Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №120/14453/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14453/25 Головуюча суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

08 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за періоди з 11.04.2023 по 20.05.2023 року та з 15.03.2022 по 10.04.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 10.04.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок його грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 10.04.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 11.04.2023 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок його грошового забезпечення з 11.04.2023 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідачів щодо визначення як розрахункової величини для складових грошового забезпечення позивача, обчислених відповідно до постанови № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.

Просить скасувати рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилається на те, що військова частина діяла відповідно до чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а рішення суду у справі №826/6453/18 не стосувалося спірних правовідносин. Також апелянт зазначає, що позивач щомісяця отримував грошове забезпечення й був обізнаний із його розміром, а присуджені витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та неспівмірними.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач в період з 15.03.2022 року по 10.04.2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №205-ОС від 10.04.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З 11.04.2023 року позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.

Вважаючи, що відповідачами протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного року, за період з 15.03.2022 року по 10.04.2023 та з 11.04.2023 по 20.05.2023 року при обчисленні грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, передбачав визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд урахував, що зміни до пункту 4 постанови №704, внесені постановою №103, були визнані протиправними та скасовані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців складається, зокрема, з посадового окладу та окладу за військовим званням. Порядок його визначення встановлений постановою Кабінету Міністрів України №704.

Доводи апелянта про те, що судове рішення у справі №826/6453/18 не стосувалося пункту 4 постанови №704, не спростовують висновків суду першої інстанції. Предметом тієї справи було оскарження положень постанови №103, якими, зокрема, змінено пункт 4 постанови №704. Скасування відповідних змін усунуло підстави для застосування зміненої ними редакції пункту 4.

У спірні періоди з 15 березня 2022 року до 19 травня 2023 року підлягали застосуванню розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлені законами про Державний бюджет України на відповідні роки: 2 481 грн на 1 січня 2022 року та 2 684 грн на 1 січня 2023 року.

Посилання апелянта на те, що посадові особи військової частини діяли відповідно до чинного, на їхню думку, регулювання, не змінює обов`язку суду застосувати нормативні приписи з урахуванням їх юридичної сили та судового рішення, яким попередні зміни до пункту 4 постанови №704 були скасовані.

Апелянт також посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року. Водночас присуджений судом період закінчується 19 травня 2023 року. Отже, постанова №481 не регулює спірні виплати, присуджені рішенням суду першої інстанції.

Довід апелянта про те, що позивач щомісяця отримував грошове забезпечення та знав його розмір, сам собою не спростовує висновку про неправильне застосування розрахункової величини. Отримання виплат підтверджує їх фактичне нарахування, однак не підтверджує правильність розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням.

Крім того, апелянт не навів конкретних даних, які б свідчили про правильність застосованої ним розрахункової величини, та не спростував встановлених судом обставин щодо періодів проходження позивачем служби у кожній із військових частин.

Посилання на обізнаність позивача з щомісячними виплатами не є достатнім для скасування рішення.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2026 року у справі №120/2933/25 застосував цей висновок до спору щодо грошового забезпечення військовослужбовця, який на час звернення до суду продовжував проходити службу. У цій справі апелянт не навів обставин і доказів, які б свідчили про припинення позивачем військової служби до звернення з позовом.

За правилами частини другої статті 77 КАС України обов`язок довести правомірність оскаржуваних дій покладається на суб`єкта владних повноважень. Самого посилання на дотримання вимог нормативних актів без належного підтвердження правильності використаної розрахункової величини для цього недостатньо.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

На підтвердження цих витрат позивач надав договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, ордер і квитанцію про сплату 10 000 грн. Суд першої інстанції, оцінивши складність спору, обсяг наданих послуг і час, необхідний для їх надання, зменшив суму, що підлягає відшкодуванню, до 3 000 грн та розподілив її між двома відповідачами порівну.

Апелянт не надав доказів того, що заявлені витрати не були понесені або що визначена судом сума є неспівмірною з обсягом наданої правничої допомоги. Саме по собі письмове провадження та посилання на типовий характер спору не спростовують доказів фактичного надання правничої допомоги й не підтверджують надмірності присуджених з апелянта 1 500 грн.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо періоду служби позивача, застосованої розрахункової величини та розподілу витрат на правничу допомогу підтверджені матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права в оскарженій частині.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіЯремчук К.О. Сушко О.О.