Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №753/7717/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 753/7717/26 Суддя (судді) першої інстанції: Заставенко М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю., розглянувши у в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 06 квітня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 14 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що копію ухвали Дарницького районного суду про залишення позову без руху ним було отримано 09.04.2026. Відповідно до ст. 120 КАС України, останнім днем 5-денного строку для усунення недоліків було 14.04.2026. На переконання апелянта винесення ухвали про повернення позову саме 14.04.2026 позбавило його можливості скористатися правом на подання документів до кінця доби 14.04.2026. Згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 11.08.2021 у справі № 380/103/20), повернення заяви до закінчення встановленого судом процесуального строку є істотним порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування ухвали.

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що у встановлений судом строк, позивачем не надано документ про сплату судового збору.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає, а викладені у апеляційній скарзі мотиви апелянта є прийнятні з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Приймаючи ухвалу про повернення адміністративного позову, Дарницький районний суд м.Києва виходив з того, що ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 06.04.2026

дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви. Відповідно до матеріалів справи, копію ухвали суду про залишення позову без руху позивач отримав 09.04.2026, а 13.04.2026 він звернувся до суду із заявою про усунення недоліків.

Оскільки у встановлені судом строки позивачем не усунуто зазначені в ухвалі від 06.04.2026 недоліки позовної заяви, останню повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що дійсно копію ухвали Дарницького районного суду м.Києва від 06.04.2026 він отримав 09.04.2026. Отже останнім днем на усунення недоліків позовної заяви є 14.04.2026 (24:00). На переконання апелянта винесення ухвали суду про повернення позову саме 14.04.2026 позбавило його можливості скористатися правом на подання документів до кінця доби 14.04.2026.

Колегія суддів зазначає, що відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази на обґрунтування підстав для його звільнення від сплати судового збору є недостатніми.

Варто зауважити, що звільнення від сплати судового збору, є правом, а не обов`язком суду. Одночасно суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України"; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі "Меньшакова проти України").

Враховуючи те, що наведені у апеляційній скарзі доводи не виправдовують того, що позивач не довів суду існування обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення від сплати судового збору, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Водночас, не заперечуючи правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, колегія суддів вважає передчасними висновки суду щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.

Як вже було зазначено вище, позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України).

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина п`ята статті 169 КАС України).

Відповідно до ч. 6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший після нього робочий день.

Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка має неминуче наступити, починається наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчуються раніше, то строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга або необхідні для суду документи здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

В даному випадку, останнім днем для усунення недоліків позовної заяви є 14.04.2026.

Проте, суд першої інстанції ухвалою від 14.04.2026 повернув позовну заяву позивача, тобто в останній день протягом якого позивач мав право їх усунути.

За таких обставин скаржник був позбавлений реальної можливості виконати вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Такий підхід свідчить про надмірний формалізм у застосуванні норм процесуального права та не відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 КАС України, щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спорів з метою ефективного захисту прав і свобод особи.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «право на суд» включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01 березня 2002 року).

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, суду при прийнятті позову необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення цим судом незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.

Враховуючи наведені обставини, колегія доходить висновку про те, що судом першої інстанції було порушено вимоги п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України та передчасно постановлено ухвалу від 14.04.2026.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 14 квітня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю. Коротких