Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №560/22139/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/22139/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2025 по день фактичного розрахунку – 02.12.2025 включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2025 по день фактичного розрахунку – 02.12.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2025 по 02.12.2025 в сумі 15293,15 (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто три гривні п`ятнадцять копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 217 від 05.09.2025 позивача, офіцера секції збору та обробки розвідувальної інформації розвідувального відділення штабу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21.08.2025 № 216, з 05.09.2025 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

У заяві від 03.12.2025 ОСОБА_1 просить військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2025 по 02.12.2025.

Відповідач листом від 25.12.2025 за №632/24/1329 повідомив про відмову у виплаті середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові від 06 грудня 2024 року по справі N 440/6856/22 Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом N 2352-IX, тобто з 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону N 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону N 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону N 2352-IX, що суд враховує в силу положень ч.5 ст.242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі N 489/6074/23 ствердила і сформувала правову позицію, зокрема, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом N 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до Довідки про середньомісячний і середньоденний заробіток ОСОБА_1 його середньоденне забезпечення складає 1579,87 гривень.

Згідно з інформацією про зарахування коштів, на картковий рахунок позивача було 02.12.2025 виплачено кошти в розмірі 130423,95 гривень.

Отже, при звільненні, позивачу належало до виплати 1157307,10 гривень (1026883,15 грн (виплачено у вересні 2025 року) + 130423,95 грн (виплачено 02.12.2025)), що було би повним розрахунком при звільненні позивача.

Відсоток невиплаченої суми позивачу становитиме 11% з розрахунку: 130423,95 грн. / 1157307,10 грн. х 100%.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців обчислюється наступним чином: 1579,87 грн (середньоденний заробіток) х 88 днів = 139028,56 гривень.

Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що 11% від 139028,56 грн становитиме 15293,15 гривень, що і буде співмірною сумою відповідальності роботодавця за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийШидловський В.Б.

СуддіКапустинський М.М. Сапальова Т.В.