Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №140/12895/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12895/25 пров. № А/857/19755/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (суддя – Андрусенко О. О., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 140/12895/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

У листопаді 2025 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі – відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати Припис від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П про усунення виявлених порушень законодавства про працю.

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим внаслідок допущених судом порушень норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Звертає увагу апелянт на те, що суд адміністративної юрисдикції не пов`язаний правовими висновками, викладеними у справі про адміністративне правопорушення, щодо юридичної оцінки вчиненого особою діяння. Відповідно вони не мають преюдиційного значення при розгляді справи, оскільки така справа розглянута за наслідками порушення норм КУпАП, а предметом позову у справі №140/12895/25 є оскарження припису, складеного на підставі положень КЗпП України та відповідно до вимог Закону №877-V. Водночас суд першої інстанції фактично обмежився лише посиланням на висновки, викладені у рішенні Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/8366/25, не здійснивши самостійного та повного дослідження відповідних обставин справи, при цьому не надаючи правової оцінки доводам Міжрегіонального управління щодо наявності порушення пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі №140/12895/25 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_2 з 03.03.2024 зареєстрована як ФОП; основний вид економічної діяльності: 47.77 роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах, що підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 21).

У період з 19.08.2025 - 20.08.2025 посадовими особами Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, на підставі наказу №513/3X-3К від 18.08.2025 та направлення № 3X/1/13824-25 від 18.08.2025, проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки на предмет додержання законодавства про працю з питань оформлення трудового договору; особливостей обміну документами, організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця, ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці, оплати праці, виплати грошової компенсації відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», законності припинення трудових договорів у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 129, 131, 133).

За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері праці, уповноваженими особами Міжрегіонального управління складено Акт від 20.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610 (далі - Акт), яким зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 5 частини 1 статті 29 КЗпП України (неналежне інформування працівника про умови праці, режим роботи та оплату) та частини першої статті 7 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 №2136-ІХ (неналежне ведення достовірного обліку робочого часу) (а.с. 10-20).

У зв`язку із виявленим порушенням, інспектором праці було винесено Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П від 21.08.2025, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 в термін до 22 вересня 2025 року усунути виявлені порушення законодавства про працю, а саме, вимог пункту 5 частини 1 статті 29 КЗпП України та частини 1 статті 7 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 №2136-ІХ (а.с. 38-40).

Позивач оскаржила цей припис №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П від 21.08.2025, однак рішенням Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 10.10.2025 №ЗХ/3.1/6423-25 скаргу залишено без задоволення, а припис – без змін (а.с. 42-44).

Судом також встановлено, що відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення від 29.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П/ПТ, за результатами розгляду якого постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 закрито провадження відносно ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП у зв`язку із відсутністю в її діях складу і події адміністративного правопорушення (а.с. 80-83).

Не погоджуючись з вказаним Приписом від 21.08.2025 про усунення виявлених порушень законодавства по працю, позивач звернулася із цим адміністративним позовом до суду.

Переглянувши оскаржене рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками окружного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.1 ст.260 КЗпП України, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Частиною сьомою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої-восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої-чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої-четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб`єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку (частина третя статті 4 Закону №877-V).

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). (абзац 8 частини четвертої статті 4 Закону №877-V).

Органи державного нагляду (контролю) та суб`єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу (частина восьма статті 4 Закону №877-V).

Плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи-підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи (частина одинадцята статті 4 Закону №877-V).

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення) (абзац 1 частини п`ятої статті 7 Закону №877).

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (частина восьма статті 7 Закону №877).

Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Міжрегіональне управління є територіальним органом Держпраці, яке було утворене постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці».

Відповідно до пункту 3 Положення №169, основними завданнями Міжрегіонального управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення визначено, що Міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Підстави для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) визначені частиною першою статті 6 Закону №877-V.

Наказом Міністерства економіки України від 16.06.2023 №5782 (зі змінами внесеними наказом Міністерства економіки України від 07.03.2024 №6233) дозволено Державній службі України з питань праці протягом періоду воєнного стану проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони праці, гігієни праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю з підстав, визначених абзацами четвертим, п`ятим, восьмим та дев`ятим частини першої статті 6 Закону №877.

Однією з підстав для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) згідно з абзацом 5 частини 1 статті 6 Закону №877-V є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).

Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Колегія суддів також враховує, що згідно пункту «c» статті 15 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», інспектори праці зобов`язані вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги щодо порушень законодавства та утримуватися від повідомлення роботодавця або його представника про те, що інспекційне відвідування здійснювалося у зв`язку з отриманням такої скарги.

Зазначене правове регулювання є обґрунтованим і необхідним, оскільки спрямоване на забезпечення конфіденційності джерела скарги, недопущення його розкриття роботодавцю та запобігання можливим негативним наслідкам для особи, яка повідомила про порушення.

Як видно з матеріалів справи, за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) уповноваженими особами відповідача складено Акт від 20.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610, яким зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України (неналежне інформування працівника про умови праці, режим роботи та оплату) та частини першої статті 7 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 №2136-ІХ (неналежне ведення достовірного обліку робочого часу).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства про працю, посадовими особами Міжрегіонального управління складено припис про усунення виявлених порушень законодавства у сфері праці від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути виявлені порушення законодавства про працю та забезпечити додержання норм законодавства про працю.

Щодо посилання позивача на рішення Галицького районного суду м. Львова у справі №461/8366/25 та врахування його висновків судом першої інстанції в порядку ст.78 КАС України, то апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Так, постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 закрито провадження відносно ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП у зв`язку із відсутністю в її діях складу і події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок, винесено ухвалу або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов`язковою для адміністративного суду. Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов`язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає. Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов`язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч. 7 ст. 78 КАС України, згідно з якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Тобто суд адміністративної юрисдикції не пов`язаний правовими висновками, викладеними у справі про адміністративне правопорушення, щодо юридичної оцінки вчиненого особою діяння.

Зі змісту постанови Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 видно, що така справа розглянута за наслідками порушення ФОП ОСОБА_1 норм КУпАП, однак предметом позову у розглядуваній справі №140/12895/25 є оскарження припису, складеного на підставі положень КЗпП України та відповідно до вимог Закону №877-V.

Відповідно правові висновки викладені судом у справі №461/8366/25 не мають преюдиційного значення при розгляді справи №140/12895/25.

Колегія суддів наголошує на тому, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно обмежився лише посиланням на висновки, викладені у рішенні Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/8366/25, не здійснивши самостійного та повного дослідження відповідних обставин справи щодо наявності порушення ФОП ОСОБА_1 порушення законодавства про працю.

Як уже зазначалося вище, за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) уповноваженими особами відповідача виявлено, зокрема, порушення позивачем вимог пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України (неналежне інформування працівника про умови праці, режим роботи та оплату).

Згідно з п.5 ч.1 ст.29 КЗпП України, до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника, зокрема, про правила внутрішнього трудового розпорядку, права та обов`язки, а також умови праці.

З цього приводу колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи під час проведення перевірки посадовим особам Міжрегіонального управління встановлено, що відповідно до наказу про прийняття на роботу №б/н від 14.02.2025, ОСОБА_3 прийнято на посаду адміністратора залу з 17.02.2025.

Пунктом 3 письмового трудового договору із працівником ОСОБА_3 від 17.02.2025 передбачено, що ФОП ОСОБА_1 зобов`язується оплачувати працю працівника згідно режиму підсумованого обліку робочого часу з урахуванням 40 годинного робочого тижня з підсумковим періодом обліку відпрацьованого часу - 1 календарний рік.

При цьому, під час проведення перевірки, посадовим особам відповідача не було надано позивачем жодних документів, які б підтверджували ознайомлення до початку роботи працівника ОСОБА_3 із правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також із положеннями, що регламентують форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород (відповідно до вимог ст. 97 КЗпП України).

З матеріалів справи видно, що згідно опису вкладення поштового відправлення документів, на виконання Вимоги про надання документів від 19.08.2025 №3Х/ЛВ/26186/023676/НД посадовим особам Міжрегіонального управління під час перевірки було надано розпорядчий документ за підписом ФОП ОСОБА_1 , а саме: «Доповнення до наказу про запровадження режиму підсумованого обліку робочого часу та затвердження Графіка роботи на 2025 рік п.5» №б/н від 26.11.2024, у якому зазначено: «Затвердити Графік роботи на 2025 рік з щомісячним визначенням змін: 1 зміна - з 09.35 год по 15.00 год; - 2 зміна - з 15.00 год по 20.25 год. Час перерви для відпочинку і харчування та змінність - працівники визначають на власний розсуд».

Щодо доказів, наданих позивачем для спростування факту наявності порушення пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України, колегія суддів зауважує, що документи, які надані позивачем під час розгляду справи, але при цьому не надавались контролюючому органу, не можуть братися до уваги судом в якості допустимих доказів в справі, оскільки не були покладені в основу оспорюваного припису.

У ході перевірки відповідачу було надано окремі помісячні графіки роботи працівників м. Львів, вул. Городоцька, буд. 2 за період з січня 2025 року по серпень 2025 року. Однак, у жодному з наданих графіків роботи не регламентовано час початку і закінчення щоденної роботи (зміни). Також в даних графіках роботи відсутні підписи працівників, які б засвідчили їх ознайомлення з режимом роботи.

Також не обумовлено часу початку і закінчення щоденної роботи (зміни) у наданих в ході перевірки Правилах внутрішнього трудового розпорядку ФОП ОСОБА_1 , затверджених протоколом від 01.05.2024 № l.

Статтею 57 К3пП України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. Ця вимога законодавства є імперативною й додаткові нормативні акти роботодавця, що регулюють це питання, не впливають на обов`язок її виконання.

Отже, всупереч вимогам пункту 5 частини першої статті 29 К3пП України умови встановлення режиму роботи, оплати праці при прийнятті на роботу не були доведені працівнику ОСОБА_3 до початку роботи.

З матеріалів справи видно, що при огляді графіків роботи працівників за січень-серпень 2025 року, табелів обліку використання робочого часу за період січень - перша половина серпня 2025 року, відповідних наказів та правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників, уповноваженими особами відповідача було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи у встановленому законодавством порядку, чим порушено вимоги частини першої статті 7 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 №2136-ІХ.

Так, згідно графіку роботи магазину «Золотий вік», за адресою місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме м. Львів, вул. Городоцька 2, (розміщеному при вході в дане приміщення) магазин відчинений в понеділок-суботу з 10.00 год до 21.00 год, в неділю з 10.00 год до 20.00 год.

При огляді табелів обліку робочого часу за січень-липень 2025 року встановлено, що кожного робочого дня у ФОП ОСОБА_1 у магазині «Золотий вік» (що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ) перебувало двоє продавців непродовольчих товарів та один адміністратор залу (заступник директора магазину чергувався позмінно із директором магазину) із відпрацюванням 5,25 год кожним працівником впродовж робочого дня, обумовленого графіком роботи.

Однак, відповідачем на відео №1 було зафіксовано діалог інспектора праці з адміністратором залу ОСОБА_4 , який стверджує, що в магазині «Золотий вік» (що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ) працює два адміністратора залу, та вони змінюють один одного через день. Відповідно в день проведення перевірки його змінник має вихідний.

Отже, вищезгадана відеофіксація підтверджує факт тривалості робочого дня працівників понад 5,25 год. З огляду на те, що графік роботи магазину є наступним - в понеділок-суботу з 10.00 год до 21.00 год, в неділю з 10.00 год до 20.00 год., а це більше ніж 5,25 годин в день, є всі підстави стверджувати про те, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи у встановленому законодавством порядку, чим порушено вимоги частини першої статті 7 Закону №2136-ІХ.

Щодо висновків суду першої інстанції про дублювання у оскаржуваному приписі інформації, зафіксованої в акті від 20.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610 щодо виявлених порушень законодавства про працю, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як зазначалося вище, частиною 6 статті 7 Закону 877-V передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Відповідно до частини 7 статті 7 Закону 877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Тобто, законодавець прямо вказує на похідний характер припису від акта, оскільки саме акт є первинним документом, що фіксує встановлені порушення.

Зміст статей 6 та 7 Закону № 877-V вказує на те, що припис формується виключно на підставі акта перевірки, а відтак не може містити жодних інших, додаткових чи нових порушень, окрім тих, що зафіксовані в акті. Саме це забезпечує правову визначеність, прозорість та недопущення свавільного втручання органів державного нагляду (контролю) у діяльність суб`єктів господарювання.

В абзацах 3-11 частини дев`ятої статті 7 Закону № 877 наявний вичерпний перелік відомостей (елементів, пунктів), що повинен містити розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) (припис, розпорядження тощо), а саме: дату складення; тип заходу (плановий чи позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); термін усунення порушень; посилання на акт, у якому були зазначені виявлені під час заходу державного нагляду (контролю) порушення; найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання, а також прізвище, ім`я та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід; прізвище, ім`я та по батькові інших осіб, які взяли участь у здійсненні заходу.

При цьому, в Законі № 877 відсутня вимога до припису містити вказівку на спосіб усунення порушень.

Форма припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю (форма 8), затверджена наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 27 жовтня 2020 року № 2161. В уніфікованій формі припису зазначається: 1) зміст виявленого порушення; 2) посилання на підпункти, пункти, частини, статті, які порушено, назву нормативно-правового акта; 3) строки усунення порушень/ забезпечення додержання норм законодавства про працю; 4) відмітка про виконання (підпис інспектора праці, дата).

Тобто у зазначеній формі також відсутня вказівка про необхідність тлумачення суб`єкту господарювання способів та методів усунення виявлених порушень.

Водночас, відповідно до частини п`ятнадцятої статті 4 Закону № 877, при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.

Використання посадовими особами органу державного нагляду (контролю) неуніфікованих форм актів є однією з підстав для недопуску посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення перевірки (абзац 12 статті 10 Закону № 877), а у випадку допуску – підставою для визнання її результатів недійсними по тій же причині.

Крім того, чітке визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити для усунення порушень, можна розцінювати як встановлення вузької моделі поведінки щодо позивача та можливості усунення порушень.

Колегія суддів також зауважує, що оскаржуваний припис від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П відповідає критеріям вмотивованості, чіткості та зрозумілості, оскільки містить вичерпний перелік порушень (два), розкриває зміст кожного виявленого порушення, вказує на частини, статті нормативно-правових актів, які порушено, та строки в які необхідно усунути виявлені порушення.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, за наслідком розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідачем належними і допустимими доказами у справі доведено правомірність прийнятого припису від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П про усунення виявлених порушень законодавства про працю. При цьому, судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства суб`єктом владних повноважень, а відтак, оскаржуваний припис є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими, які спростовують висновки суду першої інстанції, а тому з урахуванням наведеного вище її належить задоволити.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції не з`ясовано фактичних обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції слід скасувати і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці – задоволити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року в адміністративній справі № 140/12895/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису – скасувати і прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяВ. В. Гуляк

суддіН. В. Ільчишин

В. О. Кушнір