Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/12627/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12627/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Житомирського окружного адміністративного суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 10.05.2024 про відмову у призначенні їй пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати їй до загального страхового стажу період роботи згідно архівних довідок від 25.01.2024 №05-04/П-76, №05-04/П-77, №05-04/П-79 та згідно з трудовою книжкою;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Черкаській області повторно розглянути її заяву та призначити пенсію за віком, починаючи з 06 травня 2024 року.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 06.05.2024 вона звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, за результатами розгляду поданої нею заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняло рішення від 10.05.2024, яким відмовило їй в призначення пенсії у зв`язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу в розмірі не менше 20 років. За підрахунками управління її страховий стаж становить лише 13 років 09 місяців 29 днів. Позивач вважає такий розрахунок стажу невірним та зазначає, що пенсійний орган безпідставно не зарахував їй до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 1982 по 1992 роки, які підтверджуються архівними довідками від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79, а наявність у цих довідках скорочення щодо зазначення її імені по батькові не є тим недоліком, який впливає на можливість зарахування спірних періодів до страхового стажу, оскільки в примітках до цих довідок зазначено, що в книгах обліку значиться лише одна людина з таким прізвищем та ініціалами. У зв`язку з цим позивач вважає, що прийняте про відмову в призначенні їй пенсії є протиправним, а тому з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення вона звернулась з даним позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що відповідно до статті 56 Закону України 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Таким чином, обов`язковою умовою зарахування періоду роботи в колгоспі до страхового стажу є виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Відповідно до Порядок ведення трудових книжок колгоспника, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. В трудову книжку колгоспника заносяться відомості про колгоспника, відомості про членство у колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудовий мінімум, відомості про нагородження і заохочення, відомості про відкриття. Однак, згідно з пунктом 3 Порядку №637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються уточнюючі довідки, які містять відомості про періоди роботи. Оскільки в наданих позивачем архівних довідках від 25.01.2024 № 05-04/П-76, від 25.01.2024 № 05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79 ім`я по батькові вказано " ОСОБА_2 " або не вказано взагалі.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 06.05.2024 про призначення їй пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності вказану заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняло рішення від 10.05.2024 №064150015320, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 20 років.

За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 13 років 09 місяців 29 днів.

При цьому, із наявного у матеріалах справи розрахунку стажу "Форма РС-право" вбачається, що до страхового стажу позивачки були зараховані:

- період навчання у вищих/середніх навчальних закладах - з 01.09.1997 по 27.04.1982 (4 роки 7 місяців 27 днів);

- період догляду за дитиною до досягнення нею трьох років - з 28.04.1982 по 14.06.1985 (3 роки 1 місяць 17 днів);

- період догляду за дитиною до досягнення нею трьох років - з 25.05.1989 по 24.05.1992 (3 роки);

- період роботи в Чуднівському районному відділі земельних ресурсів на посаді інженера-землевпорядника з 15.05.1997 по 26.04.1999 (1 рік 11 місяців 12 днів);

- період отримання допомоги по безробіттю - з 06.05.1999 по 30.04.2000 (11 місяців 25 днів);

- період з 01.12.2004 по 12.12.2004 (6 днів);

- період з 01.02.2005 по 01.02.2005 (9 днів);

- період з 01.03.2006 по 31.03.2006 (23 дні).

В свою чергу, за результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не зарахувало періоди роботи, що містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки записи внесенні із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 №58, а саме на титульній сторінці неповна дата її заповнення та дописана дата народження.

Крім того, періоди роботи ОСОБА_1 в колгоспі також не були зараховані до її страхового стажу на підставі архівних довідок від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 № 05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79, оскільки вказане в них ім`я по батькові не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що періоди її роботи в колгоспі протягом 1982-1992 років безпідставно не були зараховані до її страхового стажу, а відтак, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області рішення від 10.05.2024 №064150015320 про відмову у призначенні пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю у неї необхідного стажу, вона вважає протиправним. У зв`язку з цим, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

"Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку".

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Спірні у даній справі періоди роботи ОСОБА_1 були набуті до 01.07.2000, а тому правовідносини щодо їх зарахування до страхового стажу регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 , суд встановив, що в ній містяться наступні записи про періоди роботи ОСОБА_1 :

- з 15.05.1982 по 28.02.1984 - член колгоспу ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області);

- з 09.03.1984 по 19.03.1988 - член колгоспу "Комунар";

- з 06.04.1988 по 21.07.1992 - член колгоспу ім.1-го Травня с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області;

- з 11.11.1992 по 14.05.1997 - член колгоспі ім. Гагаріна (після реорганізації - КСП імені Гагаріна).

Однак згідно "Форми РС-право" до страхового стажу ОСОБА_1 вищезазначені періоди зараховані не були.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Колегія суддів зауважує, що в поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 оскаржує дії пенсійного органу щодо не зарахування їй до страхового стажу періодів роботи, зазначених у архівних довідках від 25.01.2024 №05-04/П-76, №05-04/П-77, №05-04/П-79.

При цьому, архівна довідка КУ "Трудовий архів Чуднівської міської ради" від 25.01.2024 №05-04/П-76 містить інформацію про періоди членства ОСОБА_1 у колгоспі ім. Кірова с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області (після реорганізації СТОВ "Тютюнниківське") протягом 1982-1984 років, архівна довідка від 25.01.2024 №05-04/П-77 - інформацію про періоди членства ОСОБА_1 в колгоспі "Комунар" (після реорганізації СТОВ ім. Гагаріна) протягом 1985-1988 років, архівна довідка від 25.01.2024 №05-04/П-79 - інформацію про періоди членства ОСОБА_1 в колгоспі ім.1-го Травня с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області (після реорганізації СТОВ ім. 1 Травня) протягом 1988-1992 років.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що предметом спірних у даній справі правовідносин є не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її членства: в колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області з 06.04.1988 по 21.07.1992, оскільки саме вказані періоди охоплюються архівними довідками від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79.

Натомість, період членства ОСОБА_1 в колгоспі ім. Гагаріна (після реорганізації КСП імені Гагаріна) з 11.11.1992 по 14.05.1997 у вищезазначених архівних довідках не відображений, а тому на підставі частини 2 статті 9 КАС України суд під час розгляду даної справи не надає оцінку правомірності дій пенсійного органу щодо незарахування цього періоду до її страхового стажу, оскільки вони не визначені позивачкою в якості предмету оскарження в поданому позову.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її членства в колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області з 06.04.1988 по 21.07.1992, суд враховує наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою не зарахування вказаних періодів до страхового стажу стало:

1) зазначення на титульній сторінці її трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 неповної дати її заповнення та дописаної дата народження позивачки, що, на переконання пенсійного органу, унеможливлює зарахування усіх періодів, вказаних в цій трудовій книжці;

2) зазначення в архівних довідках від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79 імені по батькові (" ОСОБА_2 "), яке не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 , або ж його відсутність взагалі (в довідці від 25.01.2024 № 05-04/П-77).

Суд вважає, що такі дії відповідача не можна вважати такими, що вчинені відповідно до діючого законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Відтак, інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі підлягає встановленню під час вирішення питання щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи особи в такому колгоспі до її страхового стажу.

Як вже зазначалось судом, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, які є чинними на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_1 , суд встановив, що в ній містяться записи, які підтверджують, що в період з 15.05.1982 по 28.02.1984 вона була членом колгоспу ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області), в період з 09.03.1984 по 19.03.1988 - членом колгоспу "Комунар", а в період з 06.04.1988 по 21.07.1992 - членом колгоспу ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області).

Крім того, вказана трудова книжка колгоспника на сторінках 18-21 в розділі "Трудова участь в колективному господарстві" містить відомості про прийнятий у вищезазначених колгоспах протягом 1982-1992 років мінімум трудової участі, а також інформацію про виконання ОСОБА_1 , вказаного мінімуму.

Зокрема, в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 зазначено, що:

- в 1982 році (у період членства в колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області)) позивачем виконано річний мінімум трудової участі в розмірі 13 та зазначено, що протягом цього року вона перебувала в декретній відпустці;

- в 1983 році (у період членства в колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області)) позивач перебувала в декретній відпустці;

- в 1984 році у колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) мінімум трудової участі становив 50 днів і позивачем виконано 50 днів;

- в 1984 році у колгоспі "Комунар" мінімум трудової участі становив 306 днів, а позивачем виконано 245 днів;

- в 1985 році у колгоспі "Комунар" мінімум трудової участі становив 306 днів, а позивачем виконано 301 день;

- в 1986 році у колгоспі "Комунар" мінімум трудової участі становив 306 днів, а позивачем виконано 304 дні;

- в 1987 році у колгоспі "Комунар" мінімум трудової участі становив 306 днів, а позивачем виконано 317 днів;

- в 1988 році у колгоспі "Комунар" мінімум трудової участі становив 65 днів і позивачем виконано 65 днів;

- 1988 році у колгоспі ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області) мінімум трудової участі становив 240 днів, а позивачем виконано 247 днів;

- 1989 році у колгоспі ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області) мінімум трудової участі становив 240 днів, а позивачем виконано 158 днів;

- 1990 році у колгоспі ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області) мінімум трудової участі становив 240 днів, а позивачем виконано 301 день;

- 1991 році (у період членства в колгоспі ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області)) позивач перебувала в декретній відпустці;

- 1992 році у колгоспі ім.1-го Травня (с. Бурківці Чуднівського району Житомирської області) мінімум трудової участі становив 45 днів і а позивачем виконано 45 днів.

При цьому, вказані записи про встановлені у колгоспах мінімуми трудової участі та записи про виконання ОСОБА_1 вказаного мінімуму засвідченні підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою колгоспу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 наявна вся необхідна інформація про виконання позивачкою встановленого мінімуму трудової участі в період її членства в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області з 06.04.1988 по 21.07.1992.

Колегія суддів звертає увагу, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 в частині записів за вказані періоди містить назви документів, на підставі яких вони вчинені. Вказані записи скріплені печаткою підприємства та підписами посадових осіб. Підчищень, виправлень не допущено.

Щодо доводів відповідача про те, що на титульній сторінці трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 вказана неповна дата її заповнення ("1982 рік"), а також дописана дата народження ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

З приводу неповної дати заповнення трудової книжки, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Зазначення неповної дати заповнення трудової книжки на її титульній сторінці, за наявності при цьому належним чином оформлених записів про період роботи особи, не може бути підставою для виключення таких періодів роботи з трудового стажу особи, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Щодо виправлення дати народження ОСОБА_1 на титульній сторінці її трудової книжки, суд зазначає, що вказана в трудовій книжці інформація про дату народження позивачки відповідає відомостям в її паспорті.

Також суд звертає увагу, що правові норми Порядку №637 пов`язують необхідність підтверджувати набутий стаж роботи додатковими документами саме із наявністю в трудовій книжці неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Колегія суддів зауважує, що поняття "неправильні чи неточні записи про періоди роботи" не є тотожним поняттю "запис про дату заповнення трудової книжки" чи поняттю "запис про дату народження працівника".

Із дослідженої під час розгляду справи копії трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 вбачається, що вказані в ній записи про періоди членства позивачки в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 роботи позивача, здійсненні з дотримання вимог Постанови №310.

Отже, трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 містить усі необхідні записи, що підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992, а також інформацію про встановлений в цих колгоспах мінімум трудової участі та про його виконання позивачкою, що виключає необхідність надання нею додаткової довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в даному колгоспі для зарахування вказаних періодів роботи до її страхового стажу.

Тому, з урахуванням підтвердження трудовою книжкою колгоспника факту прийняття ОСОБА_1 у члени колгоспу ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області), в колгоспу "Комунар" та колгоспу ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) та наявності в цій книжці усієї інформації про встановлений та вироблений позивачем мінімум трудової участі в даних колгоспах, суд вважає вказана трудова книжка є належним документом, що дозволяє вирішити питання про зарахування зазначених періодів роботи позивачки до її страхового стажу відповідно до правових норм частин 1 та 2 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", без надання нею будь-яких додаткових довідок про встановлений та вироблений в даному колгоспі мінімум трудової участі.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 додала архівні довідки від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77, від 25.01.2024 №05-04/П-79, видані Комунальною установою "Трудовий архів Чуднівської міської ради".

Однак, за наслідками розгляду цих архівних довідок Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області дійшло висновку, що вони не можуть бути враховані, як належні документи, які підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992, оскільки вказане в них ім`я по батькові не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 .

Суд вважає такі висновки пенсійного органу помилковими, з огляду на наступне.

Дослідивши під час розгляду справи вищезазначені архівні довідки суд встановив, що в довідках від 25.01.2024 №05-04/П-76 та від 25.01.2024 №05-04/П-79 зазначено ПІБ особи, відносно якої вона видана, " ОСОБА_3 ", а в довідці від 25.01.2024 №05-04/П-77 ім`я по батькові взагалі не вказано та зазначено лише " ОСОБА_4 ".

Разом з тим, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів або ж наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Суд уважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Відтак, не зарахування стажу лише через невідповідність в імені по батькові в архівних довідках, яка пов`язана з правописом скорочення, є порушенням, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача на соціальний захист.

Колегія суддів зауважує, що вищезазначені архівні містять примітку про те, що в книгах обліку колгоспів міститься лише одна людина з прізвищем та ініціалами " ОСОБА_3 ", що виключає можливість формування цих довідок відносно іншої особи.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що інформація з архівних довідок від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77 та від 25.01.2024 №05-04/П-79, має бути врахована при зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 до її страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності названих довідки судом не встановлено, а тому їх слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Відтак, доводи пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 через недоліки в оформлені титульної сторінки її трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , а також через невідповідність імені по батькові, зазначеного в архівних довідках від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77 та від 25.01.2024 №05-04/П-79, із даними у паспорті позивачки, є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Щодо вказаних у відзиві на позовну заяву доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про те, що актом перевірки №0600-1003-1/1973 від 12.04.2024 не підтверджено факт належності вищезазначених довідок ОСОБА_1 , суд вважає їх безпідставними, оскільки згідно інформації, вказаної в даному акті, за результатами перевірки були виявлені розбіжності у даних, щодо розміру заробітної плати, вказаних в довідці від 25.01.2024 №05-04/П-78, яка стосується періоду членства позивачки в колгоспі ім. Гагаріна (після реорганізації - КСП імені Гагаріна) з 11.11.1992 по 14.05.1997. Разом з тим, вказаний період не є предметом спору у даній справі, оскільки позовних вимог щодо зарахування періоду, зазначеного в довідці від 25.01.2024 №05-04/П-78, позивач в даному позові не заявляє.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про протиправність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 на підставі трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 та архівних довідок від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77 та від 25.01.2024 №05-04/П-79.

Як наслідок, протиправним є і рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 10.05.2024 №064150015320 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яке було прийняте з підстав відсутності у неї необхідного страхового стажу, а тому воно підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачці пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з того, що може зобов`язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Таким чином, наявність у особи страхового стажу в розмірі, визначеному частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV, є обов`язковою умовою для виникнення у неї права на призначення пенсії за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що страховий стаж ОСОБА_1 , який визнається та був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області при розгляді її заяви про призначення пенсії, становить 13 років 09 місяців 29 днів.

Крім того, під час розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992.

Однак, частина 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

При цьому, із інформації про встановлений та фактично вироблений мінімум трудової участі, вказаної в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 , вбачається, що не у всі роки спірних періодів роботи позивачки в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 нею був виконаний прийнятий колгоспом трудовий мінімум. Відтак, з огляду на положення ч. 2 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", страховий стаж ОСОБА_1 за ці періоди має бути обрахований із врахуванням фактичної тривалості його роботи протягом цих періодів.

Крім того, періоди роботи позивачки в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 частково збігають із періодами здійснення нею догляду за дітьми до досягнення ними трьох років, які згідно форми РС-право були зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивачки.

У зв`язку із цим суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку страхового стажу ОСОБА_1 за періоди її роботи в колгоспі ім. Кірова (с.Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992, а також підрахунок її загального страхового стажу та вирішення питання його достатності для призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" належать до дискреційних повноважень пенсійного органу.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідачів призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід відмовити.

Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" періоди її роботи в колгоспі ім. Кірова (с. Тютюнники Чуднівського району Житомирської області) з 15.05.1982 по 28.02.1984, в колгоспі "Комунар" з 09.03.1984 по 19.03.1988 та в колгоспі ім.1-го Травня (с.Бурківці Чуднівського району Житомирської області) з 06.04.1988 по 21.07.1992 на підставі трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 та архівних довідок від 25.01.2024 №05-04/П-76, від 25.01.2024 №05-04/П-77 та від 25.01.2024 №05-04/П-79, та повторно розглянути її заяву від 06.05.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне", з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКапустинський М.М.

СуддіШидловський В.Б. Сапальова Т.В.