпечення позову та запобігання його подальшому відчуженню.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що ухвала Подільського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.

При цьому колегія суддів вважає необхідним накласти арешт на 1/2 частку житлового будинку (літера А), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0332 га, кадастровий номер 8000000000:85:218:0041, на якій розташований зазначений житловий будинок, до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов`язаний із предметом спору та необхідний для забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього судового рішення.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт із забороною відчуження об`єктів нерухомого майна - 1/2 частки житлового будинку (літера А), загальною площею: 195,6 кв.м, житловою площею: 65,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 584742780000) за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер 8000000000:85:218:0041 площею 0.0332 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба