Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №580/9963/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9963/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Чаку Є.В.

суддів: Сорочка Є.О.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в Кому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та зобов`язати повторно розглянути заяву позивача від 28.07.2025 (вх. №8150/ К-2300-25) про призначення пільг на оплату житлово - комунальних послуг, з урахуванням висновків суду.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 06 жовтня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати з 01 травня 2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити ОСОБА_1 виплату з 01 травня 2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". У задоволенні іншої частини вимог відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач має право на пільги для ветеранів військової служби, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 23.01.2007.

З травня 2025 року відповідач, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389», зупинив позивачу нарахування і виплату пільги (50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо зупинення нарахування і виплати пільги (50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги)), позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою у якій просив відновити йому, виплати, як ветерану органів внутрішніх справ, пільги.

Листом від 25.08.2025 № 8625-8150/К-02/8-2300/25 відповідач відмовив позивачу у наданні пільг на житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що середньомісячний сукупний дохід його сім`ї в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (розмір податкової соціальної пільги на 01.01.2025 становить 4240 грн).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України визначено перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану. Право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не включене до переліку прав, що можуть бути обмежені відповідно до Указ Президента України № 64/2022, затвердженого Закон України № 2102-ІХ. Отже, в умовах воєнного стану право на соціальний захист не підлягає обмеженню.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ і гарантії їх соціального захисту, є Закон України № 203/98-ВР.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 цього Закону ветеранам надається пільга у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальними послугами.

Судом встановлено, що позивач є ветераном військової служби, а відтак на нього поширюється дія Закону № 203/98-ВР.

Законодавець уже запроваджував умову щодо обмеження пільг залежно від рівня доходу шляхом внесення відповідних змін до статті 7 Закону № 203/98-ВР Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік». Проте такі зміни були визнані неконституційними Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна змінювати, зупиняти чи скасовувати дію інших законів, оскільки це призводить до обмеження прав і свобод людини і громадянина та суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 22, 92, 95, 96 Конституції України.

Аналогічні правові позиції викладені у рішеннях Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007, № 3-р/2020 від 27.02.2020 та № 10-р/2020 від 28.08.2020, в яких наголошено на недопустимості внесення змін до спеціального законодавства через закон про Державний бюджет або Бюджетний кодекс України.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин Закон № 203/98-ВР не містив чинної норми, яка б передбачала надання пільги залежно від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Разом з тим пунктами 6, 7 Прикінцевих положень Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX встановлено, що у 2025 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, надаються за умови неперевищення доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Постанова КМУ № 389 (у редакції Постанови КМУ № 1553), якими фактично встановлено додаткову умову - дохідний критерій.

Однак Закон № 4059-IX не вносив змін безпосередньо до Закону № 203/98-ВР.

Відповідно до правових позицій Конституційного Суду України, зміна обсягу прав, гарантованих спеціальним законом, можлива лише шляхом внесення змін саме до цього спеціального закону, а не через закон про Державний бюджет чи підзаконний нормативно-правовий акт.

У Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України наголосив на необхідності застосування судами принципів: lex posterior derogat priori; lex specialis derogat generali; lex posterior generalis non derogat priori speciali.

У цьому випадку Закон № 203/98-ВР є спеціальним законом (lex specialis), тоді як Закон № 4059-IX має загальний бюджетний характер.

Отже, при конкуренції норм застосуванню підлягають положення спеціального закону.

Крім того, частина третя статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.

Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 зазначив, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які суперечать Конституції або законам України, навіть якщо такі акти формально залишаються чинними.

Застосування доходного критерію, встановленого Постановою № 389 у редакції Постанови № 1553 на підставі Закону № 4059-IX, фактично звужує зміст і обсяг права, гарантованого пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, що суперечить статті 22 Конституції України.

Таким чином, зміна умов надання пільги можлива лише шляхом внесення змін до Закону № 203/98-ВР. Закон № 4059-IX та прийняті на його виконання підзаконні акти не можуть звужувати права, гарантовані спеціальним законом а отже застосуванню підлягають положення Закону № 203/98-ВР без урахування дохідного критерію.

Правові висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом за результатом розгляду зразкової справи №440/11441/25 у постанові від 11.02.2026, в якій зазначено, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були введені не у спеціальному Законі № 203/98-ВР, а через положення Закону про Держбюджет та підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова № 389 у редакції Постанови № 1553), то застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону № 203/98-ВР.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, припиняючи з 01.05.2025 надання позивачу пільги по оплаті комунальних послуг, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже протиправно.

За таких обставин суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити ОСОБА_1 виплату з 01 травня 2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до пункту 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю.Коротких