Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №759/30543/25 — Київський апеляційний суд

справа № 759/30543/25

провадження № 22-ц/824/9122/2026

головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Писаної Т.О.

суддів – Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання – Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 січня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 представник заявника ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07 січня 2026 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено.

Не погоджуючись із указаною ухвалою представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність спору про право. Зазначає, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, здійснення батьківських прав чи участі у її вихованні, а заявник просить лише встановити факт самостійного утримання дитини, необхідний для подальшого звернення з позовом про стягнення аліментів.

Посилається на положення статті 315 ЦПК України та практику Верховного Суду, відповідно до якої відмова у відкритті провадження в окремому провадженні можлива лише за наявності очевидного та реального спору про право, а не такого, що може виникнути у майбутньому.

На думку заявника, суд першої інстанції неправильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, оскільки фактичні обставини цієї справи є відмінними, а між сторонами відсутній спір щодо виконання батьківських обов`язків.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично підмінив стадію відкриття провадження розглядом справи по суті, оскільки на цій стадії не мав встановлювати наявність чи відсутність спору між батьками шляхом оцінки правовідносин та обставин справи.

Крім того, заявник посилається на порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки вважає, що відмова у відкритті провадження створила ситуацію, за якої він позбавлений можливості встановити юридичний факт, необхідний для реалізації прав та інтересів дитини.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні 29 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходили.

Відповідно до положень статей 223, 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її апеляційному розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.

Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з відповідними даними, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті; факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження, а також факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

За змістом частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Разом із тим встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження можливе лише за сукупності визначених законом умов, зокрема за відсутності спору про право.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Отже, визначальним для вирішення питання про можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження є не лише формальне зазначення заявником мети встановлення певного факту, а й з`ясування того, чи пов`язується встановлення такого факту з виникненням, зміною або припиненням спірного суб`єктивного права та необхідністю подальшого вирішення спору про це право.

Як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 просив встановити факт його самостійного утримання та виховання малолітньої доньки ОСОБА_5 , посилаючись на те, що дитина проживає разом із ним та перебуває на його утриманні. При цьому заявником прямо зазначено, що встановлення такого факту необхідне йому для подальшого звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Таким чином, заявлений до встановлення факт не є самостійним, а безпосередньо пов`язується заявником із реалізацією права на звернення з вимогою про стягнення аліментів та, відповідно, із визначенням обсягу виконання батьками обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей та непрацездатних осіб, яких він утримує, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, питання щодо виконання кожним із батьків обов`язку з утримання дитини, зокрема щодо того, хто фактично забезпечує дитину, у якому обсязі та яким чином, може бути предметом доказування у спорі про стягнення аліментів і не потребує попереднього встановлення як самостійного юридичного факту в порядку окремого провадження.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), відповідно до якого факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Хоча предметом розгляду у цій справі є встановлення факту самостійного утримання дитини, а не одноосібного її виховання, наведений правовий висновок підлягає врахуванню з огляду на правову природу заявленої вимоги.

Таким чином, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Посилання апелянта на те, що між батьками на цей час відсутній спір щодо місця проживання дитини, здійснення батьківських прав чи її виховання, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Так, для застосування частини четвертої статті 315 ЦПК України не є необхідним встановлення вже розпочатого між сторонами судового спору. Визначальним є те, що встановлення заявленого факту безпосередньо пов`язане з подальшим вирішенням спору про право. Сам заявник зазначає, що встановлення факту самостійного утримання дитини необхідне йому саме для подальшого звернення з позовом про стягнення аліментів.

При цьому вирішення питання про те, чи утримує один із батьків дитину самостійно, чи бере інший із батьків участь у її утриманні, у якому обсязі та чи підлягають з нього стягненню аліменти, потребує встановлення сукупності обставин та оцінки відповідних доказів у межах позовного провадження.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження фактично розглянув справу по суті.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не вирішував питання про наявність чи відсутність у заявника права на аліменти, не встановлював фактичні обставини щодо виконання батьками своїх обов`язків та не надавав оцінки доказам по суті таких правовідносин. Суд лише встановив, що заявлений до встановлення факт безпосередньо пов`язаний із майбутнім спором про право, що відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження.

Так само безпідставним є посилання апелянта на порушення права на доступ до правосуддя.

Право особи на судовий захист не означає можливості обирати будь-який процесуальний порядок для вирішення заявленої вимоги. Встановлення законом певної процедури розгляду спору спрямоване на забезпечення належного здійснення правосуддя та ефективного захисту прав усіх учасників правовідносин.

Відмова у відкритті провадження в окремому провадженні не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду в порядку позовного провадження з відповідними вимогами та доводити обставини, на які він посилається, зокрема щодо проживання дитини разом із ним, її фактичного утримання та участі іншого з батьків у виконанні обов`язку щодо утримання дитини.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував положення частини четвертої статті 315 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного утримання дитини пов`язана зі спором про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться переважно до іншого тлумачення норм процесуального права та незгоди з правовою оцінкою суду, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування, передбачені статтею 379 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба