Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №240/7343/21 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7343/21

Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,

представника позивача: Яцків В. С.,

представника відповідача: Малої І. Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Україна" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Селянського (фермерського) господарства "Україна" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 21.01.2021 № 500/06-30-09-02.

В обґрунтування позву, враховуючи заяву від 11.07.2021 про зміну підстав позову (а.с.109-119), зазначає, що наказ № 1895 від 24.11.2020 про проведення фактичної перевірки не відповідає законодавчо визначеним вимогам, у ньому не містяться відомості щодо підстав для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України; податковий орган проводив перевірку з питань, на які поширюється мораторій, що є порушенням пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "перехідні положення" ПК України; на момент проведення фактичної перевірки пальне у резервуарах відсутнє у зв`язку з його використанням; відповідачем під час проведення перевірки не було встановлено факт зберігання пального, місце зберігання; в спірному рішенні не зазначена чітка норма законодавства, порушення якої зафіксовано відповідачем та чітка норма законодавства, яка стала підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій; застосування штрафних санкцій у розмірі 500000,00 грн. за "зберігання пального без наявності ліцензії на даний вид діяльності, як зазначено в спірному рішенні, неможливо, оскільки позивач здійснює зберігання пального на підставі ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства "Україна" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників учасників справи, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2021 відповідачем на підставі акту перевірки № 2620/06-30-09-05 від 23.12.2020 (а.с.49-52) встановлено порушення ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР) та прийнято податкове повідомлення-рішення № 500/06-30-09-02 (а.с.15, 60), яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 500000,00 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії на даний вид діяльності (а.с.16, 61).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.3 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктами 80.2.3, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Згідно з абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Під час розгляду справи судом першої інстанції зазначено, що доводи позивача про невідповідність законодавчо визначеним вимогам наказу Головного управління ДПС у Житомирській області № 1895 від 24.11.2020 про проведення фактичної перевірки Селянського (фермерського) господарства "Україна" (а.с.14) ніяким чином не свідчать про протиправність спірного рішення, оскільки вказаний наказ не є предметом спору по даній справі, не визнавався протиправним та не скасовувався, на даний час є чинним.

Колегія суддів дослідивши зміст спірних правовідносин, встановивши обставини справи зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції з урахуванням наступного.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".

У ще в одній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18), окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання".

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічні правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 440/1993/23.

У постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У постанові від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 Верховний Суд підтримав усталену у судовій практиці позицію про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки: наявність та/або отримання певної інформації; здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері. Така особливість зазначеного підпункту зумовлює обов`язок контролюючого органу у наказі про призначення перевірки поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу.

Отже, наведені висновки Верховного Суду свідчать про те, що при вирішенні питання щодо правомірності призначення фактичної перевірки суд повинен встановити не лише наявність передбаченої Податковим кодексом України юридичної підстави для її проведення, а й з`ясувати, чи була така підстава належним чином відображена у наказі контролюючого органу.

При цьому зміст наказу про проведення фактичної перевірки має забезпечувати платнику податків можливість зрозуміти фактичну підставу її призначення та предмет перевірки. Саме зазначення відповідної норми Податкового кодексу України без наведення передбачених нею фактичних обставин у випадках, коли така норма передбачає декілька самостійних підстав для проведення перевірки, не може вважатися достатнім виконанням вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

Дослідивши зміст наказу Головного управління ДПС у Житомирській області № 1895 від 24 листопада 2020 року про проведення фактичної перевірки Селянського (фермерського) господарства «Україна» (а.с.14), колегія суддів встановила, що вказаний наказ не містить належного зазначення фактичних підстав, які зумовили необхідність проведення перевірки, а також відповідного обґрунтування мети її проведення.

Таким чином, у наказі фактично не наведено обставин, які відповідно до положень Податкового кодексу України могли бути підставою для призначення фактичної перевірки, що не дає можливості ідентифікувати конкретну фактичну підставу її проведення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наказ Головного управління ДПС у Житомирській області № 1895 від 24 листопада 2020 року прийнято з порушенням установлених законодавством вимог щодо призначення та оформлення фактичної перевірки, а тому він не може вважатися належною правовою підставою для проведення такої перевірки.

При цьому колегія суддів відхиляє висновок суду першої інстанції про те, що невідповідність наказу вимогам законодавства не має правового значення для вирішення спору лише з тієї підстави, що зазначений наказ не є безпосереднім предметом оскарження у цій справі, не скасований та на час розгляду справи є чинним.

Як зазначено Верховним Судом, оскаржуючи рішення, прийняте за наслідками перевірки, платник податків не позбавлений права посилатися на порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення такої перевірки, якщо вважає, що такі порушення зумовлюють протиправність рішення, прийнятого за її наслідками. При цьому такі доводи підлягають оцінці судом у першу чергу.

З огляду на усталену і сформовану позицію Верховного Суду з питання застосування підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України і пункту 81.1 статті 81 ПК України, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо дотримання ГУ ДПС процедури проведення перевірки є передчасними, адже суд повинен був, як з`ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення фактичної перевірки позивача та їх належне відображення в наказі про проведення перевірки, так і встановити яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце конкретно у цій справі. Для цього суд першої інстанції мав належним чином дослідити наказ на проведення перевірки, з`ясувати відповідність його змісту вимога пункту 81.1 статті 81 ПК України та встановити яка саме з фактичних підстав для її проведення у ньому зазначена, а в подальшому - чи підтверджується ця фактична підстава відповідними доказами.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права і не з`ясував всіх обставин, що мають значення для його правильного вирішення.

Виходячи з обставин цієї справи в аспекті сформованих підходів у судовій практиці Верховного Суду щодо оскарження наслідків податкової перевірки у вигляді індивідуальних актів з визначеними податковими зобов`язаннями за допущених процедурних порушень щодо призначення/проведення контрольного заходу, для вирішення цього спору по суті виявлених перевіркою податкових правопорушень суду насамперед необхідно надати оцінку оскаржуваним рішенням в контексті дотримання вимог ПК України при призначення фактичної перевірки Позивача на підставі наказу № 1895 від 24 листопада 2020 року.

Отже, відсутність окремого позову про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки сама по собі не позбавляє суд можливості та обов`язку надати оцінку правомірності такого наказу під час розгляду спору щодо рішення, прийнятого за наслідками відповідної перевірки.

Встановивши порушення контролюючим органом порядку призначення фактичної перевірки, яке має істотний характер та зумовлює незаконність проведення такої перевірки, суд не повинен переходити до оцінки встановлених за її результатами порушень податкового законодавства, оскільки результати перевірки, проведеної з істотним порушенням установленої законом процедури, не можуть бути покладені в основу спірного рішення контролюючого органу.

Таким чином, оскільки наказ Головного управління ДПС у Житомирській області № 1895 від 24 листопада 2020 року прийнято з порушенням вимог Податкового кодексу України, а проведена на його підставі фактична перевірка не може вважатися законною, результати такої перевірки не можуть породжувати для позивача негативних правових наслідків.

Також, колегія суддів, оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, враховує правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких самого лише факту придбання суб`єктом господарювання пального недостатньо для висновку про здійснення ним діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Для встановлення складу правопорушення, передбаченого абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону України № 481/95-ВР, контролюючий орган має встановити саме факт здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, зокрема місце та спосіб такого зберігання, обсяг пального, технічні характеристики споруд, обладнання чи ємностей, у яких воно зберігалося, а також інші обставини, що дають можливість зробити висновок про наявність відповідного правопорушення.

Як зазначено у правових висновках Верховного Суду, у спорах цієї категорії визначальним є встановлення не лише факту придбання пального, а саме факту його зберігання суб`єктом господарювання без відповідної ліцензії.

Такий підхід, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 540/4291/20 та від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20.

Зі змісту акта фактичної перевірки контролюючий орган фактично обмежився встановленням обставин придбання позивачем пального на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних. Водночас в акті перевірки не встановлено фактичного обсягу пального, яке перебувало у ємностях позивача саме на момент перевірки, не наведено даних про технічні характеристики таких ємностей, не встановлено, що придбане пальне фактично зберігалося саме у виявленому резервуарі.

Актом перевірки встановлено наявність у позивача резервуара загальною місткістю 55 000 літрів, тобто 55 кубічних метрів. Водночас сам факт наявності такого резервуара не свідчить про фактичне зберігання в ньому пального та не підтверджує зберігання тієї кількості пального, придбання якої контролюючий орган встановив за первинними документами.

При цьому встановлена контролюючим органом загальна кількість придбаного пального (28276 літрів) не підтверджує кількість пального, що фактично зберігалася позивачем у конкретному місці та у конкретних ємностях.

Отже, відповідачем, відповідно до наявних матеріалів справи, не доведено факт зберігання пального без ліцензії у зазначеному розмірі.

Крім того, з урахуванням положень підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, для вирішення питання про віднесення відповідного місця до акцизного складу необхідним є встановлення фактичних обставин щодо обсягів пального, місткості ємностей та характеру його використання. Натомість такі обставини під час перевірки належним чином не досліджувалися та в акті не зафіксовані.

Таким чином, висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог статті 15 Закону № 481/95-ВР ґрунтується на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних, що придбане пальне зберігалося позивачем без ліцензії, тоді як належними та допустимими доказами безпосередній факт такого зберігання не підтверджений.

Отже, з огляду на правові позиції Верховного Суду та фактичні обставини, зафіксовані безпосередньо в акті фактичної перевірки, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом не доведено належними доказами саме факту здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального без відповідної ліцензії.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами незаконно призначеної та проведеної фактичної перевірки, також є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правового значення порушень, допущених контролюючим органом під час призначення фактичної перевірки, та безпідставно перейшов до оцінки інших обставин, встановлених за її результатами. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.

Обираючи спосіб захисту порушених прав, колегія суддів враховує, що згідно зі ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень ( п.2 ч. 2 ст. 245 КАС України).

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 16480 грн. судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с.38, платіжне доручення №321 від 18 травня 2021р.) та апеляційної скарги (а.с.187, платіжне доручення №530 від 21 жовтня 2021 р.).

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Україна" задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Україна" задовольнити:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 21.01.2021 № 500/06-30-09-02.

Стягнути на користь Селянського (фермерського) господарства "Україна" 16 480 грн (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят гривень) судових витрат понесених на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2026 року

ГоловуючийСапальова Т.В.

СуддіВатаманюк Р.В. Капустинський М.М.