Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №120/8924/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8924/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмільницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано пункти 3–7 рішення 70 сесії Хмільницької міської ради 8 скликання №3292 від 18 лютого 2025 року.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 рішення 73 сесії Хмільницької міської ради 8 скликання №3412 від 25 квітня 2025 року.

Зобов`язано Хмільницьку міську раду Вінницької області, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,6000 га, кадастровий номер 0510900000:00:007:0911, та передачу її у приватну власність.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням в частині мотивів його прийняття та визначеного судом порядку повторного розгляду заяви, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, не погоджується з висновком суду першої інстанції про поширення на спірні правовідносини заборони, встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, також подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення стосується його прав та інтересів як власника частини об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Перевіривши доводи апеляційних скарг у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів доходить таких висновків.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником частини об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, 19 березня 2020 року ОСОБА_1 відчужив належну йому частину нерухомого майна, внаслідок чого ОСОБА_2 набув 4/100 частки відповідного нерухомого майна.

При цьому земельна ділянка площею 1,5252 га, кадастровий номер 0510900000:00:007:0794, з якої у подальшому сформовано спірну земельну ділянку площею 0,6000 га, кадастровий номер 0510900000:00:007:0911, належить до земель комунальної власності.

За таких обставин колегія суддів погоджується, що вирішення питання щодо подальшого правового режиму частини земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості різних власників, може впливати на охоронюваний законом інтерес ОСОБА_2 , що обґрунтовує його участь у цій справі.

Водночас наявність такого інтересу сама по собі не свідчить про обґрунтованість доводів його апеляційної скарги.

Спірна земельна ділянка не перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших власників нерухомого майна, а є землею комунальної власності, повноваження щодо розпорядження якою відповідно до статей 83, 122 Земельного кодексу України здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Відтак положення цивільного законодавства щодо необхідності одержання згоди всіх співвласників на розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності, безпосередньо до вирішення питання про формування земельної ділянки комунальної власності застосуванню не підлягають.

Право власності ОСОБА_2 на частину об`єктів нерухомого майна не припинено та не обмежено оскаржуваним судовим рішенням.

Рішення суду першої інстанції також не визначає розмір земельної ділянки, право на яку може бути оформлене ОСОБА_2 , не вирішує питання про обсяг його речових прав на землю та не позбавляє його можливості звернутися до Хмільницької міської ради з відповідним клопотанням щодо оформлення прав на земельну ділянку, необхідну для використання належних йому об`єктів нерухомого майна.

Встановлення конкретної площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування належних ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, визначення меж такої ділянки та вирішення питання про набуття ним відповідного речового права не є предметом цього адміністративного спору.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не становлять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Основним доводом апеляційної скарги ОСОБА_1 є твердження про те, що встановлена підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України заборона на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність на нього не поширюється, оскільки на спірній земельній ділянці розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими.

Підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Водночас зазначена заборона не поширюється, зокрема, на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд).

Вирішуючи питання про застосування цього винятку, необхідно враховувати правову природу та мету безоплатної передачі конкретної земельної ділянки.

Із заяви ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року вбачається, що позивач просив затвердити проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,6000 га, кадастровий номер 0510900000:00:007:0911, з виду цільового призначення 11.02 на 01.03 — для ведення особистого селянського господарства, та передати зазначену земельну ділянку йому у приватну власність.

Отже, ОСОБА_1 ініціював процедуру безоплатного набуття земельної ділянки комунальної власності саме для ведення особистого селянського господарства в межах відповідної норми безоплатної приватизації, а не процедуру набуття земельної ділянки для обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна.

Та обставина, що на земельній ділянці розташовані належні позивачу об`єкти нерухомого майна, сама по собі не змінює правової природи ініційованої ним процедури.

Такий висновок відповідає актуальній практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 04 листопада 2025 року у справі №160/12938/24 Верховний Суд зазначив, що за змістом статей 118, 121 Земельного кодексу України наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна не надає особі права під час дії встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України заборони отримувати земельну ділянку комунальної власності у порядку безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства.

Наведений підхід послідовно розвинутий Верховним Судом у постанові від 13 березня 2026 року у справі №160/34929/24, в якій Суд зазначив, що передбачений другим реченням підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України виняток стосується безоплатної передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній нерухомого майна саме для обслуговування такого майна в межах відповідної норми статті 121 Земельного кодексу України.

Верховний Суд також наголосив, що встановлена підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України заборона поширюється, зокрема, на безоплатну передачу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, а сама наявність на земельній ділянці нерухомого майна не є підставою для незастосування такої заборони.

Таким чином, правовідносини у справі №160/34929/24 є релевантними до обставин цієї справи, оскільки в обох випадках власник розташованих на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна обґрунтовував можливість безоплатного отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства винятком, передбаченим підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Натомість правовідносини, що були предметом розгляду Верховного Суду у справі №200/3942/23, не є тотожними спірним, оскільки у тій справі йшлося про передачу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто безпосередньо для обслуговування належного заявникові нерухомого майна.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передбачений підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України виняток не поширюється на ініційовану ОСОБА_1 процедуру безоплатного набуття земельної ділянки площею 0,6000 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Не спростовує цього висновку і посилання апелянта на рішення Хмільницької міської ради №2824 від 02 серпня 2024 року, яким йому було надано дозвіл на розроблення відповідної документації.

Наявність такого рішення органу місцевого самоврядування не усуває встановлених законом обмежень, які підлягають застосуванню під час остаточного вирішення питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність.

Крім того, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі №120/2477/22-а виконання судового рішення щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою було відстрочено до припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, попередні судові рішення у правовідносинах між сторонами також не створюють підстав для висновку про можливість завершення ОСОБА_1 процедури безоплатного набуття земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства всупереч обмеженню, встановленому підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Водночас колегія суддів враховує, що рішення Хмільницької міської ради №3412 від 25 квітня 2025 року не було мотивоване застосуванням підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Підставами відмови рада визначила невідповідність бажаного цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації, її розташування у функціональній зоні В-5 та відповідні містобудівні й санітарні обмеження.

Суд під час перевірки правомірності індивідуального акта суб`єкта владних повноважень не вправі підміняти адміністративний орган та змінювати мотиви, якими цей орган керувався під час прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 13 березня 2026 року у справі №160/34929/24, у якій зазначено, що адміністративний суд не наділений повноваженнями змінювати мотиви, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішення.

Водночас Верховний Суд у зазначеній справі визнав належним і пропорційним способом захисту скасування протиправного рішення органу місцевого самоврядування та покладення на нього обов`язку повторно розглянути звернення заявника, оскільки адміністративний суд перевіряє правомірність прийнятого адміністративного рішення, а не здійснює безпосереднє розпорядження земельною ділянкою.

При повторному розгляді орган місцевого самоврядування зобов`язаний врахувати, зокрема, обмеження, передбачені підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів погоджується із застосованим судом першої інстанції способом захисту шляхом скасування оскаржуваного рішення ради та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

Доводи ОСОБА_1 про необхідність виключення з резолютивної частини рішення суду першої інстанції словосполучення «з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи» є необґрунтованими, оскільки саме правові висновки суду визначають межі належного повторного розгляду заяви та забезпечують ефективність обраного судом способу захисту.

Колегія суддів також враховує посилання Хмільницької міської ради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №120/14954/24 щодо застосування містобудівної документації та Плану зонування території м. Хмільника.

Разом із тим зазначена постанова не має преюдиційного значення для цієї справи в частині правової оцінки спірних правовідносин.

Крім того, Хмільницька міська рада не скористалася правом на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року.

Викладені радою у відзивах та додаткових поясненнях доводи про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі не є самостійними апеляційними вимогами та не можуть розширювати встановлені статтею 308 КАС України межі апеляційного перегляду.

Таким чином, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.