Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №369/14100/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14100/26

Провадження № 2/369/14676/26

РІШЕННЯ

Іменем України

31.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мосійчук А.С.,

за участю:

представника позивача Пархоменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу № 369/14100/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення в квартиру,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Пархоменко Олена Олегівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення возивача до квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є законним власником зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 09.03.2021 року, зареєстровано в реєстрі за №1507, витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №247342442 від 09.03.2021 року.

Разом з тим, відповідачка, яка є колишньою власницею майна, відмовляється звільнити житло, та перешкоджає позивачу у доступі й реалізації його права на проживання у належній йому на праві приватної власності квартирі.

Ухвалою суду від 23 липня 2026 року у справі відкрито провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву.

До початку підготовчого засідання від представника відповідача — адвоката Попченкової Ірини Миколаївни яка діє на підставі ордера серії ВА №1050372 від 28.03.2023, надійшла письмова заява про визнання позову в повному обсязі. У заяві представник відповідача зазначив, що позовну вимогу про вселення позивача визнає повністю, наслідки визнання позову та ухвалення рішення суду, передбачені ч. 4 ст. 200 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, йому та довірителю зрозумілі.

Судом перевірено повноваження представника відповідача та встановлено, що згідно з наданим до матеріалів справи ордером представник має право вчиняти від імені відповідача процесуальні дії без обмежень, у тому числі повністю визнавати позов.

Відповідач та його представник у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у порядку, передбаченому ЦПК України. При цьому, у подані до суду заяві про визнання позову, просили суд проводити підготовче судове засідання за відсутності відповідача та його представника.

Представник позивача у підготовчому засіданні проти розгляду справи за відсутності відповідача та його представника не заперечував, просив прийняти визнання позову та задовольнити позовні вимоги повністю.

За таких обставин, з урахуванням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив провести підготовче засідання за відсутності відповідача та його представника та розглянути їх заяву про визнання позову.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у разі визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, судом установлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та № 1507 виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. від 09.03.2021 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№247342442 від 09.03.2021 року, копії яких містяться у матеріалах справи.

Питання набуття права власності регулюється Главою 24 ЦК України.

Підстави набуття права власності мають бути не забороненими законом, тобто правомірними.

Статтею 328 ЦК України встановлюються принципові засади набуття права власності: відкритість, а також законність набуття права власності.

Тобто, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

Законність набуття права власності позивачем на спірну квартиру неодноразово було предметом судового розгляду, зокрема у цивільній справі № 369/6838/23, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) державний виконавець Стебловська Юлія Олександрівна третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович про визнання дій державного виконавця про передачу майна незаконним та скасування постанови та акта про передачу майна (квартири АДРЕСА_1 ).

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.05.2025 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 14.05.2026 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Попченкової І.М. залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.05.2025 року залишено без змін.

Таким чином, судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 317 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами ст. 391 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Захист права власності здійснюється, зокрема, шляхом відновлення порушеного права особи на володіння та користування своїм майно.

Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Тобто, дані норми закону гарантують права власника на розпорядження та користування ним на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Установлено, що відповідачка, як колишня власниця, перешкоджає позивачу у реалізації його конституційного права власності, позбавляючи можливості вселитися та проживати у належному йому житлі, що підтверджується наявними у матеріалах справи актом про не допуск до квартири від 30.06.2026 року та повідомленням адресованим мешканцям квартири про надання такого допуску, фото з місця події.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом свого порушенного права.

При цьому, враховуючи, що представником відповідача подано до суду заяву про повне визнання відповідачем позовних вимог позивача та таке визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а позовна вимога про вселення підтверджена належними доказами, суд доходить висновку про наявність підстав для прийняття визнання позову та ухвалення рішення про його задоволення безпосередньо у підготовчому засіданні.

Крім того, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.

При цьому, відповідач визнав позов про що зазначено у заяві поданій до суду представником відповідачем 31.08.2026 року (вх. № 53938/26).

У відповідності до ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Таким чином, позивачу слід повернути з державного бюджету судовий збір у сумі 665 грн 60 коп.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 665 грн 60 коп.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263–265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення в квартиру - задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого за платіжним документом № 8639-6443-2960-0282 від 14.07.2026 у розмірі 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 18.09.2026.

Інформація щодо сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Тетяна ДУБАС