Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №357/11925/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11925/26

Провадження № 2/357/7897/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Кошель Б. І. ,

при секретарі – Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня № 12" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня № 12" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 5 232,60 грн та судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі поданої ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) заяви від 14.01.2026, КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» (надалі – Позивач) було видано наказ від 14.01.2026 № 33-к про прийняття Відповідача на посаду фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу адміністративно-управлінської частини на 1,0 ставки з 15.01.2026 за строковим трудовим договором по 31.03.2026 (на період відпустки по догляду за дитиною фахівця з публічних закупівель ОСОБА_2 ). На підставі поданої Відповідачем заяви від 14.01.2026 та листа від 27.03.2026 № 061/12-995, наказом від 31.03.2026 № 164-к Позивачем було звільнено Відповідача з посади фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу адміністративно-управлінської частини 31.03.2026 по закінченню строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, в зв`язку з виходом на роботу основного працівника. На виконання вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, у зв`язку із виконанням Позивачем обов`язку щодо працевлаштування Відповідача, при звільненні її на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України після закінчення строкового трудового договору, та з метою забезпечення нарахування та виплати їй на період працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, директором Позивача був виданий наказ від 02.04.2026 № 184-к «Про нарахування та виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 », згідно якого на період працевлаштування Відповідача, яка працювала на посаді фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу та була звільнена 31.03.2026 по закінченню строкового трудового договору, проводити розрахунок та виплату середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (п.п. 1.1. п. 1 наказу). Позивачу стало відомо про те, що наказом від 21.05.2026 № 431-к/тр «Про прийняття на роботу», який був виданий КНП «Клінічна лікарня № 15 Подільського району міста Києва» (код ЄДРПОУ 26199074), ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , було прийнято на посаду фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу за основним місцем роботи на 1,0 ставки з 22 травня 2026 року. Звертають увагу суду на тому, що неповідомлення працівником роботодавця про нове працевлаштування під час отримання виплат за ст. 184 КЗпП, розцінюється як умисне приховування обставин. У такому разі, працівник втрачає право на подальше збереження середнього заробітку, а підприємство має право вимагати повернення незаконно отриманих коштів за період перетину двох доходів. Оскільки такі гарантії, згідно з Кодексом законів про працю України, надаються виключно для забезпечення доходу на період пошуку роботи, а нарахування та отримання нової зарплати нівелює це право. 23 червня 2026 року Позивачем було направлено за допомогою електронної пошти до Відповідача лист від 22.06.2026 № 061/12-2083 з вимогою терміново повернути Позивачу грошові кошти перераховані Позивачем у період фактичного працевлаштування Відповідача на іншому підприємстві у розмірі:- за 6 днів травня місяця 2026 року у сумі 1 932,60 грн.;- аванс за червень місяць 2026 року у сумі 3 300,00 грн. Всього у сумі 5 232,60 (п`ять тисяч двісті тридцять дві грн. 60 коп.) гривень. Однак, Відповідач безпідставно та неправомірно відмовилась виконати вимогу Позивача про повернення грошових коштів, отриманих нею з моменту фактичного працевлаштування з 22 травня 2026 року та нарахування нової зарплати на іншому підприємстві КНП «Клінічна лікарня № 15 Подільського району міста Києва» (код ЄДРПОУ 26199074), що свідчить про втрату Відповідачем права на подальше збереження середнього заробітку від Позивача у вищевказаний період часу. Розрахунок по середньому заробітку за два місяці: - лютий місяць 2026 року - 18 робочих днів – 7 782,30 грн., 05.02.2026 та 06.02.2026 відпустка без збереження заробітної плати;- березень місяць 2026 року - 10 робочих днів – 3 930,45 грн., з 03.03.2026 по 12.03.2026 додаткова відпустка на дітей та з 23.03.2026 по 26.03.2026 лікарняний лист, разом 11 712,75 грн./28 днів. Відповідач не повідомила про працевлаштування з 22.05.2026, тому за травень місяць 2026 року середня заробітна плата нарахована в повному обсязі в сумі 8 784,51 грн. за 21 робочий день, та у червні місяці 2026 року отримала середню заробітну плату за першу половину червня місяця 2026 року у розмірі 3 300,00 грн. Таким чином, за 6 робочих днів травня місяця 2026 року необхідно повернути Позивачу 1 932,60 грн. без відрахувань, та 3 300,00 грн. за першу половину червня місяця 2026 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 28 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

Судом 17.08.2026 р. за вх.№53921 отримано додаткові пояснення, в яких представник позивача зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Тобто, Закон встановлює два виключення із правила, передбаченого ст. 1215 ЦК України, а саме: повернення майна або виплат є обов`язковим лише у двох випадках: 1. Рахункова (арифметична) помилка: якщо платник допустив помилку при підрахунках, і це призвело до переплати. 2. Недобросовісність: якщо одержувач знав про те, що кошти йому не належать, наприклад, шляхом надання завідомо неправдивої інформації чи документів. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. неповідомлення працівником роботодавця про нове працевлаштування під час отримання виплат за ст. 184 КЗпП, розцінюється як умисне приховування обставин. У такому разі, працівник втрачає право на подальше збереження середнього заробітку, а підприємство має право вимагати повернення незаконно отриманих коштів за період перетину двох доходів. Оскільки такі гарантії, згідно з Кодексом законів про працю України, надаються виключно для забезпечення доходу на період пошуку роботи, а нарахування та отримання нової зарплати нівелює це право.

Судом 25.08.2026 р. за вх.№55573 отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначила, що при прийомі на роботу 15.01.2026 Позивачу було відомо про її статус вдови, яка сама виховує та утримує двох малолітніх дітей 2011 і 2014 року народження та згідно законодавства прирівнюється до статусу одинокої матері, всі документи були подані до відділу кадрів. Вже після прийому на роботу їй стало зрозуміло, що за відсутності наказу про розподіл обов`язків між двома Уповноваженими особами, які здійснюють закупівлі буде необгрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань, в зв`язку з цим виникла нерівність можливостей, що і призвело до безпідставного звільнення та інших наслідків, що є предметом заявлених позовних вимог Позивача. Оскільки трудові відносини зі нею припинено з 31.03.2026р., роботодавець втрачає право на стягнення без згоди особи через традиційні відрахування із заробітної плати і настає відповідальність за помилку всередині підприємства, роботодавець має право притягнути до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності винного працівника (бухгалтера чи іншу особу, яка допустила такий прорахунок). Не підлягає поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються. Проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює вичерпний перелік майна та коштів (заробітна плата, пенсії, стипендії, аліменти тощо), які не підлягають поверненню як безпідставно набуті, якщо вони виплачені через відсутність рахункової помилки та за умови добросовісності набувача - презумпція добросовісності, оскільки вона отримувала кошти без обману, бухгалтерія Позивача їх добровільно нарахувала та виплатила їй. Враховуючи стан її добросовісності такі грошові кошти поверненню не підлягають, бо вони виплачені внаслідок помилки бухгалтера установи, яка їх виплатила, таку суму кваліфікують як матеріальну шкоду, завдану цим бухгалтером через неналежне виконання обов`язків. Посилаючись на вищевикладене, вважає, що відсутні правові підстави про відшкодування матеріальної шкоди, захист за ст. 1215 ЦК застосовується для збереження майнового стану добросовісного набувача та засобів для існування.

Сторони в судове засідання не з`явилися, представників не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності сторін та прийняття судового рішення на підставі наявних матеріалів, оскільки всі учасники справи були належним чином та завчасно у відповідності до вимог ЦПК України повідомлені по дату, час та місце слухання справи, представник позивача направив до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у відсутності сторони позивача, відповідач скористався своїм правом та подав суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свою позицію щодо позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була прийнята на посаду фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу адміністративно-управлінської частини КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» на 1,0 ставки з 15.01.2026 за строковим трудовим договором по 31.03.2026 (на період відпустки по догляду за дитиною фахівця з публічних закупівель ОСОБА_2 ), що підтверджується копією заяви від 14.01.2026 та копією наказу від 14 січня 2026 року за №33-к, виданого директором КНП «Київська міська клінічна лікарня №12».

Згідно листа від 27.03.2026 р. за №061/12-995, КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» повідомило ОСОБА_1 про те, що 31.03.2026 з нею будуть припинені трудові відносини та її буде звільнено по закінченню строку трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з виходом на роботу основного працівника.

Наказом директора КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» від 31.03.2026 за № 164-к, ОСОБА_1 було звільнено з посади фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу адміністративно-управлінської частини 31.03.2026 по закінченню строку трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, в зв`язку з виходом на роботу основного працівника.

Директором КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» 02.04.2026 виданий наказ за № 184-к «Про нарахування та виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 » на виконання вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, у зв`язку із виконанням підприємством обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 при звільненні її на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України після закінчення строкового трудового договору, та з метою забезпечення нарахування та виплати їй на період працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, відповідно до якого на період працевлаштування ОСОБА_1 , яка працювала на посаді фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу та була звільнена 31.03.2026 по закінченню строкового трудового договору, проводити розрахунок та виплату середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (п.п. 1.1. п. 1 наказу).

Наказом від 21.05.2026 № 431-к/тр «Про прийняття на роботу», який був виданий КНП «Клінічна лікарня № 15 Подільського району міста Києва», ОСОБА_1 було прийнято на посаду фахівця з публічних закупівель планово-економічного відділу за основним місцем роботи на 1,0 ставки з 22 травня 2026 року.

Також судом встановлено, що позивачем було виплачено середню заробітну плату відповідачу за травень місяць 2026 року в сумі 8784,51 грн, та у червні місяці 2026 року за першу половину червня місяця 2026 року у розмірі 3300,00 грн, що підтверджується відомостями та довідками про виконання реєстру зарахування коштів на рахунок одержувача.

23 червня 2026 року позивачем було направлено на електронну адресу відповідача лист від 22.06.2026 за № 061/12-2083, з вимогою терміново повернути КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» грошові кошти перераховані їй у період фактичного працевлаштування на іншому підприємстві у розмірі: - за 6 днів травня місяця 2026 року у сумі 1 932,60 грн.;- аванс за червень місяць 2026 року у сумі 3 300,00 грн. Всього у сумі 5 232,60 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 3 статті 184 КЗпП України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відтак судом встановлено, що відповідача було звільнено з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України та відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України позивач здійснив розрахунок та виплату середньої заробітної плати відповідачу.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що ОСОБА_1 не повідомила КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» про працевлаштування з 22.05.2026 в КНП «Клінічна лікарня № 15 Подільського району міста Києва», що свідчить про втрату відповідачем права на подальше збереження середнього заробітку від позивача у вищевказаний період часу, тому за 6 робочих днів травня місяця 2026 року має повернути позивачу 1932,60 грн та 3 300,00 грн за першу половину червня місяця 2026 року.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів в їх сукупності.

Таким чином, безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат встановлених ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню. До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України обов`язок довести наявність рахункової помилки або недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у частині першій вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач 22.05.2026 була прийнята на роботу в КНП «Клінічна лікарня № 15 Подільського району міста Києва», отже знала про обставини, що можуть вплинути на отримання нею середнього заробітку за ст. 184 КЗпП України в КНП «Київської міської клінічної лікарні №12», але не повідомила позивача про них, що є зловживанням з її боку.

З наведених підстав сума в розмірі 5232,60 грн підлягає безумовному поверненню відповідачем позивачеві як такої, що набута без достатньої правової підстави.

Таким чином, враховуючи, що на час звернення позивача до суду відповідач не повернула надані їй кошти, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня № 12" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Так, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3328,00 грн, які документально підтверджені.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 81, 133, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, - задовольнити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» грошові кошти, отримані без достатньої правової підстави у розмірі 5232,60 грн.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3328,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 12» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); адреса: вул. Професора Підвисоцького, буд. 4А, м. Київ, 01103; ЄДРПОУ: 25680639.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2026 року.

СуддяБ. І. Кошель