Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №358/2001/25 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2001/25 Провадження № 2/358/187/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Романенко К.С.,

за участю секретаря судового засідання Шпак К.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Орло Ю.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Біленчука С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

23.10.2025 представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Орло Юлія Вікторівна звернулася до Богуславського районного суду Київської області із позовом, в якому просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності у порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

В обгрунтування заявлених вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла баба позивача ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер і дід позивача ОСОБА_4 . За життя ними був складений заповіт подружжя, згідно з яким усе їх майно вони заповіли ОСОБА_1 .

Після їх смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2 . Сторони звернулися до державного нотаріуса Богуславської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлих. Однак постановою державного нотаріуса Богуславської державної нотаріальної контори від 11.10.2025 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за заповітом, оскільки у заповіті подружжя наявні помилка, а саме рік посвідчення заповіту має бути «дві тисячі шостий», а у заповіті вказано «дві тисячі п`ятий». Крім того, заповіт подружжя посвідчено на все майно подружжя, проте заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, що перебуває у правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження у спільному заповіті подружжя особистим майно модного з подружжя і поширення на це майно правового режиму спільної сумісної власності.

Однак позивач не погоджується з цією позицією, оскільки згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконавчим комітетом Богуславської міської ради на підставі розпорядження № 30 від 17 серпня 1994 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 . Із довідки КПКОР «Київське обласне БТІ» № БЦ 3854/1 від 30.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 . Тобто, станом на Тобто, станом на 1994 рік законодавство передбачало лише спільну сумісну власність подружжя, що підтверджується свідоцтвом про право власності та довідкою КП КОР «Київське обласне БТІ».

Частини 1,2 ст. 1243 ЦК України визначають, що подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права

власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, цивільні права та обов`язки спадкодавця, у тому числі право власності на нерухоме майно, можуть переходити у спадщину. Окрім того, наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем. має письмову форму, посвідчений та заресстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц та від 3 липня 2019 р. у справі № 725/2412/15-ц.

Якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 692/1164/18 (провадження № 61-14767св20).

Відповідно до ст.67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку. встановленому цивільним законодавством, а тому за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину не підлягають судовому розглядові. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися в суд за правилами позовного провадження.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З огляду на викладене позивач змушений звернутися до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 справу передано на розгляд судді Тітову М.Б.

26.02.2026 у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями Богуславського районного суду Київської області, на підставі чого справу передано на розгляд судді Романенко К.С.

Ухвалою судді Романенко К.С. від 14.05.2026 справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні та витребувано у державного нотаріуса Богуславської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 26 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були його бабою та дідом по лінії батька. Ще за життя вони склали спільний заповіт на його користь на квартиру АДРЕСА_2 . Зазначив, що в цій квартирі проживав він з батьками. У 2006 році померла баба, а у 2007 році помер дід. Оскільки на той час йому було лише 9 років, оформленням спадщини в його інтересах займалася мама. Інших осіб, які б подали заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було. Після смерті баби та діда у квартирі ніхто не проживав, батько робив ремонт, платив за житлово-комунальні послуги. Коли позивачу було 16 років, він поїхав на заробітки у м. Київ та грошима допомагав батькові робити там ремонт.

У 2025 році він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказану квартиру, однак йому було відмовлено через те, що рік заповіту був вказаний неправильно. Постанову нотаріуса він не оскаржував. Додав, що позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Представник позивача, адвокат Орло Ю.В. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, зазначила, що спірна квартира була спільним сумісним майном померлого подружжя ОСОБА_4 , відтак вони мали право скласти спільний заповіт подружжя на цю квартиру. Неправильно зазначена дата заповіту є технічною помилкою і ніяк не впливає на дійсність заповіту. Додала, що заповіт на день розгляду справи ніким не оспорювався та не визнаний недійсним, відтак позивач має право на спадкування квартири.

Відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що померлі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були її батьками, а позивач є її племінником. Позовні вимоги не визнає, оскільки вважає заповіт недійсним, так як посвідчено його було у присутності свідків, які є близькими родичами позивача і померлим доводилися сватами. Про те, що батьки заповіли квартиру АДРЕСА_2 позивачу ОСОБА_1 вона не знала. Коли батьки хворіли, доглядала їх саме вона, робила матері уколи. Вказала, що спадщину після смерті батьків не оформляла, свідоцтво про право на спадщину не отримувала. На момент смерті батька їй було 47 років, право на обов`язкову частку у спадщині вона не мала. Щодо того, хто користувався квартирою вказала, що ніхто, так само, як ніхто не платив за комунальні послуги, позивач оплатив комунальні послуги лише після початку розгляду даної судової справи. Додала, що після смерті батьків хотіла здавати квартиру в оренду, проте брат – батько позивача ОСОБА_6 був проти. Додала, що на даний час заповіт не оскаржила, але буде звертатися до суду та оскаржувати його.

Представник відповідача, адвокат Біленчук С.М. проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебували у шлюбі з 16.07.1961.

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про смерть серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим виконавчим комітетом Богуславської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 17.08.1994 №30, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та члену його сім`ї ОСОБА_3 . Квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 11).

За повідомленням КП КОР «Київське обласне БТІ» від 30.09.2025 № БЦ 3854/1, станом на 01.01.2013 право власності на зазначену квартиру зареєстровано на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17.08.1994 (книга № 26, реєстр № 3687) (а.с. 13).

07.10.2006 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 склали спільний заповіт подружжя, яким усе своє майно заповіли онуку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповіт посвідчено державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори Полковніковою Т.А. на дому за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з хворобою та похилим віком заповідачів, зареєстровано в реєстрі за №1-5212 (а.с. 9).

У вступній частині заповіту дату його складення зазначено словами як «сьомого жовтня дві тисячі п`ятого року», тоді як у посвідчувальному написі нотаріуса зазначено «07 жовтня 2006 року».

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру від 09.08.2007 спільний заповіт подружжя зареєстровано за № 40821871, його статус - «чинний», бланк ВЕС 233839, номер у реєстрі нотаріальних дій 1-5212, дата посвідчення - 07.10.2006 (а.с. 94).

З тексту заповіту вбачається, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_3 , яка не могла прочитати та підписати заповіт, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Заповіт прочитано вголос заповідачам у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та власноручно підписано ОСОБА_4 . Особи заповідачів встановлено, їх дієздатність перевірено.

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру інших заповітів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зареєстровано.

09.08.2007 Богуславською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 463/2007 до майна ОСОБА_4 , номер у Спадковому реєстрі 42916398 (а.с. 79-107).

09.08.2007 відповідач ОСОБА_2 , дочка спадкодавців, подала до нотаріальної контори заяву, у якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на належну їй частку квартири, зазначивши, що крім неї спадкоємцем є її брат ОСОБА_6 (а.с. 80).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином спадкодавців і батьком позивача (а.с. 105).

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_6 до нотаріальної контори не звертався, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 463/2007. Доказів його постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини матеріали справи не містять.

Позивач ОСОБА_1 на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 був малолітнім.

Запитом нотаріуса до органу БТІ від 01.06.2018 № 01-16/602 у зв`язку з оформленням спадщини після смерті спадкодавців витребувано інформаційну довідку щодо квартири АДРЕСА_2 , і вказати, за ким зареєстрована вказана квартира і чи здійснювався перехід права власності – для її видачі спадкоємцю ОСОБА_1 (а.с. 95).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади позивач з 13.08.2008 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 7).

Постановою державного нотаріуса Богуславської державної нотаріальної контори Чамати І.В. від 11.10.2025 № 02-31/641 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом подружжя на квартиру (а.с. 10).

Згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «Проект-Монтаж-Буд» станом на 29.09.2025, загальна площа квартири становить 40,60 кв.м, житлова - 27,00 кв.м, допоміжна - 13,60 кв.м; інвентаризаційна вартість - 96 800 грн (а.с. 14-18).

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, зазначені у заповіті. Частиною другою цієї статті передбачено випадки, коли право на спадкування за законом виникає у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Згідно зі статтею 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини другої статті 1247 ЦК України, ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати заповіт власноручно, за її дорученням у її присутності заповіт підписує інша особа, із зазначенням причин, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно.

Згідно з частиною третьою статті 1253 ЦК України свідками при посвідченні заповіту не можуть бути, зокрема, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, а також свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності припиняється, зокрема, у разі смерті власника (пункт 11 частини першої статті 346 ЦК України).

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у квартирі.

Частиною третьою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Водночас право власності на спірну квартиру виникло 17.08.1994, тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України 01.01.2004.

На момент виникнення права власності відносини подружжя щодо належного їм майна регулювалися, зокрема, статтею 16 Закону України «Про власність» та статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, відповідно до яких майно, нажите подружжям за час шлюбу, належало їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 57 СК України майно може бути особистою приватною власністю дружини або чоловіка у випадках, визначених законом, зокрема житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації.

Разом з тим відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до вимог статей 76–77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Щодо описки в даті заповіту.

З тексту заповіту вбачається, що у його вступній частині дату складення зазначено словами як «сьомого жовтня дві тисячі п`ятого року», тоді як у посвідчувальному написі нотаріуса зазначено «07 жовтня 2006 року». При цьому посвідчувальний напис нотаріуса містить дату 07.10.2006 та реєстровий номер нотаріальної дії 1-5212. Відповідні відомості містяться і у Спадковому реєстрі, де спільний заповіт подружжя зареєстровано за №40821871, його статус зазначено як «чинний», а датою посвідчення - 07.10.2006. Отже, обидва записи дати стосуються однієї й тієї самої нотаріальної дії, вчиненої 07.10.2006 за місцем проживання заповідачів. Архівний примірник заповіту, що міститься у спадковій справі, також містить зазначену розбіжність, що свідчить про її допущення під час виготовлення тексту заповіту, а не про внесення змін до нього після його посвідчення.

Суд враховує, що при посвідченні заповіту було встановлено особи заповідачів, перевірено їх дієздатність, текст заповіту прочитано вголос, заповіт підписано у встановленому законом порядку та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій. Таким чином, розбіжність у словесному записі року у вступній частині заповіту є технічною опискою, яка не свідчить про порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту, не впливає на встановлення дійсної дати його посвідчення та не спростовує презумпції правомірності правочину.

Суд враховує висновки Верховного Суду, згідно з якими за дотримання форми заповіту, що виражає вільне волевиявлення заповідача, допущені несуттєві недоліки не свідчать про його нікчемність (постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 522/904/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц, від 24.03.2021 у справі № 692/1164/18, провадження № 61-14767св20).

Суд також враховує, що згідно з витягом зі Спадкового реєстру інших заповітів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зареєстровано. Отже, розбіжність у словесному записі року не впливає на черговість заповітів і на визначення того, який із них є чинним (стаття 1254 ЦК України). Дієздатність заповідачів на день посвідчення заповіту нотаріусом перевірено, а відповідач її не оспорювала.

За таких обставин підстав вважати заповіт від 07.10.2006 нікчемним або недійсним з мотивів, наведених нотаріусом, немає.

Щодо порядку підписання заповіту та доводів відповідача про свідків.

Відповідно до частини другої статті 1247 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати заповіт власноручно, за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса заповіт підписує інша особа, із зазначенням причин, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. У цьому випадку присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою (частина друга статті 1253 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тому доводи відповідача про нікчемність заповіту суд перевіряє по суті, незалежно від того, чи заявлено вимогу про визнання заповіту недійсним (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Зі змісту посвідчувального напису на заповіті від 07.10.2006 вбачається, що дослівно: цей заповіт посвідчений ОСОБА_9 , державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори на дому за адресою: АДРЕСА_3 , в зв`язку з хворобою та похилим віком заповідачів о 12 годині 50 хвилин. Посвідчено заповіт подружжя ОСОБА_4 щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумисної власності. Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У зв`язку з хворобою та на особисте прохання ОСОБА_3 та в її присутності текст заповіту підписаний ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачам у присутності запрошених ним свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і власноручно підписаний ОСОБА_4 в присутності нотаріуса та у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Особу заповідачів встановлено, дієздатність їх перевірено. Особу свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, справжність підписів їх перевірено.

Отже, вимогу щодо присутності не менш як двох свідків дотримано. Перевірці підлягає те, чи не належали свідки до кола осіб, яким частина третя статті 1253 ЦК України забороняє бути свідками.

Відповідач стверджує, що свідки є близькими родичами позивача, а померлим доводилися сватами. Родинні зв`язки чи свояцтво свідків із заповідачами законом не заборонені: частина третя статті 1253 ЦК України обмежує коло свідків лише щодо спадкоємців за заповітом, членів їх сімей та близьких родичів. Тому та обставина, що свідки доводилися заповідачам сватами, сама по собі не свідчить про порушення порядку посвідчення заповіту.

Щодо твердження, що свідки є близькими родичами спадкоємця за заповітом - позивача, суд виходить з такого. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Родинні зв`язки між особами підтверджуються документами про державну реєстрацію актів цивільного стану: свідоцтвами про народження, шлюб, витягами з Державного реєстру актів цивільного стану. Таких документів щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідач суду не надала, клопотань про їх витребування в порядку статті 84 ЦПК України не заявляла. Зі змісту заповіту родинних зв`язків свідків із позивачем також не вбачається. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку, що заповіт посвідчено за участю свідків, які відповідно до частини третьої статті 1253 ЦК України не могли ними бути.

Щодо правового режиму квартири.

Згідно з частиною першою статті 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини третьої цієї статті у разі смерті одного з подружжя частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Отже, закон пов`язує право на складення спільного заповіту з двома умовами: заповідачі перебувають у шлюбі, а майно належить їм на праві спільної сумісної власності.

Стаття 1243 ЦК України не обмежує предмет спільного заповіту майном, набутим за правилами сімейного законодавства, і не ставить його в залежність від підстави виникнення спільної сумісної власності.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 16.07.1961 до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спірну квартиру передано у власність на підставі розпорядження виконавчого комітету Богуславської міської ради народних депутатів від 17.08.1994 № 30 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно зі статтею 8 цього Закону передача займаних квартир здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у квартирі.

За свідоцтвом про право власності на житло від 17.08.1994 та повідомленням КП КОР «Київське обласне БТІ» від 30.09.2025 № БЦ 3854/1 квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Інших співвласників не визначено, частки не виділялися, режим власності співвласники за життя не змінювали. Правовстановлюючий документ ніким не оспорений і не скасований.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток є спільною сумісною власністю.

Таким чином, на день складення заповіту - 07.10.2006 квартира належала подружжю ОСОБА_4 , і лише їм, на праві спільної сумісної власності. Те, чи виник цей режим з підстав, передбачених сімейним законодавством, чи на підставі статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», для застосування статті 1243 ЦК України значення не має.

Доводи про те, що приватизоване житло є особистою приватною власністю кожного з подружжя (стаття 57 СК України), суд відхиляє. Стаття 57 СК України визначає, яке майно належить до спільного майна подружжя як об`єкта сімейних відносин, а яке до особистого. Вона не змінює режиму спільної сумісної власності, в якому житло передано у власність кількох осіб при приватизації та зареєстровано за ними. Навіть якщо вважати квартиру не спільним майном подружжя в розумінні СК України, вона належала обом з подружжя на праві спільної сумісної власності як членам сім`ї, що брали участь у приватизації. Цього достатньо для застосування статті 1243 ЦК України.

За життя жоден із заповідачів від спільного заповіту не відмовився, а після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 іншого заповіту не склав. Тому після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 її частка у праві спільної сумісної власності на квартиру перейшла до ОСОБА_4 , а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 право на спадкування квартири має особа, визначена подружжям у спільному заповіті, - позивач ОСОБА_1 .

Щодо прийняття спадщини позивачем та прав інших спадкоємців.

На день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 . 11.05.2007 позивач ОСОБА_1 був малолітнім.

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадків, установлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Доказів відмови позивача від прийняття спадщини у порядку, передбаченому законом, матеріали справи не містять.

Відповідач ОСОБА_2 як дочка спадкодавця є спадкоємцем першої черги за законом. Однак право на спадкування за законом виникає лише у випадках, визначених частиною другою статті 1223 ЦК України. Заповіт від 07.10.2006 є чинним, нікчемним не є та охоплює все майно, щодо якого виник спір. Тому подання відповідачем 09.08.2007 заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом не породжує в неї права на спірну квартиру. На день відкриття спадщини 11.05.2007 відповідачу виповнилося 45 років (а.с. 85). Доказів її непрацездатності на цю дату суду не надано, тому права на обов`язкову частку у спадщині (стаття 1241 ЦК України) вона не має.

Доводи відповідача про те, що вона доглядала батьків під час їх хвороби, а також про те, що їй не було відомо про складений заповіт, на вирішення спору не впливають.

ОСОБА_6 , батько позивача, ІНФОРМАЦІЯ_6 , із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_6 до нотаріальної контори не звертався, що підтверджується матеріалами спадкової справи №463/2007. Згідно з будинковою книгою для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_3 (а.с. 88-91) ОСОБА_6 зареєстрованим за вказаною адресою не значився. Доказів його постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини суду не надано. Отже, ОСОБА_6 не вважається таким, що прийняв спадщину (частина третя статті 1268 ЦК України). Рішення у цій справі не стосується його прав, свобод, інтересів та обов`язків, тому підстав для залучення його до участі у справі немає.

Доказів непрацездатності ОСОБА_2 чи ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, які б давали їм право на обов`язкову частку відповідно до статті 1241 ЦК України, суду не надано.

Водночас питання прийняття спадщини відповідачем та її намір у подальшому оскаржувати заповіт не спростовують чинності заповіту на час розгляду даної справи.

Щодо способу захисту.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємця, який прийняв спадщину.

У даному випадку нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а відповідач заперечує право позивача на спірну квартиру.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин позивач позбавлений можливості оформити спадкові права в нотаріальному порядку, а тому звернення до суду з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування є належним способом захисту його права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Аргументи відповідача щодо недійсності заповіту через неправильне зазначення року його складення, участь свідків при його посвідченні та правового режиму квартири спростовуються встановленими судом обставинами, змістом правовстановлюючих документів, матеріалами спадкової справи, даними Спадкового реєстру та наведеними вище положеннями законодавства.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 207, 215, 1216-1218, 1223, 1241, 1243, 1247, 1253, 1254, 1257, 1268, 1270, 1272, 1296, 328, 346, 392 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за спільним заповітом подружжя, посвідченим 07.10.2006 державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори Полковніковою Т.А. та зареєстрованим у реєстрі за № 1-5212, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 40,60 кв.м, житловою площею 27,00 кв.м, допоміжною площею 13,60 кв.м.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або якщо справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови судом апеляційної інстанції.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Головуючий: суддяК. С. Романенко