Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №357/11693/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11693/26

Провадження № 2/357/7813/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Шлейко О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

03.07.2026 представник позивача, за довіреністю у справі - Лебідь Каріна Віталіївна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 07.07.2026, обґрунтовуючи тим, що 13.01.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 522389-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 522389-КС-001 про надання кредиту та 13.01.2025 відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 522389-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Також, товариством направлено відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-2634, на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті. Відповідно до умов укладеного договору кредиту, товариство надає позичальнику грошові кошти у розмірі 4000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , котра вказана позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,0% за кожен день користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, чим порушив свої зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 08.06.2026 утворилась заборгованість у розмірі 12740,00 грн, яка складається із: 4000,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 6160,00 грн - суми прострочених платежів по процентах, 2000,00 грн - сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 580,00 грн - сума прострочених платежів за комісією. Тому, просила у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 року у розмірі 12740,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

14.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 28.09.2026 - 11:30.

14.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.

21.08.2026 на адресу суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

23.09.2026 представник відповідача, адвокат Демидко Ірина Валеріївна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач визнає позовні вимоги частково - у межах, визначених у цьому відзиві, та заперечує проти стягнення комісії, так званих «процентів відповідно до ст. 625 ЦК України», а також процентів за користування кредитом у частині, що перевищує визначений Договором розмір, з огляду на таке. Відповідач не заперечує, що 13.01.2025 на його платіжну картку № НОМЕР_3 , емітовану АТ КБ «ПРИВАТБАНК», надійшли кошти в сумі 4 000,00 грн. Відповідач також не заперечує, що 27.01.2025 здійснив платіж за Договором у сумі 820,00 грн, який позивач, згідно з власним розрахунком заборгованості, зарахував таким чином: 600,00 грн - у погашення процентів, 220,00 грн - у погашення комісії. Відтак, відповідач визнає вимогу про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 000,00 грн та вимогу про стягнення процентів за користування кредитом у межах, наведених у розділі 4 цього відзиву. Щодо вимоги про стягнення 2 000,00 грн процентів відповідно до ст. 625 ЦК України. Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, як дата укладення Договору, так і весь період, за який позивач нарахував спірні 2 000,00 грн, припадають на період дії воєнного стану та позивач і в Договорі, і в позовній заяві, і в розрахунку заборгованості прямо кваліфікує спірні 2 000,00 грн саме як проценти річних на підставі статті 625 ЦК України, тобто як відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, а не як плату за користування кредитом. Тому, відповідач звільнений від їх сплати в силу прямої вказівки закону, і в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Щодо нікчемності умови про комісію та вимоги про стягнення 580,00 грн. Пунктом 2.5 Договору встановлено «Комісію за видачу кредиту» в розмірі 800,00 грн, яка нараховується одноразово в дату видачі кредиту. Згідно з пунктом 1.6 Договору комісія є «однією (першою) з двох складових оплати за надання та користування Кредитом». Водночас у тому самому пункті 2.5 Договору Кредитодавець прямо зазначив, що додаткові та/або супутні послуги за цим Договором відсутні, оскільки Кредитодавець не надає додаткові та/або супутні послуги. Таким чином, комісію встановлено не за будь-яку послугу, що надається споживачеві, а за саму видачу кредиту, тобто за виконання Кредитодавцем свого основного обов`язку за кредитним договором (частина перша статті 1054 ЦК України). Платою за надання кредиту та користування ним є проценти (статті 1048, 1054 ЦК України), розмір яких у Договорі встановлено на рівні максимально допустимого законом значення - 1 % на день. Отже, у стягненні 580,00 грн комісії слід відмовити, а 220,00 грн, сплачені відповідачем і зараховані позивачем у погашення нікчемної комісії, підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за процентами. Щодо розміру процентів за користування кредитом. Договір містить різні, взаємно суперечливі положення щодо розміру процентів, які має сплатити позичальник. З одного боку, у пунктах 2.8, 2.9, 2.11 Договору, у графіку платежів (пункт 4.2.2 Договору) та в Паспорті споживчого кредиту Кредитодавець визначив: загальну суму процентів за весь строк кредитування - 5 029,04 грн; загальні витрати за кредитом - 5 829,04 грн; загальну вартість кредиту - 9 829,04 грн; денну процентну ставку - 0,86 %. З іншого боку, пунктами 4.2, 4.2.4, 10.2, 10.3 Договору передбачено механізм «Зниженої» та «Стандартної» процентних ставок, за яким у разі прострочення платежу понад 7 днів проценти нараховуються за Стандартною ставкою на фактичний залишок кредиту. При цьому і Знижена (пункт 10.2 Договору), і Стандартна (пункт 2.4 Договору) процентні ставки встановлені в однаковому розмірі - 1 % на день, тож так звана «програма лояльності» є фікцією, а фактичним наслідком цих умов є нарахування процентів у сумі 6 760,00 грн, що на 1 730,96 грн перевищує визначену в Договорі та Паспорті споживчого кредиту загальну суму процентів. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Отже, навіть за буквальним змістом Договору розмір процентів не може перевищувати 5 029,04 грн, а з урахуванням уже сплачених Відповідачем 820,00 грн (600,00 грн, зарахованих позивачем у погашення процентів, та 220,00 грн, що підлягають зарахуванню в погашення процентів у зв`язку з нікчемністю умови про комісію) - 4 209,04 грн. Проте й така сума процентів є явно непропорційною та несправедливою. За кредитом у розмірі 4 000,00 грн, наданим на 169 днів, позивач нарахував 6760,00 грн процентів, що становить 169 % суми кредиту; навіть визначена Договором сума процентів (5029,04 грн) перевищує суму самого кредиту. Тобто за неповних шість місяців користування коштами споживач має сплатити за користування ними більше, ніж отримав. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору, які всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Умова, за якою плата за користування кредитом дорівнює або перевищує суму самого кредиту, а кредитодавець додатково отримує комісію та нараховує 700 000 % річних за прострочення, створює саме такий істотний дисбаланс на шкоду споживача, який, до того ж, укладав Договір дистанційно, на стандартних умовах, розроблених Кредитодавцем, без можливості вплинути на їх зміст. Проценти за користування кредитом є платою за користування чужими грошима (стаття 1048 ЦК України) і мають бути співмірними з тією вигодою, яку отримав позичальник, а не перетворюватися на джерело надприбутку кредитодавця. Проценти, розмір яких дорівнює сумі кредиту або перевищує її, такому критерію не відповідають. З огляду на викладене Відповідач вважає, що справедливим і співмірним розміром процентів за користування кредитом є 1 000,00 грн, а з урахуванням сплачених 820,00 грн заборгованість за процентами становить 180,00 грн (1 000,00 - 820,00). Тому, просить прийняти відзив до розгляду та долучити його до матеріалів справи, позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором № 522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 у розмірі 4180,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 180,00 грн - заборгованість за процентами, а у задоволенні решти позовних вимог на суму 8560,00 грн, у тому числі в стягненні 2 000,00 грн процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України та 580,00 грн комісії, відмовити.

25.09.2026 представник позивача, за довіреністю у справі - Басалига Діана Михайлівна, подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що ознайомившись із текстом відзиву на позовну заяву відповідача, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вважає його необґрунтованим і безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне. Звертає увагу на те, що у відзиві на позовну заяву сторона відповідача не заперечує наступних обставин справи: укладення Кредитного договору з позивачем; отримання кредитних коштів за кредитним договором; здійснення платежу за Кредитним договором; порушення умов Кредитного договору (графіку платежів), внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором; наявність заборгованості за Кредитним договором. У зв`язку з вищевикладеним, просить під час розгляду справи врахувати визнання стороною відповідача вищезазначених обставин справи. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до п. 2.4. Кредитного договору, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1 %, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої Процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку. Відповідно до п. 10.2. Кредитного договору, позичальнику здійснюється нарахування процентів за користування Кредитом за зниженою процентною ставкою починаючи з першого для користування Кредитом. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1 %, фіксована. Відповідно до п. 4.2.2. Кредитного договору, сторони на момент укладення Договору встановили орієнтований графік платежів, припускаючи, що Позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься Знижена процентна ставка. Встановлений цим пунктом Кредитного договору графік платежів передбачає сплату Відповідачем платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту. Якби Позичальник здійснював платежі у відповідності до встановленого графіку платежів, йому дійсно потрібно було б сплатити суму орієнтовної загальної вартості кредиту, яка зазначена у Кредитному договорі. Однак невиконання (неналежне виконання) Позичальником графіку платежів закономірно призвело до подорожчання загальної вартості кредиту, оскільки процента ставка (проценті ставки) за кредитним договором нараховується кожен день на залишок заборгованості Позичальника за тілом кредиту, і якщо Позичальник не здійснив відповідний платіж за графіком у відповідному розмірі та у відповідні дату (чи зробив його у меншому розмірі), тобто розмір заборгованості за тілом кредиту не зменшився, це призводить до подорожчання загальної вартості кредиту та нарахування процентів у більшому розмірі, ніж якби Позичальник здійснював платежі у відповідності до графіку платежів. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості Позичальника за кредитним договором ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з обставинами та матеріалами справи. Відповідно до вищезазначеного розрахунку, ТОВ «Бізнес Позика» не продовжувало строк дії Кредитного договору в односторонньому порядку, не нараховувало проценти після закінчення строку дії Кредитного договору, та не просило суд стягнути з відповідача жодні проценти, які начебто були нараховані після закінчення строку дії Кредитного договору. Відповідно до п. 2.5. Кредитного договору, Комісія за видачу кредиту: 800,00 грн. Кредитним договором (Додатковими угодами, у випадку встановлення ними комісії за надання додаткових кредитних коштів) встановлена саме комісія за надання кредитних коштів , а не комісія за обслуговування та/або користування кредитом тощо, тому жодні «додаткові чи супутні банківські послуги» комісією за надання кредиту не передбачені. Також обов`язок Відповідача щодо сплати зокрема комісії за надання кредиту передбачений у Паспорті споживчого кредиту до Кредитного договору, де також викладений графік платежів за Кредитним договором, який чітко передбачає сплату Відповідачем платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту. Право Кредитодавця на встановлення у Кредитному договорі обов`язку Позичальника по сплаті комісії за надання кредиту прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Тому, просить прийняти цю відповідь на відзив та врахувати під час розгляду та вирішення справи.

25.09.2026 представник позивача, за довіреністю у справі - Басалига Діана Михайлівна, подала до суду додаткові пояснення у справі, у яких просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, у позовній заяві, відповіді на відзив зазначила клопотання, у якому просила розгляд справи проводити за відсутності представника товариства, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та його представник - адвокат Демидко Ірина Валеріївна, у відзиві на позовну заяву просила справу розглядати за відсутності відповідача та його представника.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

28.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з?явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 13.01.2025 відповідач - ОСОБА_1 заповнив анкету клієнта, згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання, номер картки ( НОМЕР_2 ), розмір бажаного кредиту (4000,00 грн).

13.01.2025 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №522389-КС-001 про надання кредиту та 13.01.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 522389-КС-001 про надання кредиту, що підтверджується копією пропозиції та копією прийняття пропозиції укласти договір.

13.01.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 522389-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого Кредитодавець надає позичальнику Кредит в розмірі 4000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА». Тип Кредиту: Кредит.

Відповідно до п. 2.3, 2.4 Договору, строк, на який надається Кредит: 24 тижні. Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1%, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 2.5 Договору комісія за видачу кредиту (надалі - Комісія): 800,00 грн. Комісія нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту. Розмір Комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит також належить до Комісії за видачу кредиту і може одноразово нараховуватись при кожному отриманні Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, якщо нарахування Комісії за видачу додаткових грошових коштів передбачено відповідними Додатковими угодами до цього Договору, якими Сторони оформили отримання Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів. Якщо у відповідній Додатковій угоді до цього Договору, якою Сторони оформили отримання Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, зазначено, що Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит становить 0% (нуль відсотків), вказане означає, що Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит на підставі такої Додаткової угоди до цього Договору є відсутньою. Додаткові та/або супутні послуги за цим Договором відсутні, оскільки Кредитодавець не надає додаткові та/або супутні послуги та не вимагає надання/отримання додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб при отриманні Позичальником Кредиту. Тарифи за цим Договором є незмінними впродовж дії Договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання додаткового договору до цього Договору, який Сторони погодили іменувати у своїх відносинах Додатковою угодою (далі - Додаткова угода).

Відповідно до п. 2.6 - 2.10, 2.12-2.14 Договору, загальний розмір наданого кредиту: 4 000,00 грн. Строк дії Договору до 30.06.2025. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 9 829,04 грн. Загальні витрати за Кредитом: 5829,04 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: Шість тисяч шістсот шістдесят дев`ять цілих тридцять одна сота процентів. Дата видачі Кредиту 13.01.2025. Дата повернення Кредиту 30.06.2025. Мета (цілі) отримання Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Цей Кредит є споживчим кредитом.

Відповідно до п. 3.1 Договору, цей договір укладається з використанням ІКС Кредитодавця, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом надання пропозиції укласти Договір (оферти) Кредитодавцем та ї прийняття (акцептування) Позичальником. Договір укладається з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 4.1 Договору, кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати Позичальнику Кредит в сумі вказаній в п. 2.1. Договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений розділі 12 Договору.

Відповідно до п.п. 5.2. Договору, позичальник зобов`язаний виконувати цей Договір у порядку та в строки (терміни), встановлені Договором та повернути кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі, передбачені Договором, до закінчення строку (терміну) дії Договору.

Відповідно до п. 11.1 Договору Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до дати вказаної в п. 2.7. Договору (окрім п. 11.2.6. Договору, який діє протягом передбаченого у зазначеному пункті строку).

Відповідно до п.п. 11.3.1. Договору, підписуючи цей договір позичальник підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема, частиною другою та п`ятою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування ї придбання.

Відповідно до п. 11.17 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є додатки: (1) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про кредит (розраховано за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 365% (2) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про кредит (розраховано за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 365%

Також, 13.01.2025 відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (UA-9349) було підписано паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 2. ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

Підписання договору №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, електронним підписом одноразовим ідентифікатором (UA-2634) свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору, що підтверджується наданою позивачем до суду візуальною формою.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх,

Таким чином, вказаний договір №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 13.01.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, виконало в повному обсязі, а саме перерахувало на картку відповідача 5168-7456-8881-2731, яка зазначена ним у анкеті клієнта, грошові кошти в розмірі 4000,00 грн надавачем платіжних послуг ТОВ «ПрофітГід» на підставі Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, що підтверджується підтвердженням здійснення переказу, інформацією та випискою по рахунку наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог ухвали про витребування доказів.

Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та визнаються відповідачем.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи, що позивачем доведено факт укладення договору №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 визначена у розмірі 4000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсотках у розмірі 6160,00 грн, суд враховує наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що договір містить різні, взаємно суперечливі положення щодо розміру процентів, які має сплатити позичальник. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Отже, навіть за буквальним змістом Договору розмір процентів не може перевищувати 5029,04 грн, а з урахуванням уже сплачених відповідачем 820,00 грн (600,00 грн, зарахованих позивачем у погашення процентів, та 220,00 грн, що підлягають зарахуванню в погашення процентів у зв`язку з нікчемністю умови про комісію) - 4 209,04 грн. Проте й така сума процентів є явно непропорційною та несправедливою. За кредитом у розмірі 4 000,00 грн, наданим на 169 днів, позивач нарахував 6760,00 грн процентів, що становить 169 % суми кредиту; навіть визначена Договором сума процентів (5029,04 грн) перевищує суму самого кредиту. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору, які всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Проценти за користування кредитом є платою за користування чужими грошима (стаття 1048 ЦК України) і мають бути співмірними з тією вигодою, яку отримав позичальник, а не перетворюватися на джерело надприбутку кредитодавця.

Суд критично оцінює зазначене твердження відповідача, виходячи з наступного.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості та довідку про стан заборгованості.

Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контр розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.

Крім того, відповідач належних та достатніх доказів сплати заборгованості у зазначеному позивачем розмірі до суду не надав.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Отже, у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 146/1094/21).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 148/2112/19, постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 та постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17)

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абз. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (ч. 5, 6, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, у якій, зокрема, остання відступила від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

З розрахунку заборгованості за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 та довідки про стан заборгованості, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 08.06.2026 становить 12740,00 грн, яка складається із: 4000,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 6160,00 грн - суми прострочених платежів по процентах, 2000,00 грн - сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 580,00 грн - сума прострочених платежів за комісією.

Як зазначено вище у рішенні, 13.01.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 522389-КС-001 про надання кредиту та п. 2.3, 2.4 якого визначено, що Строк, на який надається Кредит становить 24 тижні та процентна ставка за кредитом є фіксованою і становить 1% в день, яка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору.

Пунктом 4.2.2 Договору, сторони встановили графік платежів.

Судом встановлено, що у договорі № 522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 сторони зокрема, передбачили строк кредитування, розмір процентів за користування кредитом, порядок їх повернення, а тому, тлумачення змісту умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є чіткими, оскільки передбачають один варіант строку кредитування та один розмір відсотків.

Таким чином, за умовами договору № 522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 строк дії договору становить 169 днів (24 тижні) з 13.01.2025 до 30.06.2025 та у ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 6160,00 грн нарахована в межах строку кредитування.

Отже, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору у період з 13.01.2025 до 30.06.2025.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Однак, вказані норми застосовуються щодо нарахування непропорційно великих сум штрафних санкцій за порушення виконання позичальником умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не до відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.

Також, при розгляді справи відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору щодо визначення розміру відсоткової ставки, у зв`язку з їх невідповідністю ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вирішення цього питання в рамках даної справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Також, у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, проценти за користування кредитом визначені відповідно до ст. 1048, 1054, 10561 ЦК України, не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до п. 5.1.2 Договору, позичальник має право протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, зокрема в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити Кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу Кредитодавця. У разі подання такого повідомлення не особисто Позичальником справжність підпису Позичальника на такому повідомленні має бути посвідчено нотаріусом у порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат». У разі подання повідомлення у вигляді електронного документу таке повідомлення повинно бути підписано електронним підписом Позичальника у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». В такому разі, Позичальник зобов`язаний протягом 7 (семи) календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від цього Договору повернути Кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з Договором, та сплатити Проценти за період з дня одержання Кредиту до дня його повернення за ставкою, яка діяла під час фактичного користування Кредитом.

Тому, вимоги позивача про стягнення відсотків є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені договором №522389-КС-001 про надання кредиту, укладений 13.01.2025, відтак, останній був обізнаний з такими умовами договору перед його укладанням.

Також, слід зазначити, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% (тобто з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); починаючи з 21.08.2024 та надалі -1%.

Договір №522389-КС-001 про надання кредиту, укладений 13.01.2025, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та згідно з п. 2.4 Договору розмір стандартної відсоткової ставки, яка є фіксованою, в межах строку кредитування (169 днів) складає 1,0% в день.

За даним договором ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» у період з 13.01.2025 до 30.06.2025 у межах строку кредитування (24 тижні - 169 днів) нарахування відсотків відбувалося за процентною ставкою - 1,0%, що становить розмір 6160,00 грн та є правомірним.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 6160,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії у розмірі 2070,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що пунктом 2.5 Договору встановлено комісію за видачу кредиту у розмірі 800,00 грн, яка нараховується одноразово в дату видачі кредиту. Таким чином, комісію встановлено не за будь-яку послугу, що надається споживачеві, а за саму видачу кредиту, тобто за виконання Кредитодавцем свого основного обов`язку за кредитним договором (частина перша статті 1054 ЦК України). Платою за надання кредиту та користування ним є проценти (статті 1048, 1054 ЦК України), розмір яких у Договорі встановлено на рівні максимально допустимого законом значення - 1 % на день.

Суд критично оцінює зазначене твердження виходячи з наступного.

Як зазначено вище у рішенні, 13.01.2025 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 522389-КС-001 про надання кредиту, умовами якого передбачено одноразово сплату комісії за надання кредиту у розмірі 800,00 грн (п. 2.5 Договору).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.1, ч.2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Отже, комісія за надання кредиту, що передбачена в договорі № 522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, який підписаний сторонами та є чинним, визначена одноразовою конкретною грошовою сумою у розмірі 800,00 грн, а не щомісячними платежами, а тому є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем одноразової комісії за надання кредиту, є цілком обґрунтованими та такими, що відповідають Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 580,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 2000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідач заперечуючи проти стягнення вказаної заборгованості зазначає, що він звільнений від їх сплати в силу прямої вказівки закону, а саме п. п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, і в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Суд враховує зазначене твердження відповідача, виходячи з наступного.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України.

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»)

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №341/416/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Так, у п. 7.5 Договору передбачено, що у разі прострочення виконання Позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування Кредитом та/або Комісії та/або Комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього Договору передбачають сплату комісії за видачу у Кредит додаткових грошових коштів) та/або суми Кредиту у визначені цим Договором терміни, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000 % (Сімсот тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, з розрахунку заборгованості за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025, вбачається, що сума заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України становить 2000,00 грн та нарахована позивачем у період з 11.02.2025 до 01.04.2025, тобто в межах строку користування кредитом.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює вказані нарахування, оскільки норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Крім того, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово було продовжено, зокрема і станом на час розгляду справи.

Враховуючи те, що кредитний договір укладено в період дії воєнного стану, позичальник ОСОБА_1 звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимога позивача про стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 2000,00 грн, не підлягає до задоволення.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 у розмірі 10740,00 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 12740,00 грн, водночас позовні вимоги задоволено частково на суму 10740,00 грн.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а тому, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2244,44 грн.

Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором №522389-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2025 у розмірі 10740,00 грн (десять тисяч сімсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2244,44 грн (дві тисячі двісті сорок чотири гривні 44 копійки).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, місто Київ, 01133.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 07.10.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко