Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №755/9683/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №755/9683/26

Суддя: Оніщук Максим Іванович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 755/9683/26 Апеляційне провадження № 33/824/4122/2026Головуючий у суді першої інстанції - Курило А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Оніщука М.І. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Фалесом Василем Васильовичем, на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2026 року про притягнення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.07.2026 визнано ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі п?ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п?ятдесят) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 13.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 15.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення повернуто особі, яка її подала.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, 25.08.2026 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Фалес В.С., повторно оскаржила її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.08.2026, зазначену апеляційну скаргу було передано у провадження головуючого судді Оніщука М.І.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не враховано ряд критично важливих фактів та аргументів, які свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 порушення ПДР України.

Стверджує, що судом безпідставно застосовано пункт 16.11. ПДР України та не враховано невідповідності дорожніх знаків вимогам ДСТУ, а також проігноровано обставини пріоритету завершення маневру та неможливості уникнення короткої зупинки.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Фалес В.В. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Потерпіла ОСОБА_3 заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 07.05.2026 о 18 годині 38 хвилин, керуючи транспортним засобом Mazda CX5, номерний знак НОМЕР_2 , рухалася другорядною дорогою по вулиці Березнева, 12-А в місті Києві, не надала перевагу в русі автомобілю, який рухався головною дорогою, внаслідок чого здійснила зіткнення з транспортним засобом Nissan Leaf, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , а транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Пасажир ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, чим порушила п. 16.11. Правил дорожнього руху України, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 1 КУпАП передбачено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Вимогами статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України врегульовано Законом України «Про дорожній рух» та п. 1.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до п. 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів; г) під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів; ґ) не забруднювати проїзну частину та смугу відведення автомобільних доріг; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; е) повідомляти дорожньо-експлуатаційним організаціям або уповноваженим підрозділам Національної поліції про виявлені факти створення перешкод для дорожнього руху; є) не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.

Пунктом 16.11. ПДР України визначено, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.

Відповідно до ст. 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, у повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази, які містяться в матеріалах справи та дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення повинна бути зазначена суть адміністративного правопорушення, оскільки конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що ОСОБА_1 , рухаючись другорядною дорогою, не надала перевагу в русі автомобілю, яким керувала ОСОБА_3 , яка рухалась головною дорогою, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів, які отримали механічні пошкодження, а ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження.

ОСОБА_3 у письмових поясненнях зазначила, що рухаючись на своєму автомобілі, заїхала на парковку Сільпо по головній дорозі, а в подальшому відбулося зіткнення із автомобілем Mazda CX5, яким керувала ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 у своїх поясненнях вказала, що виїжджала по своїй смузі з включеним поворотом направо, перед цим впевнилась, що руху з ліва та по прямій немає. Пропускавши пішохода, який проходив не у встановленому місці, надалі продовжила руху, будучи на головній дорозі. Після того як пройшов пішохід, відчула удар в свою машину з лівої сторони.

Згідно схеми ДТП, по траєкторії руху ОСОБА_1 був встановлений дорожній знак: дати дорогу, який указує на те, що водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.

З урахуванням викладеного, обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 693731 від 15.06.2026 достатні для повного розуміння, не створюють подвійного тлумачення, узгоджуються із схемою місця ДТП, а також із письмовими поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, які останні надали на місці, та таких відомостей достатньо для правильної кваліфікації адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП.

Разом з цим, з метою перевірки доводів апеляційної скарги було досліджено наявні в матеріалах справи відеозаписи.

Так, з оглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису встановлено, що автомобіль Mazda CX5, яким керувала ОСОБА_1 виконував поворот направо. При цьому, в цей час автомобіль Nissan Leaf під керуванням ОСОБА_3 заїжджав на паркувальний майданчик. Слід зауважити, що по траєкторії руху ОСОБА_3 були відсутні дорожні знаки, в той час як, по траєкторії руху ОСОБА_1 був встановлений дорожній знак «дати дорогу». Також, ОСОБА_1 завчасно мала можливість оцінити дорожню обстановку та мала на це можливість, а після того, як пропустила усіх пішоходів, повинна була оцінити дорожню обстановку в сукупності, після чого лише розпочати подальший рух.

Посилання на те, що місце ДТП не є перехрестям, апеляційним судом відхиляються, оскільки згідно загальних положень Правил дорожнього руху України, перехрестям є місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг.

В той же час, слід звертати увагу на те, що перехрестя можуть мати різну конфігурацію, як у даному випадку, але це не впливає на правила їх проїзду, а відтак і не спростовує наявності вини ОСОБА_1 , за обставин даної справи, у порушенні вимог п. 16.11. ПДР України.

Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції, що невиконання водійкою ОСОБА_1 вимог п. 16.11. ПДР України знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали у виді пошкодження транспортних засобів.

Доводи апелянта про те, що дорожні знаки були встановлені на парковці самовільно та не погоджені у встановленому законом порядку, а тому не породжують юридичних наслідків для учасників дорожнього руху, апеляційним судом розцінюються як спосіб уникнути відповідальності, з огляду на те, що водій транспортного засобу як учасник дорожнього руху не наділений повноваженнями на місці визначати законність або правомірність встановлення того чи іншого дорожнього знака, самостійно оцінювати правильність його погодження органами Національної поліції чи балансоутримувачем території, а також приймати рішення про невиконання його вимог, а повинен, насамперед, дотримуватися вимог дорожніх знаків, задля уникнення аварійно-небезпечних ситуацій для інших учасників дорожнього руху.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині постанови, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянта з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Отже, оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено, як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а її дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали у виді пошкодження транспортних засобів

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних і допустимих доказах, що узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують факт недотримання ОСОБА_1 вимог п. 16.11. ПДР України, і ці порушення знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням вищенаведеної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Отже, з огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для закриття провадження у справі, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції, без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Фалесом Василем Васильовичем - залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2026 року відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Максим Оніщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua