Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/7643/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7643/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 30.05.2003 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розмір пенсії ОСОБА_1 обчислений виходячи з наявності в неї страхового стажу в розмірі 43 роки 4 місяці 5 днів, в тому числі з урахуванням періодів трудової діяльності з 01.01.2004 по 13.12.2020 - за даними системи персоніфікованого обліку, пропорційно до сплачених страхових внесків.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що до страхового стажу ОСОБА_1 не були зараховані періоди її роботи на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявами від 03.10.2023 (вх.№39004/І-0600-23 та №39005/І-0600-23), в яких просила зарахувати періоди її роботи з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" до страхового стажу.

Розглянувши вказані заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало ОСОБА_1 листа від 06.11.2023 №39451-39004/І-02/8-0600/23, в якому відмовило у зарахуванні періодів роботи з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" до її страхового стажу.

Обґрунтовуючи таку відмову Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" має заборгованість з 01.07.2006 зі сплати страхових внесків, що не дає можливості зарахування страхового стажу найманим працівникам. У зв`язку з цим, розглянути питання зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" буде можливим лише за умови сплати вказаним страхувальником страхових внесків.

Не погоджуючись із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до її страхового стажу періодів роботи з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор", ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

"Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку".

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Спірні у даній справі періоди роботи ОСОБА_1 на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" були набуті після 01.07.2000, а тому правовідносини щодо їх зарахування до страхового стажу регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає, що таке зарахування на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

При цьому, з огляду на правові норми абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону №1058 умовою зарахування періоду роботи особи до її страхового стажу є сплата за цей період страхових внесків.

Також слід зазначити, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за №1566/11846, передбачено, що орган, який призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення, зокрема, щодо призначення пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З комплексного аналізу вищезазначених норм вбачається, що у випадку несплати страхових внесків, періоди роботи особи, що набуті після 01.07.2000, не зараховуються до страхового стажу, а заробітна плата не враховується при обчисленні пенсії.

З наявної у матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що в період з 10.091974 по 26.05.2009 ОСОБА_1 працювала на ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор".

Однак, періоди роботи позивача на вищезазначеному підприємстві з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 не були зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю у вказані періоди сплати страхових внесків на соціальне страхування.

Факт несплати ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" в періоди з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 страхових внесків за свого працівника - ОСОБА_1 підтверджується відомостями з довідки ОК-5 та сторонами у даній справі не заперечується. Однак, позивач вважає, що неналежне виконання ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" свого обов`язку зі сплати страхових внесків не повинно впливати на її право на пенсійне забезпечення, а тому вказані періоди її роботи мають бути зараховані до страхового стажу.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною 1 статті 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці.

За змістом статті 20 Закону № 1058-ІV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України).

Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника.

З аналізу наведених норм законів суд доходить висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати законні права особи, зокрема й право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи. Відтак, не сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівника підприємства права на зарахування періоду роботи до страхового стажу.

Відтак, суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування періодів його роботи на такому підприємстві до страхового стажу при призначені пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа №208/6680/16-а), від 24 травня 2018 року (справа №490/12392/16-а), від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17), від 04 вересня 2018 року (справа № 482/434/17) та від 17.07.2019 (справа №144/669/17), 01 березня 2021 року (справа № 423/757/17).

Отже, несплата підприємством-страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України не може бути підставою для незарахування періодів роботи особи на даному підприємстві до страхового стажу.

В розрізі даної справи фактичним наслідком невиконання ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України за періоди з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009, стало позбавлення ОСОБА_1 соціальної захищеності та страхового стажу за вказані періоди роботи на зазначеному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що несплата ЗАТ "АТЗТ "Коростенський фарфор" за позивача страхових внесків в періоди з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 09.09.2007 по 30.09.2007, з 07.10.2007 по 30.04.2008, з 09.05.2008 по 30.11.2008 та з 09.12.2008 по 26.05.2009 не є підставою для не включення цих періодів роботи ОСОБА_1 до її страхового стажу, оскільки вказані періоди роботи позивача на даному підприємстві підтверджуються інформацією з її трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіВатаманюк Р.В. Курко О. П.