Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №120/17084/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17084/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) про (з урахуванням уточненої позовної заяви) визнання протиправним та скасування рішення відповідача №023830035145 від 03.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.01.1992 по 03.04.1992, з 20.08.1999 по 03.01.2004, з 01.02.2004 по 20.10.2011 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 07.12.1981 та повторно розглянути заяву від 21.07.2025 про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що рішенням відповідача №023830035145 від 03.11.2025 її відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830035145 від 03.11.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 15.01.1992 по 03.04.1992, з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.12.1981.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн 40 коп.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2025 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 03.11.2025 прийнято рішення №023830035145 про відмову в призначенні пенсії.

У вказаному рішенні відповідачем зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 15 років, натомість страховий стаж позивача становить 13 років 06 місяців 12 днів.

До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 07.12.1981 з 15.01.1992 по 03.04.1992 оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні; з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011 оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків.

Також відповідачем вказано про відсутність інформації про визнання утриманця ОСОБА_2 особою з інвалідністю до 6 річного віку.

З огляду на викладене в сукупності відповідачем відмовлено в призначенні позивачеві пенсії за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

У статі 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV)

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 9 Закону №1058-IV передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Стаття 115 Закону №1058-IV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Так, за приписами п. 3 ч. 1 вказаної статті, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, передумовами для призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV є сукупність таких обов`язкових умов: досягнення особою 50-річного віку, наявність не менше ніж 15 років страхового стажу, а також факт народження і виховання п`яти або більше дітей (або дитини з інвалідністю з дитинства / тяжко хворої дитини) до досягнення ними шестирічного віку.

Колегія суддів зауважує, що зі змісту рішення відповідача №023830035145 від 03.11.2025 слідує, що позивач звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії саме на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV. Позивач по тексту позовної заяви не заперечує наведене.

Статтею 1 Закону №1058-IV страхування визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Законі України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі –Закон №1788-ХІІ), передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 21.07.2025 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 03.11.2025 прийнято рішення №023830035145 про відмову в призначенні пенсії.

У вказаному рішенні відповідачем зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 15 років, натомість страховий стаж позивача становить 13 років 06 місяців 12 днів.

До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 07.12.1981 з 15.01.1992 по 03.04.1992 оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні; з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011 оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків.

Також відповідачем вказано про відсутність інформації про визнання утриманця ОСОБА_2 особою з інвалідністю до 6 річного віку.

В контексті наведеного суд звертає увагу на таке.

Суд враховує, що постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.9 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведенні на іншу постійну роботу чи звільнення здійснюються адміністрацією підприємства після прийняття наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

У випадку виявлення неправильного запису або неточних відомостей про роботу, переведенню на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу.

Згідно з п. 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За змістом п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Трудова книжка серії НОМЕР_1 від 07.12.1981 містить записи №5 та №6 про роботу позивача з 15.01.1992 по 03.04.1992. Вказані записи внесені на підставі наказів №06-к від 15.01.1992 та №16-к від 02.04.1992, при цьому запис про звільнення завірений печаткою роботодавця та підписом уповноваженої особи.

Колегія суддів звертає увагу на позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, відповідно до якої "підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".

Позивач, як найманий працівник, не має впливу на процес, повноту та правильність заповнення трудової книжки.

Відтак, право позивача на встановлені законом соціальні гарантії та пенсійне забезпечення не може бути поставлене в залежність від якості виконання професійних обов`язків кадровими службами роботодавця.

Відсутність назви підприємства в записі про прийняття позивача на роботу є недоліком, за який позивач не несе відповідальності, і такий дефект не може позбавляти її права на зарахування відповідного стажу.

Враховуючи викладене, відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 15.01.1992 по 03.04.1992. Відмова у врахуванні стажу через формальні помилки в документах, за наявності в них необхідної змістовної інформації, є непропорційним втручанням у право особи на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011 у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування та сплату страхових внесків, то суд зазначає наступне.

Відповідно до записів №9-№12 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 20.08.1999 прийнята на роботу в ПП НТЕК «Поділля» та 03.01.2004 звільнена з неї; з 01.02.2004 по 20.10.2011 позивач працювала у ФОП ОСОБА_3 .

За змістом ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17 та від 11.10.2023 по справі №340/1454/21.

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011 за наявності в трудовій книжці відповідних записів про зазначені періоди роботи, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаних періодів до страхового стажу.

Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №023830035145 від 03.11.2025 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.01.1992 по 03.04.1992, з 20.08.1999 по 03.01.2004, з 01.02.2004 по 20.10.2011 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 07.12.1981 та повторно розглянути заяву від 21.07.2025 про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд керується наступним.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача №023830035145 від 03.11.2025 оскільки ним необґрунтовано не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 15.01.1992 по 03.04.1992, з 20.08.1999 по 03.01.2004 та з 01.02.2004 по 20.10.2011, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКапустинський М.М.

СуддіСапальова Т.В. Шидловський В.Б.