Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №380/24360/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24360/24 пров. № А/857/26690/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №380/24360/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Клименко О. М.,

час ухвалення рішення –27 травня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 27 травня 2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів – Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 листопада 2024 року № 134350006014 про відмову їй щодо переведення з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби з 02 липня 1990 року по 14 листопада 2024 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити їй з 14 листопада 2024 року пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14 листопада 2024 року № 647-13-01-10-00-11, від 14 листопада 2024 року № 648-13-01-10-00-11 та від 14 листопада 2024 року № 110-13-01-10-21.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 листопада 2024 року № 134350006014 про відмову ОСОБА_1 в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди її роботи з 02 липня 1990 року по 01 травня 2016 року в органах Державної податкової служби та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” з 14 листопада 2024 року. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Зазначає, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, у період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Вказує, що посадові особи органів податкової служби, які мають спеціальне звання, Законом №3723-ХІІ та нормативно-правовими актами КМУ не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким чином, вважає, що дії пенсійного органу є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2024 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про перехід з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу”. Також долучила довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14 листопада 2024 року №№ 647-13-01-10-00-11, 648-13-01-10-00-11, 110-13-01-10-21, видані Головним управлінням ДПС у Львівській області

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 листопада 2024 року №134350006014, ухваленим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено в переході на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу” у зв`язку з відсутністю законних підстав. У цьому рішенні зазначено, що відповідно до підпункту 17 пункту 3 статті 3 Закону № 889 дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено Законом. Заявниця з 02 липня 1990 року по сьогодні працює в Державній податковій службі України Головного управління ДПС у Львівській області. Зважаючи на те, що посадовим особам контролюючих органів згідно із статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723, періоди роботи позивачки з 02 липня 1990 року по 01 травня 2016 року не можуть бути врахованими до стажу державної служби. Оскільки станом на 01 травня 2016 року заявниця не обіймала посаду державного службовця, норми пунктів 10, 12 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 889 не застосовуються.

Позивачка, не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача-2, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулася з цим позовом у суд.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 листопада 2024 року № 134350006014 про відмову позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки період роботи позивачки з 02 липня 1990 року по 01 травня 2016 року в органах Державної податкової служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби виходячи з положень норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати зарахувати вищевказаний період та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” з 14 листопада 2024 року. Разом з тим, вимога позивачки про зобов`язання пенсійного органу призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14 листопада 2024 року № 647-13-01-10-00-11, від 14 листопада 2024 року № 648-13-01-10-00-11 та від 14 листопада 2024 року № 110-13-01-10-21 є передчасною, оскільки стосується розміру пенсійної виплати, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, наділеним такою дискрецію, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право, а тому в цій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 №1058-IV (далі Закон №1058), який набрав чинності 01 січня 2004 року.

За змістом ст.1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначаються Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності 01 травня 2016 року.

Відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Починаючи з 28 грудня 1993 року (дати набрання чинності Законом України №3723-XII від 16 грудня 1993 року) і до 01 травня 2016 року (дати набрання чинності Закону №889-VIII), визначення загальних засад діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, регулювалось Законом України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року.

Умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 93, передбачені розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII.

Згідно з п.2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII з 01 травня 2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

За змістом п.10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №889 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Колегія суддів зазначає, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 93 №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі №466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі №538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі №234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі №431/991/17.

Згідно з ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За змістом ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі Порядок №622).

Відповідно до п.4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби; розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 р. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому, для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірні періоди роботи працювала в органах державної податкової служби, зокрема відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 08 липня 1980 року у період з 02 липня 1990 року по 01 травня 2016 року працювала на різних посадах в органах Державної податкової служби, що сторонами не заперечується.

Крім того, 31 травня 1994 року позивачка прийняла присягу державного службовця; 01 листопада 2004 року позивачці присвоєно спеціальне звання “Радник податкової служби ІІ рангу”; 01 липня 2013 року позивачці присвоєно 11 ранг державного службовця; 31 грудня 2013 року позивачці присвоєно спеціальне звання “Радник податкової та митної справи ІІ рангу”.

З наведеного вище вбачається, що стаж роботи позивача в органах Державної податкової служби за вказаний період становить понад 20 років.

Колегія суддів зазначає, що спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII), а з 12 серпня 2012 року - Податковий кодекс України.

За змістом ст.4 Закону №509-XII державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади. Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами статті 15 Закону №509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби.

Правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, Законом №509-XII, а в частині, що не регулюється ним, - Законом №3723-ХІІ.

Згідно зі ст.6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. При цьому, Законом №509-XII не було врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Крім того, п.342.4 ст.342 ПК України передбачає, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Відповідно до абз.1,2 п.344.1 ст.344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, посадові особи державної податкової служби, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

За змістом п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 №889-VIII.

Згідно з п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності вказаним Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 1994 року прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 листопада 2024 року № 134350006014 про відмову позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки період роботи позивачки з 02 липня 1990 року по 01 травня 2016 року в органах Державної податкової служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби виходячи з положень норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати зарахувати вищевказаний період та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” з 14 листопада 2024 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №380/24360/24 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №380/24360/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяО. І. Мікула

суддіС. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.