Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/1390/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1390/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 28.10.2025 грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових видів грошового забезпечення та премії) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 28.10.2025 грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових видів грошового забезпечення та премії) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 22.07.2026.

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), посилаючись на те, що рішення суду належним чином та в повному обсязі не виконано.

Заявник просив установити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 подати до суду звіт про його виконання.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість установлення судового контролю з необхідністю попереднього звернення до органу примусового виконання судових рішень та результативністю відповідного виконавчого провадження.

На думку апелянта, положення статті 382 КАС України не містять такої умови, а судовий контроль за виконанням судового рішення та примусове виконання цього рішення є самостійними правовими механізмами. При цьому, як зазначає позивач, рішення суду залишається невиконаним, а відповідач не подав доказів його виконання чи заперечень щодо доводів заявника.

У процесі апеляційного розгляду 10.09.2026 позивач подав додаткові докази, зокрема документи щодо відкриття виконавчого провадження, вимогу до відповідача про виконання судового рішення та позицію відповідача з приводу його виконання.

Зазначені документи датовані після постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

07 жовтня 2026 року відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких зазначив, що Верховним Судом скасовано судове рішення, яке було покладено в основу рішення суду у цій справі. У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 повідомила про подання заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та просила врахувати зазначені обставини під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши наведені учасниками справи доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для її скасування з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами частини першої статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Частиною четвертою статті 372 КАС України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 372 КАС України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, наведеною нормою передбачено право суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції, встановити судовий контроль за виконанням ухваленого ним рішення шляхом зобов`язання відповідного суб`єкта владних повноважень подати звіт про його виконання.

При цьому встановлення судового контролю у порядку статті 382 КАС України є дискреційним повноваженням суду, реалізація якого залежить від оцінки конкретних обставин справи та має бути спрямована на забезпечення належного, повного і своєчасного виконання судового рішення.

Разом з тим положення частини першої статті 382 КАС України не передбачають обов`язковості попереднього звернення особи до органу примусового виконання рішень як умови для звернення із заявою про встановлення судового контролю.

Водночас сама по собі відсутність виконання судового рішення на момент звернення особи із такою заявою також не зумовлює автоматичного задоволення заяви. Вирішуючи питання про встановлення судового контролю, суд має оцінити конкретні обставини, зокрема зміст судового рішення, характер покладеного на суб`єкта владних повноважень обов`язку, строк, який минув після набрання рішенням законної сили, поведінку сторін у процесі його виконання, наявність або відсутність доказів виконання та інші обставини, які можуть свідчити про необхідність застосування такого процесуального заходу.

Таким чином, предметом оцінки суду при вирішенні заяви за статтею 382 КАС України є не лише сам факт невиконання судового рішення, а й питання про те, чи зумовлюють встановлені обставини необхідність додаткового судового контролю у формі зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, виходив із того, що матеріали справи на час її розгляду не містили обставин, які б свідчили про необхідність застосування заходу судового контролю у формі зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

При цьому суд першої інстанції врахував відсутність у матеріалах справи відомостей про пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, здійснення виконавчого провадження та результатів вжиття відповідних заходів, а також відсутність інших обставин, які б свідчили про необхідність застосування саме такого заходу судового контролю.

Колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції, оскільки на час розгляду заяви (31 серпня 2026 року) позивачем не було надано достатніх доказів, які б у своїй сукупності свідчили про наявність конкретних обставин, що обумовлювали необхідність зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Зокрема, матеріали справи, які були наявні у суду першої інстанції, не містили відомостей про звернення позивача до відповідача з вимогою щодо виконання рішення, позицію відповідача з приводу його виконання, здійснення ним конкретних дій на виконання рішення або безпідставне невчинення таких дій, а також інших даних, за якими суд міг би зробити висновок про неналежне виконання відповідачем судового рішення та необхідність застосування додаткового заходу судового контролю.

Крім того, на момент подання позивачем заяви про встановлення судового контролю (14.08.2026) позивачем навіть не був отриманий виконавчий лист по цій справі, а також минув незначний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Саме з урахуванням сукупності наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність на час розгляду заяви достатніх підстав для встановлення судового контролю.

В даному випадку колегія суддів не погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції поставив можливість встановлення судового контролю виключно у залежність від попереднього звернення до органу примусового виконання, адже зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що відсутність відомостей про вжиття заходів примусового виконання була врахована судом першої інстанції як одна з обставин, що характеризувала стан виконання судового рішення, а не як встановлена законом обов`язкова передумова для застосування статті 382 КАС України.

Подані позивачем до суду апеляційної інстанції документи щодо відкриття виконавчого провадження, звернення до відповідача з вимогою про виконання рішення та відповіді на це звернення виникли після постановлення оскаржуваної ухвали, тобто після 31 серпня 2026 року. Тому такі обставини не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зроблених з врахуванням матеріалів, наявних на час розгляду заяви.

Додаткові пояснення відповідача щодо подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами також не впливають на правильність оскаржуваної ухвали, оскільки рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року є чинним та обов`язковим до виконання, доки воно не буде скасоване або змінене у встановленому процесуальним законом порядку.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мали значення для вирішення поданої позивачем заяви, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність на момент її розгляду достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКанигіна Т.С. Кузьмишин В.М.