Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №320/7827/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7827/24 Головуючий у 1 інстанції: Марич Є.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1 червня 2013 року по 31 травня 2015 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового ОСОБА_1 період роботи з 1 червня 2013 року по 31 травня 2015 року у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоду роботи з 31.05.2013р. по 27.05.2015р.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоду роботи з 31.05.2013р. по 27.05.2015р. та провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу її роботи з 31.05.2013р. по 27.05.2015р. з дати звернення із відповідною заявою - 31.08.2023р. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що страхувальники формують та подають відомості про застрахованих осіб до Реєстру застрахованих осіб, а страховий стаж починаючи з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку. При цьому, апелянт наголошує, що в Реєстрі застрахованих осіб, відповідно до індивідуальних відомостей форми ОК-5, за період з червня 2013 року по травень 2015 року відсутня інформація щодо нарахування ОСОБА_1 заробітної плати та сплати страхових внесків, у зв`язку з чим, зазначений період не зараховано до її страхового стажу. Крім того, апелянт посилається на приписи статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких страховий стаж обчислюється за даними Реєстру, а зарахування повного місяця до страхового стажу пов`язується зі сплатою страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

12 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

31 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 31.05.2013 по 27.05.2015 з подальшим проведенням перерахунку пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.09.2023 № 32981-32306/К-02/8-2600/23 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні поданої заяви. Підставою для незарахування зазначеного періоду до страхового стажу визначено відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за спірний період.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

За приписами частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Абзацом 2 частини 2 статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої вищевказаної статті, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду стала відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до її страхового стажу період роботи з 31.05.2013 по 27.05.2015 та провести відповідний перерахунок пенсії.

Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.09.2023 № 32981-32306/К-02/8-2600/23 вбачається, що підставою для незарахування вказаного періоду до страхового стажу визначено відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за спірний період.

Аналогічним є основний довід апеляційної скарги, відповідно до якого в Реєстрі застрахованих осіб, згідно з індивідуальними відомостями форми ОК-5, за період з червня 2013 року по травень 2015 року відсутня інформація щодо нарахування ОСОБА_1 заробітної плати та сплати внесків, у зв`язку з чим, зазначений період не може бути зарахований до її страхового стажу.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що спірний період пов`язаний із незаконним звільненням ОСОБА_1 , її подальшим поновленням на роботі та перебуванням у вимушеному прогулі.

Так, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.04.2014 у справі № 755/75583/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.01.2015, ОСОБА_1 поновлено на роботі та вирішено питання щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На виконання зазначеного судового рішення, наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.05.2015 № 79 ОСОБА_1 поновлено на роботі, а запис № 30 від 30.05.2013 у її трудовій книжці про звільнення визнано недійсним, про що до трудової книжки серії НОМЕР_1 внесено запис № 36. Записом № 37 від 28.05.2015 до трудової книжки внесено відомості про призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2022 у справі № 755/12814/21 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати на суму заробітної плати за період з 31 травня 2013 року по 10 квітня 2014 року та з 11 квітня 2014 року по 27 травня 2015 року, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за застраховану особу - ОСОБА_1 та сплатити вказану суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку застрахованої особи, а також, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок суми утриманого військового збору за період з 11 квітня 2014 року по 27 травня 2015 року за застраховану особу - ОСОБА_1 та перерахувати розмір безпідставно утриманого податку на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку застрахованої особи

Надалі, Дніпровським районним судом м. Києва 04.11.2022 на виконання рішення у справі № 755/12814/21 видано виконавчий лист, на підставі якого постановою головного державного виконавця від 28.02.2023 відкрито виконавче провадження ВП № 71146418.

Таким чином, обставини перебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах у спірний період, її поновлення на роботі, а також наявність у роботодавця обов`язку нарахувати за відповідний період заробітну плату та єдиний внесок підтверджуються не лише записами трудової книжки, а й судовими рішеннями, які набрали законної сили.

За змістом частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, страховий стаж пов`язується із перебуванням особи у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та сплатою страхових внесків, а його обчислення за періоди після запровадження системи персоніфікованого обліку здійснюється за даними, що містяться у такій системі.

Водночас, наведені приписи не встановлюють обов`язку застрахованої особи самостійно забезпечувати нарахування, сплату роботодавцем єдиного внеску та внесення відповідних відомостей до Реєстру застрахованих осіб.

Зі змісту приписів Закону № 2464-VI слідує, що саме на платника єдиного внеску покладено обов`язки щодо його своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати, а також ведення обліку виплат застрахованій особі та нарахування єдиного внеску.

При цьому, частина друга статті 7 Закону № 2464-VI у редакції, чинній у спірний період, передбачала порядок нарахування єдиного внеску, зокрема, щодо осіб, яким згідно з рішенням суду нараховано середню заробітну плату за вимушений прогул.

Отже, обов`язок щодо належного нарахування та сплати єдиного внеску із сум, які підлягали нарахуванню ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, покладався на її роботодавця, а не на ОСОБА_1 .

При цьому, у постанові від 01.03.2021 у справі № 423/757/17 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Верховний Суд також виходив із того, що заборгованість роботодавця зі сплати страхових внесків та відсутність у системі персоніфікованого обліку даних про їх сплату не можуть самі по собі спричиняти незарахування підтвердженого періоду роботи до страхового стажу працівника.

Аналогічний підхід відображений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.02.2021 у справі № 805/3362/17-а, у якій зазначено, що негативні наслідки неналежного виконання страхувальником обов`язку зі сплати страхових внесків не повинні покладатися на працівника, а наявність заборгованості роботодавця зі сплати таких внесків не може бути підставою для незарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей, на яку посилається Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зумовлена неналежним виконанням страхувальником покладених на нього обов`язків, тоді як ОСОБА_1 як найманий працівник не наділена повноваженнями щодо нарахування та сплати за себе єдиного внеску, а також формування і подання відповідної звітності.

Додатково колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.04.2021 у справі № 206/1935/19, у якій розглядалося питання сплати страхових внесків із середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Верховний Суд виходив із того, що обов`язок із нарахування та сплати страхових платежів із середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу покладається на роботодавця, а належним способом захисту порушеного права працівника на страховий стаж є покладення на роботодавця відповідного обов`язку щодо нарахування та сплати таких внесків.

Колегія суддів зауважує, що у даній справі такий спосіб захисту ОСОБА_1 вже реалізовано, оскільки, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2022 у справі № 755/12814/21 на ІНФОРМАЦІЯ_3 безпосередньо покладено обов`язок нарахувати за спірний період заробітну плату, нарахувати на неї єдиний внесок та сплатити його, а для примусового виконання цього рішення видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження.

За таких обставин, відсутність станом на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб характеризує стан виконання страхувальником установлених законом та судовим рішенням обов`язків, проте не спростовує встановлених судовими рішеннями обставин щодо спірного періоду та не може бути підставою для покладення негативних наслідків такого невиконання на ОСОБА_1 .

Колегія суддів також враховує, що відомості, внесені до трудової книжки ОСОБА_1 , узгоджуються з указаними судовими рішеннями. Зокрема, запис № 30 про її звільнення визнано недійсним, записом № 36 зафіксовано поновлення на роботі, а записом № 37 - призначення на посаду.

Відтак, трудова книжка у цій справі оцінюється не як єдина та самостійна підстава для зарахування страхового стажу за період після запровадження персоніфікованого обліку, а у сукупності з іншими належними доказами, у тому числі, судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Таким чином, посилання апелянта виключно на відсутність у формі ОК-5 інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за період з червня 2013 року по травень 2015 року не спростовує висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу ОСОБА_1 .

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим застосування до спірних правовідносин формального підходу, за якого реалізація ОСОБА_1 права на врахування страхового стажу ставиться у залежність виключно від належного виконання роботодавцем покладених на нього обов`язків щодо сплати єдиного внеску та відображення відповідних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб, незважаючи на наявність судових рішень, якими встановлено відповідні обставини та безпосередньо зобов`язано роботодавця нарахувати і сплатити єдиний внесок.

Водночас, доводи апеляційної скарги, які стосуються порядку зарахування до страхового стажу періодів здійснення фізичними особами підприємницької діяльності, особливостей застосування спрощеної системи оподаткування та самостійної сплати такими особами єдиного внеску, не стосуються спірних правовідносин. Матеріали справи не свідчать про те, що спірний страховий стаж ОСОБА_1 пов`язаний із провадженням нею підприємницької діяльності; заявлені вимоги стосуються періоду перебування у трудових правовідносинах із роботодавцем та наслідків поновлення на роботі за рішенням суду.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_1 негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем обов`язків щодо нарахування та сплати страхових внесків і, як наслідок, про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні до її страхового стажу періоду з 31.05.2013 по 27.05.2015 та необхідність проведення перерахунку пенсії з урахуванням такого стажу.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.