Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №460/23403/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/23403/25 пров. № А/857/10379/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №460/23403/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

суддя в 1-й інстанції – Друзенко Н. В.,

час ухвалення рішення – 19 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 19 січня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 01 грудня 2025 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону №230/96-ВР та зобов`язати відповідача здійснити їй з 01 грудня 2025 року перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 230/96-ВР.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті з 01.12.2025 ОСОБА_1 як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №230/96-ВР. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.12.2025 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №230/96-ВР.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що нарахування та виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст.50 Закону №796-XII здійснюється у розмірах, встановлених Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. Іншого розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, аніж визначено у статті 50 Закону №796-XII та в пункті 13 Постанови №1210, чинним законодавством не передбачено Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності (захворювання, пов`язані з наслідками аварії на ЧАЕС).

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, у відповідності до вимог ст.50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення такої вимоги.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин необхідно застосувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24, а також висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду наведені в постанові від 04 листопада 2025 року у справі №580/5022/24 та застосувати норми ст.50 Закону №796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, якою передбачено виплату особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у відповідному розмірі від мінімальної пенсії за віком, визначеної законом про Державний бюджет України.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави.

Отже, скасування пільг, компенсацій та гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, тому зазначені пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки норми Конституції України зобов`язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв`язання проблем, пов`язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом №796-XII.

За змістом статті 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Так, відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону України від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також - Закон № 230/96-ВР) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської

катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон № 107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону №796-XII та викладено статтю 50 Закону №796-XII в такій редакції:

Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону №796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон № 76-VIII), яким статтю 50 Закону №796-XII викладено у такій редакції:

Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затвердив Порядок № 1210, за змістом пункту 13 якого (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року № 112) щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах:

1) особам, що належать до категорії 1: з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: особам з інвалідністю I групи - 474,5 гривні; особам з інвалідністю II групи - 379,6 гривні; особам з інвалідністю III групи - 284,7 гривні; для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: особам з інвалідністю I групи - 341,64 гривні; особам з інвалідністю II групи - 227,76 гривні; особам з інвалідністю III групи - 170,82 гривні.

Отже, змінивши Законом № 76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 року у справі № 4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

Враховуючи наведене, внесені Законом № 76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в постанові від 10.12.2024 року у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

У постанові від 04.11.2025 року у справі № 580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглядаючи цю справу, враховуючи попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі цієї ж палати, щодо необхідності застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, констатувала, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону №796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

Враховуючи наведене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначила, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону № 796-ХІІ також мають застосовуватись в редакції Закону № 230/96-ВР.

За таких обставин, у постанові від 04.11.2025 року у справі № 580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 року у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 року у справі № 644/8266/17 та інших, про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених Порядком № 1210, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

У зв`язку з наведеним, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.11.2025 року у справі № 580/5022/24 відступила від таких висновків та сформувала наступні:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності.

При цьому, підставою для відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії апелянт зазначає, що згідно з електронною пенсійною справою, позивачу виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог щодо перерахунку пенсії.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, враховуючи наведені вище правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року в справі №580/5022/24 колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка передбачена статтею 50 Закону №796-XII, оскільки це є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим позивачу має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону №796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону №230/96-ВР.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №460/23403/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяО. І. Мікула

суддіС. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.