Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/23709/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23709/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

08 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 позов задоволено.

Визнано протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.05.2025 нарахування та виплати ОСОБА_1 пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.05.2025 пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (1 категорія), про що видано посвідчення серії НОМЕР_1 , а також особою з інвалідністю 3 групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач був отримувачем пільги, а саме 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, що не заперечується сторонами.

З 01.05.2025 відповідач зупинив позивачу нарахування і виплату пільги - 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо зупинення нарахування та виплати йому пільги - 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, позивач 24.07.2025 звернувся до відповідача з відповідною заявою про відновлення йому нарахування та виплати відповідної пільги.

Листом від 27.08.2025 №30030-26722/Д-02/8-0600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553, після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31.12.2024 включно" пільги, зокрема, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Проінформовано, що в 2025 році гранична межа соціальної податкової пільги становить 4240 гривні. Зазначено, що з 01.05.2025 пільги не нараховано, оскільки середньомісячний дохід сім`ї позивача, в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо припинення виплати йому пільги, передбаченої пунктом 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, гарантовано 50-процентну знижку плати за користування житлом (квартирної плати, плати за утримання будинків), комунальними послугами та вартості палива у межах норм, встановлених законодавством.

Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець не поставив реалізацію відповідної пільги у залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї особи, яка має право на таку пільгу.

Водночас пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX установлено, що у 2025 році окремі пільги, зокрема передбачені пунктом 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 31 грудня 2024 року №1553, якою внесено відповідні зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389.

Таким чином, у 2025 році для реалізації права позивачки на пільгу, безпосередньо гарантовану пунктом 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII, фактично запроваджено додаткову умову — неперевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї пільговика встановленої законом величини.

Разом з тим відповідних змін безпосередньо до Закону №796-XII законодавцем внесено не було, а пункт 11 частини першої статті 20 цього Закону продовжує передбачати право осіб, віднесених до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на відповідну пільгу без установлення залежності такого права від майнового стану чи доходу сім`ї.

Колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичну позицію, відповідно до якої закон про Державний бюджет України має особливий предмет регулювання, а тому ним не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи встановлюватися інше правове регулювання відносин, що є предметом інших законів.

Отже, встановлення законом про Державний бюджет України додаткової умови реалізації права на соціальну пільгу, визначену спеціальним законом, без внесення відповідних змін до такого спеціального закону не може мати наслідком звуження передбаченого ним обсягу прав особи.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому посилання апелянта на те, що постанова Кабінету Міністрів України №389 у редакції постанови №1553 є чинною та не була визнана протиправною чи нечинною в установленому законом порядку, не свідчить про обов`язок суду застосувати її положення всупереч правовому акту вищої юридичної сили.

Суд при вирішенні конкретного публічно-правового спору не позбавлений можливості оцінити відповідність підзаконного нормативно-правового акта акту вищої юридичної сили та застосувати до спірних правовідносин саме акт вищої юридичної сили незалежно від наявності окремої позовної вимоги про визнання відповідного підзаконного акта протиправним та нечинним.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на необхідність урахування фінансових можливостей держави в умовах воєнного стану.

Безумовно, запровадження воєнного стану та необхідність забезпечення обороноздатності держави можуть зумовлювати особливості реалізації окремих соціально-економічних прав та необхідність перерозподілу публічних фінансових ресурсів.

Водночас такі обставини самі по собі не змінюють установленого Конституцією України порядку нормативного регулювання суспільних відносин та не усувають вимог щодо дотримання принципу юридичної визначеності і належного законодавчого способу зміни умов реалізації соціальної гарантії, встановленої спеціальним законом.

Посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №440/14216/23 та Верховного Суду у справі №600/7719/23 колегія суддів також не вважає такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки зазначені судові рішення прийняті за іншого нормативного регулювання та стосуються інших за своєю правовою природою соціальних виплат.

Натомість предметом цього спору є не визначення конкретного розміру разової чи періодичної соціальної виплати залежно від наявних фінансових ресурсів держави, а правомірність запровадження додаткової умови реалізації передбаченого спеціальним законом права на пільгу без внесення відповідних змін до самого спеціального закону.

За таких обставин установлений відповідачем факт того, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивачки в розрахунку на одну особу становить 39787,40 грн та перевищує величину доходу, який у 2025 році дає право на податкову соціальну пільгу, — 4240 грн, не може бути самостійною правовою підставою для припинення позивачці пільги, гарантованої пунктом 11 частини першої статті 20 Закону №796-XII.

Отже, припиняючи з 01 травня 2025 року надання позивачці пільги на оплату житлово-комунальних послуг виключно з підстав перевищення середньомісячним сукупним доходом її сім`ї відповідної величини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області діяло не на підставі та не у спосіб, що відповідають положенням спеціального Закону №796-XII.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність припинення позивачці з 01 травня 2025 року нарахування та виплати відповідної пільги та обґрунтовано зобов`язав відповідача поновити її надання.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та фактично ґрунтуються на необхідності застосування до спірних правовідносин положень нормативно-правових актів нижчої юридичної сили та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» усупереч положенням спеціального Закону №796-XII.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до статті 316 КАС України підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіКурко О. П. Боровицький О. А.