Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №240/24245/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24245/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 81008879, винесену 30.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. у справі № 240/13911/25;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження у справі № 240/13911/25;

- зобов`язати державного виконавця провести перевірку правильності нарахувань боржника шляхом витребування від Пенсійного фонду детального алгоритму розрахунку, де буде чітко показано, як саме застосовані коефіцієнти 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 вплинули на підсумкову суму пенсії, та чи відповідає цей вплив вимогам рішення суду в справі № 240/13911/25.

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що фактичного виконання рішення суду у справі №240/13911/25 не відбулося, оскільки після застосування коефіцієнтів збільшення загальний розмір її пенсійної виплати залишився незмінним у розмірі 3323,00 грн. Державний виконавець прийняв повідомлення боржника формально, без перевірки відповідності розрахунків вимогам судового рішення.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 240/13911/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 індексацію (перерахунок) пенсії: з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11 (за 2020 рік), 1,11 (за 2021 рік), 1,14 (за 2022 рік), 1,197 (за 2023 рік), 1,0796 (за 2024 рік) та провести перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2025 та з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 (за 2025 рік).

Це судове рішення набрало законної сили 22.04.2026.

2.2 На підставі виданого судом виконавчого листа у справі № 240/13911/25 у травні 2026 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 81008879, у якому боржником визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а стягувачем - ОСОБА_1

2.3 Боржник надіслав відповідачу відомості, за змістом яких позивачці здійснено перерахунок пенсії із застосуванням усіх передбачених судовим рішенням коефіцієнтів, однак розмір пенсії в результаті такого перерахунку не змінився, у зв`язку з чим доплата відсутня.

2.4 Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. 30.06.2026 винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 81008879 на підставі фактичного виконання рішення суду.

2.5 Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивачка звернулася до суду.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. від 30.06.2026 № 81008879 про закінчення виконавчого провадження у справі № 240/13911/25.

Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження у справі № 240/13911/25.

3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова ухвалена без дотримання вимог частини першої та пункту 1 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», тобто без належної перевірки дійсного виконання боржником рішення суду. Повідомлення боржника про застосування коефіцієнтів індексації за одночасної незмінності підсумкової суми пенсії містило очевидну суперечність, яка потребувала витребування розрахункового обґрунтування, однак такого обґрунтування боржник не надав, а виконавець не витребував. Відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

4.1 Відповідач просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

4.2 В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що проведення перевірки виконання боржником рішення є правом, а не обов`язком виконавця, а органи примусового виконання не наділені функціями фінансового контролю та ревізії методології нарахування пенсії. Апелянт вважає, що спір щодо правильності нарахувань є самостійним спором з органом Пенсійного фонду України, який підлягає вирішенню шляхом окремого позову або в порядку статей 382, 383 КАС України.

4.3 Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що відповідач не довів правомірності своєї постанови.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

1.2 Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

1.3 На підставі ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

1.4 Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

1.5 Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Згідно зі ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

1.6 Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

1.7 Згідно з пунктами 1, 3 та 10 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення.

1.8 Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону № 1404-VIII).

1.9 З аналізу наведених норм вбачається, що закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, є похідним від встановленого факту виконання рішення в повному обсязі саме у спосіб та в обсязі, визначеному виконавчим документом. Відтак постанова про закінчення виконавчого провадження з цієї підстави, як рішення суб`єкта владних повноважень, має ґрунтуватися на відомостях, які з достатністю підтверджують таке виконання станом на дату її ухвалення.

1.10 Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24, на який посилається апелянт, про те, що передбачене пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII право виконавця проводити перевірку виконання боржниками рішень є дискреційним і не є обов`язковою процесуальною дією в кожному випадку. Водночас цей висновок сформовано у правовідносинах щодо накладення арешту на кошти боржника, у яких суди попередніх інстанцій поклали на виконавця обов`язок проводити перевірку виконання рішення перед накладенням арешту.

Справа, що розглядається, стосується іншої ситуації щодо закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення, яке за своєю правовою природою передбачає наявність у виконавця відомостей, що підтверджують повне виконання. Дискреційність права на проведення перевірки стосується вибору виконавцем засобів отримання та перевірки інформації, однак не звільняє його від обов`язку ухвалювати постанову про закінчення виконавчого провадження лише за наявності підстав, визначених законом. Отже, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду не спростовує висновків суду першої інстанції.

1.11 Як убачається з матеріалів справи та з доводів самого апелянта, у відповіді боржника, на підставі якої винесено оскаржувану постанову, зазначено, що розмір пенсії позивачки ще до перерахунку на виконання рішення у справі № 240/13911/25 був обчислений з тих самих показників заробітної плати, що й після перерахунку, а за результатами перерахунку розмір пенсії не змінився і доплата відсутня.

1.12 Водночас рішенням у справі № 240/13911/25 визнано протиправною бездіяльність боржника щодо непроведення позивачці індексації пенсії з 01.01.2025 із застосуванням визначених коефіцієнтів, тобто стан пенсійного забезпечення позивачки, що існував до ухвалення цього рішення, судом кваліфіковано як такий, що не відповідає вимогам закону. За таких обставин повідомлення боржника про те, що виконання рішення не призвело до жодних змін порівняно з цим станом, без пояснення того, у чому саме полягали вчинені на виконання рішення дії та чому вони не вплинули на розрахунок пенсії, містило очевидну суперечність. Для виявлення такої суперечності виконавцю не потрібні спеціальні знання чи доступ до програмного забезпечення органів Пенсійного фонду України, а достатньо зіставити зміст виконавчого документа зі змістом повідомлення боржника.

1.13 Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що державний виконавець не наділений повноваженнями визначати правильність обчислення пенсії та підміняти собою орган Пенсійного фонду України. Однак суд першої інстанції такого обов`язку на виконавця не покладав і прямо зазначив, що питання про правильність застосованого боржником показника заробітної плати не є предметом цього спору. Висновок суду першої інстанції ґрунтується не на неправильності розрахунку боржника, а на відсутності у виконавця достатніх підстав для висновку про фактичне виконання рішення в повному обсязі. За наявності сумнівів виконавець мав право отримати від боржника необхідні пояснення та розрахунки (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII), а в разі незрозумілості змісту рішення — звернутися до суду із заявою про його роз`яснення, однак цими засобами не скористався.

1.14 Доводи апелянта про те, що частинами четвертою та восьмою статті 19 Закону № 1404-VIII обов`язок інформувати виконавця про виконання рішення покладено на сторони, колегія суддів відхиляє. Обов`язок сторін повідомляти виконавця про відповідні обставини не звільняє виконавця від обов`язку оцінити отриману інформацію перед ухваленням постанови про закінчення виконавчого провадження.

1.15 Щодо доводів апелянта про неправильне застосування статті 41 Закону № 1404-VIII колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої цієї статті у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження узгоджується з наведеною нормою, конкретизує спосіб відновлення порушеного права позивачки і не покладає на відповідача обов`язку, не передбаченого законом. Відповідно до частини другої статті 316 КАС України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань.

1.16 З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження та наявність підстав для її скасування.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКузьмишин В.М.

СуддіСапальова Т.В. Сушко О.О.