Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №369/157/20 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/157/20

Провадження № 2/369/344/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 369/157/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільним сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ» та ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 15 січня 1983 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , з яким понад 30 років проживала однією сім`єю, вела спільне господарство, займалася підприємницькою діяльністю та набувала рухоме і нерухоме майно. У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, у відповідь на який позивачка пред`явила зустрічний позов про поділ майна подружжя. Шлюб між ними розірвано не було, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За твердженням позивачки, після смерті чоловіка їй стало відомо, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 придбав за спільні сумісні кошти подружжя квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,60 кв. м, право власності на яку було оформлено на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №ЛІ-А к3/23 від 19 лютого 2016 року. Позивачка вважає, що ОСОБА_2 , скориставшись обставинами особистого життя та станом здоров`я ОСОБА_3 , спонукала його придбати квартиру за спільні кошти подружжя й оформити її на своє ім`я. На підтвердження придбання квартири за спільні кошти позивачка посилається на розписку ОСОБА_3 та пояснення свідків.

Крім того, позивачка зазначила, що й стало відомо про незаконну, на її думку, передачу спільного сумісного майна подружжя, а саме нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 , у власність ТОВ «ОРЕОЛ».

Позивачка зазначає, що 29 лютого 1992 року було зареєстровано МП «Гранд», засновниками якого стали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15 червня 1992 року МП «Гранд» придбало нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Богуславської міської ради від 18 червня 1997 року №140 за підприємством було визнано належність зазначеного приміщення загальною площею 210 кв. м, а 7 липня 1997 року видано свідоцтво про право власності.

27 серпня 2004 року протоколом №3 засідання ради засновників ТОВ «ОРЕОЛ» та МП «Гранд» було вирішено передати зазначене нерухоме майно від МП «Гранд» до ТОВ «ОРЕОЛ» згідно з актом приймання-передачі. При цьому 30 серпня 2004 року ОСОБА_4 видав ОСОБА_3 розписку про отримання компенсації його частки в нерухомому майні в розмірі 42 480 грн. Після реконструкції приміщенню було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , а 27 березня 2005 року видано нове свідоцтво про право власності, згідно з яким власником нерухомого майна стало ТОВ «ОРЕОЛ».

Позивачка також зазначила, що до складу учасників ТОВ «ОРЕОЛ» було включено ОСОБА_2 , яку згодом призначено керівником товариства, а 5 вересня 2016 року протоколом №2 загальних зборів учасників ОСОБА_3 виключено зі складу учасників товариства, після чого ОСОБА_2 залишилася його єдиною учасницею.

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно було придбане під час шлюбу та передане з МП «Гранд» до ТОВ «ОРЕОЛ» без її згоди, позивачка вважає таку передачу незаконною.

У зв`язку із зазначеним позивачка просить визнати квартиру АДРЕСА_3 та нерухоме майно на АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя; визнати недійсними акт приймання-передачі нерухомого майна від МП «Гранд» до ТОВ «ОРЕОЛ», протокол №2 загальних зборів учасників ТОВ «ОРЕОЛ» від 5 вересня 2016 року, протокол №3 засідання ради засновників МП «Гранд» та ТОВ «ОРЕОЛ» від 27 серпня 2004 року і свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 березня 2005 року; витребувати на свою користь квартиру від ОСОБА_2 , витребувати на свою користь нежитлове приміщення від ТОВ «ОРЕОЛ».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.04.2020 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для надання відзиву.

Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві проти задоволення позову заперечила, вважаючи твердження позивачки про придбання квартири за спільні кошти подружжя такими, що не відповідають дійсності. Зазначила, що з ОСОБА_3 проживала однією сім`єю, вела спільне господарство та спільно планувала сімейний бюджет. За її твердженням, ОСОБА_3 фактично припинив шлюбні відносини з позивачкою та мав намір розірвати шлюб, про що свідчать його звернення до суду у 2013 та 2016 роках.

ОСОБА_2 вказала, що до зустрічі з ОСОБА_3 мала власні доходи та заощадження, працювала на посадах заступника головного бухгалтера і головного бухгалтера, а з початку 2015 року здійснювала підприємницьку діяльність. Наприкінці 2014 року ОСОБА_3 запропонував їй увійти до складу учасників ТОВ «ОРЕОЛ», а протягом 2015 року вона фактично самостійно займалася справами товариства.

За твердженням відповідачки, на початку 2016 року вона вирішила використати власні заощадження для придбання квартир. ОСОБА_2 наполягає, що квартира була придбана за її особисті кошти та кошти, зароблені під час спільного проживання з ОСОБА_3 , а тому підстав для визнання її спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_3 немає.

Відповідач ТОВ «ОРЕОЛ» також заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що спірне нежитлове приміщення було придбане МП «Гранд» у 1992 році, а отже, право власності на нього набуло саме підприємство, а не ОСОБА_3 ТОВ «ОРЕОЛ» вважає, що МП «Гранд» як власник нерухомого майна мало право самостійно ним розпоряджатися, а передача приміщення товариству не порушувала прав позивачки.

Крім того, відповідач-1 заявив про пропуск позовної давності, посилаючись на те, що ще 2 вересня 2016 року ОСОБА_1 пред`явила зустрічний позов про поділ майна подружжя у справі №358/894/16-ц, зазначила ТОВ «ОРЕОЛ» третьою особою та заявила майнові претензії щодо нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 . За твердженням відповідача, на той час позивачці вже були відомі обставини, на яких ґрунтуються її нинішні вимоги.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. № 2442 від 31.12.2024 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/157/20 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 31.12.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою суду від 31.12.2024 року (суддя Янченко А.В.) справу прийнято до провадження судді Янченко А.В., призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

Учасники справи у судове засідання 22.09.2026 року не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.

Представник позивача та представник другого відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює докази як окремо, так і в сукупності.

Вирішуючи спір щодо нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 , суд виходить із необхідності оцінити не лише формальне оформлення права власності за ТОВ «ОРЕОЛ», а й правові підстави, на яких відбулася передача нерухомості від МП «Гранд».

Судом встановлено, що МП «Гранд», засновниками якого були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , придбало нежитлове приміщення 15 червня 1992 року, тобто в період перебування ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з позивачкою.

Подальшу передачу нерухомості до ТОВ «ОРЕОЛ» оформлено, зокрема, протоколом №3 від 27 серпня 2004 року та актом приймання-передачі.

У наданій копії акту зазначено, що його підписали співвласники майна МП «Гранд» і ТОВ «ОРЕОЛ» в особі Макарченка В.Ф. та ОСОБА_3 . При цьому документ містить формулювання про розподіл нерухомого майна між співвласниками юридичних осіб, хоча його результатом визначено передачу будівлі від однієї юридичної особи до іншої.

Таке формулювання має істотне значення для оцінки правової природи оформлених відносин.

Право власності юридичної особи на нерухоме майно не є тотожним правам її засновників. Учасники юридичної особи не можуть розпоряджатися належною їй нерухомістю як власним майном лише на підставі свого статусу учасників.

Відтак використання в акті категорії співвласників підприємств, а не представників відповідних юридичних осіб, свідчить про змішування майнових прав засновників із правом власності юридичних осіб.

Зазначена обставина набуває додаткового значення у сукупності з розпискою ОСОБА_4 від 30 серпня 2004 року, згідно з якою він особисто отримав від ОСОБА_3 42 480 грн. компенсації за свою частку в нерухомому майні за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, суд враховує, що зазначені документи, стосуються одного об`єкта нерухомості та відображають взаємопов`язані дії: оформлення передачі приміщення між співвласниками підприємств й особистий грошовий розрахунок між їхніми засновниками.

Розписка не підтверджує отримання відповідної компенсації МП «Гранд» як юридичною особою. Її зміст стосується розрахунку між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 як фізичними особами.

У сукупності ці обставини підтверджують довід позивачки про те, що оформлення передачі нерухомості між підприємствами супроводжувалося фактичним врегулюванням особистих майнових відносин засновників.

Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року №17-рп/2012, у якому розглянуто правовий режим статутного капіталу та майна приватного підприємства, сформованих за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи обставини набуття спірного майна, виплату ОСОБА_3 компенсації іншому співзасновнику та подальше виключення ОСОБА_3 зі складу учасників товариства МП «Гранд», суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивачки. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_5 ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.

Щодо вимог, пов`язаних із квартирою АДРЕСА_1 , суд виходить із необхідності встановлення коштів, за рахунок яких набувалися майнові права на квартиру.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із того, що належність майна певній особі та джерело фінансування його придбання є різними обставинами, які підлягають самостійній оцінці.

ОСОБА_2 стверджує, що квартиру придбано за її особисті кошти, сформовані за рахунок трудової та підприємницької діяльності, а також коштів, отриманих від матері після продажу нерухомого майна.

На підтвердження трудової діяльності відповідачка посилається на копію трудової книжки. Однак цей документ засвідчує факт перебування у трудових відносинах і не встановлює розміру отриманої заробітної плати, накопичених заощаджень або спрямування конкретних коштів на оплату квартири. Аналогічно, посилання на здійснення підприємницької діяльності саме по собі не підтверджує розміру отриманого доходу та наявності заощаджень, достатніх для фінансування відповідного придбання. На підтвердження фінансової спроможності придбати квартиру за рахунок трудової та підприємницької діяльності відповідачкою не надано довідок про нараховану заробітну плату, відомостей із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів, податкових декларацій фізичної особи-підприємця, фінансової звітності чи документів обліку доходів від підприємницької діяльності, а також банківських виписок або інших платіжних документів, які підтверджували б накопичення відповідних коштів та їх використання для оплати спірної квартири.

Щодо коштів, переданих матір`ю відповідачки, суд зазначає, що відчуження ОСОБА_6 житлового будинку та земельної ділянки 30 серпня 2007 року не є тотожним передачі отриманих від продажу коштів ОСОБА_2 . Зазначені події відокремлені як за суб`єктним складом, так і за часом. Відчуження нерухомості матір`ю відповідачки відбулося у 2007 році, тоді як договір придбання майнових прав на спірну квартиру датований 19 лютого 2016 року.

Із самого факту продажу майна не випливає ані передача коштів відповідачці, ані їх збереження протягом зазначеного періоду, ані використання саме цих коштів для придбання спірної квартири. Тому пояснення ОСОБА_2 про особисте фінансування квартири не підтверджуються наведеними нею документами в частині походження та цільового використання коштів.

Водночас суд бере до уваги рукописну записку ОСОБА_3 від 26 лютого 2017 року, яка містить висловлювання «гроші мої для мого сина». Хоча в записці прямо не зазначено адресу, номер квартири чи інші ознаки, які дозволяють однозначно ідентифікувати об`єкт нерухомості, жодна зі сторін не стверджувала, що записка стосується іншого майна, ніж спірна квартира АДРЕСА_3 . За таких обставин суд оцінює її зміст у сукупності з іншими доказами у справі як такий, що стосується саме спірної квартири, не ототожнюючи при цьому зміст записки з безпосереднім підтвердженням розміру внесених коштів.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За сукупністю доказів суд дійшов висновку, що квартиру АДРЕСА_1 придбано за спільні кошти подружжя та оформлено на Відповідача-2 без згоди Позивачки. Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оцінюючи заяву Відповідача-1 про застосування позовної давності, суд виходить із положень статей 256, 257, 261, 264-267 ЦК України.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише обізнаність особи про існування певного майна або про його перебування у володінні іншої особи, а й обставини, які свідчать про порушення конкретного права, за захистом якого особа звернулася до суду.

Судом встановлено, що 2 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Зазначений позов був пред`явлений у межах спору між подружжям та ґрунтувався на правовідносинах, які існували між ними на той час.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року призначено судову експертизу для визначення вартості майна, зокрема нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 . Отже, зазначена ухвала підтверджує обізнаність позивачки про існування майнового спору щодо цього приміщення. Проте сама по собі вона не встановлює, що на час пред`явлення зустрічного позову ОСОБА_1 знала про всі обставини оформлення передачі нерухомості між МП «Гранд» і ТОВ «ОРЕОЛ», правові підстави такої передачі та характер майнових розрахунків між засновниками. Зокрема, протокол №2, яким ОСОБА_3 виключено зі складу учасників ТОВ «ОРЕОЛ», датований 05.09.2016, тобто був підписаний уже після подання зустрічного позову 02.09.2016р. у справі 358/894/16-ц.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Ухвалою від 22 червня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

Позов по даній справі, поданий 28 жовтня 2019 року, спрямований на оспорювання документів, якими оформлено перехід спірної нерухомості, та її витребування від відповідачів. Таким чином, він відрізняється від попереднього позову як за предметом, так і за складом відповідачів.

Посилання відповідачів на пред`явлення зустрічного позову у 2016 році не може саме по собі бути достатньою підставою для висновку про початок перебігу позовної давності за всіма вимогами, заявленими у цій справі. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (п. 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16).

Оскільки сплив позовної давності може бути підставою для відмови у захисті порушеного права лише за умови встановлення судом моменту початку її перебігу та спливу відповідного строку, а наявні у справі докази не дають можливості достовірно встановити, що такий строк розпочався саме 02 вересня 2016 року, підстав для відмови у позові з мотивів спливу позовної давності суд не вбачає.

За таких обставин та міркувань, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 510,00 грн. порівну, а саме по 5 255 грн. з кожного відповідача.

Керуючись статтями 77-82, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ», ОСОБА_2 , треті особи мале підприємство «Гранд», Богуславська міська рада Київської області про визнання майна спільним сумісною власністю подружжя, визнання недійсними акту приймання-передачі майна, протоколів товариств, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння – задовольнити повністю.

Визнати квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 59,60 кв.м., та нерухоме майно (нежиле приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнати недійсними наступні правочини:

- Акт приймання-передачі нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , від Малого підприємства «Гранд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол»;

- Протокол №2 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол» від 05 вересня 2016 року;

- Протокол №3 Засідання ради засновників Малого підприємства «Гранд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол» від 27.08.2004;

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.03.2005, видане Виконавчим комітетом Богуславської міської ради.

Витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 59,60 кв.м., на користь ОСОБА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол» нерухоме майно (нежиле приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореол» (Київська обл., Обухівський (колишній – Богуславський) район, м. Богуслав, вул. Мисайлівська, буд. 12-а; ідентифікаційний код 31487288) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 08.10.2026 року.

Суддя А.В. Янченко