Постанова від 22 липня 2025 р. у справі №367/2203/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/746/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року м. Київ

Справа № 367/2203/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Мерзлого Л.В.,

у справі за позовом Виконувача обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення ради, державного акту та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

встановив:

У березні 2020 року Виконувач обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання недійсним рішення ради, державного акту та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що Бучанською міською радою 23.09.2010 року прийнято рішення №2023/45-71-V «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 », яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на земельну ділянку площею 0,9404 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2012 ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 на користь ОСОБА_3 , яка у свою чергу 27.12.2017 на підставі договору купівлі-продажу відчужила її на користь ОСОБА_1 , який і на даний час є власником. При цьому, установлено, що рішення Бучанської міської ради від 23.09.2010 №2023/45-71-V в частині відведення у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 суперечить вимогам земельного та лісового законодавства України.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».

Висновки судів підтверджені постановою Верховного Суду України від 16.12.2015 у вищевказаній справі.

Судами у вищевказаній справі встановлено, що Бучанською селищною радою 25.02.2002 прийнято рішення № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.

Також судами встановлено, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14.07.2014, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.02 віднесено до земель житлової та громадської забудови в межах Бучанської селищної ради становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, судами визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV, яке прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам ст. 20, ч. 4 ст. 83, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001 року), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.

Разом з тим, рішенням Бучанської міської ради від 23.09.2010 №2023/45-71-V земельну ділянку площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 відведено у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення.

Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується інформацією та картографічними матеріалами виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 21.01.2020 № 25.

Згідно вказаної інформації, земельна ділянка з кадастровим номерам 3210800000:01:091:0092 відноситься до земель лісового фонду Бучанського лісгоспу Київського обласного управління комунального господарства та розташована в кварталі 24, виділи 1,5 Бучанської лісової дачі.

Так, вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, а саме обласної державної адміністрації. У даному випадку рішення про передачу у власність земельних ділянок прийнято не уповноваженим на це органом - Бучанською міською радою, тоді як повноваження по розподіленню спірною земельною ділянкою державної власності належали Київській обласній державній адміністрації.

Відповідно до положень вказаних статей вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення не належала до компетенції органів місцевого самоврядування. У даному випадку рішення про передачу у власність земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом - Бучанською міською радою, тоді як повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою державної власності належали Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 23.09.2010 № 2023/4571-V, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9404 га по АДРЕСА_1 вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна їх цільового призначення не належало до компетенції Бучанської міської ради.

Так, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірної лісової ділянки, що підтверджується листом від 31.01.2020 №04-48/218.

У даному випадку, оспорювана земельна ділянка до її відведення у приватну власність мала лісогосподарське призначення.

Отже, зазначене рішення Бучанської міської ради прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12,17,20,55,56,84,122,149 Земельного кодексу України, ст.ст. 5,7,8,12,31 Лісового кодексу України та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Крім того, всупереч вимогам законодавства, державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 не проводилась, як наслідок Бучанська міська рада не мала права приймати оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Таким чином, отриманий ОСОБА_2 на підставі незаконного рішення Бучанської міської ради державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,9404 га підлягає визнанню недійсним.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь держави на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, тому у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. 388 Цивільного кодексу України, а не про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки.

Оскільки у відповідача ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку набуто на підставі цивільно-правової угоди та зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. 16 та ст. 388 Цивільного кодексу України шляхом визнання недійсними рішення Бучанської міської ради у відповідній частині, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння кінцевого власника на користь держави.

Таким чином, здійснення Бучанською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування її на користь держави.

Установлено, що земельна ділянка, вилучена спірним рішенням Бучанської міської ради, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. Відбулась незаконна зміна цільового призначення землі. До відведення у приватну власність третіх осіб у справі дана земельна ділянка відносилась до лісогосподарського призначення та перебувала у 24 кварталі Бучанської лісової дачі.

Враховуючи викладене, прокурор просив визнати недійсним рішення Бучанської міської ради від 23.09.2010 № 2023/45-71-V «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ №360081 від 17.05.2011 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:09160092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна вартість якої становить 40226,17 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог Виконувача обов`язків прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначає, що, судом першої інстанції не враховано, що оскаржуване рішення Бучанської міської ради, якими відведено у приватну власність земельну ділянку за кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 за рахунок земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі, прийняті всупереч ст.ст. 3, 20, 38, 39, 55, 56, 116, 122, 123, 149,164 Земельного кодексу України, ст. ст.1, 7, 8, 48, 63 Лісового кодексу України, а саме ухвалені з перевищення повноважень міської ради, без прийняття відповідного рішення уповноваженим державним органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Також не взято до уваги, що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті, оскільки усі ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах і виконують певний цільовий характер використання цих земель.

Так, за висновками викладених за результатами проведення судових земельно-технічних експертиз від 21.07.2017 та 24.07.2017 року у кримінальному провадженні №42015110000000391, зазначено: «В силу того, що смт. Буча майже повністю розташоване на території Бучанської лісової дачі Бучанського лісгоспу Київського облкомунгоспу насадження загального користування в ньому майже відсутні. Площа насаджень на цих територіях перевищує 0,3 у зв`язку з чим лісовпорядкуванням, проведеним в 1966-1967 р.р. вони віднесені до лісових площ».

Крім того, у висновку експерта від 27.07.2017 року №350/17-41 міститься посилання на лист Бучанського лісгоспу Київського обласного управління житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації №5/76 від жовтня 2011 року в якому зазначено, що до складу лісгоспу входить Бучанська лісова дача площею 890 га.

Тому вважає, що висновок суду про неналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення є безпідставним, оскільки доведений факт віднесення спірних земель до земель лісогосподарського призначення.

Звертає увагу суду на порушення судом першої інстанції права позивача, щодо належного способу захисту, обраного прокурором. Протокольною ухвалою суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви про зміну предмету позову у який просив під час слухання справи та вирішення позовних вимог розглядати їх у наступній редакції:

1.«Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в адміністративних межах м. Буча, шляхом визнання недійсним рішення Бучанської міської ради від 23.09.2010 № 2023/45-71-V «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ».

2.«Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в адміністративних межах м. Буча, яка перебуває у володінні ОСОБА_1 площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом повернення її на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 ».

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Бучанської міської ради - Резнік М.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що твердження прокуратури про те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду державної форми власності і на підтвердження цього в судах першої інстанції надає копію рішення Ірпінського міського суду від 17.10.2014 р. у справі № 367/4187/14-ц, яке є ключовим доказом прокуратури в рамках даної справи (яким було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 року № 71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, яка обслуговує Бучанську лісогосподарську установу Київського обласного житлово-комунально управління, до земель житлової та громадської забудови»), не відповідає дійсності, оскільки станом на сьогодні, у зв`язку з нововиявленими обставинами, зазначене судове рішення було переглянуте судами різних інстанцій. За наслідками такого перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду було прийнято постанову від 26.05.2021 (копія міститься в матеріалах даної справи), якою підтверджено відсутність на території міста Буча будь-яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу, площею 42,6 га, та належність території умовною площею 890 га до меж міста Буча та відсутність на ній лісу 1 категорії. Наразі дана постанова від 26.05.2021 року у справі № 367/4187/14-ц не скасована, а отже є чинною та законною.

Постанова Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 367/4187/14-ц має визначальне значення для повного та об`єктивного розгляду справи, оскільки із неї слідує, що сама Бучанська лісова дача як певна ділянка чи сукупність ділянок лісогосподарського призначення відсутня, як відсутнє і спеціалізоване державне лісогосподарське підприємство, яке би ці території обслуговувало. Сама територія так званої Бучанської лісової дачі принаймні з 1967 року знаходиться в межах населеного пункту Буча, а відповідно Кабінет Міністрів України не має права розпоряджатися даними землями та виступати позивачем, в інтересах якого подано позов прокуратурою у даній справі.

Виходячи з висновків цієї постанови вважає, що саме Бучанська міська рада, у межах компетенції мала і має право розпоряджатись землями та майном від імені та в інтересах територіальної громади в межах м. Буча.

В судовому засіданні прокурор Недвига Н.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити.

Представник відповідача Бучанської міської ради Резнік М.О. вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належать до земель лісового фонду, а рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, яким землі Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, віднесено до земель житлової та громадської забудови та зараховано до земель запасу, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у справі № 367/4187/14-ц було визнано недійсним, а тому Бучанська міська рада протиправно розпорядилася спірною земельною ділянкою лісового фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Верховного Суду по справі № 367/4187/14-ц від 26.05.2021 року спростовано обставини, на які посилається позивач у даній справі, зокрема, підтверджується відсутність на території м. Буча будь яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 55 ЗК України (в редакції від 20 грудня 2001 року) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.

Відповідно до статті 55 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (стаття 84 ЗК України).

Частиною дев`ятою статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 48 ЛК України (у редакції, чинній на момент надання спірних земельних ділянок у власність) матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до частини першої статті 33 ЛК України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території, зокрема, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними.

Згідно з частиною першою статті 53 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами (частини перша-третя статті 54 ЛК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94), набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно

Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Бучанською міською радою 23.09.2010 року прийнято рішення №2023/45-71-V «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 », яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на земельну ділянку площею 0,9404 для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092.

На підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2012 ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,9404 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0092 на користь ОСОБА_3 , яка у свою чергу 27.12.2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужила її на користь ОСОБА_1 , який на даний час є власником, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до лісів першої категорії, знаходились за межами населеного пункту та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі у власність відповідачам.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов заступника прокурора Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв`язку з перевищенням Бучанською селищною радою своїх повноважень шляхом ухвалення рішення №71/1-4-XXIV від 25.06.2002 «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» та Бучанською міською радою шляхом ухвалення рішень про передачу спірної землі у власність громадянам у порядку приватизації.

Однак, рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4187/14-ц від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи заяву про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у липні 2017 року заявник вперше виявив « Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», та « Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року), які є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 367/4187/14-ц, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт. Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25 червня 2002 року) не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га з 1991 року до 2012 року, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, оскільки пункт 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України виключено на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка є предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, а тому Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.

Постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.

Колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 26.05.2021 по справі №367/1487/14-ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі.

Таким чином, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.

Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 26.05.2021, оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV відповідає нормам пункту 1 статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, і в тому числі з урахуванням потреб вказаного експерименту.

Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №367/4187/14-ц спростовано обставини, на які посилається позивач у даній справі, зокрема підтверджується відсутність на території м. Буча будь яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення Бучанської міської ради від 23.09.2010 № 2023/45-71-V «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9404 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , визнання недійсним державного акту на вказану земельну ділянку та витребування земельної ділянки не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду державної форми власності і на підтвердження цього в суді першої інстанції було надано копію рішення Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі № 367/4187/14-ц, яке є основним доказом прокуратури в рамках даної справи (яким було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, яка обслуговує Бучанську лісогосподарську установу Київського обласного житлово-комунально управління, до земель житлової та громадської забудови»), апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначене судове рішення було переглянуте судами різних інстанцій у зв`язку з нововиявленими обставинами, та за наслідком такого перегляду Верховним Судом було прийнято постанову від 26 травня 2021 року, яка була досліджена судом першої інстанції під час розгляду даної справи №367/2203/20.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року було залишено без змін прийняті у справі № 367/4187/14-ц рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Отже, на час вирішення спору у цій справі вказане рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» є дійсним.

Верховний Суд у справі № 367/4187/14-ц, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що земельна ділянка площею 890 га у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.

У справі № 367/4187/14-ц досліджено лист ДП «Київський науково-дослідний і проєктний інститут землеустрою» від 02 червня 2017 року № 06-1.2/522, лист Державного агентства лісових ресурсів від 30 січня 2017 року № 02-19/460-17, висновок експерта № 3-16 за результатами експертного земельно-технічного дослідження, складений 11 жовтня 2016 року судовим експертом ТОВ «Судово-експертний Альянс» Третяком А. М., висновок експерта від 20 січня 2020 року № 4969/19-41 за результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/3014/16.

Відповідно до листа ДП «Київський науково-дослідний і проєктний інститут землеустрою» від 02 червня 2017 року № 06-1.2/522 територія смт Буча у період з 1993-2003 років становила 923,5469 га.

Згідно з проведеними вимірами та доданим картографічним матеріалом, територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась у межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів від 30 січня 2017 року № 02-19/460-17 Держлісагентство матеріали щодо лісовпорядкування Бучанської лісової дачі 1988 року не затверджувало. У Держлісагентстві немає інформації про затвердження цих матеріалів державними органами лісового господарства або іншими державними органами, які існували у період їх виготовлення.

Відповідно до висновку експерта № 3-16 за результатами експертного земельно-технічного дослідження, складеного 11 жовтня 2016 року судовим експертом ТОВ «Судово-експертний Альянс», земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала.

Відповідно до висновку експерта від 20 січня 2020 року № 4969/19-41 за результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної у справі № 911/3014/16 ухвалою Господарського суду Київської області від 29 серпня 2017 року, який за клопотанням Бучанської міської ради долучено судом до матеріалів справи, координати поворотних точок (кутів) окружних меж планшетів лісовпорядкування № 4-18 у геодезичному журналі, який є складовою проєкту організації та розвитку господарства Бучанського комунального лісгоспу, є координатами умовної системи координат, яка не має прив`язки до пунктів державної геодезичної мережі або геодезичних меж згущення, у зв`язку з чим за вказаними координатами не можливо визначити розташування земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Посилання прокуратури на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1988-1989 років судом відхилені, оскільки такі не містять жодних конкретних геодезичних координат меж Бучанської лісової дачі умовною площею 890 га та не спростовують обставин, викладених у матеріалах «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року №527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом»; «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року).

Таким чином, у постанові від 26.05.2021 року Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України виключено на підставі Закону від 06 вересня 2012 року № 5245-VI.

Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV у справі № 367/4187/14-ц визнано таким, що відповідає пункту 1 статті 20 ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Таким чином, врахувавши висновки, викладені в даній постанові Верховного Суду від 26.05.2021 року, апеляційний суд вважає, що територія так званої Бучанської лісової дачі з 1967 року знаходиться в межах населеного пункту Буча, а відповідно Кабінет Міністрів України не має права розпоряджатися даними землями та виступати позивачем, в інтересах якого подано позов прокуратурою у справі № 367/2203/20. Оскільки в межах Бучі немає земель лісогосподарського призначення, тому земельна ділянка, що була передана ОСОБА_2 , не може входити до складу таких лісогосподарських земель.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно експертних досліджень та планово-картографічних матеріалів, землі «Бучанської лісової дачі» належать до земель лісового призначення, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зазначені доводи спрямовані фактично на спростування рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 року у справі №367/4187/14-ц, яке набрало законної сили, однак не вказують на віднесення до земель лісового призначення саме спірної земельної ділянки.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні заяв прокурора про зміну предмету позову та заміну позивача Кабінет Міністрів України на процесуального правонаступника Київську обласну державну адміністрацію не призвела до неправильного вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі № 367/4187/14-ц обставин, які не підлягають доказуванню, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурора у цій справі не підлягають задоволенню, оскільки прокурор не довів, що рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV є незаконним, а спірна земельна ділянка належала до лісового фонду та була передана у власність незаконно, всупереч вимогам земельного та лісового законодавства.

Враховуючи, що у справі № 367/4187/14-ц встановлено, що Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам протягом 2006-2012 років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі.

Крім того, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 відмовлено в задоволені заяви керівника Київської обласної прокуратури М.Крим про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 23.04.2020 року у цивільній справі № 367/4187/14-ц.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2024 ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 23.09.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 16.07.2024 у справі за заявою керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП «Бучанське УЖКГ Бучанської міської ради» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до незгоди з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року, яка є преюдиційною для даної справи, тому встановлені у ній обставини до вимог ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При цьому, саме на обставини, які встановлювались у справі №367/4187/14-ц, прокурор у позові посилався як на основну підставу, яка підтверджує факт перевищення Бучанською міською радою наданих їй повноважень під час прийняття оспорюваних у даній справі рішень Ради.

Постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 367/2865/18, від 25 червня 2025 року у справі № 367/2867/18 та від 28 травня 2025 року у справі № 367/2448/20 було залишено без змін рішення Ірпінського міського суду та постанови Київського апеляційного суду у аналогічних справах про визнання недійсними рішень ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, з тих самих підстав, що рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV є правомірним, що було встановлено рішенням суду, спірні земельні ділянки не належать до земель лісового фонду, а тому Бучанська міська рада під час їх відведення у приватну власність діяла в межах своїх повноважень.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.