Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №461/4085/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/4085/26 пров. № А/857/34427/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

секретар судового засідання Слободян І.М.

за участю:

представник позивача Григоришин А.В.

представник відповідача Гук О.О., Савельичев С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 червня 2026 року у справі № 461/4085/26 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до ОСОБА_1 про затримання з метою видворення (головуючий суддя Кротова О.Б., м. Львів, проголошено о 17:34:41, повне судове рішення складено 09.06.2026),-

В С Т А Н О В И В:

04.06.2026 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (далі – позивач) звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просило прийняти рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідач перебуває на території України без будь-яких документів для іноземця що дають право законно перебувати на території України.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04.06.2026 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявність підстав для затримання відповідача з поміщенням його до пункту з огляду на відсутність прийнятого Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби чи будь-яким іншим уповноваженим органом рішення про примусове повернення щодо відповідача, та недоведеність обставин можливого ухилення відповідача від виконання такого рішення.

Крім того суд першої інстанції зазначив, що позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі, оскільки такий за весь період проживання на території України за межі України не виїжджав, працює на будівництві, проживає постійно за однією і тією ж адресою із 2008 року разом із сім`єю, а відтак, має міцні соціальні зв`язки.

Насамкінець, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів належність відповідача до громадянства Республіки Молдова, оскільки матеріалами справи не доведено, що факт його народження у 1982 році у м. Кишинів є достатньою підставою для громадянства Республіки Молдова.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність рішення про примусове повернення відповідача, оскільки таке позивач прийняв 03.06.2026, та з яким, в тому числі з наслідками невиконання цього рішення та порядком його оскарження, відповідача ознайомив в день його прийняття, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 .

Поряд з цим скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що у позивача відсутні законні підстави для перебування іноземця на території України, відсутні документи, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України, відсутні документи на право перебування на території України, а також відсутній дозвіл на працевлаштування та постійного місця проживання та законного джерела отримання коштів. Більше того, позивач наголошує на тому, що відповідач, окрім свідоцтва про народження, немає жодного іншого документа, який би підтверджував його особу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, разом з тим представник відповідача подала до апеляційного суду заяву, в якій зазначила, що 15.09.2026 ОСОБА_1 видано довідку про звернення за визнанням особою без громадянства, яка дійсна до 14.03.2027.

Розгляд справи здійснюється з урахуванням положень параграфа 2 Глави 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримує з мотивів вказаних у ній.

Представник відповідача та сам відповідач у судовому засіданні проти вимог скарги заперечує, просить відмовити у задоволенні вимог позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення № ПР МЛВ 003588 від 03.06.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Свої дії пояснив тим, що не залишив територію України з особистих обставин.

Рішенням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби від 03.06.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішено примусово видворити з України. В обґрунтування цього рішення зазначено, що зі слів ОСОБА_1 він разом з батьками, в червні 1988 року прибув на територію України з Молдови через пункт пропуску «Мамалига». З того часу територію України не покидав, хоча проживав на її території без документів, що дають право на це. За виготовленням документів до представницьких органів Республіки Молдова не звертався.

Поряд з цим, 03.06.2026 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби склало протокол за №МЛВ 000133 про адміністративне затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняло рішення про його поміщення до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення.

Надалі, для реалізації згаданого вище рішення, Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (далі – позивач) звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі – Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

За змістом ч.1 ст. 23 цього Закону № 3773-VI нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

За змістом ст. 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згаданою вище нормою Закону № 3773- VI також передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Так, ч.1 згаданої вище статті передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до ч.11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

За змістом оскарженого рішення суду першої інстанції у задоволенні позову Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби відмовлено з причин відсутності доказів ухилення відповідачем від виконання рішення про примусове повернення, відсутності такого рішення, відсутність негативної поведінки відповідача в України та існування ризику втечі. Також суд врахував проживання постійно за однією і тією ж адресою разом із сім`єю, а відповідно стійкість соціального зв`язку. Більше того, суд першої інстанції зазначив про неможливість встановлення громадянської приналежності відповідача.

Поряд з цим матеріалами справи підтверджується той факт, що 15.09.2026 ОСОБА_1 була видана довідка про звернення за визнанням особою без громадянства, строком дії 14.03.2027.

Відповідно до абз. 3 ч.2 ст. 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та апеляційної скарги.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139, 289 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 139, 229, 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 червня 2026 року у справі № 461/4085/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар