Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №500/100/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа №500/100/26 пров. №А/857/22679/26

суддя в 1-й інстанції – Подлісна І.М.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернополі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт звертає увагу суду на те, що підвищення до пенсії, передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», в тому числі й ті, які виплачуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, здійснюється у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №654. Звертає увагу суду на те, що позивачу не встановлено підвищення до пенсії у розмірах передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 як реабілітованій чи як члену сім`ї реабілітованого, оскільки позивач не надала необхідних підтверджуючих документів.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулася із заявою від 27.05.2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, щодо перерахування підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, листом ГУ ПФУ в Тернопільській області №58324 було відмовлено у здійсненні такого перерахунку, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні, а також те, що в матеріалах пенсійної справи Позивача відсутні документи у яких засвідчується , що особа визнана реабілітованою.

Відповідно до свідоцтва про народження (видано повторно) від 24.03.2021 року ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Лугове Молчанівського району Томської області. Згідно свідоцтва батьками Позивачки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Управління міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області від 26.02.2020 року №42-Ч-1/2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьки Позивачки), на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника ОУН, 13 травня 1950 року виселені зі села Шибалин Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна.

Виселення сім`ї Фенцор затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 07.06.1950 р., протокол №24. На поселенні під наглядом спецкомендатури батьки Позивачки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували до 14 липня 1958 року. Батьки позивачки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зняті з обліку спецпоселенців на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.05.1958 року. На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - реабілітовані.

Позивачка є дитиною, тобто членом сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому - реабілітовано, народилась на засланні (висланні) під час перебування репресованих осіб на засланні (висланні), на момент здійснення репресій проживала з репресованими особами однією сім`єю, була пов`язана спільним побутом, що також підтверджується посвідченням дитини політв`язнів і репресованих від 5 лютого 2008 року.

Відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Не погодившись із оскаржуваною відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, — на 50 відсотків, а членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, — на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зміст наведеної норми є імперативним і не залишає органу Пенсійного фонду України повноваження самостійно змінювати встановлений законом спосіб визначення розміру підвищення.

Водночас підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 визначено фіксовані грошові розміри відповідного підвищення: 54,40 грн — для репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, та 43,52 грн — для членів їхніх сімей, яких було примусово переселено. Однак зазначене підзаконне регулювання не може застосовуватися в тій частині, у якій воно фактично замінює передбачений законом відсотковий механізм обчислення підвищення фіксованою сумою, що є істотно меншою за розмір, визначений за законом.

Верховенство права, закріплене у статті 8 Конституції України, передбачає не лише формальну ієрархію нормативно-правових актів, а й обов`язок держави забезпечити реальну дієвість права, наданого законом. Закон має вищу юридичну силу порівняно з актом Кабінету Міністрів України, а тому підзаконний акт не може звужувати зміст та обсяг права, прямо встановленого законом. Інакше нормативна модель соціального захисту була б підмінена адміністративним розсудом органу виконавчої влади, що є несумісним із принципами правової визначеності та легітимних очікувань особи.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 14.02.2019 у справі №345/1416/17. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії особам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, а також членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови КМУ №654, оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті. Верховний Суд також визнав протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо виплати підвищення у фіксованому розмірі 43,52 грн замість 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів бере до уваги, що правова ситуація у справі, яка переглядається, є подібною за своїм матеріально-правовим змістом: позивач належить до кола осіб, пов`язаних із примусовим переселенням унаслідок політичних репресій, отримував підвищення в розмірі 43,52 грн, а спір виник через відмову органу Пенсійного фонду застосувати відсотковий розмір, передбачений пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тому наведений висновок Верховного Суду є релевантним для цієї справи та підлягає врахуванню апеляційним судом при формуванні правової оцінки.

Відповідно не заслуговують на увагу доводи про правомірність застосування відповідачем фіксованої суми 43,52 грн. Постанова КМУ №654 може застосовуватися лише в тій частині, у якій вона не суперечить закону та не звужує обсяг прав, установлених законом. Якщо ж підзаконний акт фактично зменшує розмір соціальної виплати порівняно з тим, що безпосередньо передбачено законом, застосуванню підлягає акт вищої юридичної сили — закон.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №500/5507/23.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про народження (видано повторно) від 24.03.2021 року ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лугове, Молчанівського району, Томської області. Згідно свідоцтва батьками Позивачки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Управління міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області від 26.02.2020 року №42-Ч-1/2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьки Позивачки), на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника ОУН, 13 травня 1950 року виселені зі села Шибалин Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна.

Виселення сім`ї Фенцор затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 07.06.1950 р., протокол №24. На поселенні під наглядом спецкомендатури батьки Позивачки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували до 14 липня 1958 року. Батьки позивачки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зняті з обліку спецпоселенців на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.05.1958 року. На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - реабілітовані.

Згідно Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» сім`я позивача - реабілітовані.

Таким чином, позивач є дитиною, тобто, членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відтак, оцінюючи рішення суду першої інстанції в цілому, колегія суддів вважає, що суд повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та фактично повторюють позицію, яка була предметом дослідження суду першої інстанції. Такі доводи не спростовують установлених судом обставин і не доводять неправильного застосування норм матеріального права. Водночас підстав для висновку про те, що суд першої інстанції помилково визначив правовий статус позивача або неправильно встановив розмір належного йому підвищення до пенсії, суд апеляційної інстанції не вбачає.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі №500/100/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяВ. О. Кушнір

суддіВ. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин